Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/13129/2025
м. Київ Справа № 759/12257/25
11 вересня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Рейнарт І.М.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заявника ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 червня 2025 року, постановлену під головуванням судді Горбенко Н.О., у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви, третя особа: ОСОБА_2 , заінтересована особа:ОСОБА_3 , -
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про забезпечення позову до пред'явлення позову.
Заяву обгрунтовувала тим, що вона, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживає разом з батьком - ОСОБА_2 , який забезпечує її повноцінне утримання, догляд, навчання, розвиток та всі інші потреби.
Станом на ІНФОРМАЦІЯ_5 року їйвиповнилось 14 років і вонасамостійно визначає місце свого проживання разом з батьком.
Зазначала, що її мати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жодним чином не бере участі у її утриманні понад 4 роки.Незважаючи на численні звернення, вона не надавала добровільної матеріальної допомоги, ухиляється від виконання батьківських обов'язків, оскаржує заяви про видачу судового наказу щодо аліментів, а також позови про їх стягнення.
У зв'язку з цим вона, ОСОБА_1 , готує позов про стягнення з матері ОСОБА_3 аліментів за минулий період з 11 березня 2021 року по 05 червня 2025 року у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу відповідно до ст. 191 Сімейного кодексу України. Однак існує реальна загроза утруднення або унеможливлення виконання рішення суду в майбутньому. Заявлена ціна позову визначена попередньо як така, що перевищує 330 000 грн.
З метою захисту її права на належне утримання та забезпечення виконання рішення суду в майбутньому заявник ОСОБА_1 просила суд застосувати забезпечення майбутнього позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить відповідачу ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) - квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ;
транспортний засіб, що належить відповідачу ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 );
грошові кошти на всіх банківських рахунках, що належать відповідачу ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) - незалежно від валюти, у межах очікуваної суми позову 330 000 грн.
Розглянути заяву без повідомлення відповідача у термін, передбачений ч. 1 ст. 153 ЦПК України, не пізніше двох днів з дня її надходження, оскільки зволікання з вжиттям заходів забезпечення позову може унеможливити виконання майбутнього рішення суду та призвести до порушення прав дитини.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 09 червня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду першої інстанції, заявник ОСОБА_1 а подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 06 червня 2025 року та прийняти постанову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача, зазначене у заяві, з проханням розгляду без повідомлення відповідача.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції безпідставно зроблено висновок про відсутність загрози невиконання можливого рішення у справі.
Зазначає, що разом із заявою про забезпечення позову був поданий проєкт позову із викладеними обставинами справи, інформацією про майновий стан відповідача та про ухилення матері від обов'язку брати участь у матеріальному забезпеченні дитини.
Одним із факторів, що об'єктивно підтверджує ризик невиконання майбутнього рішення суду, є значна ціна позову, яка обґрунтовувалась у заяві про забезпечення позову відповідними розрахунками. Ці розрахунки були підкріплені належними доказами, в тому числі, доказами наявності у відповідача майна.
Водночас відповідач, яка є матір'ю дитини, систематично ухиляється від обов'язку утримувати дитину, ігнорує звернення батька та дитини, не сплачує аліменти, а також оскаржує всі судові рішення щодо стягнення з неї аліментів. Ці рішення містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, інформація про них подавалась в проєкті позову разом із заявою про забезпечення позову та може бути перевірена судом.
Така поведінка свідчить про несумлінність відповідача та обґрунтовано створює ризик відчуження належного їй майна з метою уникнення виконання можливого рішення суду.
Однак, суд першої інстанції проігнорував ці дані, що вказує на поверхневий підхід до оцінки ймовірності виконання судового рішення в разі ухилення відповідача від сплати аліментів.
Суд першої інстанції безпідставно зазначив, що у заяві не було вказано ризику відчуження майна, оскільки у тексті заяви про забезпечення позову прямо вказано, що
про запланований позов відповідач може дізнатися через систему ЕСІТС і вжити заходів для відчуження майна.
Суд першої інстанції проігнорував принцип превентивності забезпечення позову, так як метою забезпечення позову є запобігання ускладненню або неможливості виконання рішення суду.
Суд помилково вважав, що арешт майна обов'язково має ґрунтуватися на конкретних діях із боку відповідача щодо його відчуження. Проте, закон не вимагає доведення факту продажу майна - достатньо обґрунтованої загрози. У даному випадку така загроза підтверджується поведінкою відповідача, оскарженням судових рішень, про які йдеться в доданому до заяви проекті позову про стягнення аліментів, наявністю майна, його рухомого характеру (наприклад, транспортний засіб), тощо.
До заяви про забезпечення позову були долучені усі необхідні документи, яким суд не надав оцінки, що свідчить про неповне з'ясування обставин справи та порушення принципу змагальності.
Вказує, що матір є членкиня злочинної організації жінок, непридатних для виховання дітей і сімейного життя, які займаються викраденням дітей у батьків.
Позивач (дитина) стала жертвою одного з таких нападів 14 грудня 2024 року, коли організоване викрадення було здійснено з метою насильницького переміщення дитини матір'ю в невідомому напрямку та позбавлено дитину можливості повідомити про своє місце знаходження, всупереч волі самої дитини.
Судом першої інстанції не враховано, що усі рішення щодо дитини мають прийматися з урахуванням принципу найкращих інтересів дитини, як це передбачено статтею 3 Конвенції ООН про права дитини та статтею 7 СК України.
Суд першої інстанції не врахував права дитини 14 років на звернення до суду для захисту власних прав у частині утримання та забезпечення належних умов життя та не навів жодного конкретного механізму, яким у випадку задоволення позову буде забезпечено фактичне стягнення аліментів.
Крім того, судом першої інстанції порушено строки розгляду заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви (з проханням розгляду без повідомлення відповідача).
Згідно із п.1 статті 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
У даній справі заява була подана через ЄСІТС 03.06.2025 року. Проте авторозподіл здійснено із перевищенням встановленого строку. Саму ж ухвалу Святошинським районним судом м. Києва винесено 09.06.2025 року.
Вважає, що зволікання із розглядом заяви про забезпечення позову істотно порушило право дитини на своєчасний та ефективний доступ до правосуддя, позбавивши її можливості вчасно реалізувати свій намір на подання позову про стягнення аліментів.
25 липня 2025 року ОСОБА_3 через підсистему «Електронний Суд» подала до Київського апеляційного суду заяву про надсилання апеляційної скарги, посилаючись на те, що з сайту «Судова влада України» їй стало відомо, що в провадженні Київського апеляційного суду перебуває на розгляді апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 09.06.2025 у справі № 759/12257/25, якою ОСОБА_1 було відмовлено у вжитті заходів забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом накладення арешту на нерухоме майно, автомобіль та грошові кошти, що належить ОСОБА_3 . Посилаючись на те, що вона є зацікавленою особою у справі, так як справа стосується безпосередньо її та її майна, просила надіслати копію апеляційної скарги з додатками по цивільній справі № 759/12257/25.
28 липня 2025 року Київським апеляційним судом на виконання заяви ОСОБА_3 від 25 липня 2025 року було надіслано їй копію апеляційної скарги та копію ухвали про відкриття апеляційного провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу представник заінтересованої особи ОСОБА_3 адвокат Волков Анатолій Володимирович просить апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 червня 2025 року - без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 (індивідуальний податковий номер: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.Встановити спосіб виконання судового рішення шляхом стягнення з ОСОБА_2 (індивідуальний податковий номер: НОМЕР_3 ) у якості законного представника неповнолітньої ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 (індивідуальний податковий номер: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.
Зазначає, що відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року у справі № 759/14917/20, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 28 травня 2025 року, визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з матір'ю, тобто, з ОСОБА_3 , та постановлено відібрати у ОСОБА_2 дитину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та повернути її матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Вказане судове рішення у частині вдібрання дитини перебуває на примусовому виконанні у Фастівському ВДВС у Фастівському районі Київської області, де відповідно відкрите виконавче провадження №77085850 від 05.02.2025 року.
На сьогоднішній день судове рішення та вимоги державного виконавця щодо передачі матері ОСОБА_3 дитини ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 р. ОСОБА_2 не виконані через ухилення боржника від його виконання.
Із матеріалів справи про забезпечення позову вбачається, що заявник просить застосування заходів забезпечення позову до подачі позову про стягнення аліментів за минулий період, коли заявниця була малолітньою та почала проживати з батьком через самочинну зміну місця проживання дитини з боку ОСОБА_2 (тобто з липня 2020 року).
Разом з тим, питання щодо стягнення аліментів на утримання дитину за той час уже було вирішено. Так, відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 07.12.2022 року у справі № 759/23438/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на дитину ( ОСОБА_1 ) було скасоване рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 червня 2022 року та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_2 у позові до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утриманя дитини ОСОБА_1 .
У вказаній постанові суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_2 не довів що дитина перебуває на його утриманні.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпеченні позову до подачі позовної заяви, суд першої інстанції правильно застосував положення процесуального закону, адже вимоги заяника виходять не тільки за межі предмету майбутнього позову, але і за межі розумності та співмірності із заявленими позовними вимогами.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не наведено доводи на спростування висновків суду першої інстанції.
Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_3 з 20.08.2018 року працює на посаді заступника керівника казначейства ТОВ «Рейл Лоджистікс» та отримує дохід у вигляді заробітної плати. Квартира АДРЕСА_3 належить їй на праві приватної власності і вона використовується нею виключно для свого проживання і жодних намірів чи бажань її відчужити у неї немає. Також на праві власності ОСОБА_3 належить автомобіль Mitsubishi Colt, 2008 р.в., об'ємом двигуна 1.3 куб.см. який вона використовує для власного переміщення без отримання будь-якого доходу з нього.
А вимога про арешт грошових коштів на всіх банківських рахунках, що належать ОСОБА_3 , є безпідставною, оскільки таке втручання є неспівмірним з предметом майбутнього позову, оскільки арешт наявних рахунків ОСОБА_3 фактично призведе до необгрунтованого втручання у її мирне володіння майном, позбавить ОСОБА_3 можливості отримувати заробітну плату на свій рахунок та користуватися картками для забезпечення нормальної життєдіяльності людини.
Також заінтересована особа ОСОБА_3 звертає увагу суду на те, що апеляційна скарга подана її донькою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка наразі вважається неповнолітньою у відповідності зі статтею 6 Сімейного кодексу України, статтями 31, 32 ЦК України. Відповідно до частини першої та другої статті 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
На переконання заінтересованої особи ОСОБА_3 , фактично від імені її доньки ОСОБА_4 , якій виповнилося 14 років, пише та подає заяви її батько ОСОБА_2 , який наразі є безробітним, перебуває увесь час вдома та використовує зареєстрований на доньку електронний кабінет для подачі різного роду заяв, у тому числі і цієї апеляційної скарги.
Численна кількість різного роду процесуальних заяв у різних провадженнях від імені неповнолітньої ОСОБА_1 , на думку заінтересованої особи ОСОБА_3 , не є способом захисту прав, а є маніпулюванням з боку батька дитини та використання процесуальних засобів, як способу тиску на ОСОБА_3 . Так, зокрема, ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 01.08.2025 року у справі № 381/3485/25 визнано дії скаржниці ОСОБА_1 щодо подання декількох скарг на дії державного виконавця - зловживанням процесуальними правами.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу та встановлення в цій частині порядку виконання постанови, заінтересована особа ОСОБА_3 зазначає, що дізнавшись на стадії апеляційного розгляду про наявність апеляційного провадження у даній справі, з метою захисту своїх прав та інтересів вона змушена була звернутися за правничою допомогою.
Сума гонорару в частині підготовки та подачі відзиву на апеляційну скаргу у справі №759/12257/25 складає 3000 (три тисячі) гривень.
Зважаючи на те, що скаржник ОСОБА_1 є неповнолітньою ообою та немає свого доходу та майна, а також враховуючи те, що наразі неповнолітня ОСОБА_1 фактично проживає з батьком та законним представником ОСОБА_2 у АДРЕСА_4 , - відтак, вважає, що є підстави в порядку виконання постанови суду апеляційної інстанції в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу покласти відшкодування таких витрат на користь ОСОБА_3 з батька заявниці ОСОБА_2 .
У запереченнях на відзив заявник ОСОБА_1 просить доводи, викладені у відзиві адвоката матері відхилити як такі, що не підтверджені належними доказами та/або не мають правового значення. Витрати на правничу допомогу, заявлені адвокатом матері, не стягувати з неї чи її законного представника, як безпідставні та такі, що порушують її права, а їх стягнення суперечить інтересам дитини. Застосувати забезпечення позову з метою гарантування реального виконання майбутнього рішення суду шляхом накладення арештуна майно та рахунки ОСОБА_3 .
Зазначає, що вона досягла 14-річного віку та категорично проти відібрання її від батька і самостійно визначила своє місце проживання з батьком, про що вона особисто повідомляла під час виконавчих дій, які відбулись 26.03.2025 року та 25.06.2025 року, і про що державним виконавцем складено відповідні акти.
Вона особисто заявляє, що постійно проживає з батьком, батько несе всі витрати на її утримання, а матір ухиляється від свого обов'язку щодо фінансової участі в її утриманні. Вона неодноразово зверталась до матері із запитами про необхідність сплати аліментів, але матиігнорувала її повідомлення, а потім заблокувала її в месенджерах.
Забезпечення позову залишається актуальним, обґрунтованим і необхідним з огляду на те, що навіть у разі накладення арешту на майно та рахунки ОСОБА_3 , існує ризик недостатності цих заходів, щоб гарантувати стягнення реальної суми аліментів за минулий період з 11 березня 2021 року по 10 червня 2025 року у розмірі 1/4 частини всіх доходів.
Накладення арешту на рахунки, транспортний засіб та нерухомість є співмірним і необхідним заходом, оскільки у разі задоволення позову це дозволить реалізувати майно, покрити заборгованість зі сплати аліментів, а залишок коштів від реалізації майна повернеться матері. Таким чином, майнові права матері не будуть порушені, тоді як права дитини на належне утримання повинні бути захищені в першу чергу, що відповідає як національному законодавству, так і міжнародним зобов'язанням України.
Щодо процесуальної дієздатності зазначає, що як передбачено частиною 1 статті 18 СК України, кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
Відповідно до частини другої статті 47 ЦПК України неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.
Це заперечення на відзив також підтримує в її інтересах законний представник - ОСОБА_2 . У разі потреби він готовий подати окремі пояснення або брати участь у розгляді як законний представник.
Щодо вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу зазначає, що вона подала апеляційну скаргу, реалізуючи своє гарантоване законом право на судовий захист. Ніхто не змушував матір залучати адвоката, а тим більше - витрачати на нього кошти.
Вона не згодна сплачувати такі кошти, а у разі стягнення заявленої адвокатом матері суми з батька це позначиться і на її фінансовому стані, оскільки батько єдиний, хто забезпечує її всім необхідним.
Крім того, подання нею заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви є реалізацією процесуального права, прямо передбаченого статтями 149-153 ЦПК України. Такі дії не є протиправними і не можуть розцінюватися як заподіяння шкоди іншій стороні. Витрати на правничу допомогу, понесені іншою стороною у зв'язку з розглядом цієї заяви, не утворюють цивільно-правової шкоди у розумінні статей 1166 та 1179 ЦК України.
У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції заявник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як законний представник неповнолітної ОСОБА_1 , підтримали доводи апеляційної скарги та просили скаргу задовольнити.
Представник заінтересованої особи ОСОБА_3 адвокат Волков Анатолій Володимирович просив апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів цивільної справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про забезпечення позову до пред'явлення позову.
Заяву обґрунтувала тим, що предметом майбутнього позову до ОСОБА_3 буде стягнення з матері ОСОБА_3 аліментів за минулий період з 11 березня 2021 року по 05 червня 2025 року у розмірі 1/4 частини всіх доходів відповідно до ст. 191 Сімейного кодексу України.
Переконувала, що існує ризик істотного ускладнення виконання майбутнього рішення суду, оскільки заявлена ціна позову визначена попередньо як така, що перевищує 330 000 грн.
З метою захисту її права на належне утримання та забезпечення виконання рішення суду в майбутньому заявник ОСОБА_1 просила суд застосувати забезпечення майбутнього позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить відповідачу ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) - квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ; транспортний засіб, що належить відповідачу ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ); грошові кошти на всіх банківських рахунках, що належать відповідачу ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) - незалежно від валюти, у межах очікуваної суми позову 330 000 грн.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 09 червня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви - залишено без задоволення.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявником не підтверджено належними доказами, як необхідності застосування саме заходу забезпечення позову у виді арешту майна, вжиття якого призведе до обмеження відповідача у правах володіння, користування та розпорядження цим майном, так і неможливості застосування інших, менш обтяжливих заходів забезпечення позову, ніж арешт майна.
Абстрактна можливість вчинення дій відповідачем, спрямованих на відчуження майна, передачу його в користування іншим особам також не свідчить про неможливість виконання майбутнього рішення суду, яким є стягнення аліментів за минулий період на утримання дитини.
Перевіривши в межах доводів апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів апеляційного суду, виходить з наступного.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.
До видів забезпечення позову законом віднесено, зокрема, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України).
Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Крім того, заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову, а також доведення відповідності (адекватності) засобу забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухиленнявід виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначила, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
При оцінці зазначеної співмірності слід ураховувати безпосередній зв'язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер.
Колегією суддів апеляційного суду встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Із судових рішень, на які посилаються учасники справи, та які зберігаються в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається, що після припинення спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з осені 2019 року донька проживала разом із матір'ю ОСОБА_3 .
03 липня 2020 року ОСОБА_2 забрав спільну доньку на два тижні на канікули та після цього дитину матері не повернув.
Судовим рішенням (постановою) Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року у справі №759/14917/20, що набрало законної сили, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення місцевого суду скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю, відібрання дитини та повернення її матері, задоволено.
Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відібрано у ОСОБА_2 дитину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повернуто матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області, про визначення місця проживання дитини з батьком, відмовлено.
05 лютого 2025 року заступником начальника відділу Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_4 за виконавчим листом № 759/14917/20 виданого 31січня 2025 року про відібрання у ОСОБА_2 дитини.
Із судового рішення у справі №752/6110/21 вбачається, що у березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою та просив видати судовий наказ та стягнути з ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки заробітку платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця до досягнення дитиною повноліття, починаючи з березня 2021 року з встановленням відповідного способу та порядку стягнення аліментів.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 11 березня 2021 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2021 року, відмовлено ОСОБА_2 у видачі судового наказуз тих підстав, що після надходження до суду заяви про видачу судового наказу судом встановлено, що між заявником ОСОБА_2 та боржником ОСОБА_3 існує спір щодо місця проживання дитини, аліменти на утримання якої просить стягнути заявник, оскільки батьки не дійшли згоди з ким буде проживати дитина. ОСОБА_3 подано позов про визначення місця проживання дитини з матір'ю, відібрання дитини та повернення її матері, а відтак, із заяви про видачу судового наказу та доданих до неї документів не вбачається безспірність вимог.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року у справі №759/23438/21 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_3 . Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішеняпро відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів.
Із доводів заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до пред'явлення позову вбачається, що станом на 05 березня 2025 року їй виповнилось 14 років і вонасамостійно визначає місце свого проживання разом з батьком.
Посилаючись на те, що їїмати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жодним чином не бере участі у її утриманні понад 4 роки, ухиляється від виконання батьківських обов'язків, оскаржує заяви про видачу судового наказу щодо аліментів, а також позови про їх стягнення, вона, ОСОБА_1 , готує позов про стягнення з матері ОСОБА_3 аліментів за минулий період з 11 березня 2021 року по 05 червня 2025 року у розмірі 1/4 частини всіх доходів відповідно до ст. 191 Сімейного кодексу України.
При цьому заявник просить забезпечити майбутній позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить відповідачу ОСОБА_3 , а також на грошові кошти на всіх банківських рахунках, що належать відповідачу ОСОБА_3 , незалежно від валюти, у межах очікуваної суми позову 330 000 грн.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.
Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача(заявника), а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, а також врахувати, що забезпеченням позову захищаються законні права (інтереси) позивача у разі, коли відповідач діє недобросовісно.
Разом із цим, заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили захист прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом, що заінтересована особа ОСОБА_3 знаходиться на території України. Не приховує місце роботи та розмір доходів.
У доводах відзиву на апеляційну скаргу заінтересована особа ОСОБА_3 підтвердила, що вона з 20 серпня 2018 року працює на посаді заступника керівника казначейства ТОВ «Рейл Лоджистікс» та отримує дохід у вигляді заробітної плати. Квартира АДРЕСА_3 належить їй на праві приватної власності і вона використовується нею виключно для свого проживання і жодних намірів чи бажань її відчужити у неї немає. Також їй на праві власності належить автомобіль Mitsubishi Colt, 2008 р.в., об'ємом двигуна 1.3 куб.см. який вона використовує для власного переміщення без отримання будь-якого доходу з нього. Зазначала, що арешт наявних рахунків ОСОБА_3 фактично призведе до необгрунтованого втручання у мирне володіння майном, позбавить її отримувати заробітну плату на свій рахунок, та відповідно користуватися картками для забезпечення нормальної життєдіяльності людини.
Із судових рішень у справах №759/14917/20, №752/6110/21, №759/23438/21, що набрали законної сили, вбачається, що з 2020 року між батьками дитини ОСОБА_1 існує спір щодо місця проживання дитини, батьки не дійшли згоди з ким буде проживати дитина. Наявність спору про місце проживання дитини стало підставою для відмови у задоволенні вимог ОСОБА_7 (батька дитиин) про стягнення з ОСОБА_3 (матері дитини) аліментів на утримання дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Розгляд справи №759/14917/20 про визначення місця проживання дитини завершено 27 листопада 2024 року, судове рішення (постанова) Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року, яким визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; відібрано у ОСОБА_2 дитину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повернуто матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , набрало законної сили та перебуває на виконанні в органі, який здійснює примусове виконання рішень.
При цьому, сам факт оскарження заінтересованою особою ОСОБА_3 судових рішень усправах №759/14917/20, №752/6110/21, №759/23438/21, про що містяться доводи як у заяві про забезпечення позову, так і в апеляційній скарзі, не може свідчити про недобросовісність дій особи, оскільки є реалізацією нею конституційного права, передбаченого пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, - забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Доводи апеляційної скарги заявника про те, що мати ОСОБА_3 систематично ухиляється від обов'язку утримувати дитину, ігнорує звернення батька та дитини, не сплачує аліменти, фактично зводяться до вирішення вимог майбутного позову про стягнення аліментів, що не допускається на стадії вирішення заяви про забезпечення позову, оскільки при розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, а також не вирішується наперед результат розгляду справи по суті позову.
Аргумент заявника на те, що судом першої інстанції порушено строки розгляду заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви, чим істотно порушило право дитини на своєчасний та ефективний доступ до правосуддя, позбавивши її можливості вчасно реалізувати свій намір на подання позову про стягнення аліментів, є безпідставним, з огляду на таке.
Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті- частина 1 статті 153 ЦПК України.
Відповідно до частини 2, 3 статті 14 ЦПК України позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день надходження документів. Визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою у порядку, визначеному цим Кодексом (автоматизований розподіл справ).
Згідно із підпунктом 2.3.2., 2.3.2. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11.11.2024 № 39 (із змінами, внесеними згідно із рішенням Ради суддів України від 26.03.2025 № 15, погодженими наказом ДСА України від 31.03.2025 № 119) (далі - Положення), розподіл судових справ здійснюється в суді в день їх реєстрації, на підставі інформації, внесеної до автоматизованої системи, уповноваженою особою апарату суду, відповідальною за здійснення автоматизованого розподілу судових справ; визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою шляхом: автоматизованого розподілу судових справ під час реєстрації відповідної судової справи; пакетного автоматизованого розподілу судових справ після реєстрації певної кількості судових справ; розподілу судових справ шляхом передачі судової справи раніше визначеному у судовій справі судді; визначення складу суду з метою заміни судді (суддів); повторного автоматизованого розподілу судових справ.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Святошинського районного суду міста Києва від 06 червня 2025 року (п?ятниця) для розгляду справи №759/12257/25, номер провадження 2-з/759/100/25, визначено суддю Горбенко Н.О. (а.с. 23-24).
Заява ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, третя особа ОСОБА_2 , розглянута судом першої інстанції 09 червня 2025 року (понеділок), тобто, у перший робочий день після вихідного дня: 07 червня 2025 року, 08 червня 2025 року, з дня визначення судді для розгляду конкретної справи.
Також з відомостей на офіційному веб-порталі «Судова влада України», де інформація про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, дату надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадії розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого є відкритим та невідкладно оприлюднюється на офіційному вебпорталі, вбачається, щозаявник ОСОБА_1 а 12 червня 2025 року звернулась до Святошинського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення аліментів за минулий час, третя особа - ОСОБА_2 (Єдиний унікальний номер: 759/12865/25).
Отже, звернувшись до суду іззаявою про забезпечення позову до пред'явлення позову і усвідомлюючи необхідність пред'явлення відповідного позову протягом десяти днів з дня постановлення ухвали суду, заявник ОСОБА_1 а мала процесуальну можливість і звернулася з відповідною позовною заявою до суду, що спростовує доводи апеляційної скарги заявника ОСОБА_1 про порушення її права на своєчасний та ефективний доступ до правосуддя.
Перевіряючи доводи відзиву заінтересованої особи ОСОБА_3 про те, що апеляційна скарга подана її донькою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка наразі вважається неповнолітньою у відповідності зі статтею 6 Сімейного кодексу України, статтями 31, 32 ЦК України, колегія суддів виходить з такого.
Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 47 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
Частиною четвертою статті 152 СК України визначено, що дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.
Особа, якій виповнилось 14 років, може сама звернутись до суду із заявою, зокрема, про стягнення аліментів.
У справі, яка переглядається, вимоги неповнолітньої ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , про забезпечення позову до пред'явлення позову про стягнення аліментів стосуються безпосередньо її майнових прав, як неповнолітньої особи, яка станом на день подання заяви досягла 14 років.
Оскільки така особа одночасно підпадає під категорію дитини у розумінні статті 6 СК України та статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», то вона може звернутись до суду також через представників. Разом з тим, залучення представника є субсидіарною можливістю, яка спрямована на додатковий захист інтересів дитини.
Вирішуючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанціїздійснив оцінку доводів заявника щодо необхідності, на його думку, вжиття відповідних заходів, з'ясував співмірність виду забезпечення позову, який просила застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам, оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог й, відповідно, в цілому дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для забезпечення позову у визначений заявником ОСОБА_1 спосіб.
Доводи, викладені заявником ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, не змінюють суть ухваленого у справі судового рішення від 09 червня 2025 року про відмову в забезпеченні позову до пред'явлення позову.
Разом з тим, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги на ухвалу суду від 09 червня 2025 року правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне ухвалу суду першої інстанції на підставі частини 4 статті 376 ЦПК України змінити в частині обгрунтування мотивів відмови у забезпеченні позову, виклавши мотивувальну частину оскаржуваного судового рішенняв редакції цієї постанови.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється за наслідками вирішення позовних вимог тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
У справі, що перебувала на розгляді в суді апеляційної інстанції, об'єктом апеляційного оскарження є ухвала суду про відмову у забезпеченні позову.
Забезпечення позову є інститутом судового захисту та процесуальною дією, що здійснюється в межах основного судового провадження за позовом, а не самостійним окремим провадженням.
Отже, розподіл судових витрат, в тому числі й понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 червня 2025 року, має здійснюватись тим судом, який ухвалить (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, враховуючи висновки Київського апеляційного суду щодо суті апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 червня 2025 року залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 червня 2025 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: Судді: