18 вересня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/22480/22
Провадження № 11-кп/820/510/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря
судового засідання: ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому за відсутності обвинуваченого (in absentia) в порядку спеціального судового провадження, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №22022240000000102 від 05 травня 2022 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.110 КК України, за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 травня 2025 року,
Цим вироком
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. майма республіки алтай російської федерації, громадянина російської федерації, місце проживання невідоме, депутата державної думи федеральних зборів російської федерації, м. москва, вул. охотний ряд, 1, не має судимостей,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.110 КК України, та призначено йому покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено обчислювати з дня приведення вироку до виконання.
Запобіжний захід ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою залишено без зміни до вирішення судом питання про його застосування, але не довше ніж до набрання вироком законної сили.
За вироком суду, депутат державної думи федеральних зборів рф восьмого скликання ОСОБА_7 , який вступив у повноваження 19 вересня 2021 року, будучи представником влади рф, уповноваженим брати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів російської федерації, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і зс російської федерації, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема, й цивільного населення, розуміючи, що він порушує встановлений ст.ст.1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу рф, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю російської федерації над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що інші співучасники діють всупереч вимогам п.п.1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, порушують принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та вимоги ч.4 ст.2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09 грудня 1981 року №36/103, від 16 грудня 1970 року №2734 (ХХV), від 21 грудня 1965 року №2131 (ХХ), від 14 грудня 1974 року №3314 (ХХIХ), ст.1-3, 68 Конституції України, 15 лютого 2022 року за адресою: російська федерація, м. москва, вул. охотний ряд, буд. 1, взяв участь у засіданні державної думи федеральних зборів рф, де підтримав постанову із зверненням до президента російської федерації з проханням розглянути питання про визнання російською федерацією самопроголошених донецької та луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, у такий спосіб ОСОБА_7 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 просила скасувати вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 травня 2025 року та закрити кримінальне провадження.
На думку сторони захисту, вирок суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим.
Так, судом здійснено кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого in absentia.
У контексті практики Європейського суду з прав людини при оцінці справедливості судового провадження in absentia мають значення такі обставини: чи знала особа про кримінальне переслідування та пред'явлене обвинувачення; чи намагалася особа уникнути правосуддя; чи однозначно особа відмовилася від свого права бути присутньою в суді.
На думку захисника, жодної з цих обставин не існує в цьому кримінальному провадженні.
Окрім цього, жодного документу, який би підтверджував отримання ОСОБА_7 інформації про наявне кримінальне переслідування та пред'явлене обвинувачення стороною обвинувачення не надано. Усі засоби комунікації створюють лише підстави для використання презумпції повідомлення, але не є реальними доказами вручення повістки, повідомлення про підозру, обвинувального акту тощо.
Відповідно, жодних доказів, які би доводили, що ОСОБА_7 намагається уникнути правосуддя або відмовився від свого права бути присутнім в суді, не надано.
Тому прийняття рішення про проведення спеціального судового розгляду позбавило судове провадження ознак справедливості від самого початку.
Така ситуація очевидно не узгоджується із взятими на себе зобов'язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
У частині неправильного застосування законодавства України про кримінальну відповідальність, захисник указувала, що Конституція України є обов'язковою для громадян України та осіб, що перебувають на території України, але не створює обов'язків для громадян іншої країни, котрі не перебувають на території України. Прокурором не надано доказів на доведення факту того, що на ОСОБА_7 покладено обов'язок дотримання Конституції України.
У той же час ст.110 КК України не передбачає відповідальності за порушення інших норм, окрім Конституції України, зокрема, норм міжнародного права.
Тому судом першої інстанції безпідставно поширено на ОСОБА_7 дію Кримінального кодексу України.
Окрім того, судом не взято до уваги, що ОСОБА_7 володіє імунітетом від кримінального переслідування в національній судовій системі.
Звертала увагу, що прокурором не надано доказів на підтвердження суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, яка в даному випадку вимагає умисної форми вини. Не з'ясовано, чи особисто ОСОБА_7 проголосував, чи може довірив це іншій особі; чи свідомо прийняте ним рішення по суті голосування; чи був він обізнаний із змістом рішення, за яке голосував; чи не було голосування наслідком дотримання партійної дисципліни тощо.
Також у ході судового розгляду прокурором не конкретизовано, з ким конкретно ОСОБА_7 вступив у злочинну змову, не надано доказів наявності змови з будь-якою іншою особою, не доведено часу, форми, способу формування спільного злочинного умислу.
Формулювання обвинувачення не розмежовує дії ОСОБА_7 та інших осіб, ставить у вину ОСОБА_7 наслідки дій інших невстановлених та неідентифікованих осіб. Отже, формулювання обвинувачення ОСОБА_7 викладено без виділення його особистої ролі.
Таким чином, на думку захисника, вирок ухвалено з істотним порушенням кримінального процесуального закону та неправильно застосовано норми матеріального права, внаслідок чого висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду з узагальненим викладом змісту судового рішення та доводів апеляційної скарги; пояснення захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , яка підтримала апеляційну скаргу з викладених у ній мотивів; заперечення прокурора ОСОБА_5 проти апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про таке.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Наведених вимог закону суд дотримався повністю.
Як убачається з вироку, судом дотримані зазначені положення закону, а доводи апеляційної скарги захисника не спростовують висновків суду.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.110 КК України, а саме умисних дій, вчинених з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до вимог ст.94 КПК України.
Це кримінальне провадження як на етапі досудового розслідування, так і під час судового розгляду здійснювалося за відсутності обвинуваченого (in absentia) в порядку спеціального досудового та судового провадження.
Посилання захисника ОСОБА_6 про порушення права обвинуваченого ОСОБА_7 на захист за відсутності доказів щодо обізнаності його про це кримінальне провадження та розгляд справи за його відсутності на увагу суду не заслуговують.
Судовий розгляд кримінального провадження як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції щодо ОСОБА_7 проведено у відсутності обвинуваченого, оскільки провадження за його обвинуваченням здійснено в порядку спеціального судового провадження (in absentia), з дотриманням вимог КПК України про належне повідомлення його про час та місце судового розгляду шляхом опублікування повідомлення про виклик ОСОБА_7 у газеті «Урядовий кур'єр», та повістки про виклик ОСОБА_7 до слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області для його допиту як підозрюваного, однак обвинувачений ОСОБА_7 до слідчого не з'явився.
Факти численних викликів ОСОБА_7 у порядку ст.135 КПК України підтверджуються відповідними матеріалами кримінального провадження.
Повідомлення про підозру ОСОБА_7 також було вручене захиснику останнього, про що свідчить розписка в матеріалах кримінального провадження.
Також з метою захисту та представлення у кримінальному процесі прав, свобод і законних інтересів підозрюваного ОСОБА_7 , у порядку ст.ст.46, 48, 49, 52, 110 КПК України та п.7 ст.14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», залучено захисника з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Хмельницькій області адвоката ОСОБА_6 , якій відповідно до вимог ч.2 ст.297-5 КПК України вручено всі копії процесуальних документів, що підлягали врученню підозрюваному (обвинуваченому).
Інститут спеціального кримінального провадження повністю узгоджується з нормами міжнародного права та практикою Європейського суду з прав людини.
Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи №(75) 11 від 19 січня 1973 року встановлено, що процедура заочного розгляду (trial in absentia) не порушує права обвинуваченого як на справедливий розгляд, так і на присутність i при розгляді його справи. У ній сформульовані умови та мінімальний перелік правил заочного розгляду, якими повинні користуватися держави-члени Ради Європи при розгляді справи за відсутності підсудного.
Сформована практика Європейського суду з прав людини з даного питання вказує: «Той факт, що судове засідання проводиться за відсутності підсудного не є саме по собі порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому відмова в доступі до правосуддя має місце, коли особа, засуджена заочно, не має можливості в подальшому досягти нового судового рішення стосовно обґрунтованості обвинувачення за фактичними та юридичними підставами після того, як воно було заслухано, якщо не встановлено, що вказана особа відмовилась від права на захист та на явку в суд, чи мав місце намір ухилитись від правосуддя». Відповідні позиції Суду викладені, зокрема, у справах «Да Лус Домінгеш Ферейра проти Бельгії» (№ 50049/99, п.54), «Меденіца проти Швейцарії» (№ 20491/92, п.54-55) «Кромбах проти Франції» (№ 29773/96), «Колоцца проти Італії» (№ 9024/80 п.30).
При цьому інститут спеціального кримінального провадження, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, передбачає можливість подання обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, апеляційної скарги поза межами загальних процесуальних строків, за умови надання обвинуваченим підтвердження поважності причин неприбуття на виклик, передбачених ст.138 цього Кодексу (ч.3 ст.400 КПК України).
Повідомлення обвинуваченого ОСОБА_7 про судовий розгляд здійснено з дотриманням вимог КПК України про належне повідомлення його про час та місце судового розгляду
Отже, зважаючи на специфіку судового провадження (in absentia), колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були вжиті прямо передбачені кримінальним процесуальним законом заходи щодо інформування обвинуваченої особи про здійснення кримінального провадження шляхом публікації відповідної інформації в ЗМІ та мережі Інтернет, однак забезпечити з'явлення обвинуваченого до суду вжитими заходами не вдалося. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження обвинувачений уважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Стосовно доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 в частині недоведення вини обвинуваченого ОСОБА_7 , суд апеляційної інстанції вважає їх безпідставними з огляду на таке.
Винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення підтверджена сукупністю зібраних у справі доказів, які були всебічно досліджені місцевим судом, зокрема:
- відомостями, зафіксованими у протоколі огляду від 10 березня 2022 року та додатках до нього, зокрема. й оглянутим в суді оптичним DVD-диском, згідно з яким об'єктами огляду були публікації на офіційному сайті державної думи російської федерації, що містяться за посиланнями: https://vote.duma.gov.ru/vote/117112, де виявлена інформація про аналіз результатів голосування депутатів державної думи федеральних зборів російської федерації 15 лютого 2022 року з питання: «Про проєкт постанови державної думи №582-43-8 «Про звернення державної думи федеральних зборів російської федерації до президента російської федерації в.в.путіна про необхідність визнання донецької народної республіки і луганської народної республіки», відповідно до якого із 450 депутатів державної думи рф у голосуванні брали участь 368 депутатів, з яких «ЗА» вказане звернення проголосував 351 депутат, серед яких відповідно до поіменного списку і ОСОБА_7 ;
- відомостями, зафіксованими у протоколі огляду від 10 березня 2022 року та додатках до нього, зокрема, й оглянутим в суді оптичним DVD-диском, згідно з яким об'єктами огляду були публікації на офіційному сайті державної думи російської федерації, що містяться за посиланнями: http://vote.duma.gov.ru/vote/117233, де виявлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів державної думи федеральних зборів російської федерації 22 лютого 2022 року за проєкт федерального закону №75578-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між російською федерацією і донецькою народною республікою», відповідно до якого із 450 депутатів державної думи рф у голосуванні брали участь 400 депутатів, з яких «ЗА» вказаний законопроєкт проголосували усі 400 депутатів. ОСОБА_7 безпосередньої участі в голосуванні не брав;
- відомостями, зафіксованими у протоколі огляду від 10 березня 2022 року та додатках до нього, зокрема, й оглянутим в суді оптичним DVD-диском, згідно з яким об'єктами огляду були публікації на офіційному сайті державної думи російської федерації, що містяться за посиланнями: http://vote.duma.gov.ru/vote/117237, де виявлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів державної думи федеральних зборів російської федерації 22 лютого 2022 року за проєкт федерального закону №75577-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між російською федерацією і луганською народною республікою", відповідно до якого із 450 депутатів державної думи рф у голосуванні брали участь 400 депутатів, з яких «ЗА» вказаний законопроєкт проголосували усі 400 депутатів. ОСОБА_7 безпосередньої участі в голосуванні не брав;
- відомостями з протоколу огляду електронних документів від 07 квітня 2022 року з додатками, зокрема, й оглянутим в суді оптичним DVD-диском, у якому здійснено огляд ресурсів мережі Інтернет на предмет наявності інформації щодо реєстрації та руху: постанови № 58243-8 від 15 лютого 2022 року «Про звернення державної думи федеральних зборів російської федерації до президента російської федерації в.в.путіна про необхідність визнання донецької народної республіки і луганської народної республіки", федеральних законів РФ №75578-8 від 22 лютого 2022 року «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Російською Федерацією і Донецькою народною республікою» та №75577-8 від 22 лютого 2022 року, «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між російською федерацією і луганською народною республікою», в якому оглянуто тексти проектів федеральних законів, відеозаписи, стенограми та результати голосувань депутатів у засіданнях державної думи федерального зборів рф із зазначених законопроєктів. У додатках до цього протоколу містяться паспортні дані проекту постанови №58243-8 «Про звернення державної думи федеральних зборів російської федерації до президента російської федерації в.в.путіна про необхідність визнання донецької народної республіки і луганської народної республіки», її текст у якому наголошується на тому, що: «депутати державної думи вважають обґрунтованим та морально виправданим визнання донецької народної республіки та луганської народної республіки, що вказує на пряму зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України. Також в додатках містяться паспортні дані законопроєкту №75578-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між російською федерацією і донецькою народною республікою» та законопроєкту №75577-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між російською федерацією і луганською народною республікою», їх тексти, у яких прямо вказується (у ст.ст.3, 4, 5, 7) на надання з боку російської федерації військової допомоги для «усунення загрози». Саме ці статті вказують на початок військових дій, з метою начебто захисту;
- відомостями, зафіксованими у протоколі огляду від 27 березня 2022 року, згідно з яким на офіційному інтернет веб-сайті державної думи рф "http://duma.gov.ru/ duma/deputies/" у розділі «Депутати» виявлено сторінку з інформацією про депутата державної думи 8 скликання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також на інших веб-ресурсах його біографію;
- відомостями, зафіксованим у протоколі огляду від 29 березня 2022 року, згідно з яким на офіційному інтернет веб-сайті державної думи рф "http://duma.gov.ru/" зафіксовано, що ОСОБА_7 15 лютого 2022 року проголосував "ЗА" проєкти постанов державної думи №58243-8 та №70489-8 «Про звернення державної думи федеральних зборів російської федерації до президента російської федерації в.в.путіна про необхідність визнання донецької народної республіки і луганської народної республіки»;
- відомостями з протоколу огляду від 15 вересня 2022 року, згідно з яким оглянуто офіційну веб-сторінку Організації Обєднаних Націй в Україні (https://ukraine.un.org/ukr) та встановлено публікації, які підтверджують факти загибелі цивільних осіб у результаті збройного нападу російської федерації на Україну 24 лютого 2022 року та вчинення воєнних злочинів.
- вироками Ічнянського районного суду Чернігівської області від 26 квітня 2023 року (справа №733/923/22), Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18 жовтня 2023 року (справа №585/2381/22), Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 січня 2024 року (справа №369/3120/23), Тростянецького районного суду Сумської області від 03 червня 2024 року (справа №588/156/24), Деснянського районного суду міста Чернігова від 13 червня 2024 року (справа № 748/2095/23), Херсонського міського суду Херсонської області від 05 серпня 2024 року (справа №766/1560/24), Чернігівського районного суду Чернігівської області від 31 травня 2024 року, справа (№748/1469/24), якими встановлено факти воєнних злочинів, учинених військовослужбовцями збройних сил російської федерації на території України, наслідком яких є загибель людей, у тому числі цивільних осіб.
Наведені докази отримані в порядку, передбаченому КПК України, є достовірними і підтверджують наявність обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженню .
Водночас, судом першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст.86, 89 КПК України обґрунтовано визнано недопустимими надані стороною обвинувачення на підтвердження настання тяжких наслідків, протоколи оглядів, складені за результатом проведення відповідних слідчих дій у інших кримінальних провадженнях, зокрема: протокол огляду від 29 квітня 2022 року кримінального провадження №12022243200000068 від 04 квітня 2022 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.438 КК України; протокол огляду від 29 квітня 2022 року кримінального провадження №12022242000000199 від 13 березня 2022 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.438 КК України; протокол огляду від 29 квітня 2022 року кримінального провадження №12022243000000640 від 13 березня 2022 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.438 КК України; протокол огляду від 29 квітня 2022 року кримінального провадження №12022243000000515 від 08 березня 2022 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.438 КК України; протокол огляду від 29 квітня 2022 року кримінального провадження №12022242000000240 від 24 березня 2022 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.438 КК України; протокол огляду від 29 квітня 2022 року кримінального провадження №12022243000000580 від 17 березня 2022 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.438 КК України; висновок експерта від 05 квітня 2023 року у кримінальному провадженні № 12022242000000199 від 13 березня 2022 року та висновок експерта від 03 травня 2022 року у кримінальному провадженні №12022243000000558 від 15 березня 2022 року; протоколи допиту потерпілих та свідків, адже ці докази зібрані в інших кримінальних провадженнях, які з даним кримінальним провадженням №22022240000000084 від 05 травня 2022 року не об'єднувались і з нього не видалялись.
У Постанові Верховного Суду від 26 січня 2021 року (справа №127/25394/18) зазначено, що подальше використання у кримінальному провадженні доказів, отриманих у іншому кримінальному провадженні, яке з даним кримінальним провадженням не об'єднувалось і з нього в окреме провадження не видалялось, є неможливим та є безумовною підставою для визнання їх недопустимими доказами.
Наведені вище і досліджені судом першої інстанції докази отримані в порядку, встановленому КПК України, підтверджують існування обставин, які відповідно до ст.91 КПК України підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, наслідки вчинення злочину) та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а відтак в силу положень ст.ст.84, 85, 86 КПК України є належними, допустимими, достовірними.
Оцінивши надані стороною обвинувачення докази, місцевий суд дійшов правильного висновку, що вони в сукупності є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за стандартом «поза розумним сумнівом» та правильно кваліфікував його дії за ч.3 ст.110 КК України, як умисні дії, вчинені з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, вчинені особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків.
Посилання захисника на порушення права обвинуваченого на захист за відсутності доказів щодо обізнаності його про дане кримінальне провадження та розгляд справи за його відсутності на увагу суду не заслуговують, враховуючи таке.
Необхідність застосування належної правової процедури, чого вимагають завдання кримінального провадження, зазначені у ст.2 КПК України, в частині охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, якими, зокрема, є підозрюваний, обвинувачений, безумовно, повинні дотримуватися і при здійсненні спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду (ч.1 ст.297-1, ч.3 ст.323 КПК України).
Положенням ст.297-1 КПК України передбачена можливість здійснення спеціального досудового розслідування, зокрема, й щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.110 КК України (який інкримінується обвинуваченому ОСОБА_7 ) стосовно підозрюваного, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.
Установлено, що ОСОБА_7 є громадянином російської федерації та перебуває на території держави, визнаної Верховною Радою України державою агресором, а саме на території російської федерації.
Після надходження провадження до суду обвинувачений ОСОБА_7 інформувався також у всі доступні процесуальні для суду способи, передбачені ст.323 КПК України. Зокрема, повідомлення про виклик до суду розміщувалися на офіційному веб-сайті офісу Генерального прокурора, на офіційному веб-сайті Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, а також публікувалися в газеті «Урядовий кур'єр». Крім того, всі судові засідання проводились за участю захисника обвинуваченого.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 вересня 2024 року задоволено клопотання прокурора та постановлено здійснити спеціальне судове провадження (судове провадження за відсутності обвинуваченого ( ОСОБА_8 ) стосовного обвинуваченого за ч.3 ст.110 КК України ОСОБА_7 у кримінальному провадженні №22022240000000102 від 05 травня 2022 року; повістки про виклик обвинуваченого в кожне судове засідання розміщено на офіційному веб-сайті Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області та в газеті «Урядовий кур'єр», обвинувальний акт, зокрема, в перекладі на російську мову скеровано на офіційний сайт державної думи російської федерації.
У підсумку суд констатує, що з наявних матеріалів справи (численні документи на підтвердження завчасних належних викликів обвинуваченого) вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження. Також обвинувачений отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред'явлене обвинувачення, маючи можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя.
Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самому захисника; приймати участь в розгляді і захищати себе особисто або за посередництвом обраного захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно для нього.
Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов'язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується ст.6 Європейської Конвенції з прав людини та ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
Натомість, обвинувачений скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України.
Наявні у справі документи свідчать про відмову обвинуваченого ОСОБА_7 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права постати перед українським судом за вчинені діяння, юрисдикцію якої над собою він не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді не бажає, а так само свідчать про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна.
Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім його невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п."g" п.3 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст.63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Згідно з рішенням Ради адвокатів України № 183 від 27 грудня 2022 року: 1) неможливість в таких ситуаціях (йдеться про in absentia) виконання адвокатом правил адвокатської етики (наприклад, інформування адвокатом клієнта щодо ведення дорученої йому справи) не зумовлює обов'язкової неможливості здійснювати захист особи від кримінального обвинувачення за її відсутності. Можливість надання правової (правничої) допомоги визначається адвокатом, виходячи з конкретних обставин справи та інтересів клієнта у ній; 2) адвокат, діючи як захисник відсутньої особи, самостійно визначає свою правову позицію у справі. Ця правова позиція включає в себе форму участі (не участі) в засіданні, заявлення (не заявлення) клопотань, надання (не надання) доказів суду, позицію по суті справи чи клопотання, позицію щодо оскарження судових рішень тощо.
Отже, зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ст.323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст.2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом.
При цьому колегією суддів належним чином проаналізовано кримінальне процесуальне законодавство на предмет наявності у ОСОБА_7 дипломатичного імунітету, який би унеможливлював розгляд вказаного кримінального провадження судом, однак такого не встановлено. В Україні питання дипломатичного імунітету регулюється Указом Президента України від 10 червня 1993 року № 198/93, відповідно до якого депутати держдуми рф таким видом імунітету не наділені. Жодна із ратифікованих Україною конвенцій, зокрема: Віденська конвенція про консульські зносини 1961 року; Конвенція про спеціальні місії 1969 року; Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973 року; Конвенція про представництво держав у відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру, не наділяють депутатів держдуми рф дипломатичним імунітетом.
Отже, дипломатичного імунітету, який би унеможливлював розгляд вказаного кримінального провадження судом, у ОСОБА_7 не встановлено.
Доводи ж апеляційної скарги про те, що стороною обвинувачення не доведено вину ОСОБА_7 , є безпідставними.
Основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ч.3 ст.110 КК України, є національна безпека у політичній сфері, яка полягає у відсутності загрози порушення встановлених Конституцією, законами України і міжнародними правовими актами територіальної цілісності України та порядку визначення її території. Його додатковим факультативним об'єктом може бути встановлений порядок виконання представниками влади своїх службових повноважень, особисті права та свободи людини і громадянина, життя та здоров'я особи, власність тощо.
Об'єктивна сторона злочину характеризується активними діями, які можуть проявитися у таких формах: 1) дії, вчинені з метою зміни меж території або з метою зміни державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України; 2) публічні заклики до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України; 3) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України.
Суб'єкт вказаного злочину є загальним. Якщо ж цей злочин вчиняється представником влади за попередньою змовою групою осіб, що призвело до загибелі людей або інших тяжких наслідків, це є кваліфікуючою ознакою і потребує кваліфікації дій винної особи за ч.3 статті 110 КК України.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у виді прямого умислу.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів не бере до уваги та відхиляє доводи сторони захисту про недоведеність в діянні обвинуваченого ОСОБА_7 об'єктивної та суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.3 ст.110 КК України, наявність у ОСОБА_7 імунітету від кримінального переслідування, а також незаконність та несправедливість проведення спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia).
Відтак, апеляційний суд уважає доведеним, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.110 КК України як посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, тобто умисні дії, вчинені представником влади, за попередньою змовою групою осіб, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
Установлено, що ОСОБА_7 винний у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.110 КК України.
Санкція ч.3 ст.110 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна або без такої.
Відповідно до ч.2 ст.59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Призначаючи обвинуваченому покарання, місцевий суд врахував положення ч.2 ст. 50, ст.65 КК України.
Обґрунтовано враховано, що ОСОБА_7 раніше несудимий, вчинив особливо тяжке кримінальне правопорушення, яке за своїм характером представляє особливу суспільну небезпеку та призвело до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
Обставини, які обтяжують та пом'якшують покарання, відсутні.
Урахувавши наведені обставини, місцевий суд прийшов до мотивованого висновку про призначення обвинуваченому покарання у межах санкції ч.3 ст.110 КК України з конфіскацією майна.
Колегія суддів погоджується, що саме таке покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого та випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року і відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою скасування вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи не встановлено.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 є безпідставною та задоволенню не підлягає, а вирок місцевого суду щодо обвинуваченого ОСОБА_7 є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст.370 КПК, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 418, 419, 424, 426, 532 КПК України, колегія суддів,
Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 травня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Касаційного Кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення апеляційним судом.
Копію ухвали, яка підлягає врученню ОСОБА_7 , вручити захиснику, а інформацію про ухвалу опублікувати у засобах масової інформації державної сфери розповсюдження - газеті «Урядовий кур'єр», на офіційних веб-сайтах Офісу Генерального прокурора та Хмельницького апеляційного суду.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3