Справа № 539/3060/25
Провадження № 2/539/1369/2025
22 вересня 2025 року місто Лубни
Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:
головуючої судді Рудалєвої Л.В.,
при секретарі судового засідання Бас В.Г.,
сторони у судове засідання не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Лубенського міськрайонного суду Полтавської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
24 червня 2025 року до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області (далі -суд) звернулося ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (юридична адреса: 03150, місто Київ, вулиця Гедройця Єжи, будинок №6, офіс № 521, ЄДРПОУ 42640371)(далі - позивач) із позовом до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором, в якому просить суд:
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (юридична адреса: 03150, місто Київ, вулиця Гедройця Єжи, будинок №6, офіс № 521, ЄДРПОУ 42640371) заборгованість за договором №5066275 від 22 жовтня 2021 року у сумі 21 691 (двадцять одна тисяча шістсот дев'яносто одна) гривня 25 копійок.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІОЛАН» (далі - первісний кредитор) та відповідачем 22 жовтня 2021 року було укладено кредитний договір №5066275, відповідно до умов якого відповідач отримав у борг кошти у сумі 3 700,00 грн та зобов'язувався повернути отримані кошти та сплатити відсотки за користування ними.
26 січня 2022 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІОЛАН» (первісним кредитором) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (далі - ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ») укладено Договір факторингу № 26-01/2022-83 (далі - договір факторингу), відповідно до якого первісний кредитор відступив ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитним договором, серед іншого, до відповідача.
10 березня 2023 року між ТОВ ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (далі - ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР») укладено Договір факторингу № 10-03/2023/01 (далі - договір факторингу), відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступив ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитним договором, серед іншого, до відповідача.
18 лютого 2025 року між ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (позивач) укладено договір факторингу №18-02/25 (далі - договір факторингу), відповідно до якого ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відступило позивачу права вимоги за кредитним договором, серед іншого, до відповідача.
Унаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором у нього виникла заборгованість перед первісним кредитором. За результатами укладення між первісним кредитором з ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», а в подальшому - з ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та позивачем договорів факторингу право вимоги за заборгованістю відповідача перед первісним кредитором перейшло до позивача.
Як правову підставу для звернення до суду позивач зазначає норми статей 512, 514, 1082 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо правових наслідків відступлення права вимоги; статей 626, 627, 628, 629 ЦК України щодо обов'язковості умов укладених договорів; статей 1049, 1050, 1054 ЦК України щодо особливостей укладення та виконання кредитних договорів; статей 526, 625 ЦК України щодо обов'язковості виконання боржником узятих на себе зобов'язань за договором, Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до якого договори, укладені в електронному вигляді, прирівнюються до договорів, укладених у письмовому вигляді.
17 липня 2025 року від представниці відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якій вона зазначила, що не заперечує проти того, що отримана 3 700,00 грн позики та визнає заборгованість за відсотками у межах строку кредитування - 25 днів - суму 1 156,25 грн, отже, визнає позов частково. Іншу суму, яку зазначає позивач, відповідач не визнає, оскільки відсотки за кредитним договором, нараховані позивачем поза строками кредитування, що не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». З урахуванням наведеного представник відповідача просила позовні вимоги задовольнити частково.
28 липня 2025 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він звернув увагу суду на те, що відповідач не заперечує проти факту укладення ним кредитного договору, а тому його умови слід виконувати. Крім того, сторони у кредитному договорі погодити строк користування кредитом, який передбачає пролонгацію у разі продовження користування кредитними коштами. Позивач, уклавши договір факторингу, отримав узгоджену суму заборгованості відповідача за кредитним договором, а тому саме отримана ним сума заборгованості підлягає стягненню у судовому порядку.
Заяви, клопотання учасників справи
В позовній заяві позивач вказав, що проти винесення заочного рішення не заперечує та просить розглядати справу без його участі.
07 липня 2025 року до суду від представника відповідача надійшла заява про його вступ у справу.
23 липня 2025 року до суду від представника відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання без його участі.
24 липня 2025 року від представника позивача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
10 вересня 2025 року від представника позивача до суду надійшло клопотання про участь у справі у режимі відеоконференції.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою від 26 червня 2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у цій справі, постановив проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін, судове засідання призначив на 24 липня 2025 року.
Ухвалою від 11 вересня 2025 року суд надав можливість представнику позивача брати участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.
Розгляд справи відкладався на 04 та 15 вересня 2025 року у зв'язку із неявкою учасників справи.
У судові засідання, призначені на 04 та 15 вересня 2025 року, учасники справи не з'явилися, належним чином повідомлені.
Відповідно до вимог частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, у зв'язку із неявкою у судове засідання усіх учасників справи суд не здійснює фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Позивач - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» - є фінансовою установою, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи серії ФК №1175, виданим 21 лютого 2019 року (а.с.78).
22 жовтня 2021 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІОЛАН» (первісний кредитор) та відповідачем було укладено Договір про споживчий кредит № 5066275 (далі - кредитний договір) (а.с.8-15), відповідно до пункту 2.1 якого позикодавець (первісний кредитор) зобов'язується передати позичальнику (відповідачу) грошові кошти у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Сума кредиту - 3 700,00 грн (пункт 1.2 кредитного договору). Строк кредитування - 25 днів - з 22 жовтня 2021 року (пункт 1.3 кредитного договору). Термін повернення коштів - 16 листопада 2021 року (пункт 1.4 кредитного договору).
Комісія за надання кредиту - 370,00 грн, що нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово (пункт 1.5.1 кредитного договору).
Відповідно до пункту 2.3.1.2 кредитного договору пролонгація на стандартних умовах відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами, але не більше 60 днів (а.с.8, зворотна сторона).
Положеннями кредитного договору передбачені процентні ставки, що застосовуються межах строку договору: 1 156,25 грн - в межах строку кредитування,- які нараховуються за ставкою 1,25 відсотків фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (пункт 1.5.2 кредитного договору), а також стандартна процентна ставка - 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (пункт 1.6 кредитного договору).
Відповідно до пункту 6.1 кредитного договору договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитора та доступний, зокрема, через сайт товариства (кредитора) та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Згідно з таблицею обчислення загальної вартості кредиту, яка є додатком до кредитного договору, дата повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 16 листопада 2021 року, сума повернення (з урахуванням відсотків за користування кредитом) - 5 226,25 грн (а.с.13).
Аналогічна інформація міститься у Паспорті споживчого кредитування (а.с.14).
Згідно до довідкою про ідентифікацію первісного кредитора кредитний договір підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором, який був направлений на його номер телефону (а.с.22).
Згідно із квитанцією від 22 жовтня 2021 року відповідачу на його картку перераховано суму кредиту - 3 700,00 грн (а.с.23).
Відомість первісного кредитора (ТОВ «МІОЛАН») про щоденні нарахування та погашення по кредитному договору містить інформацію про те, що станом на 15 січня 2022 року (строк кредитування з урахування максимального строку пролонгації - 60 днів) заборгованість відповідача за кредитним договором становить 16 326,25 грн, з яких: 3 700,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 12 256,25 грн - заборгованість за відсотками, 370,00 грн - комісія (а.с.24).
26 січня 2022 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІОЛАН» (первісним кредитором) та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ»» укладено Договір факторингу № 26-01/2022-83 (далі - договір факторингу), відповідно до якого первісний кредитор відступив ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитним договором, серед іншого, до відповідача (а.с.29-39).
Передача позивачу права вимоги за кредитним договором відповідача підтверджується Актом приймання-передачі Реєстру боржників (а.с.40), а також Реєстром боржників (а.с.41-43). При цьому, станом на 26 січня 2022 року (дата укладення договору факторингу та передачі права вимоги) заборгованість відповідача перед первісним кредитором становила 16 326, 25 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3 700,00 грн, 12 256,25 грн - заборгованість за відсотками, 370,00 грн - заборгованість за комісією (а.с.44).
10 березня 2023 року між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено Договір факторингу № 10-03/2023/01 (далі - договір факторингу), відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитним договором, серед іншого, до відповідача (а.с.45-56).
Передача позивачу права вимоги за кредитним договором відповідача підтверджується Актом приймання-передачі Реєстру боржників (а.с.57), а також Реєстром боржників (а.с.58-60). При цьому, станом на 10 березня 2023 року (дата укладення договору факторингу та передачі права вимоги) заборгованість відповідача перед первісним кредитором зафіксовано у сумі 21 691,25 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3 700,00 грн, 17 621,25 грн - заборгованість за відсотками, 370,00 грн - заборгованість за комісією (а.с.61).
18 лютого 2025 року між ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (позивач) укладено договір факторингу №18-02/25 (далі - договір факторингу), відповідно до якого ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відступило позивачу права вимоги за кредитним договором, серед іншого, до відповідача (а.с.62-70).
Передача позивачу права вимоги за кредитним договором відповідача підтверджується Актом приймання-передачі Реєстру боржників (а.с.73), Реєстром боржників (а.с.74-75), а також витягом з Реєстру боржників (а.с.76), відповідно до яких станом на 18 лютого 2025 року (дата укладення договору факторингу та передачі права вимоги) заборгованість відповідача перед первісним кредитором зафіксовано у сумі 21 691,25 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3 700,00 грн, 17 621,25 грн - заборгованість за відсотками, 370,00 грн - заборгованість за комісією.
Отже, суд встановив, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, пов'язані із невиконанням останнім зобов'язань за укладеним ним кредитним договором відповідно до умов договорів факторингу.
Вказані правовідносини регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України), Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про споживче кредитування» станом на дату виникнення спірних правовідносин.
Не погоджуючись із відповідачем, який не сплатив заборгованість за кредитним договором, керуючись положеннями договорів факторингу, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 89 ЦПК України).
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені доводи та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд виходив з такого.
Норми права, які застосував суд
Згідно зі статею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини дванадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (часина третя статті 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері врегульовано Законом України «Про споживче кредитування» (далі - Законом про споживче кредитування).
Так, пунктом 1-1 частини першої статті 1 Закону про споживче кредитування визначено, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону про споживче кредитування загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Частиною другою статті 8 Закону про споживче кредитування визначено, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору про споживчий кредит, включаючи випадки, коли така зміна відбувається внаслідок настання умов, визначених таким договором, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит (частина перша статті 11 Закону про споживче кредитування).
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п'ята статті 12 Закону про споживче кредитування).
Оцінка суду
Згідно з пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (частина третя статті 263 ЦПК України).
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналізуючи законодавство України, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача слід задовольнити частково з огляду на таке.
Передусім суд зазначає, що відповідно до змісту статей 526, 527, 530, 627, 628 ЦК України договір є обов'язковим до виконання на умовах, які ним визначені, а прийняті на себе контрагентами зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений термін, відповідно до закону, договору.
По-перше, позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, звертає увагу суду на те, що відповідач не виконує умови укладеного ним електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону, в електронному вигляді кредитного договору, а тому заборгованість слід стягнути у судовому порядку.
Відповідач не заперечує проти того, що кредитний договір було укладено та відповідно у нього виникли зобов'язання, які слід виконати.
Суд, оцінюючи докази, що містяться в матеріалах справи, чинне законодавство України із вказаного спірного питання, дійшов наступних висновків.
Як було зазначено вище, стаття 205 ЦК України надає право укладати договір, серед іншого у письмовій (електронній) формі. Крім того, Закон України «Про електронну комерцію» визначає, що договір, підписаний у порядку, визначеному цим Законом, якому передував обмін електронними повідомленнями, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач уклав із первісним кредитором кредитний договір шляхом підписання своїм електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, як того вимагає кредитний договір і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача.
В силу вимог статей 629 та 1054 ЦК України позичальник зобов'язаний виконувати кредитний договір відповідно до його умов та вимог закону.
Суду не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, що відповідає положенням статті 617 ЦК України.
Позивач є фінансовою установою та має відповідне свідоцтво, а тому суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача за вказаним вище кредитним договором відповідно до вимог статей 514 та 516 ЦК України була правомірно передана за договорами факторингу позивачу. У зв'язку з тим, що відповідач не виконав у строк взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, позивач має підстави вимагати від відповідача їх виконання відповідно до умов договору факторингу, позовні вимоги є обґрунтованими.
По-друге, позивач стверджує, що відповідач, уклавши кредитний договір, зобов'язаний сплатити, відповідні відсотки за користування кредитними коштами.
Відповідач погоджується із сумою нарахованих відсотків у межах строку кредитування. При цьому, категорично не погоджується із тим, що позивач, заявляючи стягнення заборгованості, продовжував нараховувати відсотки поза межами строку кредитування.
Проаналізувавши позицію учасників справи, дослідивши матеріали справи та чинне законодавство України із вказаного питання суд звертає увагу, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі № 723/304/16-ц (провадження N 14-360цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року по справі № 638/13683/15-ц (провадження N 14-680цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), тобто дана судова практика є сталою.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 753/6745/17, установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до пункту 128 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 15 січня 2022 року (а.с.24) (строк кредитування з урахування максимального строку пролонгації - 60 днів) заборгованість відповідача за кредитним договором становила: 3 700,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 12 256,25 грн - заборгованість за відсотками. При цьому, вже під час укладення договору факторингу між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» були безпідставно нараховані відсотки поза строками кредитування та станом 10 березня 2023 року становили 17 621,25 грн.
Суд не погоджується із позицією відповідача, що за кредитним договором відсотки мають нараховуватися з розрахунку 25 днів кредитування, оскільки кредитний договір передбачає його автопролонгацію у разі, якщо позичальник на дату закінчення терміну кредитування - 25 днів - продовжує користуватися кредитним коштами. Така пролонгація згідно з умовами кредитного договору передбачає сплату відсотків, але не більше 60 днів. Таким чином, загальний строк кредитування становить не 25 днів, а 85 днів (що й було розраховано первісним кредитором та передано за договором факторингу ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ».
Враховуючи, що нарахування процентів поза межами строку кредитування не допускається, а максимальний строк кредитування становив 85 днів - з 22 жовтня 2021 року до 15 січня 2022 року - суд дійшов висновку, що слід стягнути заборгованість за тілом кредиту та відсотках, яка виникла станом на 15 січня 2022 року: 3 700,00 грн - тіло кредиту, 12 256,25 грн - відсотки за кредитом.
Що стосується стягнення заборгованості за комісією суд зазначає таке.
З аналізу вимог пункту 4 частини першої та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» суд вбачає, що цей Закон передбачає право фінансової установи встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Зважаючи на вимоги вказаних вище статей 11 та 12 Закону України «Про споживче кредитування», суд дійшов висновку, що умови, за яких нараховується комісія за отримання кредитних коштів, мають бути чітко виписані у кредитному договорі. Зі змісту кредитного договору вбачається можливість нарахування комісії за надання кредиту. При цьому, не конкретизовано, за які саме послуги ця комісія нараховується.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі з подібними правовідносинами № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22) зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Вказаний висновок Верховного Суду кореспондується зі спірними правовідносинами, оскільки відповідач також надає фінансові послуги та на нього розповсюджуються норми Закону України «Про споживче кредитування».
Таким чином, суд погоджується із позицією відповідача щодо того, що вимога позивача щодо стягнення комісії за кредитним договором не узгоджується із нормами Закону про споживче кредитування.
Отже, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути суму кредитних коштів, перерахованих відповідачу на його платіжну картку на виконання умов кредитного договору - 3 700,00 грн, а також проценти за користування кредитом, які складають: 12 256,25 грн. Загальна заборгованість становить 15 956,25 грн.
За вказаного вище правового врегулювання, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач - частково заперечуючи проти заявлених позовних вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам позивача та відповідача та доказам, що це підтверджують, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги слід задовольнити частково.
Розподіл судових витрат
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Щодо судового збору суд зазначає таке.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Як вбачається із матеріалів справи, позивач під час подання позову сплатив судовий збір у сумі 2 422,40 грн, що підтверджується Платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 0530550032 від 19 червня 2025 року (а.с.1).
У зв'язку з тим, що позовні вимоги суд задовольняє частково, із відповідача стягується судовий збір пропорційно сумі задоволених вимог - у сумі 1 781,92 грн.
Що стосується витрат, пов'язаних із розглядом справи, а саме: витрат на правову допомогу суд зазначає таке.
Позивач, серед іншого, заявив вимогу щодо відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 13 000,00 грн. На підтвердження понесених витрат було надано до матеріалів справи Договір №02-07/2024 про надання правової допомоги від 02 липня 2024 року (далі - Договір) (а.с.81-85), Витяг з Акту про надання юридичної допомоги 30 травня 2025 року (далі - Акт) (а.с.86).
Зі змісту Договору та Акта вбачається, що вартість правових послуг складає 13 000,00 (дев'ять тисяч ) грн.
Проаналізувавши Договір та Акт суд дійшов висновку про те, що витрати на правничу допомогу слід зменшити з огляду на таке.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Верховний Суд вже неодноразово висловлював правову позицію щодо порядку та критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх розподілу, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що види робіт, зазначені у Акті, мають не обґрунтовано завищену вартість, з огляду на складність справи (заборгованість складає 15 956,25 грн, кількість кредитних договорів - 1 (один), зміст позовних вимог є стандартизованим, обсяг документів, доданих до позовної заяви, - мінімальний) та фактично виконаній адвокатом роботі (наданих послуг) (адвокат у судових засіданнях по справі участі не брав, незважаючи на те, що справа розглядалася із викликом сторін), часові, витраченому на виконання відповідних робіт (послуг), обсягу наданих робіт (послуг), витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000,00 грн не відповідають критеріям реальності (їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи, сталою правовою позицією і безумовно є завищеними, тому вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення із відповідача в користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн. Під час визначення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України.
Керуючись статтями 10, 12, 13, 76, 81, 141, 142, 258, 259, 263, 265, 273 - 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, -
Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (юридична адреса: 03150, місто Київ, вулиця Гедройця Єжи, будинок №6, офіс № 521, ЄДРПОУ 42640371) заборгованість за Договором про споживчий кредит №5066275 від 22 жовтня 2021 року у сумі 15 956 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят шість) гривень 25 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (юридична адреса: 03150, місто Київ, вулиця Гедройця Єжи, будинок №6, офіс № 521, ЄДРПОУ 42640371) судові витрати, а саме:
судовий збір у сумі 1 781 (одна тисяча сімсот вісімдесят одна) гривня 92 копійки;
витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 265 ЦПК України:
Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», юридична адреса: 03150, місто Київ, вулиця Гедройця Єжи, будинок №6, офіс № 521, ЄДРПОУ 42640371.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя Лубенського міськрайонного суду
Полтавської області Л.В. Рудалєва