вул. М. Грушевського, 2 а, селище Лугини, Коростенський район, Житомирська область, 11301,
тел. (04161)9-14-72, e-mail: inbox@lg.zt.court.gov.ua, web: http://lg.zt.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 02896124
Справа № 281/241/25
Провадження по справі 2/281/184/25
23 вересня 2025 року селище Лугини
Лугинський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Данчука В. В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач звернувся до суду з указаним позовом. Зазначивши, що 23.12.2018 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) №23.12.2018-100003422. Відповідно до умов договору ТОВ «Споживчий центр» надало відповідачу кредит у розмірі 6500,00 грн., строком на 14 днів. 13.09.2023 року ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Новий колектор» уклали договір факторингу №130923-9, відповідно до умов якого ТОВ «Споживчий центр» відступило на користь ТОВ «Новий колектор» права грошової вимоги до боржника за договором №23.12.2018-100003422 від 23.12.2018, боржником за яким є ОСОБА_1 . В порушення умов укладеного кредитного договору відповідач свої зобов'язання належним чином не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 14.05.2025 року становить 11570,00 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту - 6500,00 грн.; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 1820,00 грн.; штраф у рзмірі 3250,00 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору в сумі 2422,40 грн. та витрати на професійну правову допомогу в розмірі 6000,00 грн.
Ухвалою Лугинського районного суду Житомирської області від 28.05.2025 року відкрито провадження в указаній справі. Вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та надано відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву.
18 червня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач просив відмовити у задоволенні позову повністю, так як позивач у встановленому законом порядку не довів факт укладення кредитного договору в електронному вигляді. Не надано жодного документу на підтвердження факту отримання ним грошових коштів (відсутні первинні бухгалтерські документи на підтвердження перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача у розмірі 6500,00 грн.). Також не долучено доказів на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договором факторингу, що ставить під сумнів правонаступництво позивача. Зазначає, що у разі часткового задоволення позову просить зменшити витрати на професійну правничу допомогу. Крім того просить застосувати наслідки спливу строків позовної давності.
27.08.2025 року від заявника через систему Електронний суд на адресу суду надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що відповідачем договір не оскаржувався, відповідачем не надано жодного доказу щодо спростування укладеного договору №23.12.2018-100003422 від 23.12.2018 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників справи не надходило.
Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд приходить наступного висновку.
За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до статті 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частинами 3, 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Судом встановлено, що 23.12.2018 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) №23.12.2018-100003422 в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом підписання заявки, що є невід'ємною частиною даного договору, відповідно до умов якого він отримав кредит в сумі 6500,00 грн. на строк 14 днів, 1820 грн. 00 коп., що становить 28% в процентному значенні (фіксована незмінювана процентна ставка) (а. с. 17, 22-24).
Відповідно до документу Fondy за призначенням 23.12.2018-100003422 ТОВ «Споживчий центр» 23.12.2018 о 16:38 здійснило переказ коштів на суму 6500,00 грн. на платіжну карту № НОМЕР_1 , що відповідає часу підписання електронним підписом підтвердження укладення кредитного договору та пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), призначенням якої є «видача за договором №23.12.2018-100003422». Також додано довідку субконто (виписка по рахунку) за договором №23.12.2018-100003422 від 23.12.2018 року, з якої вбачається, що 23.12.2018 року ОСОБА_1 згідно платіжного ордеру на списання грошових коштів упр002815910 від 23.12.2018 року було видано 6500,00 грн. (а. с. 8, 27).
13.09.2023 року між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Новий колектор» укладено договір факторингу № 130923-9, відповідно до умов якого ТОВ «Споживчий центр» передає (відступає) ТОВ «Новий колектор» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Новий колектор» приймає належні ТОВ «Споживчий центр» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників (а. с. 10-13).
Доводи відповідача щодо того, що позивачем не доведено суду наявності правонаступництва щодо вимоги за спірним кредитним договором з підстав ненадання повної копії договору факторингу № 130923-9 від 13 вересня 2023 року, не засвідчення витягів зазначених документів у встановленому законом порядку, є необґрунтованими з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертаючись з позовною заявою надав докази, а саме витяг з договору факторингу № 130923-9 від 13 вересня 2023 року укладений між ТОВ «Новий колектор» та ТОВ «Споживчий центр», копію витягу з реєстру прав вимоги № 1 (додаток 2 до Договору факторингу № 130923-9 від 13 вересня 2023 року).
Однак, відповідач не звертався до суду із клопотанням про витребування у позивача належним чином завіреної копії або оригіналу договору факторингу № 130923-9 від 13 вересня 2023 року, укладеного між ТОВ «Новий колектор» та ТОВ «Споживчий центр» з додатком 2 до такого, на підтвердження вказаних обставин.
З реєстру прав вимог № 1, який є Додатком 2 до Договору факторингу № 130923-9 від 13 вересня 2023 року, витяг з якого долучено позивачем до позовної заяви, ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Новий колектор» домовились про відступлення клієнтом факторові права вимоги за кредитним договором №23.12.2018-100003422 від 23.12.2018 року.
Таким чином, після підписання реєстру прав вимог до фактора перейшли всі права та обов'язки клієнта, як сторони, які виникли на підставі кредитного договору в обсязі і на умовах, що існують на момент укладення договору факторингу.
Договір факторингу на вимогу сторін чи зацікавлених осіб не визнаний недійсним у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 ЦК України, не спростована.
Отже внаслідок укладення вказаного договору відбулася зміна кредитора, а саме ТОВ «Новий колектор» набуло статусу нового кредитора за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 , прийнявши умови та правила надання банківських послуг шляхом підписання їх електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, у порушення умов вказаного договору не виконав своїх зобов'язань щодо повернення кредиту у розмірі та на умовах, визначених укладеним правочином, презумпція правомірності якого не спростована.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем вимог договору утворилась заборгованість.
Згідно з довідки про розмір простроченої заборгованості за кредитним договором №23.12.2018-100003422 від 23.12.2018 року, наданої позивачем, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 14.05.2025 року становить 11570,00 грн., з яких: 6500,00 грн. прострочена заборгованість за тілом кредиту; 1820,00 грн. прострочена заборгованість за відсотками; 3250,00 заборгованість за штрафами (а. с. 8а).
Також, матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору №23.12.2018-100003422 від 23.12.2018 року. Зазначений договір недійсним не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких дані правочини можуть бути визнані недійсними (оспорюваними) за відсутності оспорення або визнання їх недійсними у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитними договорами, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Отже, зважаючи на те, що ОСОБА_1 не виконав грошове зобов'язання за кредитним договором, порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом стягнення з відповідача на користь ТОВ «Новий колектор» заборгованості в розмірі 8320,00 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту - 6500,00 грн.; заборгованість за відсотками - 1820,00 грн.
Щодо стягнення з відповідача штрафу суд зазначає наступне.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Разом з тим, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 в Україні був введений воєнний стан строком на 30 діб. Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
У подальшому Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», які були затверджені Законами України «Про затвердження Указу Президента України» «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжувався і він діє і на даний час.
Таким чином, ураховуючи, що позивачем нараховано штраф за невиконання ОСОБА_2 зобов'язання за кредитним договором у сумі 3250,00 грн. у період дії воєнного стану, що суперечить положенням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а тому відсутні підстави для її стягнення з відповідача, у зв'язку з чим вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо строку позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує на те, що кредитором за спірним кредитним зобов'язанням, право пред'явити вимогу до суду про виконання кредитного зобов'язання виникло за кредитним договором 06.01.2019, оскільки з цією датою порв'язано відлік строків, впродовж яких у кредитора існує право на звернення до суду.
Суд звертає увагу на те, що перебіг таких строків було зупинено у зв'язку з введенням карантину, а в подальшому воєнного стану. Відповідно до п. 12 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненоїкоронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин, дію якого неодноразово продовжено. Дію карантину скасовано 01 липня 2023 року.
Крім того, відповідно до п. 19 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
04.09.2025 року набув чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» яким п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України виключено.
Таким чином, з 12.03.2020 по 01.07.2023 року перебіг строків позовної давності продовжено, а з 24.02.2022 року по 04.09.2025 року перебіг строків позовної давності було зупинено.
Отже, строки позовної давності не були пропущені позивачем. Підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності, за даних обставин справи, відсутні.
За таких обставин справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач при подачі позову сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн., позов задоволено на 71,91% (ціна позову 11570,00 грн., задоволено 8320,00 грн. х 100% : 11570,00 грн = 71,91%). Відтак, з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1741,95 грн. (2422,40х71,91% : 100% = 1741,95 грн).
Тому, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 1741,95 грн. на відшкодування судового збору.
Крім того, у порядку розподілу судових витрат позивач просить суд стягнути із відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 гривень.
Згідно з ч. 1ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Пунктом 3 частини 2 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу до позовної заяви додано договір №07/24-НК про надання правничої допомоги від 02 липня 2024 року, додаткові угоди № 4, 17, 19 до договору №07/24-НК про надання правничої допомоги від 02 липня 2024 року, звіт про виконану роботу відповідно до вказаного договору від 02 липня 2024 року, платіжну інструкцію від 13 травня 2025 року №1996 на суму 6 000,00 грн. (а. с. 9, 15, 16, 16а, 17а, 21а).
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 6000,00 грн. витрат на правничу допомогу, проте враховуючи, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню - на 71,91%, пропорційно розміру задоволених вимог з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 4314,60 грн. (6000,00 х 71,91%).
На підставі ст. 509, 526, 530, 1049, 1054 ЦК України, керуючись ст. 2-3, 12, 19, 81, 89, 128, 133, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 274-279 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий колектор» заборгованість за кредитним договором №23.12.2018-100003422 від 23.12.2018 року станом на 14.05.2025 року в розмірі 8320 (вісім тисяч триста двадцять) гривень 00 копійок, з яких: заборгованість за тілом кредиту 6500 (шість тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок; заборгованість за нарахованими процентами 1820 (одна тисяча вісімсот двадцять) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий колектор» на відшкодування судових витрат по сплаті судового збору 1741 (одна тисяча сімсот сорок одна) гривня 85 копійок та витрат на правову допомогу в сумі 4314 (чотири тисячі триста чотирнадцять) гривень 60 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий колектор», код ЄДРПОУ 43170298, місцезаходження: 01133, м. Київ, вул. Алмазова Генерала,13.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя В. В. Данчук