Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/12938/2025
м. Київ Справа № 357/18336/24
11 вересня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Рейнарт І.М.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника відповідача Київської обласної прокуратури - Грабця Ігоря Несторовича та представника відповідача Головного управління Національної поліції в Київській області - Срібної Анни Русланівни на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Цуранова А.Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі: Головного управління Національної поліції в Київській області, Київської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, -
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі: Головного управління Національної поліції в Київській області, Київської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що з 21 листопада 2017 року він перебував під слідством та судом, як підозрюваний у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України. В ході досудового розслідування кримінального провадження № 12017110030003900 йому було оголошено повідомлення про підозру у шахрайстві, тобто,заволодінні чужим майном шляхом обману, вчиненому у великих розмірах.
Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2022 року, який залишений без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 у справі № 357/894/18, його, ОСОБА_1 , визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдано.
Зазначав, в результаті незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури (незаконного повідомлення про підозру, обрання запобіжного заходу, перебування під слідством та судом), йому заподіяно моральну шкоду, яка виразилась у моральних та фізичних стражданнях, порушенні нормальних життєвих зв'язків, втрати сну та спокою, повній невизначеності щодо майбутнього. Переживання супроводжувалися необхідністю виправдовуватись та доводити свою невинність в інкримінованому діянні, а також приниженням, соромом, втратою можливості самореалізації. Такі обвинувачення принижували його честь та людську гідність, ставили під сумнів його моральні якості, чесність, порядність, що суттєвим чином вплинуло на авторитет та ділову репутацію серед оточуючих, створювало негативну психологічну установку відносно нього як людини аморальної, непорядної, сприяло упередженому ставленню до нього з боку людей. За таких обставин у нього суттєво знизилася самооцінка, довіра до людей та держави, посилились знервованість, образливість та замкненість.
Посилаючись на норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», строк перебування його під слідством та судом, що охоплює період з 21 листопада 2017 року по 16 січня 2024 року і становить 6 років 1 місяць 25 днів (73 місяці 25 днів), позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь моральну шкоду в розмірі 590 451,60 грн (73 х 8 000) + 6 451,60 (8 000 / 31 х 25), витрати на юридичну допомогу у кримінальному провадженні в розмірі 15 000 грн та витрати на правничу допомогу в межах розгляду даної справи в розмірі 30 000 грн.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2025 року позов ОСОБА_1 до Держави України в особі: Головного управління Національної поліції в Київській області, Київської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури задоволено.
Стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 590 451,60 грн, витрати на правничу допомогу у кримінальному провадженні в розмірі 15 000 грн та витрати на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в розмірі 15 000 грн.
В іншій частині вимог про стягнення витрат на правову допомогу - відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник відповідача Київської обласної прокуратури - Грабець Ігор Несторович та представник відповідача Головного управління Національної поліції в Київській області - Срібна Анна Русланівна подали апеляційній скарги, в яких за результатом апеляційного перегляду справи просять скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі: Головного управління Національної поліції в Київській області, Київської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, відмовити.
В обґрунтування змісту вимог апеляційних скарг зазначають, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційна скарга представника відповідача Київської обласної прокуратури - Грабця Ігоря Несторовича мотивована тим, що суд першої інстанції, в порушення вимог ст. ст. 263, 264 ЦПК України, не з'ясував повно і всебічно дійсні обставини справи, не дослідив усі надані сторонами докази у їх сукупності й не надав їм належної правової оцінки, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .
Зазначає, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції безпідставно не врахував, що в розумінні норм ч. 5 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, шо здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» сам факт ухвалення виправдувального вироку щодо особи не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а відшкодування моральної шкоди проводиться виключно у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Аналогічна правова позиція викладена, у постанові Верховного Суду від 13.07.2023 року у справі № 454/289/22.
Крім того, відповідно до роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» 31.03.1995 року № 4 у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Виходячи зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження протиправності поведінки органів досудового розслідування, прокуратури у ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження чи його судового розгляду.
В той же час, в ході досудового розслідування кримінального провадження № 12018110000000033 від 16.01.2018 року органи прокуратури діяли згідно вимог КПК України. Будь-які рішення чи дії Київської обласної прокуратури щодо ОСОБА_1 незаконними в судовому порядку не визнавались, а ухвалення виправдувального вироку у кримінальному провадженні, на переконання сторони відповідача, не може безумовно свідчити про незаконність дій органів прокуратури, які відповідали вимогам, передбаченим нормами ст. ст. 9, 11,12, 132, 177, 178 КПК України.
Оскарження дій та бездіяльності органів прокуратури не є предметом судового розгляду в порядку цивільного судочинства, а при розгляді цивільної справи суд не може перебирати на себе повноваження слідчого судді з приводу визначення наявності неправомірності в діях чи бездіяльності прокуратури чи конкретної посадової особи прокуратури.
Проте, вказані обставини залишені поза увагою суду першої інстанції при ухваленні рішення, й суд, за відсутності визнання протиправності дій Київської обласної прокуратури, дійшов помилкового висновку про таку протиправність всупереч положенням норм ЦПК України, стягнувши на користь позивача моральну шкоду у розмірі 590 451,60 грн.
Крім того, з моменту проголошення вироку суду особа набуває статусу виправданої, після чого доведення її невинуватості, процесуальної змагальності зі стороною обвинувачення не відбувається, а відтак строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом необхідно обраховувати з 21.11.2017 року (повідомлення про підозру) по 26.12.2022 року (винесення вироку Білоцерківським міськрайонним судом Київської області), а саме: 5 років 1 місяць та 5 днів, що залишилось поза увагою суду першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.
Також, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення 15 000 грн витрат на правничу допомогу, понесених у кримінальному провадженні, оскільки така вимога, на переконання сторони відповідача, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду у кримінальному провадженні вирішується, у тій справі, в якій вони були понесені, за правилами КПК України
Хоча статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, шо здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено можливість відшкодування громадянинові суми, сплаченої громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги, однак стаття 12 Закону унормовує порядок визначення розміру відшкодовуваної шкоди.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту звернення ОСОБА_1 на підставі ст. 12 вказаного Закону до відповідних органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування чи прокуратури про визначення розміру завданої йому матеріальної шкоди та відповідне рішення про визначення розміру такої шкоди.
До того ж, відсутні правові підстави для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні й з огляду на те, що позивачем належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами не доведено фактичність, неминучість, розумність і обґрунтованість витрат на правову допомогу.
Позивачем було надано до суду виключно копію договору про надання професійної правничої допомоги № 02/КП від 17.01.2023 року (далі-договір), копію додатку № 1 до договору від 17.01.2023 року, копію акту про надання правничої допомоги від 17.01.2024 року, копію рахунку-фактури № 02/КП/2023-АП. від 17.01.2024 року, проте позивачем, у порушення ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не було надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом у кримінальному провадженні, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, що свідчить про відсутність документального підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн є безпідставною та не підлягає задоволенню.
Не грунтуються на вимогах чинного законодавства і доводи позивача про приєднання доказів на підтвердження понесених ним судових витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги у зв'язку з розглядом даної справи, у розмірі 15000 грн, адже заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу є необгрунтованою, неспівмірною зі складністю справи з урахуванням обсягу наданих послуг та виконаних робіт.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги представник відповідача Головного управління Національної поліції в Київській області - Срібна Анна Русланівна зазначає, що в розумінні норм ч. 5 ст. 4 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» сам факт ухвалення виправдувального вироку щодо особи не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а відшкодування моральної шкоди провадиться виключно у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Разом з тим, позивачем не надано доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди відповідачами, не доведено наявність жодного з елементів складу цивільно-правової відповідальності щодо заподіяння моральної шкоди, як і самого факту моральної шкоди, причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями відповідачів, що відповідно до ст. 81 ЦПК є його процесуальним обов'язком.
Матеріали позовної заяви не містять даних про наявність вимушених змін у життєвих і ділових стосункахпозивача, ступінь зниження його престижу, ділової репутації.
Звертає увагу суду на те, що досудове розслідування відносно позивача було завершене складанням обвинувального акту 28.05.2019року, а тому тривалий час розгляду справи в суді не належать до компетенції та волі ГУНП в Київській області.
Крім того, сторона відповідача вважає, що відповідно до вимог ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, на рівні 1 600 грн, а відтак розмір відшкодування моральної шкоди має становити 116 800 грн (73 міс*1600 грн).
Щодо відшкодування витрат у розмірі 15 000 грн пов'язаних із розглядом кримінального провадження, сторона відповідача зазначає, що витрати сторін, пов'язані з явкою до суду, до органів досудового розслідування, тощо, не є шкодою чи збитками у розумінні статей 22 та 1166 ЦК України та не входять до складу ціни позову та не можуть стягуватися як збитки, оскільки є витратами, що пов'язані з розглядом справи в суді, а саме кримінальної справи.
Такі витрати повинні бути розподілені судом у межах того кримінального провадження, у ході розгляду якого вони виникли.
До того ж, до позовної заяви представником позивача не долучено безпосередньо акту виконаний робіт, проведених дій, які ним здійснювались при супроводженні кримінального провадження.
Неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, такого розрахунку позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.
У відзивах на апеляційні скарги представник позивача ОСОБА_1 адвокат Батура Павло Олександрович просить апеляційні скарги представника відповідача Київської обласної прокуратури - Грабця Ігоря Несторовича та представника відповідача Головного управління Національної поліції в Київській області - Срібної Анни Русланівни залишити без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2025 року - без змін. Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені ним у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме- статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.03.2020 у справі №641/8857/17).
За наявності виправдувального вироку, який набрав законної сили, позивач не зобов'язаний доводити незаконність конкретної слідчої чи процесуальної дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду (ухвала Верховного Суду від 31.05.2023 у справі №636/3366/21).
Практика Європейського суду з прав людини також не передбачає надання доказів заподіяння моральної шкоди, оскільки важливий лише факт встановлення порушення прав особи.
Людину не можна змусити надати доказ моральної шкоди, яку вона понесла. При встановленні факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом (Nedayborshch, 01.07.2010, №42255/04, §37; Antipenkov, 15.10.2009, №33470/03, §82; Pshenichnyy, 14.02.2008, №30422/03, §35; Garabayev, 07.06.2007, №38411/02, §113; Gridin, 01.06.2006, № 4171/04, §20).
Доводи сторони відповіда про те, що загальний строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом складає 5 років 1 місяць 5 днів, а саме: з 21.11.2017 року (повідомлення про підозру) по 26.12.2022 року (винесення вироку Білоцерківським міськрайонним судом Київської області) вважає безпідставними та необґрунтованими.
Зазначає що, відповідно до частини першої статті 43 КПК України, виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.Тобто, строк перебування під слідством та судом охоплює період з часу повідомлення про підозру до набрання виправдувальним вироком законної сили, а не до винесення вироку судом, як помилково вважає апелянт (постанова Верховного Суду від 13.08.2020 року у справі №607/10144/18).
Щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди сторона позивача вказує, що відповідно до ч.3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Відшкодування моральної шкоди,заподіяної позивачеві, не є «виплатою» в розумінні статей 56, 62 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статей 1167, 1176 ЦК України, а відтак, підстави для застосування положень частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» щодо розрахункової величини для обчислення виплат за рішенням суду відсутні.
Щодо відшкодування витрат з юридичної допомоги представник позивача зазначає, що доводи сторони відповідачапро те, що процесуальні витрати, понесені, зокрема, у кримінальному проваджені, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати, розподіляються виключно за правилами, встановленими главою 8 КПК України, є безпідставними та необґрунтованими.
Заявлені позивачем до стягнення витрати з юридичної допомоги у розмірі 15000 грн не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбачених статтею 120 КПК України (глава 8 КПК України), оскільки у даному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону (постанова Верховного Суду від 07.02.2024 року у справі №278/2621/21).
Вважає, що витрати позивача на юридичну допомогу у розмірі 15000 грн у кримінальному провадженні №12018110000000033 від 05.11.2017 року є співмірними зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданими послугами); часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, документально підтверджені, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу у зв'язку з розглядом даної справи в суді першої інстанціїсторона позивача вказує, що при встановлені фіксованого розміру оплати правничої допомоги не потрібно зазначати детального опису робіт (наданих послуг) та здійснених витрат часу по кожному із видів робіт.
До того ж, при ухваленні судового рішення, виходячи з критерію розумності таких витрат, врахувавши зміст заявлених відповідачами клопотань про зменшення розміру таких витрат, а також обставини та складність цієї справи, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення з держави на користь позивача витрат на правничу допомогу лише в розмірі 15 000 грн.
Сторона позивача вважає, що суд першої інстанції об'єктивно дослідив всі обставини справи, дотримуючись норм матеріального і процесуального права та принципів судочинства та ухвалив законне рішення, а тому наявні підстави для залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду без змін.
У відзивах на апеляційні скарги сторона позивача зазначає, що у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Понесені витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються умовами договору про надання правничої допомоги №54/ЦС від 05.08.2025 року, додатком №1 до нього від 05.08.2025року, рахунком-фактурою №54/ЦС/2025 від 05.08.2025 року, платіжною інструкцією від 25.08.2025 року, копії яких додаються.
В судовому засіданні апеляційного суду представники Київської обласної прокуратури Гнатюк Максим Ігорович та Терещенко Яна Євгенівна, представник Головного управління Національної поліції в Київській області Срібна Анна Руслінівна повністю підтримали доводи апеляційних скарг та просили скарги задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Батура Павло Олександрович в судовому засіданні проти доводів апеляційних скарг заперечував, просив скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції- без змін.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційних скаргта відзивів на апеляційні скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягаютьзадоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, щоГоловним управлінням Національної поліції в Київській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 25.07.2017 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017110030003900, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190, ч. 3 ст. 191, ч. 3 ст. 368 КК України.
21.11.2017 року ОСОБА_2 затримано слідчим СУ ГУ НП в Київській області старшим лейтенантом поліції Бруссо Костянтином Мирославовичем, як підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, що вбачається з протоколу затримання особи.
21.11.2017 року слідчим слідчої групи - слідчим слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області Стратоновим С.Ю. у кримінальному провадженні Перекосу Ігорю Сергійовичуоголошено повідомлення про підозру у шахрайстві, тобто, заволодінні чужим майном шляхом обману, вчиненому у великих розмірах, тобто, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України. Повідомлення про підозру погоджено прокурором відділу прокуратури Київської області Кочетовим С.С.
23.11.2017 року ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області у справі № 362/6169/17 (провадження №1-кс/362/1286/17) застосовано до підозрюваного ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту без застосування електронних засобів контролю строком на 60 днів, починаючи з 23.11.2017 року по 21.01.2018 року включно (в межах кримінального провадження № 12017110030003900).
16.01.2018 року прокурором відділу прокуратури Київської області виділено з кримінального провадження № 12017110030003900 від 25.07.2017 року кримінальне провадження щодо підозрюваного ОСОБА_2 за фактом шахрайства, тобто,заволодіння чужим майном шляхом обману, вчиненому у великих розмірах, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, з присвоєнням матеріалам реєстраційного № 12018110000000033.
18.01.2018 року слідчим відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУ НП в Київській області складений обвинувальний акт, затверджений прокурором прокуратури Київської області, у кримінальному провадженн, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018110000000033 від 05.11.2017року, за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.
26.12.2022 року вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 16.01.2024 року у справі № 357/894/18, ОСОБА_2 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч. 3 КК України та виправдано його на підставі ст. 373 ч. 1 п. 3 КПК України, за недоведеністю наявності в його діянні складу кримінального правопорушення.
Ухвала Київського апеляційного суду від 16.01.2024 у справі № 357/894/18 набрала законної сили 16.01.2024року.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 до Держави Україна в особі: Головного управління Національної поліції в Київській області, Київської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, суд першої інстанції вказав на те, що позивач перебував під слідством і судом протягом 73 місяців 25 днів, вказаний період починається з моменту повідомлення йому про підозру у вчиненні злочину (21.11.2017 року) та закінчується днем набрання законної сили виправдувальним вироком суду, який у цій справі настав 16.01.2024 року.
Право на відшкодування моральної шкоди позивач набув на підставі виправдувального вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, який залишено без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 16.01.2024 року у справі № 357/894/18, яким ОСОБА_2 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч. 3 КК України, та виправдано його на підставі ст. 373 ч. 1 п. 3 КПК України, за недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення
Враховуючи розмір мінімальної заробітної плати, що діє під час розгляду справи (8000 грн відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»), та тривалість перебування позивача під слідством і судом (73 місяці 25 днів), мінімальний розмір компенсації моральної шкоди становить 590 451,60 грн (73 х 8 000) + (8 000 / 31 х 25), і цей гарантований державою розмір моральної шкоди слід стягнути з держави Україна на користь позивача.
На переконання суду першої інстанції, цей мінімальний визначений законом розмір завданої моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості, обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибині та тривалості моральних страждань, пов'язаних із перебуванням позивача під слідством і судом, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, погіршення та позбавлення можливості реалізації своїх звичок і бажань, інших негативних наслідків морального характеру.
Також, суд першої інстанції вказав на те, що витрати позивача на юридичну допомогу у розмірі 15 000 грн у кримінальному провадженні № 12018110000000033 від 05.11.2017 року є співмірними зі складністю справи та виконаними адвокатом послугами; часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, документально підтверджені, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Підстав для їх зменшення судом не встановлено.
Крім того, виходячи з критерію розумності витрат на правову допомогу в даній цивільній справі, врахувавши зміст заявлених відповідачами клопотань про зменшення розміру таких витрат, а також обставини та складність цієї справи, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення з держави на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн, що на думку суду першої інстанції відповідає критеріям реальності адвокатських витрат та витраченого адвокатом часу, розумності їхнього розміру, є доцільним та справедливим в межах цієї справи.
Суд апеляційної інстанції в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2025 року відповідає.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Практика Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод створено самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п'ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Законувипадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у редакції, чинній на час розгляду справи, установлено з 01 січня 2024 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 01 січня - 7 100 грн, а з 01 квітня - 8 тис. грн.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, «відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, зроблено висновок про те, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, «розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження».
Та таким, що призвело до заподіяння позивачу моральної шкоди, а саме страждань, котрі постійно він відчував під час перебування у статусі підозрюваного (обвинуваченого), що призвело до погіршення та позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок i бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, погіршення його ділової репутації та інших негативних наслідків морального характеру, а тому розмір моральної шкоди, яка йому була нанесена, позивач оцінює в 832 000,00 (вісімсот тридцять дві тисячі) гривень із розрахунку 8000,00 (вісім тисяч) гривень за кожний місяць незаконного кримінального переслідування у статусі підозрюваного (обвинуваченого), що с тим мінімумом, який гарантований державою станом на день подання цього позову.
У справі, яка переглядається апеляційним судом, суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, правильно виходив із того, що позивач перебував під слідством і судом протягом 73 місяців 25 днів, вказаний період починається з моменту повідомлення позивачу про підозру у вчиненні злочину (21.11.2017 року) та закінчується днем набрання законної сили виправдувальним вироком суду, який у цій справі настав 16.01.2024 року.
Зазначене призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків позивача, внаслідок чого позивачу було завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув на підставі набрання законної сили виправдувальним вироком суду відносно нього.
З урахуванням засад розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованих та законних висновків про наявність правових підстав для стягнення з держави Україна на користь позивача моральної шкоди у розмірі 590 451,60 грн, який судом першої інстанції визначений з урахуванням усіх обставин справи, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік».
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 501/85/22 (провадження № 61-6796св23) зазначено, що:
«Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим…
Згідно з частинами першою, третьою, п'ятою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування».
У справі, що переглядається, на підтвердження витрат на правову допомогу в кримінальному провадженні позивач надав договір про надання правничої допомоги № 02/КП від 17.01.2023 року, укладений з Адвокатським об'єднанням «Компаньйон та партнери».
Відповідно до п. 1 вказаного договору, клієнт доручає, а об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати клієнту правничу допомогу у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР № 12018110000000033 від 05.11.2017 року, за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 cт. 190 КК України (судова справа № 357/894/18), на стадії провадження в суді апеляційної інстанції, в якості захисника, з усіма процесуальними правами та обов'язками, передбаченими чинним законодавством України, без будь-яких обмежень.
Згідно із п. 8 договору про надання правничої допомоги від 17.01.2023 року № 02/КП, розмір та порядок оплати гонорару встановлюється додатком № 1 до договору.
Відповідно до п. 3-4 додатку № 1 від 17.01.2023 року до договору про надання правничої допомоги від 17.01.2023 року № 02/КП, сторони домовились, що вартість правничої допомоги за договором № 02/КП від 17.01.2023 року становить 15 000 грн, є фіксованою сумою і не змінюється в залежності від обсягу послуг, витраченого адвокатом часу та кількості процесуальних дій.
Згідно з актом про надання правничої допомоги від 17.01.2024 року, 16.01.2024 року Київським апеляційним судом проголошено рішення у судовій справі № 357/894/18, за результатами розгляду поданих апеляційних скарг на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26.12.2022 року, яким такий вирок залишений без змін.
18.01.2024 року ОСОБА_1 перерахував на банківський рахунок Адвокатського об'єднання «Компаньйон та партнери» грошові кошти у розмірі 15 000 грн з призначенням платежу: за надання правничої допомоги згідно рахунку/договору № 02/КП/2023-АП від 17.01.2024 року та додатку № 1 до нього без ПДВ, що підтверджується платіжною інструкцією від 18.01.2024 року.
З урахуванням наданих позивачем доказів на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновокпро наявність підстав для відшкодування витрат, сплачених позивачем у зв'язку з наданням юридичної допомоги в межах кримінального провадження у розмірі 15 000 грн.
Доводи апеляційних скарг відповідачів про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600 грн, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з незаконним перебуванням особи під слідством і судом, можна дійти висновку, що Верховний Суд неодноразово роз'яснював про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, визначеної на час розгляду справи.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23 (провадження № 61-7724св24), від 08 жовтня 2024 року у справі № 333/2527/22 (провадження № 61-7696св24), від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23 (провадження № 61-8406св24), від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23 (провадження № 61-9291св24), від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21 (провадження № 61-8267св24).
Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.
Конституційний Суд України у своїх Рішеннях: від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголосив на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах. Зміни у вказаний Закон не вносились.
Отже, стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600 грн, не підлягає застосуванню під час вирішення спору у цій справі.
Такі висновки про застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 524/6017/22 (провадження № 61-13387св24).
Таким чином, для визначення розміру моральної шкоди підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, встановленої частиною першою статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01 січня 2024 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 01 січня - 7 100,00 грн, з 01 квітня - 8 000,00 грн; у погодинному розмірі: з 01 січня - 42,6 грн, з 01 квітня - 48,00 грн.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 21.11.2017 року і до 16.01.2024 року, тобто 73 місяці 25 днів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь з держави Україна на користь позивача розміру відшкодування моральної шкоди, який не може бути меншим, ніж 590 451,60 грн (73 х 8 000) + (8 000 / 31 х 25). Наведений розмір відшкодування моральної шкоди відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
Отже, вирішуючи питання розміру моральної шкоди, судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального права, у тому числі статтю 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», що спростовує доводи апеляційних скарг.
Суд першої інстанції зробив вірний висновок про наявність у ОСОБА_3 а права на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства та прокуратури, відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», розмір відшкодування правильно обчислено судом.
Зроблені судом першої інстанції висновки по суті вирішення спору узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України) від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23, провадження № 61-7724св24, від 08 жовтня 2024 року у справі № 333/2527/22, провадження № 61-7696св24, від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23, провадження № 61-8406св24, від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23, провадження № 61-9291св24, від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21, провадження № 61-8267св24, від 05 березня 2025 року у справі № 166/789/24, провадження № 61-14883св24. Отже, судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою.
Доводи апеляційних скарг про те, що присуджена судом першої інстанції моральна шкода є значно завищеною для розумного задоволення потреб позивача, колегія суддів відхиляє, оскільки, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, розмір присудженої позивачу моральної шкоди в сумі 590 451,60 грн, не є менший від мінімально встановленого законом розміруіне є більшим, ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та не призводить до її збагачення.
Помилковими є доводи апеляційних скарг, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, фактам та обставинам справи, оскільки оскаржуване рішення про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу прийнято на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.
Доводи апеляційних скарг про те, що з моменту проголошення вироку суду особа набуває статусу виправданої, після чого доведення її невинуватості, процесуальної змагальності зі стороною обвинувачення не відбувається, а відтак строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом необхідно обраховувати з 21.11.2017 року (повідомлення про підозру) по 26.12.2022 року (винесення вироку Білоцерківським міськрайонним судом Київської області), а саме: 5 років 1 місяць та 5 днів, що залишилось поза увагою суду першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 43 КПК України, виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.Тобто, строк перебування під слідством та судом охоплює період з часу повідомлення про підозру до набрання виправдувальним вироком законної сили (постанова Верховного Суду від 13.08.2020 року у справі №607/10144/18). Виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 набрав законної сили 16 січня 2024 року після постановлення ухвали Київського апеляційного суду про залишення апеляційних скарг без задволення, а вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2022 року - без змін.
Доводи апеляційних скарг про те, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення 15 000 грн витрат на правничу допомогу, понесених у кримінальному провадженні, оскільки така вимога, на переконання сторони відповідачів, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, колегія суддів вважає помилковими, з огляду на наступне.
Розподіл процесуальних витрат у кримінальному процесі врегульований у главі 8 КПК України, в якій визначений обов'язок обвинуваченого щодо понесення витрат, пов'язаних з оплатою послуг захисника. Чинним на час виникнення спірних правовідносин кримінальним процесуальним законодавством установлено можливість стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого процесуальних витрат, зокрема, в разі ухвалення обвинувального вироку. Відшкодування процесуальних витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, понесених обвинуваченим (підсудним) нормами КПК України не передбачено.
Висновок щодо можливості вирішення в порядку цивільного судочинства позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених підсудним у кримінальному провадженні, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2022 року в справі № 336/3604/20, від 24 квітня 2024 року в справі № 711/1765/22, від 07 лютого 2024 в справі № 278/2621/21, в яких зазначено, що підставою для відмови в задоволенні вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу може бути лише відсутність документального підтвердження таких витрат та їх розрахунку.
Отже, посилання в апеляційних скаргах на те, що розподіл судових витрат на правничу допомогу, яка була надана позивачу у кримінальному провадженні та під час судового розгляду кримінальної справи має здійснювати суд, яких ухвалив судове рішення у справі відповідно до норм КПК України, є необґрунтованими.
Подібні висновки щодо відшкодування майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, провадження № 14-342цс18, у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц, провадження № 61-32057св18.
Передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 750/958/20, провадження № 61-12600св21.
Доводи апеляційних скарг про те, що не грунтуються на вимогах чинного законодавства висновки суду пешої інстанції про наявність правових підстав для стягнення судових витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги у зв'язку з розглядом даної справи, у розмірі 15 000 грн, колегія суддів відхиляє, оскільки апелянтами не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків суду першої інстанції про те, що розмір витрат на професійну правову допомогу у зв'язку з розглядом даної справив сумі 15 000 грн є співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, послуги є документально підтвердженими, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Задовольняючи частково вимоги позивача про стягнення у даній справі витрат на правову допомогу, суд першої інстанції дослідив копію договору про надання правничої допомоги № 69/ЦС від 09.12.2024 року, додаток № 1 до договору від 09.12.2024 року, рахунок-фактуру № 69/ЦС/2024 від 09.12.2024 року, платіжну інструкцію № @2PL829958 від 06.01.2025 року.
Також, ордер серії АІ № 1773168 від 17.12.2024 року на надання адвокатом Адвокатського об'єднання «Компаньйон та партнери» Батурою П.О. клієнту ОСОБА_4 у правничої допомоги за договором № 69/ЦС від 09.12.2024 року, ордеру цього Адвокатського об'єднання відносно адвоката Шаблій Ю.О. серії АІ № 1894003 від 12.05.2025року.
Згідно з п. 1 договору про надання правничої допомоги № 69/ЦС від 09.12.2024 року, клієнт доручає, а об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати клієнту правничу допомогу, зокрема: здійснити вивчення документів, що стосуються відшкодування моральної шкоди в результаті незаконного перебування під слідством та судом у кримінальному провадженні, відомості про яке 25.07.2017 року були внесені до ЄРДР за № 12017110030003900 (пізніше у виділеному кримінальному провадженні №°12018110000000033 від 05.11.2017 року), за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, підготувати позовну заяву за результатами вивчення вказаних вище документів, підписати та/або подати її до суду, здійснити представництво та захист інтересів клієнта у такій справі в суді першої інстанції, в якості представника, з усіма процесуальними правами та обов'язками, передбаченими чинним законодавством України, без будь-яких обмежень.
Відповідно до п. 3 додатку № 1 від 09.12.2024 року до договору про надання правничої допомоги № 69/ЦС від 09.12.2024 року, сторони домовились, що вартість правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги № 69/ЦС від 09.12.2024 року складає 30 000 грн та є фіксованою сумою і не змінюється в залежності від обсягу послуг, витраченого адвокатом часу та кількості судових засідань.
Дослідивши вказані докази, суд першої інстанції дійшов законного висновку про необхідність стягнення з держави на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн, що відповідає критеріям реальності адвокатських витрат та витраченого адвокатом часу, розумності їхнього розміру, є доцільним та справедливим в межах цієї справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Таким чином, доводи, викладені представником відповідача Київської обласної прокуратури - Грабець І.Н. та представником відповідача Головного управління Національної поліції в Київській області - Срібною А.Р. в апеляційних скаргах, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2025 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційних скарг представника відповідача Київської обласної прокуратури - Грабця Ігоря Несторовича та представника відповідача Головного управління Національної поліції в Київській області - Срібної Анни Русланівни.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в пунктах 106-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
В силу вимог положень ЦПК України, зокрема ч.8 ст.141 вказаного Кодексу, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
05.08.2025 року між Адвокатським об'єднанням«Компаньйон та партнери» та ОСОБА_1 ем укладено договір про надання правничої допомоги за договором № 54/ЦС.
Відповідно до п. 3 додатку № 1 від 05.08.2025 року до договору про надання правничої допомоги № 54/ЦС від 05.08.2025 рокусторони домовились, що вартість правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги № 54/ЦС від 05.08.2025 рокускладає 15 000 грн та є фіксованою сумою і не змінюється в залежності від обсягу послуг, витраченого адвокатом часу та кількості судових засідань.
Згідно рахунку-фактуру № 69/ЦС/2025 від 05.108.2025, платіжноїінструкції від 25.08.2025 позивач оплатив на користь Адвокатського об'єднання «Компаньйон та партнери» вартість правничої допомоги в розмірі 15 000 грн.
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу та, враховуючи принцип співмірності та розумності судових витрат, враховуючи характер правовідносин, складність справи, необхідність процесуальних дій сторони стороною позивача хоча і подано два відзиви на апеляційні скарги, однак за змістом вони є ідентичними, розумність їхнього розміру, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, у розмірі 5 000 грн.
Керуючись ст.ст. 137, 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги представника відповідача Київської обласної прокуратури - Грабця Ігоря Несторовича та представника відповідача Головного управління Національної поліції в Київській області - Срібної Анни Русланівни залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, у розмірі 5 000,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: Судді: