Судді Київського апеляційного суду ОСОБА_1 у справі за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва.
Потерпілий ОСОБА_4 звернувся до слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва з скаргою на бездіяльність прокурора Солом'янської окружної прокуратури м. Києва, що полягає у не розгляді його клопотання у межах кримінального провадження №12014000000000409, поданого у порядку ст.220 КПК України.
Ухвалою слідчого судді скарга потерпілого ОСОБА_3 залишена без розгляду з посиланням на вимоги ст.ст.7,9 КПК України.
Мотивуючи ухвалу, слідчий суддя зазначила про те, що потерпілим ОСОБА_3 подано до Солом'янського районного суду м. Києва велику кількість скарг на бездіяльність прокурора Солом'янської окружної прокуратури м. Києва , які є майже ідентичними. Зазначені дії потерпілого ОСОБА_3 слідчий суддя визнав зловживанням своїми процесуальними правами, що тягне за собою залишення скарги без розгляду.
На ухвалу слідчого судді представник потерпілого ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Ухвалою колегії суддів Київського апеляційного суду від 18.09.2025 року у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження відмовлено, а апеляційна скарга повернута особі, яка її подала.
Використовуючи право на висловлення окремої думки, вважаю необхідним зазначити про те, що, на мою думку, апеляційне провадження підлягало закриттю у зв'язку з тим, що апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягало оскарженню.
Частиною 3 ст. 392 КПК України встановлено, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
Статтею 309 КПК України визначений перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.
До вказаного переліку не віднесені ухвали слідчих суддів щодо питань, зазначених у апеляційній скарзі ОСОБА_3 , зокрема, про залишення без розгляду скарги на бездіяльність прокурора, що полягає у не розгляді клопотання, поданого у порядку ст.220 КПК України.
Також апеляційна скарга не містить зазначення підстав для апеляційного оскарження ухвал слідчих суддів, можливість ухвалення яких прямо не передбачена КПК у межах відповідних регламентованих цим Кодексом процедур, визначених Постановою ОП ККС ВС від 31.05.2021 року у справі №646/3986/19.
У відповідності до правового висновку , викладеного у Постанові ОП ККС ВС від 31.05.2021 року у справі №646/3986/19 щодо застосування положень ч.4 ст.399 КПК,серед усіх рішень слідчого судді, можливість ухвалення яких прямо не передбачена КПК у межах відповідних регламентованих цим Кодексом процедур, слід виокремлювати дві групи рішень:
- ухвалені поза межами процедури, передбаченої КПК (з питань, процедура вирішення яких слідчим суддею не передбачена КПК);
- ухвалені в межах передбаченої КПК процедури із застосуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК та загальних засад кримінального провадження, визначених ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.
Із змісту ухвали слідчого судді вбачається, що вона ухвалена у межах процедури, передбаченої КПК.
При вирішенні питання щодо апеляційного оскарження рішень слідчого судді, ухвалених у межах передбаченої КПК процедури із застосуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК та загальних засад кримінального провадження, визначених ч. 1 ст. 7 цього Кодексу, слід виходити насамперед із сутнісного критерію, визначально закладеного законодавцем при визначенні кола ухвал слідчого судді, що підлягають оскарженню.
Аналіз ст. 309 КПК, якою на рівні загальних норм закріплено перелік ухвал слідчого судді, які підлягають оскарженню в апеляційному порядку під час досудового розслідування, надає підстави стверджувати, що законодавцем віднесені до предмета оскарження рішення слідчого судді, які або вирішують питання щодо обмеження конституційних прав особи (застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту; застосування запобіжного заходу у вигляді застави; відсторонення від посади і т.д.), або якими вирішується питання, які мають істотне значення для здійснення ефективного досудового розслідування (відмова у наданні дозволу на затримання; відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування; відмова у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, домашнього арешту та застави), або якими вирішується доля досудового розслідування чи кримінального провадження в цілому (закриття кримінального провадження на підставі ч. 9 ст. 284 КПК і т.д.).
З наведеного вбачається, що перевірці в апеляційній інстанції підлягають лише ухвали слідчого судді, які пов'язані з можливістю істотного обмеження прав, свобод та інтересів особи або мають вирішальне значення для руху досудового розслідування чи кримінального провадження в цілому.
У зв'язку з цим обмеження права на апеляційне оскарження є виправданим і воно може бути пов'язане, зокрема, із забороною оскарження рішень слідчого судді, які не призводять ні до встановлення обмежень конституційних прав особи, ні до неможливості оскарження вже встановлених правообмежень та які не перешкоджатимуть здійсненню ефективного досудового розслідування чи кримінального провадження в цілому.
Натомість, постановлення слідчим суддею ухвали про залишення без розгляду скарги, яка подана потерпілим ОСОБА_3 з ознаками зловживання своїми правами, не призводить ні до обмежень конституційних прав ОСОБА_3 , ані до перешкоджання здійсненню кримінального провадження в цілому.
Із зазначених підставухвала слідчого судді про залишення без розгляду скарги ОСОБА_3 на бездіяльність прокурора, поданої у порядку ст.220 КПК України , ухвалена в межах механізму, передбаченого ч. 6 ст. 9 КПК, у зв'язку із зловживанням ОСОБА_3 своїми процесуальними правами, не підлягає оскарженню в апеляційному порядку під час досудового розслідування.
Оскільки апеляційний розгляд на ухвалу слідчого судді, яка не оскаржується в апеляційному порядку був призначений, то апеляційне провадження підлягало закриттю.
Суддя ОСОБА_1