Справа № 461/3270/25
Провадження № 6/461/174/25
про відмову у задоволенні заяви
22.09.2025 Галицький районний суд м. Львова у складі головуючої судді Павлюк О. В., з участю секретаря судового засідання - Гнаткович В. С., представника заявника - Дятлова О. Л., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у цивільній справі № 461/3270/25 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, інфляційних втрат та 3% річних, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» звернулося до суду зі заявою, у якій просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 461/3270/25, виданий 22.07.2025 про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 3% річних у сумі 191,29 грн., 808,94 грн інфляційних втрат, сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн., що в загальній сумі становить 6'969,19 грн. Зазначає, що 02 липня 2025 року ТОВ «Львівенергозбут» здійснило повне добровільне виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 02 червня 2025 року у справі 461/3270/25, шляхом перерахування на банківський рахунок позивача ОСОБА_1 вказаної суми. Таким чином, рішення Галицького районного суду м. Львова від 02 червня 2025 року у справі 461/3270/25 було повністю виконане ТОВ «Львівенергозбут» 02 липня 2025 року ще до видачі виконавчого листа від 22.07.2025 про примусове виконання рішення. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.
01.09.2025 від представника Позивача у цій справі - адвоката Золотухіна О. В. через систему Електронний суд надійшли заперечення на заяву ТОВ «Львівобленерго» про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування заперечень представник зазначив, що виконавчий лист від 22.07.2025 виданий на підставі рішення, що набрало законної сили, та відповідає вимогам ЦПК. Сам факт його видачі після дати, на яку посилається боржник, спростовує тезу про повне виконання до видачі виконавчого документа. Також вказує, що посилання на індивідуальну податкову консультацію не надає боржнику права зменшувати присуджені судом суми. Сплата ПДФО/військового збору - це власний обов'язок товариства як податкового агента у відносинах із державою, а не спосіб «утримання» зі суми, визначеної рішенням суду на користь стягувача. Присуджені суми стягуються повністю, а судові витрати не оподатковуються ПДФО і військовим збором. Зі заяви випливає, що до стягувача перераховано менше, ніж визначено рішенням (замість повної суми боржник відняв ПДФО та ВЗ, сплативши їх «окремо за стягувача»). Це не є належним виконанням рішення суду. Отже, підстав для визнання виконавчого листа у справі №461/3270/25 таким, що не підлягає виконанню, немає.
Представник заявника - Дятлов О. Л. у судовому засіданні просив заяву задовольнити з підстав, наведених у ній.
ОСОБА_1 та його представник у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Їх неявка не перешкоджає розгляду справи (ч. 3 ст. 432 ЦПК).
Дослідивши обґрунтованість заяви, всебічно вивчивши обставини справи, дослідивши письмові докази, суд дійшов до такого висновку.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 432 ЦПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Про виправлення помилки у виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Якщо стягнення за таким виконавчим документом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом.
Відповідно до ч.2 ст.432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Тобто, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо: а) його було видано помилково; б) якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою; в) з інших причин.
Перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом ст. 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладений обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнаний виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Відповідно до Конституції України та ч. 1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані, зокрема, на примусове виконання рішень судів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших Законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виходячи зі засад цивільного судочинства, судове рішення, як таке, вже само по собі являється актом примусу, спрямованим на вчинення тих чи інших дій в інтересах та на користь учасників судового провадження.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виконання судового рішення є сферою регулювання статті 6 Конвенції. Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції («Право на справедливий суд») гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо будь-яких його цивільних прав і обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на доступ до суду, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань, та правомірне очікування на виконання ухваленого рішення.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 червня 2025 року у справі 461/3270/25 позовні вимоги Позивача, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» на користь ОСОБА_1 3% річних у сумі 191,29 грн та 808,94 грн інфляційних втрат, також стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн. Провадження у справі у частині стягнення 36902,66 грн основного боргу закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
На виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 02 червня 2025 року у справі 461/3270/25, Галицький районний суд м. Львова 22.07.2025 у справі 461/3270/25 видав виконавчий лист про стягнення заборгованості зі Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» на користь ОСОБА_1 3% річних у сумі 191,29 грн та 808,94 грн інфляційних втрат, сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн., що в загальній сумі становить 6969,19 грн.
З матеріалів справи вбачається, що 02 липня 2025 року ТОВ «Львівенергозбут» перерахувало на банківський рахунок позивача ОСОБА_1 5'366,28 грн. (платіжна інструкція № 372821 від 02 липня 2025 року з призначенням платежу: суд. збору, в-т на правн. допомогу, інфл., 3% річних на виконання рішення Галицького рай. суду м. Львова від 02.06.2025 у справі №461/3270/25. Також, ТОВ «Львівенергозбут», як податковий агент, сплатив в дохід бюджету від вказаної суми ПДФО у розмірі 1'254,45 грн. (платіжна інструкція №372820 від 02 липня 2025 року) та військовий збір 348,46 грн. (платіжна інструкція №372819 від 02 липня 2025 року). Отже, ТОВ «Львівенергозбут» сплатило у загальній сумі 6'969,19 грн. (5'366,28 + 1'254,45 + 348,46 = 6'969,19).
Заявник стверджує, що виконав рішення суду у повному обсязі, керуючись роз'ясненнями, викладеними в індивідуальній податковій консультації від 10 червня 2025 року, відповідно до якої юридична особа є податковим агентом щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб і військового збору з зазначених доходів, нарахованих на підставі рішення суду, внаслідок чого сума, яка підлягала виплаті ОСОБА_1 , була зменшена.
Однак, суд зауважує, що перерахування стягувачеві суми меншої, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), не вважається належним виконанням судового рішення. Сплата (перерахування) коштів у розмірі меншому, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), свідчить про порушення принципу належного виконання в частині належного предмету виконання.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18). Так, Верховним СУдом зроблено такі висновки: «Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина перша статті 599 ЦК України). Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов'язань розуміються загальні засади згідно яких здійснюється виконання зобов'язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов'язань, серед яких: належне виконання зобов'язання; реальне виконання зобов'язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці».
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22 (провадження № 61-10834сво22) чітко зазначив щодо судових витрат та їх оподаткування.
Вирішуючи питання про стягнення податків і зборів із присудженої за рішенням суду суми судового збору, Об'єднана палата зазначає про необхідність насамперед встановити правову природу судових витрат, понесених стороною під час розгляду справи.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлено нормами спеціального Закону України «Про судовий збір».
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених Законом України «Про судовий збір». Судовий збір включається до складу судових витрат.
Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
У статті 141 ЦПК України врегульоване питання розподілу судових витрат та зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати можна визначити як законодавчо врегульовану сплату грошових коштів за рахунок сторін у справі, що пов'язана із необхідністю її розгляду та вирішення судом приватноправового спору.
При цьому, можливість отримання особою компенсації понесених судових витрат законодавчо передбачена лише у разі підтвердження судом факту протиправних дій (бездіяльності), рішень відповідача, обґрунтованості позовних вимог, а отже, фактично передбачає компенсацію збитків стороні, права якої порушено.
Повертаючись до норм податкового законодавства, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема, дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом (підпункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України).
Компенсація судових витрат за своєю правовою природою є обов'язковим відшкодуванням, передбаченим законом, і фактично є формою відшкодування збитків за матеріальну шкоду, заподіяну особі неправомірними діями/бездіяльністю, рішеннями іншої сторони у справі та вимушеними матеріальними втратами, які особа зазнала у зв'язку зі зверненням за судовим захистом.
Отже, сума судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, яка відшкодовується особі за рішенням суду, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого платника, а тому у цьому випадку ТОВ «Львівенергозбут» не виступає податковим агентом.
Також Верховний Суд зроби висновок щодо застосування норм права -(частина друга статті 416 ЦПК України) наступного змісту. Тлумачення статті 265 ЦПК України дає підстави для висновку, що її положення не містять імперативної вказівки щодо додаткової деталізації суми, яка на підставі рішення суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, із вказівкою про утримання податків та інших обов'язкових платежів.
З урахуванням змісту статті 19 Конституції України, юридична особа, приватний чи державний виконавець при виконанні судового рішення мають діяти лише в межах повноважень, визначених законодавством, в тому числі Законом України «Про виконавче провадження», в тому числі дотримуватися імперативних норм про компетенцію (права та обов'язки).
Перерахування стягувачеві суми меншої, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), не вважається належним виконанням судового рішення. Предметом грошового зобов'язання є грошові кошти, виражені у відповідній валюті. Сплата (перерахування) коштів у розмірі меншому, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), свідчить про порушення принципу належного виконання в частині предмета виконання.
Таким чином, встановивши, що боржник перерахував стягувачеві визначені рішенням суду, яке набрало законної сили, витрати на сплату судового збору та правової допомоги, з утриманням із цих сум податку на доходи та військового збору, суд приходить до висновку, що фактичного повного виконання судового рішення згідно з виконавчим документом не відбулося.
У виконавчому листі, виданому на підставі рішення суду, чітко вказані суми до виплати без будь-яких застережень про оподаткування чи утримання, зокрема сума понесених судових витрат визначена у конкретній грошовій сумі без зазначення, що ця сума підлягає додатковому оподатковуванню.
Тобто, сума, у загальному розмірі 1'602,91 грн. (1'254,45 грн (ПДФО) і 348,46 грн (військовий збір)) сплачена ТОВ «Львівенергозбут» в рахунок податків та військового збору.
Суд вважає що ТОВ «Львівенергозбут» безпідставно здійснило виплату боргу за виконавчим документом стягувачу, відрахувавши при цьому податки та військовий збір за рахунок стягувача, оскільки сплата ПДФО/військового збору - це власний обов'язок Товариства як податкового агента у відносинах із державою, а не спосіб утримання зі суми, визначеної рішенням суду на користь стягувача.
Отже, заявник безпідставно занизив суму, чітко визначену до стягнення рішенням суду, відрахувавши з неї податки та військовий збір. Це не є належним виконанням рішення суду.
Враховуючи наведене, підстав для визнання виконавчого листа у справі №461/3270/25 таким, що не підлягає виконанню, немає.
Керуючись ст. ст. 353, 432 ЦПК України, суд-
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у цивільній справі № 461/3270/25 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, інфляційних втрат та 3% річних - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів після її оголошення шляхом подання апеляційної скарги, а особами, які беруть участь у справі, але не були присутні в залі судового засідання під час проголошення ухвали, - в той же строк з дня отримання копії ухвали.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Ольга ПАВЛЮК