Справа № 592/15226/25
Провадження № 2/592/3313/25
про залишення позовної заяви без руху
23 вересня 2025 року м.Суми
Суддя Ковпаківського районного суду м. Суми Шияновська Т.В., отримав позовну заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) про розірвання шлюбу,
Позивачка ОСОБА_1 через електронний кабінет системи «Електронний суд» подала до суду позовну заяву, в якій просить розірвати шлюб, укладений 28.07.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований Ковпаківським районним у місті Суми відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Сумській області, актовий запис № 672, Серія НОМЕР_3 .
При вирішенні питання про прийняття заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд звертає увагу, що позовна заява повинна відповідати вимогам ст.ст. 175,177 ЦПК України.
Відповідно до п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Згідно вимог, встановлених п.6 ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Відповідно до ч.1 ст.106 СК України, подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу. Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену або прирівняну до неї, від його імені може подати другий з подружжя.
Порядок державної реєстрації розірвання шлюбу передбачений Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України N 52/5 від 18.10.2000 року, а також Порядком ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України N 1064 від 22.08.2007 року.
Із позовної заяви слідує, що сторони спільних малолітніх або неповнолітніх дітей не мають.
Згідно з роз'ясненнями, наведеними у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за заявою про розірвання шлюбу, суди мають враховувати, що воно проводиться органами РАЦС лише у випадках, передбачених ст. 106, 107 СК. Розірвання шлюбу судом відбувається: за наявності в подружжя спільних неповнолітніх дітей; за відсутності згоди одного з подружжя на розірвання шлюбу, крім випадків, передбачених ст. 107 СК; за спільною заявою подружжя, яке має дітей, відповідно до ст. 109 СК; за позовом одного з подружжя відповідно до ст. 110 СК. Оскільки розгляд справи провадиться в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів, суди повинні вимагати від осіб, що подали заяву, повного викладення обставин, якими обґрунтовуються дані вимоги, й посилання на засоби їх доказування.
Таким чином, використані можливості щодо розірвання шлюбу між подружжям, яке не має дітей в порядку, визначеному СК України та вищевказаними підзаконними нормативно-правовими актами, зазначаються у відомостях про вжиття заходів досудового врегулювання спору, згідно вимог п.6 ч.3 ст.175 ЦПК України.
Однак, у позовній заяві взагалі відсутнє обґрунтування звернення позивача із позовною заявою до суду, враховуючи відсутність у подружжя спільних малолітніх та/або неповнолітніх дітей, відсутність заперечень у відповідача проти розірвання шлюбу, оскільки в даному випадку підставою звернення до суду може бути лише незгода відповідача із розірванням шлюбу в позасудовому порядку, тобто з позову не вбачається, що між подружжям існує спір.
Крім того, суд звертає увагу, що порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.
Водночас суд зазначає, що вирішуючи питання щодо форми і змісту позовної заяви за участю іноземного елементу, суди України повинні керуватися як нормами ЦПК України, так і нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.
Визначення поняття іноземний елемент наведено у п.2 ч.1 ст.1 ЗУ «Про міжнародне приватне право».
Іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:
- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
- об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;
- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Джерела правового регулювання участі іноземного елемента у цивільному процесі України поділяються на дві групи: національне законодавство та міжнародні договори, в яких бере участь Україна.
Розглядаючи справи за участю іноземного елемента, судам слід з'ясовувати наявність чинного між державами договору та за його наявності - порядку регулювання спірних правовідносин, що виникли.
Відповідно до ст.497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
За загальним правилом ч.1 ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Правила ст.28 ЦПК України регулюють питання щодо альтернативної підсудності за вибором позивача, частина перша якої, зокрема, встановлює, що позови, що позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти.
Положення ст.3 ЦПК України встановлює, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право». Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Згідно ст.3 Закону України «Про міжнародне приватне право» якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.
Статтею 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачені загальні правила підсудності судам України справ з іноземним елементом. Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.
Підстави визначення підсудності справ судам України передбачені ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право».
За ч.1 п.1 ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.
Статтею 80 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.
Згідно п.2.3 розділу ІІ Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та ДСА України від 27.06.2008 року №1092/5/54, доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України. Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України. Документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову. У відповідних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку, як є підстави вважати, розуміє особа, якій необхідно вручити документи.
Відповідно ст.2 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов'язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав.
Статтею 3 цієї Конвенції визначено, що орган влади чи судовий працівник, компетентний, відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.
Відповідно ст.5 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, Центральний Орган запитуваної Держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом: a) у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території, або б) в особливий спосіб, обумовлений запитуючим органом, якщо такий спосіб не є несумісним з законами запитуваної Держави. З урахуванням положень пункту (б) частини першої цієї статті документ може завжди бути вручений шляхом безпосередньої доставки одержувачу, який приймає його добровільно. Якщо документ має бути вручений відповідно до частини першої цієї статті, то Центральний Орган може вимагати, щоб документ був складений або перекладений офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуваної Держави.
У такому разі саме на позивача покладається обов'язок забезпечити подання до суду належно оформлених, перекладених, нотаріально посвідчених документів, після чого вони направляються судом до Міністерства юстиції України.
В рамках Гаазької конвенції з питань цивільного процесу від 01.03.1954 року Україна має отримувати допомогу від таких країн як: Аргентина, Білорусія, Бельгія, Болгарія, Канада, Китай, Кіпр, Чехія, Данія, Єгипет, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Угорщина, Ірландія, Ізраїль, Італія, Японія, Латвія, Литва, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Корея, Румунія, Росія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Шрі-Ланка, Швеція, Швейцарія, Туреччина, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, США, Венесуела, Антигуа і Барбуда, Багами, Барбадос, Ботсвана, Кувейт, Малаві, Пакистан, Сан-Марино і Сейшели.
Підготовка даної справи до судового розгляду буде проводитися з застосуванням положень «Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 року №1092/5/54.
У разі відкриття провадження у справі, в порядку підготовки справи до судового розгляду, судом буде направлятися до компетентного органу Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, громадянином якого є відповідача та за місцем його мешкання, доручення про вручення судових документів та виконання окремих процесуальних дій.
Однак, для цього позивачка не подала суду пакет документів з їх перекладом на офіційну мову запитуваної сторони, оскільки позовна заява викладена українською мовою.
А тому, позивачці необхідно надати суду повний пакет документів у двох примірниках (копії позовної заяви для відповідача, а також інших документів, які будуть використовуватися в якості доказів) із завіреним перекладом на відповідну мову, для подальшого надсилання відповідачу. Одночасно має бути поданий документ, який підтверджує повноваження перекладача (сертифікат або інший документ).
Згідно зі ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Дотримання вказаних вимог процесуального закону при пред'явленні позовної заяви до іноземного елементу в суд є імперативним правилом в тому числі і для суду на предмет перевірки заяви і долучених до неї матеріалів і недопущення відкриття провадження і призначення непідготовленої справи (позову) до розгляду.
Також суду не надано доказів домовленості подружжя про розгляд справи за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Відповідно до ст.497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом може бути визначено за угодою сторін.
Таким чином позовна заява не містить обґрунтування визначення підсудності позивачкою саме Ковпаківському районному суду м. Суми.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасник цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року. Відтак в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Відповідно ч.1,2 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
А тому відповідно ст.185 ЦПК України позовну заяву необхідно залишити без руху, а позивачці надати строк, що не перевищує сім днів з дня вручення ухвали, для усунення зазначених в ухвалі недоліків.
На підставі викладеного, керуючись ст. 177, 185 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу залишити без руху на підставі ст.185 ЦПК України.
Надати позивачці строк в 7 (сім) днів з дня отримання нею цієї ухвали для усунення недоліків, вказаних в мотивувальній частині ухвали.
Роз'яснити позивачці, що у випадку не усунення недоліків позовної заяви, позовна заява буде вважатись неподаною і повернута заявнику.
Інформацію щодо справи учасники справи можуть отримати на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки: https://court.gov.ua/fair/sud1806.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.В. Шияновська