Справа № 752/7152/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/4192/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
11 вересня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 15 травня 2025 року про арешт майна в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100010001006 від 15 березня 2025 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 15 травня 2025 року задоволено клопотання прокурора Голосіївської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100010001006 від 15 березня 2025 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
Накладено арешт на майно, вилучене 07.05.2025 року під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони користування, розпорядження, відчуження, а саме:
- мобільний телефон «Apple iPhone 13», рожевого кольору, ємкістю 256 gb., IMEI: НОМЕР_1 , номер моделі: MLQ83HU/A, (в прозорому чолі з малюнками, без сім-картки);
- планшетний комп'ютер «Lenovo TB-X605F», номер зборки: TB-X605F_S210273_221107_ROW, (в чохлі рожевого кольору).
Не погоджуючись із вказаним рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 15 травня 2025 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Обгрунтовуючи скаргу, апелянт посилається на те, що оскаржувана ухвала слідчого судді прийнята з порушенням норм кримінального процесуального закону, а накладення арешту на майно є безпідставним, оскільки вилучене майно не має жодного відношення до вчиненого кримінального правопорушення, обшук житлового приміщення та вилучення майна відбувалися поза межами строку, визначеними ухвалою слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку, визнання слідчим вилучених речей речовими доказами є безпідставними, судом порушено строки постановлення ухвали про арешт тимчасово вилученого майна.
Також зазначає, що органом досудового розслідування не наведено доказів, які б свідчили, що таке майно має хоч якесь відношення до розслідуваного кримінального провадження, не проведено жодної дії, спрямованої на встановлення походження арештованого майна з метою встановлення обставин події кримінального провадження.
Вказане, на думку апелянта, свідчить про те, що накладення арешту на вищевказане майно не має жодного значення для розслідування даного кримінального провадження.
Прокурор, власник майна та її представник в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, що дає суду апеляційної інстанції підстави розглядати справу у їх відсутність.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, слідчим відділом Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100010001006 від 15.03.2025 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 14.03.2025 року, приблизно о 20:00 год., за адресою: м. Київ, вул. Саперно-Слобідська, 26, невстановлені особи спричинили тілесні ушкодження, у вигляді перелому нижньої щелепи ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Під час досудового розслідування, було оглянуто мобільний телефон ОСОБА_6 , в ході огляду даного телефону було виявлено відеозапис, на якому зображено осіб чоловічої статі, між якими виник конфлікт, серед даних осіб можливо була присутня ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , також було відібрано пояснення в даної особи, де вона підтвердила події, які зазначені у фабулі, а також розповіла, що 14.03.2025 року була присутня за адресою: м. Київ, вул. Саперно-Слобідська, 26, отже, встановлено, що до вчинення даного злочину можливо причетна ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 07 квітня 2025 року надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
07.05.2025 року, в період часу з 07:15 год. до 08:21 на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 07.04.2025 року було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем мешкання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в ході якого було виявлено та вилучено:
- мобільний телефон «Apple iPhone 13», рожевого кольору, ємкістю 256 gb., IMEI: НОМЕР_1 , номер моделі: MLQ83HU/A, (в прозорому чолі з малюнками, без сім-картки), який поміщено до спец. пакету № EXP0128903;
- планшетний комп'ютер «Lenovo TB-X605F», номер зборки: TB-X605F_S210273_221107_ROW, (в чохлі рожевого кольору), який поміщено до спец. пакету № PSP3303569.
Постановою старшого слідчого відділення № 3 (з розслідування злочинів у сфері транспорту) слідчого відділу Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_10 від 07 травня 2025 року мобільний телефон «Apple iPhone 13», рожевого кольору, ємкістю 256 gb., IMEI: НОМЕР_1 , номер моделі: MLQ83HU/A, (в прозорому чолі з малюнками, без сім-картки); планшетний комп'ютер «Lenovo TB-X605F», номер зборки: TB-X605F_S210273_221107_ROW, (в чохлі рожевого кольору) визнано речовими доказами у кримінальному провадженні за № 12025100010001006 від 15.03.2025 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
08.05.2025 року прокурор Голосіївської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 звернулась до слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, яке вилучене 07.05.2025 року під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон «Apple iPhone 13», рожевого кольору, ємкістю 256 gb., IMEI: НОМЕР_1 , номер моделі: MLQ83HU/A, (в прозорому чолі з малюнками, без сім-картки);
- планшетний комп'ютер «Lenovo TB-X605F», номер зборки: TB-X605F_S210273_221107_ROW, (в чохлі рожевого кольору).
В обґрунтування клопотання прокурор посилалась на те, що вилучене в ході проведення обшуку майно має значення у кримінальному провадженні №12025100010001006 від 15.03.2025 року, через що визнане речовими доказами.
Також зазначила, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 15 травня 2025 року задоволено клопотання прокурора Голосіївської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100010001006 від 15.03.2025 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
Накладено арешт на майно, вилучене 07.05.2025 року під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони користування, розпорядження, відчуження, а саме:
- мобільний телефон «Apple iPhone 13», рожевого кольору, ємкістю 256 gb., IMEI: НОМЕР_1 , номер моделі: MLQ83HU/A, (в прозорому чолі з малюнками, без сім-картки);
- планшетний комп'ютер «Lenovo TB-X605F», номер зборки: TB-X605F_S210273_221107_ROW, (в чохлі рожевого кольору).
Задовольняючи дане клопотання, подане в межах кримінального провадження №12025100010001006 від 15.03.2025 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речових доказів.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно з ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Згідно з ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
На переконання колегії суддів, задовольняючи дане клопотання, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на вилучене майно, оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України та визнане речовим доказом у даному кримінальному провадженні постановою слідчого від 07.05.2025 року.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні слідчого правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та обґрунтовано задоволено клопотання слідчого про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.
Тобто, слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводам представника, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Беззаперечних доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
При цьому, незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Отже, сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини станом на час розгляду клопотання прокурора про арешт майна є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що вилучене майно не відповідає критеріям речових доказів, та не може бути доказом у даному кримінальному провадженні є безпідставними, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що мобільний телефон та планшетний комп'ютер можуть містити відомості, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, а отже, відповідають ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для їх арешту як речових доказів з метою збереження.
З огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
При цьому, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження, при вирішенні питання щодо арешту майна, з підстав визначених ст. 170 КПК України, потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Посилання апелянта на те, що обшук житлового приміщення та вилучення майна відбувалися поза межами строку, визначеними ухвалою слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку, не свідчать про неправильність висновків, викладених слідчим суддею, оскільки вказані посилання апелянта фактично зведені до оскарження законності проведеного обшуку, що не є предметом даного апеляційного розгляду, натомість оцінка законності проведеної такої слідчої (процесуальної) дії, а також належності та допустимості отриманих унаслідок такої слідчої дії відомостей, може бути надана під час розгляду кримінального провадження по суті.
Інші доводи апеляційної скарги, з урахуванням наведеного, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Також колегія суддів зважує на ту обставину, що 01.08.2025 року стороною обвинувачення направлено для розгляду по суті обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12025100010001006 від 15.03.2025 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, до Голосіївського районного суду міста Києва.
При цьому, дискреційні повноваження слідчого судді закінчуються з завершенням досудового розслідування, тобто коли обвинувальний акт направлено до суду, або з моменту набрання законної сили ухвалою, яка визначає строк дії. З цього моменту саме суд, якому направлено для розгляду обвинувальний акт, має повноваження оцінювати законність та правомірність арешту майна, накладеного слідчим суддею на стадії досудового розслідування.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду, -
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 15 травня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4