Заводський районний суд м. Запоріжжя
Справа № 332/953/25
Провадження №: 2/332/1260/25
(заочне)
22 вересня 2025 р. м. Запоріжжя
Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Погрібної О.М., при секретарі судового засідання Паніній Л.Д., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,
встановив:
Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі також АТ «ПУМБ») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути із відповідача на його користь заборгованість у розмірі 110189,83 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422,40 гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 28.10.2019 між АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2001438737101, на підставі якого відповідач отримав кредит у сумі 49800 гривень.
Крім цього,03.12.2020 між АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1001755910201, на підставі якого відповідач отримав від позивача кредиту сумі 29900 гривень.
Вказує, що відповідач не виконує свої зобов'язання належним чином за вказаними кредитними договорами і станом на 01.12.2024 у нього перед банком виникла заборгованість по кредитному договору № 2001438737101 від 28.10.2019 у розмірі 74588.92 грн, з яких: 47935.47 грн заборгованість за кредитом; 26653.45 грн заборгованість за процентами та по кредитному договору № 1001755910201 від 03.12.2020 у розмірі 35600.91 грн, з яких: 23256.35 грн заборгованість за кредитом; 7.23 грн. заборгованість процентами; 12337.33 грн. заборгованість за комісією. Загальна сума заборгованості по вищевказаним кредитним договорам станом на 01.12.2024 склала 110189,83 грн. Позивач направив письмові вимоги (повідомлення) на адресу місця проживання відповідача, однак у наданий строк заборгованість відповідачем погашена не була. Враховуючи викладене, просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою судді від 28.02.2025 було відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 12.05.2025 було закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті.
Представник позивача, який про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, в судове засідання не з'явився, надав клопотання, в якому просить дану цивільну справу розглянути за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримують повністю, проти заочного розгляду справи не заперечують.
Відповідач ОСОБА_1 , який про день, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позов не надав.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.
Ухвалою суду від 22.09.2025 зазначену позовну заяву вирішено розглянути заочно на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд доходить до висновку, що позов слід задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом установлено, що 28.10.2019 між АТ «Першим Українським Міжнародним Банком» та ОСОБА_1 було підписано заяву №2001438737101 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.
На підставі вищезазначеного кредитного договору ОСОБА_1 було видано кредит у вигляді кредитного ліміту на суму 39500 гривень, який в подальшому був збільшений до 49800 гривень, з розміром реальної річної процентної ставки 47,88%річних.
Як вбачається з матеріалів справи, АТ «ПУМБ» свої зобов'язання по кредитному договору №2001438737101 від 28.10.2019 перед відповідачем виконав, що підтверджується випискою по особовому рахунку з 28.10.2019 по 01.12.2024.
Відповідачем не було спростовано факт отримання кредитних коштів та їх використовування на споживчі цілі.
Крім того, 03.12.2020 між АТ «Першим Українським Міжнародним Банком» та ОСОБА_1 було підписано заяву №1001755910201 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.
На підставі вищезазначеного кредитного договору ОСОБА_1 було видано кредит у вигляді кредитного ліміту на суму 29900 гривень з розміром реальної річної процентної ставки 72,4194 % річних, щомісячна комісія за обслуговування кредиту 2,99 %.
Як вбачається з матеріалів справи, АТ «ПУМБ» свої зобов'язання по кредитному договору №1001755910201 від 03.12.2020 перед відповідачем виконав, що підтверджується платіжною інструкцією TR.45963281.53069.8810 від 03 грудня 2020 року на суму 29900 грн, випискою по особовому рахунку з 03.12.2020 по 01.12.2024.
Відповідачем не було спростовано факт отримання кредитних коштів та їх використовування на споживчі цілі.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, станом на 01.12.2024 у відповідача перед банком виникла заборгованість по кредитному договору № 2001438737101 від 28.10.2019 у розмірі 74588.92 грн, з яких: 47935.47 грн заборгованість за кредитом; 26653.45 грн заборгованість процентами, та по кредитному договору № 1001755910201 від 03.12.2020 у розмірі 35600.91 грн, з яких: 23256.35 грн заборгованість за кредитом; 7.23 грн. заборгованість процентами; 12337.33 грн. заборгованість за комісією. Загальна сума заборгованості по вищевказаним кредитним договорам станом на 01.12.2024 склала 110189,83 грн.
02.12.202 АТ «ПУМБ» направило відповідачу ОСОБА_1 письмову вимогу (повідомлення), у якій просить погасити заборгованість за кредитними договорами.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом ст. 208 ЦК України, за загальним правилом у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною і юридичною особою, а договір між сторонами не становить виключення з цього правила.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Кредитний договір, яким є і договір між сторонами, укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
З системного аналізу наведених положень цивільного законодавства випливає, що законом до договору кредитування встановлено обов'язковість письмової форми, про дотримання якої свідчить підпис сторін.
Частиною 1 ст. 638ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В силу ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У зв'язку з викладеним є очевидним, що у разі укладення договору у письмовій формі усі його умови повинні бути викладеними в договорі та підписаними сторонами.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Із змісту ст.611 ЦК України випливає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Позивач виконав свої зобов'язання шляхом надання відповідачу кредитних коштів.
Належних доказів того, що відповідач здійснив повне погашення тіла кредиту та процентів за вищевказаним кредитним договором, матеріали справи не містять.
Надаючи оцінку сумі заборгованості по тілу кредиту та процентам, наведеній позивачем у розрахунку, суд не знаходить обґрунтованих підстав для сумнівів у правильності її нарахування.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено загальний розмір заборгованості у розмірі 74588.92 гривень за кредитним договором № 2001438737101 від 28.10.2019, який розраховано станом на 01.12.2024, з яких: 47935.47 грн заборгованість за кредитом та 26653.45 грн заборгованість процентами, а відтак, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення зазначеної заборгованості є обґрунтованими.
За кредитним договором № 1001755910201 від 03.12.2020 позивачем доведено загальний розмір заборгованості у розмірі 23263,58 гривень, який розраховано станом на 01.12.2024, з яких: 23256.35 грн заборгованість за кредитом; 7.23 грн заборгованість процентами.
Відтак, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення вищезазначеної заборгованості в загальному розмірі 97852,5 грн є обґрунтованими.
Водночас, суд вважає безпідставними вимоги про стягнення з відповідача комісії за кредитним договором № 1001755910201 від 03.12.2020 у розмірі 12337.33 грн, з огляду на таке.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18ЗаконуУкраїни«Прозахист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) й постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі №361/392/20 (провадження №61-16470св20) та зазначила, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року) щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постановуВерховного Суду від 08 лютого 2023 у справі №359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу статті 228 ЦК України нікчемними.
У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
Відповідно до висновку Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до п.4 заяви №1001755910201 на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 03.12.2020, розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості становить 2,99 %.
Проте, у вищевказаній заяві не зазначено, в чому саме полягає комісія за обслуговування кредитної заборгованості та за які саме банківські послуги призначена. Принципу її нарахування договір також не містить.
Разом з тим, банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав,свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови,що права,свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої удової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).
Встановивши у Кредитному договорі сплату комісійної винагороди за обслуговування кредиту щомісячними платежами, банк не повідомив, які саме послуги за вказану плату надаються позичальнику. Розмір такої комісійної винагороди з огляду на обставини справи (зокрема, розмір кредиту та процентів) вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що оспорювані умови кредитного договору є несправедливими.
Таким чином, встановивши, що банк не повідомив позичальника, які саме послуги за вказану плату йому надаються, розмір комісійної винагороди вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, тобто положення пункту 1 цього договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року в справі № 216/7637/21, від 09 лютого 2024 року в справі № 337/3703/22, постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада2023 року в справі № 204/224/21.
Ураховуючи вищезазначене,суд не вбачає підстав по кредитному договору №1001755910201 від 03.12.2020 до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по комісії у розмірі 12337,33 гривень, тому в цій частині позову слід відмовити.
Згідно з ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат щодо сплати судового збору, суд з урахуванням вимог ч. 2 ст. 141 ЦПК України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 2151,00 грн, тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог (97852,5 х 2422,4/110189.83).
Керуючись ст.ст.12,13,81,141,280-282 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість станом на 01.12.2024:
- за кредитним договором № 2001438737101 від 28.10.2019 у розмірі 74588.92 гривень, з яких: 47935.47 гривень заборгованість за кредитом та 26653.45 гривень заборгованість процентами;
-за кредитним договором № 1001755910201 від 03.12.2020 у розмірі 23263,58 гривень, з яких: 23256.35 гривень заборгованість за кредитом та 7.23 гривень заборгованість процентами,
на загальну суму 97852,5 гривень (дев'яносто сім тисяч вісімсот п'ятдесят дві гривні 50 коп).
Стягнути з ОСОБА_1 , на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2151,00 гривень (дві тисячі сто п'ятдесят одну гривню 00 коп).
Копію заочного рішення направити сторонам, які не з'явились в судове засідання, в порядку, передбаченому ст. 272 ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення суду складено 22.09.2025.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи, що розглядається, за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://court.gov.ua/fair.
Учасники справи:
Позивач: АКЦІОНЕРНОЕ ТОВАРИСТВО «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК», адреса місця знаходження: м. Київ, вул. Андріївська, буд.4, код ЄДРПОУ 14282829.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 .
Суддя О.М.Погрібна