Справа № 466/7805/21
Провадження № 1-кп/466/113/25
22 вересня 2025 року Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючої-судді ОСОБА_1
секретаря ОСОБА_2
з участю прокурора ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
обвинуваченої ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12020140000000848 від 04.11.2020 про обвинувачення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України, -
встановив:
в провадженні Шевченківського районного суду м. Львова знаходиться кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України.
На досудовому слідстві ОСОБА_5 ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави, строк якого в подальшому було неодноразово продовжено.
22.09.2025 року на адресу суду прокурором подано клопотання про продовження обвинуваченій ОСОБА_5 строк тримання під вартою на шістдесят днів без визначення застави, оскільки розглянути справу у передбачені законом строки не представляється за можливе, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання запобіжного заходу обвинуваченій не змінились.
Прокурор підтримав своє клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_5 , оскільки розглянути справу у передбачені строки не представляється за можливе.
Обвинувачена ОСОБА_5 та захисник ОСОБА_4 заперечили щодо продовження строку тримання під вартою, просили визначити інший запобіжний захід, який не пов'язаний з утриманням під вартою.
Заслухавши думку учасників судового розгляду, ознайомившись з клопотанням прокурора та матеріалами справи, суд приходить до наступного висновку.
Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова обвинуваченій ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк якого було неодноразово продовжено судом, який завершується 29.09.2025 року.
Згідно ч.1 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч.3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, переліченим у вказаній статті.
Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно з ч. 1 ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України , суд зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, в тому числі тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків, його репутацію, наявність судимостей, постійного місця роботи тощо.
В силу ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Вказаний запобіжний захід не може бути застосований до раніше не судимої особи, окрім тієї, що підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а саме: запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи перешкоджати встановленню істини у справі іншим чином.
З огляду на стадію кримінального провадження, суд не може давати власну оцінку обґрунтованості обвинувачення чи вагомості доказів, а тому, оцінюючі клопотання сторін бере лише до уваги той факт, що в передбаченому законом порядку судом були зроблені відповідні висновки щодо наявності обґрунтованої підозри та вагомості доказів, достатніх для обрання запобіжного заходу та в подальшому, продовження терміну його дії , оскільки такі категорії, на відміну від ризиків, є незмінними протягом всього строку розгляду кримінального провадження.
Отже, на стадії судового розгляду підлягає встановленню існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченої та можливість запобігання ризикам у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу.
На теперішній час ризики переховування від суду та незаконного впливу на свідків залишаються на попередньому рівні. Так, на даній стадії розгляду судового провадження досліджуються докази сторони обвинувачення, ще не допитані свідки, тому існує можливість незаконного впливу на них.
Суд зауважує, що суворість можливого покарання не може бути єдиною підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, проте як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року, суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певний ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі “Клішин проти України» у справі №30671/04 від 23.01.2012 наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Обраний обвинуваченій ОСОБА_5 запобіжний захід з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення та наявної обґрунтованої підозри, на даний час, не виходить за межі розумного строку.
Він кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
Під час розгляду кримінального провадження в суді не здобуто відомостей, які би безумовно свідчили про неможливість тримання обвинуваченої ОСОБА_5 під вартою, також судом не отримано відомостей щодо міцних соціальних зав'язків чи іншого комплексу обставин, які би переважили ризики, передбачені ст.177 КПК України.
Вирішуючи питання про можливість застосування альтернативних запобіжних заходів щодо обвинуваченої, зокрема, цілодобового домашнього арешту чи визначення застави, суд бере до уваги п.1 ч.4 ст.183 КПК України та враховує те, що згідно обвинувального акту, ОСОБА_5 інкриміновано вчинення особливо тяжкого злочину.
Суд приходить до переконання, що жоден із інших - альтернативних запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не може забезпечити уникненню ризиків, передбачених ст.177 КПК України, належну процесуальну поведінку обвинуваченої ОСОБА_7 та виконання нею процесуальних рішень суду, щодо неможливості перебувати під вартою обвинуваченою захистом чи стороною обвинувачення не подано жодних доказів у підтримання чи спростування своїх тверджень в судовому засіданні.
Наведені прокурором ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченої на більш м'які.
Суд вважає, що продовження строку утримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_5 не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки по справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
У відповідності до п.1 ч.4 ст.183 КПК України суд вправі при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину у сфері обігу наркотичних засобів.
Оскільки, обвинуваченій ОСОБА_5 інкримінується вчинення злочину у сфері обігу наркотичних засобів, суд вважає за недоцільне визначати обвинуваченій запобіжний захід у вигляді застави.
Керуючись ст. ст. 176-178, 183, 184, 194, 331, 372 КПК України, суд, -
постановив:
клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
Продовжити обвинуваченій ОСОБА_5 строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів - до 20 листопада 2025 року включно, без визначення застави.
Скерувати копію ухвали на виконання до Державної установи «Львівська установа виконання покарань («19)» відносно обвинуваченої ОСОБА_5 .
Контроль за виконанням даної ухвали покласти на прокурора Львівської обласної прокуратури ОСОБА_3 .
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до Львівського апеляційного суду в строк передбачений чинним законодавством з дня оголошення ухвали, обвинуваченою ОСОБА_5 з часу отримання нею копії ухвали.
Суддя ОСОБА_1