Номер провадження: 11-сс/813/1671/25
Справа № 947/21491/25 1-кс/947/10550/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
18 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_6 ,
представника власника майна ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 25 липня 2025 року про арешт майна в рамках кримінального провадження №12025160000000229, внесеного до ЄРДР 05 березня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 369-2 КК України,-
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді було задоволено клопотання прокурора відділу Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 та накладено арешт на речі, вилучені під час проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон iPhone 15 PRO, імеі 1: НОМЕР_1 , імеі2: НОМЕР_2 , з сім карткою НОМЕР_3 , аркуш паперу А4 з чорновими записами.
Рішення слідчого судді мотивоване тим, що вилучене майно має доказове значення та є достатньо підстав вважати, що його збереження необхідно для здійснення належного досудового розслідування кримінального провадження, оскільки накладення арешту на вилучений під час обшуку мобільний телефон необхідно для проведення його детального огляду, проведення судових експертиз, які неможливо провести без наявності у органу досудового розслідування вилученого майна, з метою встановлення наявності доказів, що можуть мати суттєве значення для кримінального провадження.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_8 , подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала слідчого судді підлягає скасуванню із наступних підстав:
- як убачається з матеріалів справи, після проведення обшуку ОСОБА_8 не була затримана та їй не повідомлено про підозру. Остання немає ніякого відношення до розслідуваного кримінального правопорушення;
- на вилучений мобільний телефон встановлено систему захисту «Розумний будинок», яка повністю керується з нього, що позбавляє власника майна та її родину керувати вказаною системою та ставить їх під загрозу;
- клопотання про арешт майна подано з порушенням строків звернення до суду.
На підставі наведеного, апелянт просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою зобов'язати слідчого повернути вилучене майно власнику .
Позиції учасників судового розгляду.
У судовому засіданні апеляційного суду представник власника майна ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_8 , доводи апеляційної скарги підтримала у повному обсязі та просила її задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційного скарги.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За вимогами ст.16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.
Відповідно до положень ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до ч.2 ст.131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є арешт майна.
Згідно з ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження, а метою, крім іншого, забезпечення спеціальної конфіскації (ч.ч.1-2 ст.170 КПК України).
Відповідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.170 КПК України); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п.п.3, 4 ч.2 ст.170 КПК України); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.2 ч.2 ст.170 КПК України); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.4 ч.2 ст.170 КПК України); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Колегією суддів встановлено, що під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя у повному обсязі належним чином дотримався вищевказаних вимог кримінального процесуального закону.
У судовому засіданні встановлено, що слідчим управлінням ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025160000000229 від 05 березня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 369-2 КК України.
Згідно клопотання про арешт майна, що група осіб діючи на території Одеської області, налагодили механізм зняття з обліку транспортних засобів, залучених для виконання військово-транспортного обов'язку, шляхом подання підроблених документів.
Так, відповідно до Положення про військово-транспортний обов'язок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 р. № 1921, (далі Положення) визначено порядок виконання військово-транспортного обов'язку для задоволення потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецзв'язку та Держспецтрансслужби (далі - військові формування) на особливий період транспортними засобами і технікою усіх типів і марок вітчизняного та іноземного виробництва, їх повернення під час демобілізації та компенсації шкоди, завданої транспортним засобам і техніці внаслідок їх залучення під час мобілізації.
Відповідно до п. 6 Положення, військово-транспортний обов'язок є складовою частиною мобілізаційної підготовки і мобілізації в державі та включає в себе проведення заходів, пов'язаних з військовим обліком, завчасною підготовкою, перевіркою готовності до передачі та передачею в особливий період транспортних засобів і техніки військовим формуванням.
Відповідно до п. 11 Положення, для державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів у територіальних органах з надання сервісних послуг МВС (крім транспортних засобів, власниками яких є громадяни), крім документів, необхідних для реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку, представником підприємства, установи чи організації, транспортні засоби яких підлягають реєстрації (перереєстрації), зняттю з обліку, подається довідка, форма якої визначається Міноборони, з відміткою керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки про постановку транспортного засобу на військовий облік або зняття з такого обліку.
Відповідно до п.п. 12-13 Положення, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки та органи військового управління ведуть військовий облік транспортних засобів і техніки з метою планування передачі підприємствами, установами та організаціями транспортних засобів і техніки для задоволення потреб військових формувань на особливий період; для забезпечення ведення територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки та органами військового управління військового обліку транспортних засобів і техніки органи Державної служби з безпеки на транспорті, інспекцій державного технічного нагляду місцевих держадміністрацій подають до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки інформацію про реєстрацію (перереєстрацію), зміну реєстраційних даних та зняття з обліку транспортних засобів і техніки на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Зазначена інформація подається щороку не пізніше 20 червня та 20 грудня або протягом п'яти робочих днів з дати надходження відповідних запитів територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Інформація про реєстрацію (перереєстрацію) та зняття з обліку транспортних засобів, які перебувають у власності підприємств, установ та організацій і можуть бути призначені для задоволення потреб Збройних Сил та інших військових формувань в особливий період, подається до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки територіальними органами з надання сервісних послуг МВС щокварталу та протягом п'яти робочих днів з дати надходження відповідних запитів від таких центрів.
У ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, встановлено, що на підставі договорів купівлі-продажу укладеному в ТСЦ було здійснено перереєстрацію транспортних засобів автомобілів на нового власника. Попередніми власниками зазначених автомобілів були ТОВ «КАРС ОПТИМУМ», ТОВ Фірма «НЕКС-ГС», ТОВ «ЛАНА», ТОВ «ГАРАНТ-ДЖІПІЕС», ТОВ «ТІДЖЕЙ», ТОВ «ГЕРМЕС Т», ТОВ ВК «ПАКЕДЖІНГ ГРУП УКРАЇНА», ТОВ ФІРМА «НЕКС-ГС», ТОВ «ФУРГОН-ТРАНС», ТОВ «ЕМЕРАЛД СПОРТКАР», ТОВ «ФРАТЕЛІ КОНСОРЦІУМ», ТОВ «Вінер Лізинг», ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА», ТОВ ТПП «ГРАДІЄНТ УКРАЇНА», ТОВ «РБК ІНВЕСТ», ТОВ ФІРМА «НЕКС-ГС», ТОВ «КАРС ОПТИМУМ», ТОВ «ЦСП САР», а для здійснення зазначених реєстраційних дій, до ТСЦ надавалися довідки за підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ), полковником ОСОБА_9 , про зняття вказаних автомобілів з військового обліку.
Під час, допиту ОСОБА_10 повідомив, що підпис у вказаних довідках про зняття з військового обліку йому не належить, а наданими на запити відповідями ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомлено, що довідки не відповідають встановленому зразку та вищевказаним підприємствам та їх представникам не надавались.
У ході виконання доручення слідчого у порядку ст. 40 КПК України оперативним підрозділом встановлено, що до вчинення кримінальних правопорушень причетні зокрема: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , які можуть зберігати речі та документи, що мають доказове значення у кримінальному провадженні за адресами мешкання.
В рамках вказаного кримінального провадження, 08 липня 2025 року на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси проведено обшук за місцем мешкання ОСОБА_8 , за адресою: АДРЕСА_1 виявлено та вилучено мобільний телефон iPhone 15 PRO, імеі 1: НОМЕР_1 , імеі2: НОМЕР_2 , з сім карткою НОМЕР_3 , аркуш паперу А4 з чорновими записами.
Постановою слідчого від 08 липня 2025 року на підставі постанови слідчого вищевказане майно було визнано речовими доказами в рамках даного кримінального провадження.
Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, зокрема, правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Норма-дефініція речових доказів (стаття 98 КПК) щодо критеріїв (умов) визнання матеріальних об'єктів речовими доказами (були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин) з одного боку дійсно, сформульована в категоричній формі, і вказані умови мають бути дотримані для визнання тих, чи інших речей речовими доказами. У той же час слід зважати на стадію кримінального провадження. Так, на стадії досудового розслідування не всі обставини, що підлягають з'ясуванню у кримінальному провадженні, можуть бути достовірно встановлені одразу ж, оскільки розслідування - це процес пізнання обставин подій минулого, пов'язаний з пошуком, виявленням та фіксацією відповідних слідів злочинного діяння.
Системний аналіз норм КПК та практики ЄСПЛ дозволяє прийти до висновку, що КПК оперує поняттями, які відповідають декільком різним стандартам доказування (переконання) - стандарт «обґрунтованої підозри», переконання (доведення) «поза розумним сумнівом» та стандарти «достатніх підстав (доказів)» тощо. Стандарти «достатніх підстав (доказів)» використовуються в широкому колі різноманітних ситуацій, що виникають в ході кримінального провадження, тому вони не є сталими, а залежать від конкретної ситуації, цілі прийняття тих чи інших рішень (вчинення дій) та їх правових наслідків. При цьому вони застосовуються як для прийняття процесуальних рішень слідчими суддями (судом) (статті 157, 163, частина 5 статті 234, 260 та інші статті КПК), так і слідчими, прокурорами (статті 134, 271, 276 КПК та інші).
З огляду на положення частини 3 статті 170 КПК арешт майна на підставі пункту 1 частини 2 статті 170 КПК (тобто з метою забезпечення збереження речових доказів) передбачає дотримання стандарту «достатніх підстав» вважати, що майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК.
Стандарт «достатніх підстав (доказів)» для цілей арешту з метою забезпечення збереження речових доказів передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують певну річ з кримінальним правопорушенням (демонструють можливу приналежність до його вчинення в якості знаряддя або матеріального об'єкту, що містить певне відображення або інформацію про злочин), тобто наділяють її саму можливістю виконувати функцію доказу у кримінальному провадженні, і вони є достатніми, щоб виправдати її тимчасове обтяження у вигляді арешту для можливого використання в процесі доказування стороною обвинувачення у подальшому.
Згідно ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом (ч.2 ст. 93 КПК України).
Слідчим суддею ухвалою від 11 червня 2025 року надано дозвіл на обшук за адресою: м. Одеса, вул. Ямська,2-В, з метою відшукання та вилучення, зокрема, терміналів мобільного зв'язку, на яких може міститися інформація щодо вчинення кримінального правопорушення (а.с.33-37 т.1).
Ураховуючи дискреційне право слідчого вирішувати чи вилучати виявлене під час обшуку майно, а також те, що ухвалою слідчої судді прямо надано дозвіл на відшукання вказаного майна, то слідчий суддя мав повне право на прийняття рішення щодо арешту вилученого майна.
У свою чергу, під час апеляційного розгляду прокурор ОСОБА_6 повідомив, що наразі проведено огляд вилученого мобільного телефону та встановлена наявність інформації, яка має доказове значення для належного досудового розслідування кримінального. Зазначені обставини підтверджують факт здійснення збирання доказів шляхом проведення слідчих дій, тобто можливість виконання завдання щодо збирання доказів, для виконання якого мало місце звернення до слідчого судді із клопотанням про арешт майна, та спростовують твердження апеляційної скарги про відсутність необхідності арешту телефону.
З огляду на те, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 369-2 КК України, є корупційним правопорушенням, а корупція, у свою чергу, становить серйозну загрозу верховенству права, демократії та правам людини, нівелює соціальну справедливість, перешкоджає економічному розвитку, а також враховуючи фактичні обставини справи, а саме, що військово-транспортний обов'язок є складовою частиною мобілізаційної підготовки і мобілізації, свідчить про наявність значного суспільного інтересу у цьому кримінальному провадженні, який є пропорційним втручанню у мирне володіння майном - мобільним телефоном, а тому, оскільки таке втручання проведено відповідно з вимогами законодавства, безпідставним є твердження в апеляційній скарзі та те, що потреби досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого.
Апеляційний суд звертає увагу, що обраний судом захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим, обумовлений метою проведення досудового розслідування, його межі у часі окреслені строками, які в свою чергу чітко регламентуються нормами ст. 219 КПК України.
Разом з цим, у подальшому власник майна має право звернутися із клопотанням про скасування цього арешту і вилучене майно йому буде повернуто згідно положень ст. 174 КПК України.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна апелянтом не надано та апеляційним судом не встановлено.
Щодо доводів про порушення строків звернення із клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, колегія суддів зазначає, що обшук за місцем мешкання ОСОБА_8 було проведено 08.07.2025 року, а клопотання прокурора про арешт майна скеровано засобом поштового зв'язку до Київського районного суду м. Одеси 09.07.2025 року (а.с.53-54 т.1). З огляду на викладене, апеляційний суд констатує, що прокурором дотримано строк, передбачений ч. 5 ст. 171 КПК України, для звернення з клопотання про арешт майна.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідно до ст. 170 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, оцінивши в сукупності всі обставини кримінального провадження, є правові підстави для арешту майна, тому підстав для скасування ухвали слідчого судді, колегія суддів не вбачає.
Приписами п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 98, 170-173, 370, 404, 405, 407, 409, 411, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 25 липня 2025 року про арешт майна в рамках кримінального провадження №12025160000000229, внесеного до ЄРДР 05 березня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 369-2 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4