Справа № 465/3565/23
Провадження 2/465/284/25
Іменем України
19.09.2025 року м. Львів
Франківський районний суд м.Львова в складі:
головуючого судді Ванівського Ю.М.
при секретарі судового засідання Лозинському Т-Р.А.
представник правонаступника ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за позовом правонаступника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , з участю третьої особи: приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Львівської області Бризіцька Ганна Петрівна про визнання недійсним договору дарування,
позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним договору дарування. Позовні вимоги обґрунтовує наступними обставинами. Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру ОСОБА_3 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 . З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 14.05.2020 року зареєстровано договір дарування квартири АДРЕСА_1 у приватного нотаріуса Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Бризіцької Г.П. Відповідачка ввівши в оману позивачку щодо правових наслідків, змусила її підписати невигідний правочин. Просить позов задоволити.
Представником відповідача 10.07.2023 року подано на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому йдеться про те, що долучені позивачкою копії паспорта, картки платника податків та документів, які підтверджують право власності на спірне житло, заява сусідки не можуть слугувати доказом укладення позивачем правочину під впливом помилки. Позивачем не доведені належними доказами обставини, які б підтвердили вчинення з боку відповідача дій, спрямованих на примушення позивача до укладення договору, створення умов щодо психологічного дискомфорту, підбурювання на проведення дій, які спонукали позивача укласти договір на умовах, невигідних позивачу. Крім цього, позивач звернулась до суду зі спливом строку позовної давності. Просить відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила такі задоволити.
Представник відповідача заперечила проти позовних вимог, просила відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши повно та всебічно матеріали справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до ст.15, 16 ЦК України, ст.4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом ст.3, 6, 627 ЦК України в Україні діє принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 23.03.1995 року.
Згідно з ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ч.1 ст. 718 ЦК України).
Відповідно до ч.2 ст.719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст.722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.
При цьому, договір є правочином. Загальні вимоги, додержання яких є необхідними умовами для чинності правочину, передбачені ст.203 ЦК України
Так,відповідно до ст.203ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства,а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч.1 ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
В ході судового розгляду були допитані свідки. Так, свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що позивачка ОСОБА_3 є родичкою його тещі ОСОБА_4 . Позивачка не заможна, великих заощаджень не мала. Квартира в поганому стані, без ремонту. Він навідувався до позивачки приблизно раз в місяць. ОСОБА_4 приходила до позивачки, надавала матеріальну допомогу та догляд.
Свідок ОСОБА_7 повідомив, що інколи бачився з позивачкою. Остання казала йому, що потребує допомоги та догляду.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні надала пояснення про те, що позивачка зверталась за допомогою спочатку до її матері, а потім до дочки. В 2020 році позивачка з власної ініціативи і виявила бажання оформити квартиру на дочку. Єдиною умовою позивачки було, щоб дочка зайнялась її похованням. При посвідченні оскаржуваного договору дарування не була присутня. Після посвідчення договору вона, її мати з власного бажання допомагали позивачці з сантехнікою, побутовою технікою. Близьких родичів у ОСОБА_3 не було, а був лише брат у Донецькій області. Комунальні послуги позивачка сплачувала самостійно. В 2022 році у ОСОБА_3 стався інсульт, її мати викликала швидку та поїхали з позивачкою в лікарню. Пізніше ОСОБА_4 забрала ключі від квартири. Позивачка ніколи не розповідала про ОСОБА_4 , їй не було відомо, що вони родичі.
Згідно договору дарування квартири, який було укладено 14.05.2020 року ОСОБА_3 (дарувальник) передає безоплатно у власність ОСОБА_5 (обдаровуваної) належну дарувальнику квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 01.05.2023 року №330803075, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору дарування квартири від 14.05.2020 року №329.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 померла у віці 88 років ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зроблено актовий запис №4296.
Як вбачається з спадкової справи №30/2024, яка заведена після смерті ОСОБА_3 31.07.2024 року до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Петельки І.В. звернулась ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини за заповітом.
Стороною позивача надано висновок спеціаліста №146 від 15.05.2023 року, згідно якого, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з урахуванням її вікових особливостей, емоційного стану, індивідуально - психологічних властивостей, рівня розумового розвитку спроможна була усвідомлювати реальний зміст власних дій та не повною мірою керувати ними. ОСОБА_3 неповною мірою вільно та усвідомлено могла приймати рішення та реалізовувати їх своїми діями, через свою невпевненість та недостатню обізнаність потребувала підтримки та допомоги. Внаслідок комплексу індивідуально - психологічних особливостей та отриманої освіти ОСОБА_3 (надмірна довірливість, поступливість, стан самотності, безпомічність, страх тощо) здатність повною мірою прогнозувати наслідки власних дій була обмежена.
Суд критично оцінює наданий висновок спеціаліста, який не є висновком експерта у розумінні положень ст.102 ЦПК України, не може слугувати доказом стану психічного здоров'я позивачки, а також її здатності розуміти та усвідомлювати свої дії.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
У постановах Верховного Суду від 03.10.2018 №759/17065/14-ц, від 26.10.2022 у справі № 947/32485/20, від 01.12.2022 у справі № 335/15805/17 зазначено, що: «тлумачення статті 229 ЦК України дозволяє стверджувати, що: під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення; під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу); помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить); поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив».
У постановах Верховного Суду від 15.03.2023 №288/1366/21, від 15.09.2021 у справі №161/17523/16-ц, від 06.10.2021 у справі №447/2297/19, від 26.10.2021 у справі №3447/2297/19, зазначено, що наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, - суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі (іншому житлі) після укладення договору дарування. Виключно у разі встановлення цих обставин правила частини першої статті229та статей203і717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Проте, Верховний Суд наголошує, що лише з'ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров'я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров'я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочин здатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах.
Подібні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 133/1804/20, від 23.04.2020 у справі №463/2372/16-ц.
Своїми підписами на договорі сторони підтвердили, що договір підписується ними добровільно, при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій.
Із змісту оспорюваного договору вбачається, що при його посвідченні нотаріусом роз'яснено сторонам всі умови укладення договору, момент набуття права власності на предмет договору, текст договору сторонами прочитано особисто, його зміст зрозумілий та відповідає їх волі.
Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що договір дарування вчинено під впливом обману, стороною позивача не надано, як і не надано доказів примушування до укладення договору дарування.
Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Щодо доводів сторони відповідача про необхідність застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Частинами 3, 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесенням ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Необхідно відмітити, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц; від 31 жовтня 2018 року у справі №367/6105/16-ц; від 7 листопада 2018 року у справі №575/476/16-ц; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 ; від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц; від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц ; №522/2201/15-ц та №522/2110/15-ц; від 7 серпня 2019 року у справі №2004/1979/12; від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18 ; від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц.
Таким чином, оскільки не встановленого судом порушеного права позивача, то в задоволенні позову відмовлено через його необгрунтованість.
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, поклавши їх на позивача.
Керуючись ст.ст. 76,81, 82, 89, 141, 263-265,268 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
в задоволенні позову правонаступника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , з участю третьої особи: приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Львівської області Бризіцька Ганна Петрівна про визнання недійсним договору дарування - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 22 вересня 2025 року.
Суддя Ванівський Ю.М.