Ширяївський районний суд Одеської області
19.09.2025 Справа №: 518/1231/25 Провадження № 2/518/446/2025
19 вересня 2025 року селище Ширяєве
Ширяївський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Гуржій А.В.,
за участю секретаря судового засідання Майнич В.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в залі суду в селищі Ширяєве Березівського району Одеської області цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Коллект центр» звернулось до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором № 4949109 від 12.09.2021 року у розмірі 49916,25 грн. та понесені судові витрати по справі на сплату судового збору у розмірі 2422,40 та на правову допомогу у розмірі 16000,00 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 12.09.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансових послуг № 4949109 від 12.09.2021 року, що акцептований відповідачем, шляхом підписання договору електронним підписом, вчиненим одноразовим ідентифікатором з урахуванням Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до договору ТОВ «Мілоан» зобов'язалося надати позичальнику кредит, який зазначається та погоджується сторонами в анкеті-заяві, що складає 8100 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та проценти за користування кредитом. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором № 4949109 від 12.09.2021 року, що підлягає стягненню з відповідача станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 49916,25 грн.
Окрім судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору у розмірі 2422,40 грн., позивач також просить суд відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16000 грн.
Ухвалою Ширяївського районного суду Одеської області від 28.07.2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з (повідомленням) викликом сторін по справі.
У судові засідання призначені сторони не з'явились.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, але в позовній заяві просив розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження у його відсутність та не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився, заяв та клопотань не надав, відзиву не подавав, про дату, час та місце судового засідання у відповідності до ст.128 ЦПК України повідомлявся належним чином. Відповідач про відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду повідомлявся шляхом направлення за місцем реєстрації місця проживання ухвали про відкриття провадження разом з судовою повісткою, рекомендованим листом з повідомленням про вручення, до суду повернулося рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачеві.
Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлявся про дату розгляду справи і позивач не заперечує проти розгляду справи у відсутності відповідача суд, відповідно до ст. 280 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
На підставі абз. 2 ч. 1 ст. 244 ЦПК України судом відкладено ухвалення та проголошення судового рішення до 19.09.2025 року.
Приймаючи до уваги заяву представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.12.2021 року було укладено договір № 15/12-2021-22 відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4949109.
10.03.2023 року було укладено договір № 10-03/2023/01 відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4949109.
Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 4949109.
Отже, позивач належними та допустимими доказами довів наявність права вимоги до ОСОБА_1 , яке перейшло до нього на підставі договорів факторингу.
Як убачається з матеріалів справи, 12.09.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №4949109 що акцептований відповідачем, шляхом підписання договору електронним підписом, вчиненим одноразовим ідентифікатором з урахуванням Закону України «Про електронну комерцію»
Відповідно до умов укладеного договору №4949109 (далі - договору) від 12.09.2021 року ТОВ "Мілоан" надало відповідачу кредит у розмірі 8100 гривень, строком на 25 днів. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії з надання кредиту та процентів за користування кредитом: 07.10.2021 року. Комісія за надання кредиту становить 810 грн., яка нараховується за ставкою 10 відсотків (%) від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом 2531,25 грн., які нараховуються за ставкою 1,25 відсотків (%) від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків (%) від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Згідно пунктів 2.1. договору, кредитні кошти відповідачу надані шляхом переказу на картковий рахунок.
Відповідно до пунктів 7.1 договору, строк дії договору складає період, що обчислюється з моменту його укладання і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Пунктами 2.2.1. договору передбачена сплата комісії та процентів за користування кредитом.
Відповідно до пунктів 2.2.2. договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 Договору.
Згідно пунктів 2.2.3. договору проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, яка є незмінною протягом всього строку кредитування. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється.
Пунктами 2.3.1.2. договору передбачена пролонгація строку кредитування на стандартних умовах, згідно яких позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку користування, але загалом не може перевищувати 60 днів.
Відповідно до пунктів 2.4.1. договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого п.1.4 Договору (Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії з надання кредиту та процентів за користування кредитом: 07.10.2021 року), а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування.
Зазначені договори підписані електронним підписом відповідача, які відтворені шляхом використання останнім одноразових ідентифікаторів, що підтверджує факт погодження умов кредитування.
ТОВ «МІЛОАН» своєчасно та в повному обсязі виконало зобов'язання за договорами про надання кредиту, перерахувавши відповідачу на картковий рахунок, вказаний відповідачем в особистому кабінеті, грошові кошти у розмірі 8100 грн. 12.09.2021 року одним платежем, що підтверджується квитанцією (номер платежу 1761808579) через систему «ЛікПей».
Застосовуючи норми матеріального права суд виходить з такого.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Позивачем надано розрахунки заборгованості, відповідно до яких:
Згідно з розрахунку від ТОВ «Мілоан», відповідач отримав кредит у розмірі 8100 грн., заборгованість за період з 12.09.2021 року по 06.12.2021 року за кредитним договором склала 21161,25 грн., з яких тіло кредиту 8100,00 грн.; заборгованість по процентам 12251,25 грн.; заборгованість по комісії 810 грн.;
Розрахунком заборгованості відповідача перед товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» станом на 10.03.2023 року заборгованість за кредитним договором склала 49916,25 грн. з яких: заборгованість по основній сумі кредиту 8100,00 грн. заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги 12251,25 грн.; заборгованість за нарахованими відсотками в період з 15.12.2021 року по 23.02.2022 року складає 28755 грн.
Заборгованість за кредитним договором відповідача перед товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» станом на 23.06.2025 року, загальна заборгованість заявлена до стягнення за договором складає 49916,25 грн.
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі N 334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладання таких договорів, на таких умовах шляхом їх підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідач своїх зобов'язань за договорам не виконав та не сплатив грошові кошти для погашення заборгованості за кредитами, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Разом з тим перевіривши розмір заборгованості суд вважає, що він не ґрунтується на вимогах закону та умовах договору про споживчий кредит, оскільки нарахування процентів ТОВ "Вердикт Капітал" за договорам про споживчий №4949109 від 12.09.2021 року, продовжувало здійснювати після укладання договорів факторингу з подальшим його відступленням позивачу - ТОВ "Коллект центр".
З врахуванням наявних у справі доказів, суд вважає обґрунтованим розмір заборгованості у загальній сумі 20351,25 грн., за договором про споживчий кредит №4949109 від 12.09.2021 року яка утворилася станом на 06.12.2021 року відповідно.
Після зазначених дат нарахування відсотків за договорам про споживчий кредит є необґрунтованими та таким, що не відповідає умовам самого договору, відповідно до яких, нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій, яка загалом не може перевищувати 60 днів) на залишок фактичної заборгованості.
У рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Отже, встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів відсотків, спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, такі умови договору порушують публічний порядок.
Крім того, позивачем не надано суду обґрунтованого розрахунку нарахованих відсотків з врахуванням умов договору.
Так, на підтвердження заявлених позовних вимог та розміру заборгованості відповідача за процентами, позивачем надано суду розрахунки заборгованостей станом на 23.06.2025 року та на 10.03.2023 року за договорам №4949109, однак вказані виписки не містять обґрунтованого та детального розрахунку заборгованості відповідача по відсотках, зокрема, в ній не зазначено періоду нарахування таких відсотків, процентна ставка, тощо.
В той же час, в порядку ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, позивачем не надано суду доказів, а матеріали справи таких не містять щодо пролонгації строку кредитування та доказів складання та доведення до відповідача оновлених графіків платежів, тощо.
Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Крім того, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з якої після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпції щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»).
Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правові висновки Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з'ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», суд вважає, що відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитами в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача - 810 грн. комісії за договором №4949109 від 12.09.2021 року., суд дійшов висновку, що така задоволенню не підлягає з огляду на таке.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Оскільки в кредитному договорі не зазначено та не надано доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які фінансовою установою встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 06.11.2023 по справі №204/224/21.
Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16.
Також Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Враховуючи, що відповідачем порушено право позивача на належне виконання умов договору, в результаті чого заборгованість не була погашена останнім добровільно, вимога позивача, щодо стягнення заборгованості за договором є правомірною та підлягає частковому задоволенню, а відтак, із відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за договором про споживчий кредит №4949109 від 12.09.2021 року в загальній сумі 20351,25 грн.
З огляду на викладене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо витрат на правову допомогу суд виходить з наступного.
Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
У відповідності до ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Відповідно до вимог частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення справи.
На підтвердження понесених витрат суду надано копію договору про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024 укладеним між Адвокатським об'єднанням "Лігал Ассістанс" та ТОВ «Коллект центр». Заявку на надання юридичної допомоги №486, в якій вони погодили надання правових (юридичних) послуг Адвокатським об'єднанням Товариству по супроводу примусового стягнення заборгованості з відповідача, підписано витяг з Акту про надання юридичної допомоги, в якому вони погодили надання наступних правових послуг: надання усної консультації з вивченням документів (час на надання послуги 2 години) 4000.00 грн., складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду (час на надання послуги 4 години) 12000 грн.
Присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський суд з прав людини застосовує такі критерії - заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим та мають розумний розмір.
Верховний Суд неодноразово зауважував, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд зазначає, що предмет спору у цій справі не є складним, відсутня потреба у вивченні великого обсягу фактичних даних, процесуальні документи, які містяться у ній не є складними та не можуть займати значної витрати часу на їх виготовлення і відпрацювання правової позиції в спірних правовідносинах.
Також суд вважає, що складення позовної заяви не потребувало додаткових зусиль та знань, великої тривалості часу адвоката, як і відсутня необхідність у додатковому аналізі обставин справи та вивченні нормативно-правової бази.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відтак, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Також суд зауважує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі №360/3764/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄРСР - 91919350), за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Суд зазначає, що згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Так, за приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Верховний Суд у постанові від 10.06.2021 по справі №820/479/18, аналізуючи відповідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в частині відшкодування витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги у зв'язку з розглядом справи, зробив висновок, що суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Згідно з висновками Верховного Суду викладених у постанові №753/23491/16 від 20.03.2019 витрати на правову допомогу стягуються й у разі вчинення інших дій, безпосередньо пов'язаних з наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови в задоволенні вимог про їх відшкодування.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
За практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п.49 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Наталія Михайленко проти України», від 30 травня 2013 року, заява 49069/11).
Як наслідок, підсумовуючи викладене у сукупності при визначенні суми відшкодування, суд також виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Суд враховує, що адвокат участі у розгляді справи не брав, до суду не прибував, справа не представляє великої складності, тому неминучість витрат на правничу допомогу в заявленому розмірі викликає сумнів. Тому, справедливим і співмірним буде розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді - 5000 гривень.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, що складаються із суми судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду, слід виходити з такого.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Вирішуючи питання щодо стягнення судового збору, суд виходить з того, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню на суму 20351,25 грн., що складає 40,77%% від ціни позову.
Згідно ст. 4 Закону України "Про судовий збір", із позовних заяв майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду через систему "Електронний суд" позивачем сплачений судовий збір у сумі 2422,40 грн.
Таким чином, в порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 987,61 грн.
Керуючись ст. 4,12, 13, 19, 81, 133, 137, 141, 247, 258, 259, 265, 273,279, 354,355 ЦПК України,
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» (код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306 ) заборгованість за договором № 4949109 від 12.09.2021 у розмірі 20351,25 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» (код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306 ) судовий збір у розмірі 987,61 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду.
Суддя А.В. Гуржій