22 вересня 2025 року місто Київ
справа № 756/7854/25
апеляційне провадження № 22-ц/824/13259/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Саліхова В.В.,
суддів: Євграфової Є.П., Шкоріної О.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Целовальніченко Наталії Євгенівни на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 04 червня 2025 року, постановлену під головуванням судді Шролик І.С., про передачу справи за підсудністю у справі за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації, в особі Міністерства Юстиції, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Публічного акціонерного товариства «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», Міжнародної Компанії Товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед», Відкритого акціонерного товариства «Газпром нафта», Газпром Нафта Інтернейшенел СА, треті особи: Служба Безпеки України, Апарат Ради національної безпеки та оборони України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої сукупно внаслідок міжнародного злочину агресії та воєнним злочином, -
У травні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Целовальніченко Н.Є. звернулась до Оболонського районного суду міста Києва з вищезазначеним позовом у якому просила: стягнути на користь позивача солідарно із відповідачів відшкодування завданої позивачу моральної шкоди у розмірі 600 000 євро, що складає на день подачі позову 28 470 000 грн. та відшкодування майнової шкоди в розмірі 36 137 006 грн., що складає 912 152 долара США.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 04 червня 2025 року матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Російської Федерації, в особі Міністерства Юстиції, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ПАТ «Газпром», ТОВ «Газпром Капітал», Міжнародної Компанії ТОВ «Газпром Інтернешнл Лімітед», ВАТ «Газпром нафта», Газпром Нафта Інтернейшенел СА, треті особи: Служба Безпеки України, Апарат Ради національної безпеки та оборони України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої сукупно внаслідок міжнародного злочину агресії та воєнним злочином,- передано на розгляд до Чернігівський районний суд Чернігівської області.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Целовальніченко Н.Є. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 04 червня 2025 року скасувати, справу повернути для подальшого розгляду до Оболонського районного суду міста Києва.
Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що даний позов не є спором про право власності чи користування нерухомістю, позивач заявляє вимоги про відшкодування шкоди, завданої міжнародним злочином агресії, що кваліфікується як цивільно-правова деліктна відповідальність. Вказує, що нерухоме майно у справі є не об'єктом спору, а лише фактичним носієм завданої шкоди.
Зазначає, що позивач обґрунтовано подав позов до Оболонського районного суду міста Києва, керуючись ч. 1 ст. 27 ЦПК України, яка визначає територіальну підсудність за місцезнаходженням відповідача. Останнє відоме місце проживання співвідповідача ОСОБА_2 знаходиться в Оболонському районі міста Києва.
Вказує, що відповідачі діють узгоджено в межах одного кримінального злочину - агресивної війни проти України, відтак згідно з ч. 16 ст. 28 ЦПК України, позов може подаватися до будь-якого з співвідповідачів за його місцезнаходженням, у даному випадку такою особою є ОСОБА_2 .
Звертала увагу, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив позов про деліктне відшкодування шкоди з позовом щодо прав на нерухомість, неправильно застосувавши правила виключної підсудності, що призвело до порушення процесуального закону.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідноз ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вказане, розгляд справи здійснювався без виклику сторін у порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що місцем проживанняпозивача є: АДРЕСА_1 .
Місцем завдання шкоди об'єктам нерухомого майна є: АДРЕСА_2 .
Суд першої інстанції, передаючи справу до Чернігівського районного суду Чернігівської області, посилався на те, що з огляду на зміст позовної заяви та доданих в її обґрунтування доказів, позивач звертається до суду за захистом як моральної шкоди так і матеріальної шкоди в розмірі 24270297,00 грн., спричиненої пошкодженням об'єктів нерухомого майна, які належать позивачу на праві власності та розташовані в АДРЕСА_2 . На переконання суду, у даному випадку застосуванню підлягали правила виключної підсудності визначені ч. 1 ст.30 ЦПК України, щодо розгляду спору за місцезнаходженням майна або його основної частини.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
За змістом ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
За змістом ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач виходив з місця проживання ОСОБА_2 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , що територіально належить до Оболонського району м. Києва.
Частиною 17 статті 28 ЦПК України визначено, що позови про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб (в тому числі про відшкодування шкоди, завданої внаслідок обмеження у здійсненні права власності на нерухоме майно або його знищення, пошкодження) у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру можуть пред'являтися також за місцем проживання чи перебування позивача.
Разом з цим, частиною 1 статті 30 ЦПК України визначено, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року зроблено висновок, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди, тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Отже, позови, що виникають з приводу нерухомого майна - це позови пов'язані з нерухомим майном, нерухомістю, нерухомою річчю, а тому усі позови, у спорах, які є наслідком правовідносин, пов'язаних з обігом нерухомого майна, повинні бути пред'явлені до суду за місцем знаходження цього майна.
Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.
Разом з тим, правила про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (наприклад, звернення стягнення на нерухоме майно, передане в заставу іпотечне майно, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, визнання договору іпотеки недійсним, тощо). Виходячи з аналізу вищезазначеного, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно тощо.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що внаслідок дій під час військової агресії рф було порушено право власності позивача на об'єкти нерухомого майна, користуватись своїм майном та відновити свій бізнес, чим позивачу були завдані майнові збитки, які підлягають солідарному стягненню із відповідачів. У зв'язку з вище викладеним, просив суд, стягнути з відповідачів солідарно майнову шкоду у розмірі 36 137 006 грн.
Аналіз позовної заяви та її вимог дозволяє зробити висновок, що пред'явлений позов стосується відшкодування шкоди, внаслідок руйнування нерухомого майна, тобто спір щодо відшкодування шкоди виник з приводу нерухомого майна.
Доводи скаржника, що спір виник не з приводу прав на нерухоме майно, відтак правила виключної підсудності на цей спір не розповсюджуються, відхиляються колегією суддів, оскільки статтею 30 ЦПК України унормовані правила виключної підсудності, якими не визначено спори лише щодо прав на нерухоме майно, а визначено спори, що виникли з приводу нерухомого майна. Тобто, в таких спорах право на нерухоме майно може не оспорюватись, проте матеріально-правова складова виникла саме з приводу нерухомого майна.
Спір щодо відшкодування шкоди виник внаслідок руйнування нерухомого майна позивача відтак є таким, до якого застосовуються правила статті 30 ЦПК України.
Частиною 17 статті 28 ЦПК України позивачі у цій справі наділені правом подачі позову також за місцем проживання чи перебування.
Відтак, є правильними висновки суду першої інстанції, що позивач у цій справі наділений правом подачі позову або за місцем знаходження майна, або за місцем проживання чи перебування позивача, а звернення до суду за місцем реєстрації відповідача є порушенням правил підсудності.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала Оболонського районного суду міста Києва від 04 червня 2025 року постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_1 адвоката Целовальніченко Н.Є.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Целовальніченко Наталії Євгенівни залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 04 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: