справа № 759/8922/23 головуючий у суді І інстанції П'ятничук І.В.
провадження № 22-ц/824/10413/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
16 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 законним представником якої є ОСОБА_3 поданою представницею - адвокаткою Мельник Ольгою Вікторівною на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 законним представником якої є ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,-
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 17 квітня 2024 року, просив:
стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість: за договором позики від 23 квітня 2021 року у розмірі 9798 доларів США 69 центів, з якої 9000 доларів США 00 центів основна сума боргу, 798 доларів 69 центів 3% річних; за договором позики від 15 жовтня 2021 року у розмірі 9405 доларів США 16 центів, з якої 9000 доларів США 00 центів основна сума боргу, 405 доларів 16 центів 3% річних та судові витрати по справі.
Позов обґрунтовано тим, що 23 квітня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_5 взяв у позику у ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 9000,00 доларів США, що підтверджується розпискою власноруч написаною ОСОБА_5 . Вищевказані грошові кошти ОСОБА_5 зобов'язувався повернути позикодавцю до 01 травня 2021 року.
Однак ОСОБА_5 свої зобов'язання не виконав, борг не повернув.
Крім того, 15 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_5 взяв у позику у ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 9000,00 доларів США. Вищевказані грошові кошти ОСОБА_5 зобов'язувався повернути позикодавцю до 15 жовтня 2022 року.
Однак ОСОБА_5 свої зобов'язання не виконав, борг не повернув.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23 квітня 2024 року замінено відповідача ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 на його правонаступницю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , законною представницею якої є ОСОБА_3 .
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_3 , що діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 9000 доларів США 00 центів, 3 % річних у розмірі 798 доларів США 69 центів, а всього 9798 доларів США 69 центів, а також судовий збір у розмірі 3 492,56 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 14 квітня 2025 року через систему Електронний суд подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики від 15 жовтня 2021 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у цій частині у повному обсязі.
На переконання апелянта суд першої інстанції безпідставно не встановив факту передання грошових коштів за договором позики від 15 жовтня 2021 року.
Суд не звернув уваги, що факт передання коштів у борг підтверджується положеннями п. 4.1 договору позики від 15 жовтня 2021 року, а законом не встановлено обов'язкового джерела доказів, виключно яким такий факт може підтверджуватися. Відтак, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині. Не встановивши всіх обставин, що мають значення для справи, суд першої інстанції не застосував норми закону, що підлягали до застосування.
Також, наявність власного примірника договору позики у апелянта та відсутність підписаних заяв про повний розрахунок ствердження факту одержання грошей у позичальника та його правонаступника свідчать про те, що кошти у встановлений договором позики від 15 жовтня 2021 року строк повернуті не були, що призвело до порушення зобов'язання.
З огляду на те, що боржником було допущено порушення зобов'язання, суд першої інстанції мав захистити порушене право позивача в належний та ефективний спосіб, про який той просив у позовній заяві, а саме стягнути суму боргу у повному обсязі, а також три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення, у загальному розмірі 9 405,16 дол. США.
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_2 законним представником якої є ОСОБА_3 через представницю - адвокатку Мельник Ольгу Вікторівну 21 квітня 2025 року засобами поштового зв'язку подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просила скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2025 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вказала, що ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині суд першої інстанції належним чином врахував судову практику, чинне законодавство, проте не надав належної оцінки розписці від 23 квітня 2021 року, яка містить тільки зобов'язання повернути кошти, а жодного підтвердження факту отримання коштів в борг не зафіксовано, тому з даного тексту немає жодної підстави стверджувати на укладання саме договору позики між сторонами, оскільки не зафіксовані усі істотні умови, які необхідні для договору позики. Також в розписці складно встановити особу т.з. позикодавця через незрозумілість написаного прізвища і відсутність ідентифікації особи. Тобто це припущення, а рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.
При цьому, не вдалося достовірно встановити особу підписанта, оскільки експертизу провести не виявилось можливим.
Звернула увагу на те, що позивач та ОСОБА_5 були друзями і при цьому колегами адвокатами, які створили спільне Адвокатське бюро «Едвайс» в 2016 році, в якому ОСОБА_5 досі рахується керівником. Вони займались спільними справами, в тому числі які стосувались і коштів їхніх клієнтів, тому розписка та договір могли бути написані саме в процесі виконання ними їх роботи, а не маючи на меті саме укладання договорів позики.
Також після смерті ОСОБА_5 залишилась тільки квартира, яка була придбана для нього його матір'ю в 1999 році і жодного іншого майна він не мав і не придбавав. Тому підтвердити необхідність отримання таких великих коштів в 2021 році неможливо. По суті у ОСОБА_5 не було необхідності позичати такі великі кошти.
При цьому судом після належного аналізу змісту наданого договору від 15 жовтня 2021 року достовірно було встановлено відсутність належних та допустимих доказів факту передачі коштів та прийнято рішення про відмову в цій частині позову, тому в частині відмови від позову рішення Святошинського районного суду міста Києва підлягає залишенню в силі.
З посиланням на п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України вказала, що нараховані позивачем 3% річних підлягають списанню за період з 24 лютого 2022 року, тому в цій частині заявлені вимоги також не можуть бути задоволені.
Окрім цього, за змістом статті 625 ЦК України відсоток річних входить до складу грошового зобов'язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Оскільки користування коштами нерозривно пов'язано з особою боржника у зобов'язанні, то нарахування 3% повинно припинятися зі смертю боржника, чого суд також не врахував при ухваленні рішення і стягнув 3% річних з розрахунку аж до 15 квітня 2024 року.
Крім того, цивільне законодавство покладає обов'язок задовольнити вимоги кредитора на спадкоємців, тому саме з малолітньої ОСОБА_2 мало бути стягнуто кошти, а не з її матері, яка не є спадкоємицею померлого.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 травня 2025 року поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 законним представником якої є ОСОБА_3 поданою представницею - адвокаткою Мельник Ольгою Вікторівною на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 законним представником якої є ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. На час апеляційного перегляду справи дію рішення зупинено.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 травня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 законним представником якої є ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. На час апеляційного перегляду справи дію рішення зупинено.
02 червня 2025 року ОСОБА_1 подав відзив, у якому заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 , вважаючи рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині законним та обґрунтованим.
03 червня 2025 року ОСОБА_2 законним представником якої є ОСОБА_3 через представницю - адвокатку Мельник О.В. подала відзив, у якому заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги ОСОБА_7 , вважаючи рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині законним та обґрунтованим.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 червня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні ОСОБА_1 доводи своєї апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, однак заперечив проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 .
У судовому засіданні представниця ОСОБА_2 законним представником якої є ОСОБА_3 - адвокатка Мельник Ольга Вікторівна заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , однак просила задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_2 .
Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційні скарги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 23 квітня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_5 взяв у позику у ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 9 000,00 доларів США, які зобов'язався повернути в строк до 01 травня 2021 року, що підтверджується розпискою ОСОБА_5 .
Отримання грошових коштів ОСОБА_5 підтверджується розпискою, яку останній склав власноруч.
15 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_5 взяв у позику у ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 9000,00 доларів США, які зобов'язався повернути не пізніше 15 жовтня 2022 року.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи містять належні та допустимі докази на доведення факту укладення між позивачем та ОСОБА_5 договору позики від 23 квітня 2021 року, а також вважав встановленим факт невиконання останнім своїх зобов'язань перед позивачем щодо повернення боргу в розмірі 9 000,00 дол. США в строки до 01 травня 2021 року включно. З огляду на те, що відповідач свої зобов'язання за договором позики своєчасно не виконав, грошові кошти в обумовлений сторонами строк не повернув, тому вважав позовні вимоги про стягнення боргу у розмірі 9000 доларів США 00 центів та 3% річних у розмірі 798 доларів США 69 центів за договором позики від 23 квітня 2021 року ґрунтуються на законі та відповідають положенням статті 625 ЦК України, а отже підлягають задоволенню.
В той же час, у наданому позивачем договорі позики від 15 жовтня 2021 року не містяться відомості про передачу позивачем грошових коштів та отримання ОСОБА_5 цих грошових коштів та позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів та підтвердження факту передачі коштів ОСОБА_5 . З цих мотивів суд вважав, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за договором позики від 15 жовтня 2021 року у розмірі 9 405 доларів США 16 центів не підлягають задоволенню.
Колегія суддів, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов'язання в натурі. Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 2, ч. 3 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Таким чином, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України слід встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 02 липня 2017 року у справі №6-79цс14, відповідно до норм 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
Системний аналіз наведених положень законодавства дає змогу визначити основні вимоги, дотримання яких при укладанні договору позики дозволяє виявляти справжню правову природу укладеного договору.
Так, договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш ніж у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
На підтвердження укладення договору і його умов може бути надано розписку позичальника або інший документ, що засвідчує передачу позичальнику позикодавцем певної грошової суми або певної кількості речей. При цьому, розписка може лише підтверджувати факт укладення договору позики і є необов'язковою.
Таким чином, письмовий договір позики та правильно складена письмова розписка позичальника (разом або кожній окремо) є самостійним підтвердженням існування між сторонами правовідносин, пов'язаних із наданням та отриманням у борг коштів.
В такому випадку договір позики, крім обов'язкових умов, повинен містити застереження, в якому зазначено, що позикодавець передав, а позичальник прийняв гроші у певній сумі або про те, що сторони підтверджують передання грошових коштів до (під час) підписання договору або інше.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
На підставі, аналізу боргового документу від 23 квітня 2021 року, суд першої інстанції на думку колегії суддів дійшов правомірного висновку, що текст розписки містить безумовне та однозначне зобов'язання стосовно повернення певної грошової суми на користь позивача. Розписка містить необхідні умови договору позики, зокрема, дату її складання (23 квітня 2021 року), отримання грошових коштів в конкретно визначеній сумі (9 000,00 доларів США), зобов'язання щодо їх повернення та строк повернення (до 01 травня 2021 року).
Таким чином, уклавши договір позики на умовах, викладених у ньому, ОСОБА_5 тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов'язання виконувати умови, які були закріплені.
Отже, за умовами як договору позики/розписки від 23 квітня 2021 року ОСОБА_5 своїм підписом ствердив отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі по 9 000,00 дол. США., а також обов'язок з їх повернення.
Оскільки розписка за своєю правовою природою є документом, який підтверджує факт отримання грошей за договором позики, а за обставинами цієї справи, ОСОБА_5 склав таку розписку та зобов'язався повернути отримані у борг кошти, доводи апеляційної скарги відповідача щодо неотримання позичених коштів апеляційний суд вважає неприйнятними.
Крім того, розписка від 23 квітня 2021 року є конкретизованою в частині позичальника та містить його паспортні дані - ОСОБА_5 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт № НОМЕР_1 від 24 лютого 2020 року.
При цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині договору позики від 15 жовтня 2021 року, місцевий суд залишив поза у вагою п. 4.1 цього договору.
Так, відповідно до п. 4.1 Договору позики від 15 жовтня 2021 року, своїм підписом під цим Договором Позичальник підтверджує факт отримання ним від Позикодавця грошових коштів (суми позики) в загальному розмірі 9 000 доларів США 00 центів, що за офіційним курсом НБУ (1 долар США = 26,349 грн.) на дату укладання цього договору становить суму в гривні 237 141 гривень 00 копійок.
Тобто, факт передачі позивачем ОСОБА_5 грошових коштів підтверджується текстом самого договору.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо існування між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 інших правовідносин, у зв'язку з якими укладено розписку і договір позики. Дослідивши зміст вказаних правочинів, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що вони мають іншу правову природу ніж договір позики. Належних, допустимих та достовірних доказів на спростування таких висновків матеріали справи не містять.
Згідно частини 2 статті 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це в розписці, яку він видає. Тобто, кредитор має виконати свій обов'язок з повернення боргового документа, або видачі розписки при неможливості повернення боргового документа під час прийняття виконання.
У ст. 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦПК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, наявність оригіналу розписки та договору позики у позивача (позикодавця) згідно з положеннями ст. 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником ОСОБА_5 не виконано.
Виконання відповідачем своїх фінансових зобов'язань за розпискою від 23 квітня 2021 року та договором позики від 15 жовтня 2021 року не було встановлено й під час апеляційного перегляду справи.
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
В той же час, ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_5 , який укладав з позивачем ОСОБА_1 договори позики від 23 квітня 2021 року та від 15 жовтня 2021 року та який отримав грошові кошти.
Як встановлено з матеріалів спадкової справи, спадкоємицею після смерті ОСОБА_5 є його неповнолітня донька - ОСОБА_2 .
З матеріалів спадкової справи встановлено, що померлому ОСОБА_5 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 .
Статтею 1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від дня настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
25 жовтня 2023 року ОСОБА_1 заявив претензію до спадкоємців ОСОБА_5 до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори, у якій відкрито спадкову справу після смерті ОСОБА_5 .
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1261 ЦК України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.
Відповідно до статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, шо допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №640/6274/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі №496/4363/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі №607/98/17, від 15 липня 2020 року у справі №645/1566/16-ц.
Отже, саме відповідачка ОСОБА_2 є спадкоємицею першої черги після смерті ОСОБА_4 і має відповідати за його борговими зобов'язаннями в межах вартості спадкового майна, а тому стягнувши заборгованість за договором позики від 23 квітня 2021 року із законного представника відповідачки - ОСОБА_3 суд першої інстанції фактично вийшов за межі позовних вимог та безпідставно встановив зобов'язання для особи, яка не є учасником справи, а також помилково не обмежив межі відповідальності спадкоємця вартістю спадкової маси.
Крім того, за вимогами ЦК України склад спадщини має певні особливості: у порядку спадкування переходять лише ті права та обов'язки спадкодавця, що належали йому на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; права та обов'язки спадкодавця переходять до правонаступників як єдине ціле з урахуванням усіх забезпечувань та обтяжень.
Відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті і немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не установлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов'язані з його особою й у зв'язку з цим не можуть бути виконані іншою особою.
Оскільки користування коштами нерозривно пов'язано з особою боржника у зобов'язанні, то нарахування 3% за ст. 625 припиняється зі смертю боржника, чого суд першої інстанції не врахував.
Таким чином, розмір належних до стягнення на користь ОСОБА_6 3% річних за договором позики від 23 квітня 2021 року, за період з 02 травня 2021 року по 22 червня 2023 року становить 579,21 дол. США = 9 000 дол. США (розмір позики) х 3% х 783 (кількість днів прострочення).
Розмір належних до стягнення на користь ОСОБА_6 3% річних за договором позики від 15 жовтня 2021 року, за період з 16 жовтня 2022 року по 22 червня 2023 року становить 184,93 дол. США = 9 000 дол. США (розмір позики) х 3% х 250 (кількість днів прострочення).
Отже, за результатами апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про неповне з'ясування судом обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За правилами п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв'язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Ураховуючи, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково (97,71%), слід стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 7 145,54 грн.
Керуючись ст. ст. ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 законним представником якої є ОСОБА_3 подану представницею - адвокаткою Мельник Ольгою Вікторівною - задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 січня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 законним представником якої є ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) законним представником якої є ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) заборгованість за договором позики від 23 квітня 2021 року у розмірі 9000 доларів США 00 центів та 3% річних за період з 02 травня 2021 року по 22 червня 2023 року у розмірі 579 доларів США 21 цент, а всього стягнути 9 579 (дев'ять тисяч п'ятсот сімдесят дев'ять) доларів США 21 цент, але в межах вартості спадкового майна позичальника ОСОБА_5 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) законним представником якої є ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) заборгованість за договором позики від 15 жовтня 2021 року у розмірі 9000 доларів США 00 центів та 3% річних за період з 16 жовтня 2022 року по 22 червня 2023 року у розмірі 184 долари США 93 центи, а всього стягнути 9 184 (дев'ять тисяч сто вісімдесят чотири) долари США 93 центи, але в межах вартості спадкового майна позичальника ОСОБА_5 .
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) законним представником якої є ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 7 145 (сім тисяч сто сорок п'ять гривень) 54 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 19 вересня 2025 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова