справа № 752/25319/23 головуючий у суді І інстанції Кордюкова Ж.І.
провадження № 22-ц/824/10414/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
16 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 27 березня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Київська міська рада про встановлення факту проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,-
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення, у якій просив:
встановити факт проживання однією сім'єю його та ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , які проживали в період з 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто понад п'ять років до часу відкриття спадщини.
В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , з якою він був знайомий з 1993 року. Вона була дочкою його сусідів, які жили за адресою: АДРЕСА_1 .
У них завжди складалися доброзичливі стосунки, фактично вони відносилися один до одного як брат та сестра.
ОСОБА_2 ніколи не була одружена, дітей не мала.
15 липня 2008 року заявник одружився з ОСОБА_3 . Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей-двійнят: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після народження дітей померла стала навідуватися до них частіше, прив'язалася до дітей, в силу своїх можливостей допомагала їм в догляді за двійнею, дуже багато часу проводила у них в сім'ї.
Починаючи з 2008 року ОСОБА_2 почала періодично хворіти, вона травмувала задню поверхню правої голені (лодижки), практично не могла пересуватися, оскільки рана була інфікована. Він тривалий час займався її лікуванням, постійно піклувався про неї, вирішував усі побутові проблеми по господарству та виконував всі її доручення.
Померла передала заявнику ключі від її квартири, особисті документи, документи на квартиру, медичну картку, банківські картки.
Фактично в жовтні 2008 року ОСОБА_2 стала повноправним членом їх сім'ї.
З 2016 року стан здоров'я ОСОБА_2 почав погіршуватися, в неї досить сильно впав зір, вона без сторонньої допомоги не могла самостійно вийти на вулицю, потребувала його допомоги у вирішенні побутових питань.
17 вересня 2021 року у померлої стався перелом лівої променевої кістки, а 01 березня 2022 року вона перенесла перелом ліктьового суглоба.
Протягом 14 років проживання однією сім'єю і до дня смерті ОСОБА_2 , вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, турбувалися один про одного. Коли хтось із них хворів, підтримували один одного морально, вона відносилася до його дітей як до своїх внуків. Всі доходи вони витрачали на придбання продуктів харчування, оплату за комунальні послуги по утриманню житла, лікування. Між ними склалися усталені відносини, що притаманні сім'ї.
Заявник займався похованням ОСОБА_2 .
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_2 .
Оскільки померла на день смерті родичів не мала, то заявник має право на спадкування за законом у четверту чергу, як такий, що проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Він та його сім'я понад п'ять років проживали однією сім'єю із спадкодавцем, він опікувався спадкодавцем, поховав її після смерті і надалі продовжує доглядати за її майном.
Заявник звернувся до Другої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, як спадкоємець четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_2
13 вересня 2023 року постановою державного нотаріуса йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 у зв'язку з відсутністю доказів родинних та інших відносин спадкоємця зі спадкодавцем, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 27 березня 2025 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Київська міська рада про встановлення факту проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини залишено без розгляду.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 15 квітня 2025 року засобами поштового зв'язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказав, що 21 лютого 2024 року до суду надійшов відзив від Київської міської ради, в якому заінтересована особа не заперечувала проти задоволення заяви та не мала заперечень по суті поданої заяви.
26 лютого 2025 року суд завершив розгляд справи та повідомив, що вступна та резолютивна частини судового рішення буде проголошена 28 лютого 2025 року. При цьому, суд не ставив під сумнів існування спору про право, а навпаки - повідомив про готовність оголосити рішення, яке так і не було ухвалено у 10-денний строк.
В подальшому 03 березня 2025 року на адресу заявника надійшли письмові пояснення Київської міської ради датовані 27 лютого 2025 року, у яких заінтересована особа змінила раніше висловлену позицію та заявила про наявність спору без належних правових підстав.
Апелянт вважає висновок суду першої інстанції про те, що між заявником та Київською міською радою існує спір про право передчасним та необґрунтованим, так як остання не має і не може мати будь-яких спадкових прав чи обов'язків щодо спадкового майна, оскільки з моменту смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 минуло понад 2 роки і жодних заяв про визнання спадщини відумерлою міська рада не подавала.
Вважає, що суд не мав права приймати письмові пояснення Київської міської рази за зміненою позицією після переходу до стадії ухвалення судового рішення..
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 27 березня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Київська міська рада про встановлення факту проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
10 червня 2025 року представниця Київської міської ради - Горбачова І.В. подала письмові пояснення, у яких заперечила проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою.
У судове засідання у час, призначений для розгляду справи учасники справи не з'явилися, про розгляд справи повідомлені у встановленому законом порядку. Зокрема, апелянт ОСОБА_1 судову повістку-повідомлення про виклик у судове засідання отримав засобами поштового зв'язку 30 червня 2025 року, а Київська міська рада до електронного кабінету - 23 червня 2025 року.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції, врахувавши заперечення заінтересованої особи проти задоволення заяви про встановлення юридичного факту спільного проживання однією сім'єю, дійшов висновку про існування спору про право у справі, що стало підставою для залишення заяви без розгляду.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала означеним вище вимогам відповідає, виходячи з наступного.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.
Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з'ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Суд може виявити наявність спору про право як на стадії відкриття провадження так і в процесі розгляду справи. У разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Аналогічні за змістом висновки щодо встановлення факту викладені в постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №336/709/18-ц, від 15 квітня 2020 року у справі №302/991/19, від 27 серпня 2020 року у справі №201/1935/20, від 07 жовтня 2020 року у справі №755/2276/17, від 14 квітня 2021 року у справі №205/2102/19, від 28 квітня 2021 року у справі №520/19532/19, від 29 червня 2022 року у справі №205/6338/21.
Судом першої інстанції встановлено, що метою звернення із заявою про встановлення факту постійного проживання заявника із ОСОБА_2 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, є встановлення в судовому порядку обставин, необхідних для прийняття спадщини, зокрема, з метою наступного вирішення питання про право власності на спадкове майно, яке залишилось після смерті останньої.
У відповідності до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За змістом частини першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 1264 ЦК України в четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
02 червня 2023 року заявник звернувся до Другої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
Постановою від 13 вересня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 у зв'язку з відсутністю доказів родинних чи інших відносин спадкоємця зі спадкодавицею.
Відповідно до ст. 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна. В особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється законом.
Спадкове майно після смерті ОСОБА_2 складається з квартири АДРЕСА_2 , що свідчить про те, що Київська міська рада є також заінтересованою особою у вирішенні даної справи.
Згідно із положеннями статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що наявність спору про право повинна встановлюватись за ознакою можливого заперечення суб'єктивного права особи, щодо якого виникає спір, у цій справі - це майно померлої ОСОБА_2 .
З пояснень Київської міської ради від 03 березня 2025 року встановлено, що остання має намір оспорювати права заявника та претендує на майно померлого, через що просив залишити заяву ОСОБА_2 без розгляду.
За таких обставин, місцевий суд правильно встановив, що існує спір між територіальною громадою м. Києва, яка матиме право отримати у спадщину майно на яке претендує заявник, в разі не задоволення заяви останнього, оскільки інші спадкоємці відсутні, що свідчить про наявність підстав, передбачених ст. 315 ЦПК України для залишення заяви заявника без розгляду з роз'ясненням на звернення до суду з позовом в позовному провадженні з вимогами і про встановлення факту і про визнання права власності на спадкове майно одночасно.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Цивільний процесуальний закон не забороняє учаснику справи змінювати свою позицію щодо предмету справи до кінця її розгляду, а тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про неможливість зміни позиції заінтересованої особи після подання 21 лютого 2024 року відзиву.
Крім того, оскільки оскаржувану ухвалу суд постановив 27 березня 2025 року, тобто після надходження 03 березня 2025 року письмових пояснень Київської міської ради, він правомірно врахував їх при постановленні ухвали.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки всіх доказів та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала не підлягає скасуванню, як така, що постановлена з додержанням вимог закону.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 27 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 19 вересня 2025 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова