печерський районний суд міста києва
757/45215/25-ц
2-9327/25
22 вересня 2025 року
Суддя Печерського районного суду м. Києва Єрмічова В. В., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного (Головного) управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення коштів, завданих протиправними діями боржника щодо судового контролю за виконанням судового рішення,
До Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного (Головного) управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення коштів, завданих протиправними діями боржника щодо судового контролю за виконанням судового рішення. Як на підставу звернення до суду з цим позовом, позивач посилається на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2018 у справі № 826/3656/18, яке, як зазначає позивач, не виконано. За таких обставин, позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 121 000 грн за прострочення виплат у порядку цивільного судочинства.
Оглянувши позовну заяву та додані до неї додатки, суддя дійшов такого висновку.
Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексах випадках.
Частиною 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.
В обсязі конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, що виникли між позивачем та Пенсійним фондом України.
Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
При цьому, Закон № 4901-VI не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов'язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об'єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, дійшла висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту проросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 Цивільного кодексу України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.
Отже, враховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 Цивільного кодексу України та Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» зобов'язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21) про те, що вимоги позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат (акцесорні зобов'язання), заявлені з підстав тривалого невиконання державою в особі ДКС України, прийнятого судом в порядку адміністративного судочинства рішення про стягнення з відповідача заборгованості (основне зобов'язання). З огляду на викладене, а також ураховуючи характер правовідносин, що виникли між сторонами у справі, що розглядається, зміст прав та обов'язків у цих правовідносинах та їх суб'єктний склад, Велика Палата Верховного Суду висновує, що спір щодо стягнення з ДКС України на користь позивача інфляційних втрат і 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки він виник у зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду, ухваленого в адміністративній справі № 2а-608/08/1570.
Також, згідно з ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.05.2021 у справі N 9901/598/19 про те, що слід також зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання. Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами. Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оскільки рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2018 у справі № 826/3656/18 не виконане фактично, спір щодо стягнення штрафу за прострочення виплати основного боргу з відповідача є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine» від 21.12.2010, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
З урахуванням означеного вище, суд дійшов висновку про те, що у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного (Головного) управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення коштів, завданих протиправними діями боржника щодо судового контролю за виконанням судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 13, 19, 186 ЦПК України, суддя
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного (Головного) управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення коштів, завданих протиправними діями боржника щодо судового контролю за виконанням судового рішення.
Роз'яснити заявнику його право звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя В. В. Єрмічова