Справа № 758/7719/25
17 вересня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва
у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,
за участю секретаря судового засідання Білоус А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У провадженні суду перебуває вказана цивільна справа, розгляд якої здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
У судове засідання учасники справи не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Дослідивши письмові матеріали справи відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, згідно з якою у разі неявки в судове засідання усіх учасників справи фіксування судового засідання технічними засобами не здійснюється, суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається із матеріалів справи, 27.06.2025 до від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача завила, зокрема, клопотання про зупинення провадження у справі на тій підставі, що відповідач ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині № НОМЕР_1 Національної гвардії України з 24.11.2016 по теперішній час.
Вирішуючи таке клопотання, суд керується наступним.
Як вбачається з довідки №921 від 24.06.2025, виданої військовою частиною НОМЕР_1 , ОСОБА_1 проходить військову службу у вказаній військовій частині з 24.11.2016 по дату видачі довідки.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Буквальне тлумачення вказаної норми визначає дві умови для зупинення провадження:
1) перебування сторони у складі Збройних Сил України;
2) перебування сторони у складі інших утворених до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Разом із цим, надані відповідачами письмові докази не підтверджують наявності підстав для зупинення провадження у справі, які передбачені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, оскільки не підтверджують перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Як зазначив Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 09.11.2022 у справі 753/19628/17, належним письмовим доказом для зупинення провадження у зв'язку з перебуванням сторони у складі Збройних Сил України є наказ по особовому складу, виданий у порядку п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008.
Отже, самі по собі довідки та накази про перебування сторони на військовій службі, у складі Збройних Сил України не є достатніми для зупинення провадження по справі.
Прецедентна практика Верховного Суду вимагає від сторін надання доказів залучення особи до бойових дій, здійснення заходів з національної безпеки та оборони, переведення конкретної військової частини на військовий стан тощо.
Таким чином, ураховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту залучення відповідача ОСОБА_1 безпосередньо до бойових дій чи здійснення заходів з національної безпеки та оборони, переведення конкретної військової частини на військовий стан тощо, суд доходить висновку, що підстави для зупинення провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст. 251 ЦПК України відсутні.
З огляду на наведене, клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі на вказаній підставі задоволенню не підлягає.
При цьому судом також враховується, що згідно з п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010).
Європейський суд з прав людини зауважив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (FRYDLENDER v. FRANCE, № 30979/96, § 43, ЄСПЛ, від 20.06.2000).
У постанові Верховного Суду України 07.10.2015 у справі №6-1367цс15 зазначено, що «зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи».
У постанові Верховного Суду України від 01.02.2017 у справі №6-1957цс16 зазначено, що «межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі».
Зі змісту відзиву також вбачається, що представник відповідача просить зобов'язати позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» надати суду для огляду оригінали всіх письмових доказів, що раніше подавалися стороною позивача у вигляді копій.
Вирішуючи таке клопотання, суд зазначає наступне.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав та запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Частинами першою, другою статті 84 ЦПК України визначено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні повинно бути зазначено який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Положеннями частин 6,7 ст. 84 ЦПК України передбачено, що будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.
Згідно з ч.1, 2 ст.100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), вебсайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Відповідно до ч.1, 6 ст. 95, ч.5 ст.100 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
З системного аналізу положень ЦПК України вбачається, що до суду можуть бути подані оригінали електронних доказів, електронна копія електронного доказу, засвідчена електронним підписом, а також паперова копія електронного доказу, засвідчена у встановленому законом порядку засвідчувальним написом «Згідно з оригіналом», найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, що скріплюється печаткою.
Водночас необхідно відрізняти примірник електронного документа, який є оригіналом, від електронної копії. У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або у разі його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожен електронний примірник вважається оригіналом електронного документа (ч.2 ст.7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Тому якщо створюється електронний документ на комп'ютері чи ноутбуці, а потім зберігається на інший носій (флеш-накопичувач, картка, диск), то відповідно до Закону «Про електронні документи та електронний документообіг», збережений примірник буде оригіналом електронного документа.
Статтею 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу (абз. 1-3 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред'явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством (абз. 4-6 ст.7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» ).
Відповідно до абз. 1-2 ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа та допустимість електронного документа як доказу не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ у таких формах: оригінал; електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом.
Як вбачається із матеріалів справи, при подачі позову позивачем надано до суду копії електронних доказів у відповідності до вимог законодавства.
Позовна заява сформована в системі «Електронний суд» та скріплена електронним цифровим підписом представника позивача.
Крім того, представником відповідача не наведено належних обґрунтувань щодо невідповідності копії долучених до позовної заяви доказів їх оригіналам.
На підставі викладеного вище, враховуючи підстави та предмет спору, суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання представника відповідача про витребування оригіналів електронних доказів у позивача, а тому таке клопотання не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 84, 251, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суд,-
У задоволенні заяви представника відповідача про зупинення провадження у даній справі на підставі п.2 ч.1 ст. 251 ЦПК України відмовити.
У задоволенні клопотання представника відповідача про витребування у позивача оригіналів електронних доказів відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення на неї можуть бути подані одночасно із апеляційною скаргою на рішення суду.
СуддяО. О. Ковбасюк