Справа № 128/3651/21
22 вересня 2025 року м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участі обвинуваченого ОСОБА_3 ,
захисника - адвоката ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали заяви обвинуваченого ОСОБА_3 про відвід судді Вінницького районного суду Вінницької області ОСОБА_5 у справі №128/3651/21 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, -
В провадженні судді Вінницького районного суду Вінницької області ОСОБА_5 перебуває справа №128/3651/21 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
В судовому засіданні 16.09.2025 обвинувачений ОСОБА_3 заявив про відвід головуючій у справі судді Вінницького районного суду Вінницької області ОСОБА_5 з тих підстав, що судом у даному складі відмовлено в задоволенні його клопотання про відмову від захисника, яким здійснюється його захист на іншого захисника.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 підтримав свою заяву про відвід, просив її задовольнити. Додатково вказав, що він заявляє відвід судді ОСОБА_5 , оскільки неодноразово заявляв клопотання про те, що йому необхідно змінити захисника. Це його законна вимоги та його конституційне право. На ці його клопотання суддя ОСОБА_5 ніяк не реагувала. Внаслідок цього у нього складається враження про упереджене ставлення судді ОСОБА_5 , яке нічим не підтверджене. Адвокат ОСОБА_4 не може його захищати, оскільки між ними існує конфлікт інтересів щодо лінії захисту. Про наявність у них із адвокатом ОСОБА_4 конфлікту інтересів він неодноразово заявляв головуючій у справі судді ОСОБА_5 .. Окрім того, адвокат ОСОБА_4 заявляв клопотання про те, що він не може здійснювати його захист. Загалом він розраховує на справедливий суд, якби він був у чомусь винен, то він би визнав свою вину і не заявляв цих клопотань.
Захисник ОСОБА_4 в судовому засіданні повністю підтримав заяву обвинуваченого ОСОБА_3 про відвід судді ОСОБА_5 , оскільки його позиція не може суперечити позиції його клієнта.
Прокурор ОСОБА_6 в судове засідання з розгляду заявленого обвинуваченим ОСОБА_3 відводу головуючій у справі судді ОСОБА_5 не з'явився, подав заяву, в якій просив дане питання розглядати у його відсутність, а в задоволенні заяви про відвід судді відмовити.
Розглянувши заяву про відвід та матеріали кримінального провадження, суд вважає, що заява не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий суд знайшли відображення у ст. 21 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
Відповідно до ст. 75 КПК України, законом передбачено вичерпний перелік обставин, які виключають участь слідчого судді, судді або присяжного в кримінальному провадженні.
Заявляючи усно відвід судді ОСОБА_5 обвинувачений ОСОБА_3 обґрунтував її тим, що суд, відмовляючи в задоволенні його клопотання про відмову від захисника ОСОБА_4 , проявив упереджене ставлення до нього.
Судом було прослухано звукозапис судового засідання від 16.09.2025, в якому було заявлено усну заяву про відвід головуючій у справі судді ОСОБА_5 ..
Так, судом встановлено, що в судовому засіданні 16.09.2025 обвинувачений ОСОБА_3 заявив клопотання про відмову від захисника - адвоката ОСОБА_4 , оскільки той не виконує свої обов'язки, а для того аби викласти лінію захисту йому потрібен захисник. Із даним захисником він не спілкується, а тому йому потрібен новий захисник.
Розглянувши заявлене обвинуваченим ОСОБА_3 клопотання про відмову від захиснкиа ОСОБА_4 , судом було відмовлено в його задоволенні, оскільки 23.12.2023 обвинуваченим вже заявлялося аналогічне клопотання із тих самих підстав, а в даному судовому засіданні обвинуваченим не зазначено нових підстав для задоволення його клопотання.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Тому пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється право на суд, яке включає не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом.
При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.
Також суд звертає увагу на послідовну практику ЄСПЛ, який у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що, застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29, від 26 липня 2007 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії»).
У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4 ст. 80 КПК України, за наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, захисник, представник, експерт, представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов'язані заявити самовідвід. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні. Відвід повинен бути вмотивованим.
Особа яка подала заяву про відвід судді, повинна довести обставини, які викликають в неї сумнів в неупередженості судді, який розглядає справу по суті. Відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини безсторонність (неупередженість) суду в сенсі п. 1 ст. 6 Конвенції має визначатися згідно з (i) суб'єктивним критерієм, враховуючи особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та (i) об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом установлення того, чи забезпечував сам суд та серед інших аспектів його склад достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (рішення у справах «Фей проти Австрії», «Ветштайн проти Швейцарії»).
Проте, між суб'єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об'єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об'єктивний критерій), а також може бути пов'язана з питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій) (рішення у справі «Кіпріану проти Кіпру»).
Таким чином, об'єктивність розгляду справи, а отже вирішення її на основі суворого додержання законності забезпечується її розглядом суддею, щодо якого відсутні сумніви, в тому числі у стороннього спостерігача, в його неупередженості та безсторонності.
Відповідно до пункту 67 рішення ЄСПЛ у справі «Мироненко та Мартиненко проти України» особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
З огляду на викладене та обставини, які встановлені під час розгляду заяви про відвід головуючій судді ОСОБА_5 , суд вважає, що підстав для відводу головуючої в даному кримінальному провадженні відповідно до ст. 75 КПК України не встановлено, оскільки незгода обвинуваченого з наслідками розгляду його клопотання не є доказом упередженості судді. Будь яких доказів того, що суддею ОСОБА_5 під час розгляду клопотання обвинуваченого, вчинялися дії що викликають сумнів в її неупередженості обвинуваченим на підтвердження власної заяви про відвід судді не надано.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що усна заява обвинуваченого ОСОБА_3 про відвід судді Вінницького районного суду Вінницької області ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 75, 80, 81 КПК України, суд -
Відмовити в задоволенні усної заяви обвинуваченого ОСОБА_3 про відвід судді Вінницького районного суду Вінницької області ОСОБА_5 у справі №128/3651/21 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1