Справа № 483/580/25
Провадження № 2/483/444/2025
Іменем України
16 вересня 2025 року м. Очаків
Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:
головуючого - судді Рак Л.М.,
за участю секретаря - Марчук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку, -
01 травня 2025 року адвокат Михайленко Н.М., яка є представником позивача ОСОБА_1 , звернулася до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , предметом якого є визнання права власності на земельну ділянку площею 0,20 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Позовні вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що позивач відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 20 вересня 2001 року укладеного між ним та відповідачем ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Очаківського районного нотаріального округу Тельпіш М.М., зареєстрованого в реєстрі за № 2022 та зареєстрованого в Очаківській районній філії Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації за № 108 від 16 жовтня 2001 року є власником цілого жилого будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Однак земельну ділянку, на якій розташований вказаний житловий будинок, позивач не має можливості зареєструвати на своє ім'я, оскільки власником спірної земельної ділянки площею 0,20 га, за цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку та господарських будівель відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії МК, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 429 значиться відповідачка ОСОБА_3 . Посилаючись на те, що ОСОБА_1 правомірно володіє та користується земельною ділянкою для обслуговування придбаного ним житлового будинку за вказаною вище адресою, та, що у зв'язку зі змінами в законодавстві, він на теперішній час позбавлений можливості зареєструвати право власності на земельну ділянку на своє ім'я на якій розташований належний йому на праві власності житловий будинок, представник позивача просила позовні вимоги задовольнити та судові витрати віднести на рахунок позивача.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Представник позивачки - адвокат Михайленко Н.М. надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача, в якій крім того, представник зазначила, що позовні вимоги підтримують повному обсязі.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до суду викликалися через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, а тому в силу ч. 11 ст. 128 ЦПК України вважаються такими, що належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи (а.с. 61-62).
Дослідивши письмові докази, що є в матеріалах справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії МК, виданого 05 липня 1994 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 429, ОСОБА_3 є власницею земельної ділянки площею 0,20 га, що розташована по АДРЕСА_1 , за цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку (а.с. 11).
Відповідно до копії договору купівлі-продажу жилого будинку від 20 вересня 2001 року посвідченого приватним нотаріусом Очаківського районного нотаріального округу Тельпіш М.М., зареєстрованого в реєстрі за № 2022 та зареєстрованого в Очаківській районній філії Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації за № 108 від 16 жовтня 2001 року ОСОБА_1 належить на праві приватної власності цілий житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав № 411486434 від 05 лютого 2025 року(а.с. 8-10).
Відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України, який діяв на час реєстрації прав власності ОСОБА_1 на житловий будинок, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.
Також, згідно з ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України в редакції, яка діє на теперішній час, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Разом із тим, при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, як і у справі, яка розглядається, слід враховувати, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруд, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
При застосуванні положень ст. 120 Земельного кодексу України у поєднанні з положеннями ст. 30 Земельного кодексу України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об'єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об'єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об'єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Тобто, за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 і Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від них.
При ухваленні рішення щодо набуття у приватну власність спірної земельної ділянки, суд оцінює докази з урахуванням вимог статей 77-81 ЦПК України про їх належність, допустимість, достовірність та достатність. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
При цьому, згідно зі ст. 81 ЦПК України, обов'язок доказування покладається на сторони в рівній мірі.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням викладеного, а також того, що позивач свій процесуальний обов'язок доказування виконав - довів належними та допустимими доказами факт набуття ним у власність на законних підставах, а саме з правочину, житлового будинку, суд дійшов висновку, що він також набув право власності на спірну земельну ділянку на якій він розташований, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судові витрати суд відносить на рахунок позивача за клопотанням його представника.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, -
Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку,- задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на земельну ділянку площею 0,20 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , за цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, на яку 05 липня 1994 року було видано на ім'я ОСОБА_3 державний акт на право приватної власності на землю серії МК, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 429.
Судові витрати віднести на рахунок позивача.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий: