154/3493/25
2/154/1425/25
22 вересня 2025 року м. Володимир
Володимирський міський суд Волинської області у складі:
головуючого - судді Мушкета О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Тивонюк А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Володимир в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В серпні 2025 року ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 12.09.2021 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №280622430, за умовами якого відповідачу надано у кредит кошти у розмірі 17000,00 грн., на засадах строковості, поворотності, платності, а остання зобов'язалась повернути кошти та сплатити проценти за користування ними.
Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV2HM73.
Зазначає, що згідно умов кредитного договору, первісний кредитор виконав свій обов'язок та перерахував відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти у розмірі: 17000,00 грн. 12.09.2021 року на банківську карту № НОМЕР_1 відповідача, яку відповідач вказала у Заявці при укладенні кредитного договору.
До теперішнього часу відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором № 280622430 від 12.09.2021 року про надання кредиту належним чином не виконала, чим порушила зобов'язання встановлені договором.
28.11.2018 року між первісним кредитором -ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого право грошової вимоги за кредитним договором № 280622430 від 12.09.2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «Таліон Плюс».
27.05.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 27/0524-01, за умовами якого право грошової вимоги за кредитним договором № 280622430 від 12.09.2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс».
В подальшому, 04.06.2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено Договір факторингу № 04/06/25-Ю, за умовами якого право грошової вимоги за кредитним договором № 280622430 від 12.09.2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «Юніт Капітал».
У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором № 280622430 від 12.09.2021 року, заборгованість ОСОБА_1 станом на день звернення до суду становить 69630,40 грн, яка складається з: 17000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 52630,40 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 0,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).
У зв'язку з викладеним, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором у сумі 69630,40 грн. та судові витрати, котрі складаються із судового збору в розмірі 2 422,40 та витрат на правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.
Ухвалою Володимирського міського суду Волинської області від 27.08.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання.
Також, Ухвалою Володимирського міського суду Волинської області від 27.08.2025 року витребувано з АТ КБ "ПРИВАТБАНК" інформацію та докази, що підтверджують факт зарахування кредитних коштів на рахунок позичальника.
Представник позивача в судове засідання на розгляд справи не з'явився, по час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, подав суду письмову згідно якої позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити та слухати справу у відсутності представника, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання на розгляд справи не з'явилася, 08.09.2025 року через канцелярію суду подала письмову заяву, у якій просить застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із пропуском позивачем строків позовної давності.
19.09.2025 через канцелярію суду від представника позивача надійшли письмові заперечення проти заяви відповідача про застосування строків позовної давності, в яких зазначає, що на момент подачі позовної заяви строк позовної давності не сплинув, посилаючись при цьому на відповідні рішення Верховного Суду. Просила у задоволенні заяви відповідача про застосування строків давності відмовити та задовольнити позов у повному обсязі.
Дослідивши та оцінивши представлені у справі докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що 12.09.2021 року між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 280622430(далі - Договір).
Положеннями даного Договору передбачено, що цей договір є електронним документом створеним і збереженим в Інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму. Сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Цим же законом визначені особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З алгоритму укладення електронного кредитного договору слідує, що без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, який використовується позичальником як аналог власноручного підпису), без здійснення входу позичальником на веб-сайт за допомогою особистого кабінету кредитні договори між кредиторами та позичальником не було б укладено. Таким чином, електронний договір, підписаний електронним одноразовим ідентифікатором, вважається укладеним у письмовій формі з моменту його підписання, тобто ведення алфавітно-цифрової послідовності даних (пароль). Водночас такий договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо істотних умов договору.
Із заявки на отримання грошових коштів від 12.09.2021 вбачається, що ОСОБА_1 зазначила фінансовий номер телефону НОМЕР_2 , свою електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , номер карти НОМЕР_1 та інші дані.
З наданого алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що без ідентифікації відповідача, подальше укладення кредитного договору є неможливим.
Із довідки щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вбачається, що ОСОБА_1 12.09.2021 року 14:59:18 на номер телефону НОМЕР_2 направлено одноразовий ідентифікатор MNV2HM73 для підтвердження поданої заявки на кредит, який нею введено, а перерахування коштів відбулось 12.09.2021 року 15:00:44.
Доказами накладення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором є QRкод - матричний код (двовимірний штрих-код), який містить інформацію щодо підписанта електронного договору і призначений для сканування за допомогою мобільного пристрою, сканера штрих-коду з метою швидкої та безпомилкової ідентифікації договору позичальника.
Зазначений QR-код знаходиться на графіку розрахунків, який є невід'ємною частиною Договору № 280622430 від 12.09.2021 року.
Доказів того, що персональні дані відповідача (дані паспорта громадянина України, картки фізичної особи-платника податків, номер телефону, адреса реєстрації (фактичного) місця проживання), електронна адреса були використані товариством чи третіми особами для укладення кредитного договору від її імені, відповідачкою до суду не надані, як і не надано доказів того, що вона зверталася до правоохоронних органів із відповідною заявою про вчинення відносно неї шахрайських дій.
Отже, договір № 280622430 від 12.09.2021 року є укладеним з моменту його підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, що підтверджує погодження сторонами усіх істотних умов таких договорів.
Предметом договору № № 280622430 від 12.09.2021 року є надання товариством позичальнику кредиту без конкретної споживчої мети в сумі 17000,00 грн., строком на 30 днів.
Судом встановлено, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі, а саме: надало відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами у розмірі 17000,00 грн. на умовах, передбачених договором, що підтверджується зарахуванням коштів на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1, який зазначений нею в заявці на отримання кредиту. Дана обставина підтверджується повідомленням №20.1.0.0.0/7-2500903/70754-БТ від 09.09.2025 року АТ КБ «Приватбанк» та випискою по рахунку за період з 12.09.2021 по 17.09.2021 року.
Згідно з розрахунком заборгованості, поданим позивачем, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 280622430 від 12.09.2021 року становить 69630,40 грн., яка складається із заборгованості по тілу кредиту - 17000,00 грн. та заборгованості по відсотках за користування кредитом - 52630,40 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).
Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Таким чином, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 2-127/11 (постанова від 01.02.2018 року) за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
Судом встановлено, що 28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» переходить до ТОВ «Таліон плюс» право вимоги до боржників за відповідним реєстром права вимоги.
В подальшому між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено ряд додаткових угод, згідно яких сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору, востаннє до 31 грудня 2024 року, включно.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 160 від 16.11.2021 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 280622430 від 12.09.2021 року.
27.05.2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №27/0524-01, згідно з умовами якого ТОВ «Таліон Плюс» зобов'язується відступити ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» за плату права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.
В подальшому між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та ТОВ «Таліон плюс» було укладено ряд додаткових угод, згідно яких сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору, востаннє до 30 грудня 2024 року, включно.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 27.05.2024 року, підписаного ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та ТОВ «Таліон плюс» на виконання договору факторингу № 27/0524-01, укладеного між ними, ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 280622430 від 12.09.2021 року.
04.06.2025 року між ТОВ «Юніт Капітал» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» укладено договір факторингу № 04/06/25-Ю, згідно з умовами якого ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» зобов'язується за плату відступити ТОВ «Юніт Капітал» право грошової вимоги до боржників, зазначених в реєстрі боржників, що є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги, підписаного ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та ТзОВ «Юніт Капітал» на виконання договору факторингу № 04/06/25-Ю, укладеного між ними, ТОВ «Юніт Капітал» отримало право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 280622430 від 12.09.2021 року.
Таким чином, оскільки умови вищенаведених договорів відступлення є чітко визначеними та унеможливлюють нерозуміння або виникнення сумнівів щодо предмету відступлення (яке саме право відступається), а законодавством не забороняється відступлення майбутніх вимог, і вони вчинені в строки їх дії, тому суд вважає, що позивачу у справі було відступлено дійсне право на стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 280622430 від 12.09.2021 року.
Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Визначення поняття «зобов'язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.
Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Таким чином, обов'язок щодо повернення коштів за кредитним договором має абсолютний характер і його невиконання можливо виключно у визначених законом випадках.
Отже, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи презумпцію правомірності укладеного кредитного договору такий договір у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених ними прав і обов'язків сторін.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з розрахунками заборгованості, наданими позивачем, заборгованість ОСОБА_1 за договором № 280622430 від 12.09.2021 року складає 69630,40 грн., з яких: 17000,00 грн. - тіло кредиту, 52630,40 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Аналізуючи наданий позивачем розрахунок заборгованості ОСОБА_1 по відсотках, суд дійшов висновку, що він розрахований невірно і підлягає перерахунку, виходячи з наступного.
Так, суд наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Разом з цим, зі спливом строку кредитування, кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит, виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Суд зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Проте суд підкреслює, що зазначене не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов'язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати.
Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання, зазначене є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання відповідно до ст. 625 ЦК України.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду № 910/4518/16 від 05 квітня 2023 року.
Щодо посилання позивача на Правила надання грошових коштів у позику, суд зазначає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи договір позики, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, що долучено до справи.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в договорі позики позичальника, який безпосередньо підписаний останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Таким чином, суд вважає, що Правила надання грошових коштів у позику, які містяться в матеріалах даної справи та не містять підпису відповідачки, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами, шляхом підписання договору позики.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
У справі, яка розглядається, за умовами укладеного між сторонами кредитного договору № 280622430 від 12.09.2021 року та додатку №1 до нього - Графіку розрахунків, строк користування кредитом становить 30 днів, термін дії договору - на строк, на який надано кредит. Відтак, в межах строку кредитування відповідач повинна була повернути кредит та сплатити відсотки і саме в межах цих строків має відбуватись нарахування відсотків, тоді як позивач надає розрахунки зазначених відсотків з їх нарахуванням в період з 12.09.2021 року по 09.01.2022 року, що не відповідає зазначеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду.
Відтак, належним та узгодженим сторонами строком кредитування за кредитним договором № 280622430 від 12.09.2021 року є строк, зазначений у договорі та графіку - 30 днів, і саме в цей строк позивачем правомірно було нараховано проценти за користування кредитом.
Отже, враховуючи наведене, правильним розміром заборгованості ОСОБА_1 перед TзOB «Юніт Капітал» за кредитним договором № 280622430 від 12.09.2021 року є сума 24650,00 грн, що зазначена в графіку розрахунків і складається з 17000,00 грн - тіло кредиту та 7650,00 грн - проценти, нараховані в межах 30 днів, і саме ця сума підлягає стягненню з відповідача, а в решті позову щодо стягнення відсотків необхідно відмовити.
Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При пред'явленні позову позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією. Отже, пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 857,53 грн. судового збору.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Для обчислення давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.
Згідно ч. 3, ч. 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ч. 1 ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Як встановлено вище, кредитний договір № 280622430 від 12.09.2021 року строком на 30 днів.
Оскільки загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки, то позивач був у праві звертатися до суду в межах трирічного строку.
Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211«Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
З урахуванням епідемічної ситуації в регіоні з 19 грудня 2020 року до 30 червня 2023 року на території України установлено карантин згідно з Постановами КМ № 392 від 20.05.2020,№ 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1100 від 11.11.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, № 229 від 23.02.2022, № 630 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, № 1423 від 23.12.2022, № 383 від 25.04.2023.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу Covid-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби(COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби(Covid-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (Covid-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають і строки позовної давності. Всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (Covid-19).
Аналогічний висновок щодо застосування відповідних норм права викладений у постанові Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 679/1136/21, який відповідно положень ч. 4 ст.263 ЦПК України враховується судом під час розгляду даної справи.
15.03.2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності з 17.03.2022 року.
Вказаним законом було доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ затверджено Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні з 24 лютого 2022 року до 26 березня 2022 року, що неодноразово продовжувався, і діє на даний час.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 квітня 2023 року у справі №728/1765/21 (провадження №61-6640св21), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21 (провадження №61-5238св22).
Враховуючи вищезазначені норми, суд зазначає, що строки позовної давності для звернення до суду позивачем не пропущені, тому у задоволенні заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності необхідно відмовити.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідачки на користь ТОВ «Юніт Капітал» витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України)
За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Позивачем до матеріалів справи долучено договір про надання правничої допомоги №05/06/25-01 від 05.06.2025 року, укладений між Адвокатським бюро «Тараненко та партнери» та ТОВ «Юніт Капітал»; додаткову угоду № 25770718256 від 05.06.2025 року до договору про надання правничої допомоги; акт прийому передачі наданих послуг, що є невід'ємною частиною до договору про надання правничої допомоги №05/06/25-01 від 05.06.2025 року, з якого вбачаються перелік наданих правових та юридичних послуг, кількість годин та вартість послуг, а саме: складання позовної заяви, 2 год. - 5000,00 грн; вивчення матеріалів справи, 2 год. - 1000,00 грн.; підготовка адвокатського запиту щодо зарахування кредитних коштів, 1 год. - 500,00 грн.; підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів - 1 год. - 500,00 грн. всього 7000,00 грн.
Також у матеріалах справи містяться копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 4956 Тараненка А.І. та довіреність позивача, видана ТОВ «Юніт Капітал» Тараненку А.І.
Згідно з п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються - у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, враховуючи пропорційність розміру задоволених позовних вимог, з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути 2478 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 12, 76, 77, 81, 133, 137, 141, 246, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 1, 3, 81, 253, 256, 257, 259, 509, 512, 514, 516, 526, 530, 626, 628, 634, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 11, 12 Закону України "Про електронну комерцію", суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Рогнідинська, 4, літера А, офіс 10, код ЄДРПОУ 43541163) заборгованість за кредитним договором № 280622430 від 12.09.2021 року в сумі 24650 (двадцять чотири тисячі шістсот п'ятдесят) грн. 00 коп., з яких: 17000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 7650,00 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Рогнідинська, 4, літера А, офіс 10, код ЄДРПОУ 43541163) 857 (вісімсот п'ятдесят сім) грн. 53 коп. витрат по сплаті судового збору та 2478 (дві тисячі чотириста сімдесят вісім) грн. витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30 - денний строк з дня складення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Суддя Олександр МУШКЕТ