Справа № 161/12694/25
Провадження № 2/161/4459/25
23 вересня 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді Гриня О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
28 червня 2025 року позивач звернувся до суду з цим позовом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10 грудня 2019 року між ТОВ «Займер» та відповідачем був укладений договір про надання фінансового кредиту №97525, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 2 000,00 грн. строком на 28 днів та сплатою відсотків за користування кредиту у розмірі 2% на добу.
Позивач вказує, що за договором факторингу набув права вимоги за цим договором.
Посилаючись на те, що позичальник неналежним чином виконує взяті на себе зобов'язання по своєчасному погашенню заборгованості за кредитом, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитом у загальному розмірі 8 200,00 грн., яка складається з 2 000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту та 6 200,00 грн. заборгованості за відсотками.
Відповідач у письмовому відзиві позовні вимоги заперечив. Узагальнені доводи відповідача зводяться до того, що договірні відсотки за кредитним договором були нараховані поза строком кредитування, що суперечить правовій позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.
Крім того вказує, що позивачем не надано належних доказів передачі прав вимоги за договором факторингу, а витяг з реєстру боржників таким доказом не є.
Також відповідач зробив заяву про застосування строку позовної давності.
У відповіді на відзив та письмових запереченнях сторони фактично повторили доводи своїх попередніх заяв по суті спору.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, з таких підстав.
З матеріалів справи судом встановлено, що 10 грудня 2019 року між ТОВ «Займер» та відповідачем був укладений договір про надання фінансового кредиту №97525, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 2 000,00 грн. строком на 28 днів та сплатою відсотків за користування кредиту у розмірі 2% на добу.
За договором факторингу від 28 жовтня 2021 року позивач набув право вимоги за цим кредитним договором.
Відповідний витяг з реєстру боржників, який є частиною договору факторингу, наявний в матеріалах справи, скріплений підписами та печатками попереднього та нового кредитора, а тому є належним доказом переходу права вимоги за договором факторингу. Доводи відповідача про протилежне є необґрунтованими та судом відхиляються.
Згідно наданого позивачем розрахунку позовних вимог, ним обліковується заборгованість за договором у загальному розмірі 8 200,00 грн., яка складається з 2 000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту та 6 200,00 грн. заборгованості за відсотками.
Надаючи свою правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Пунктом 1 ст.536 ЦК України передбачено, що за користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В порушення вищезазначених правових норм та умов договорів позичальник своєчасно не повертає кредит, тобто порушує свої зобов'язання перед позивачем, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 2 000,00 грн. слід задовольнити.
Що стосується вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, зробила правовий висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, враховуючи вищенаведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду стосовно правильного застосування положень ст.ст.625, 1048 ЦК України, позивач вправі нараховувати договірні відсотки лише у період дії строку кредиту. Після закінчення строку кредитування позивач, як і попередній кредитор, не вправі був нараховувати договірні відсотки, а надалі відносини між сторонами трансформуються з договірних в охоронні, де застосовуються положення ст.625 ЦК України.
З огляду на вищевикладене, з відповідача на користь позивача слід стягнути відсотки, нараховані за період строку кредитування, який становить 28 дні. Враховуючи визначену сторонами процентну ставку за користування кредитом у розмірі 2 % на день, загальний розмір відсотків становить 1 120,00 грн. (2 000 х 0,02 х 28). Такий же загальний розмір відсотків за кредитом визначений сторонам в додатку №1 до кредитного договору. Тому суд задовольняє позовні вимоги в цій частині частково та стягує відсотки за користування кредитом у розмірі 1 120,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити, за безпідставністю.
Вимоги про стягнення відсотків, передбачених ст.625 ЦК України, які нараховуються поза межами строку кредитування як компенсаційна виплата кредитору, позивач не заявляв.
Що стосується зробленої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності, суд зазначає таке.
Згідно статті 257 ЦПК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Зі змісту кредитного договору слідує, що відповідач був зобов'язаний повернути кредит до 07 січня 2020 року, але цього не зробив. Отже, з наступного дня, а саме 08 січня 2020 року розпочав перебіг 3-річний строк позовної давності, передбачений ст.257 ЦК України.
Одночасно, відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211, від 27 червня 2023 року №651, карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 діяв на території України у період з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року включно.
Отже, в даній ситуації строк позовної давності почав свій перебіг 08 січня 2020 року, був зупинений у період з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року у зв'язку з карантином, відновив свій перебіг з 01 липня 2023 року, а в подальшому позивач звернувся до суду 28 червня 2025 року.
Періоди з 08 січня 2020 року по 11 березня 2020 року, та з 01 липня 2023 року по 28 червня 2025 року в сукупності становлять менше 3 років загальної позовної давності, а отже цей пред'явлений в межах цього строку, а відповідна заява відповідача про застосування строку давності є безпідставною.
Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Згідно з правилами пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Стороною позивача в якості доказів понесених судових витрат на професійну правничу допомогу були надані наступні документи:
1) договір про надання правової допомоги від 29 грудня 2023 року, з додатковою угодою від 27 грудня 2024 року;
2) довіреність;
3) акт про отримання правової допомоги від 08 липня 2025 року на суму 10 500,00 грн;
4) рахунок від 08 липня 2025 року на суму 10 500,00 грн;
5) платіжну інструкцію від 08 липня 2025 року на суму 10 500,00 грн;
При цьому в акті зазначені здійснення адвокатом наступних дій:
1)зустріч та консультація щодо перспектив судового врегулювання кредитної заборгованості, 1 година, 2 000,00 грн;
2)складення та подання до суду позовної заяви, моніторинг аналіз судової практики, 2,5 години, 5 000,00 грн;
3)інші клопотання, заяви до суду, складення процесуальних документів, моніторинг ЄДРСР щодо процесуального статусу судової справи, 1,5 годин, 3 000,00 грн.
4)канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції, 500 грн.
На думку суду, в акті не розкрито, які ж консультації надав адвокат та які результати «зустрічі щодо перспектив судового врегулювання заборгованості».
Додатково суд звертає увагу, що в акті не розкритий зміст усних консультацій адвоката, зважаючи на те, що позивач є фінансовою установою, а примусове стягнення заборгованості, яка була ним викуплена за договором факторингу, є основною його господарською діяльністю.
Понесені канцелярські витрати (п.4 акту) також не підтверджені жодними первинними документами.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що обґрунтованими та співмірними є судові витрати позивача на професійну правничу допомогу у вигляді складання позовної заяви (п.2 акту), а також інших заяви до суду, зокрема, відповіді на відзив (п.3 акту). Суд оцінює ці витрати у 5 000,00 грн, зважаючи, зокрема, і на клопотання сторони відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу. Враховуючи часткове задоволення позову, з відповідача слід стягнути ці витрати пропорційно до задоволених вимог, що становить 1 902,00 грн. (5 000 х (3 120 / 8 200))
У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути також судовий збір, пропорційно задоволеним вимогам, що становить 921,48 грн (2 422,40 х (3 120 / 8 200)).
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.
Стягнути зОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» заборгованість у розмірі 3 120,00 грн. (три тисячі сто двадцять гривень).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути ізОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» судовий збір у розмірі 921,48 грн. (дев'ятсот двадцять одна гривня сорок вісім копійок).
Стягнути ізОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» судові витрати з надання професійної правничої допомоги у розмірі 1 902,00 грн. (одна тисяча дев'ятсот дві гривні).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Волинського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивачем у справі є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу», м. Київ, вул. Кирилівська, буд.82, оф.7, код ЄДРПОУ 42228158.
Відповідачем у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Повне рішення суду складено та підписано 23 вересня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Олександр ГРИНЬ