справа № 361/6482/22
головуючий у суді І інстанції Дутчак І.М.
провадження № 22-ц/824/6905/2025
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
06 серпня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Київської обласної прокуратури на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, Київської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування і прокуратури, -
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом, у якому просив суд стягнути на його користь із Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України моральну шкоду у розмірі 500 000 грн, завдану незаконними діями органу досудового розслідування та прокуратури.
Позов обґрунтовано, що 30 травня 2016 року прокурором Броварської місцевої прокуратури Київської області Грозіцьким В.А. вручено ОСОБА_1 обвинувальний акт, підписаний слідчим СВ ФР Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області Сукачем О.А. у кримінальному провадженні, внесеному 03 червня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32015110130000014, за обвинуваченням його у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2, 3 статті 204 КК України. 14 червня 2016 року цей обвинувальний акт надійшов до Броварського міськрайонного суду Київської області. Вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2, 3 статті 204 КК України, у зв'язку із недоведенням того, що ці кримінальні правопорушення вчинені ним. 25 травня 2021 року ухвалою Київського апеляційного суду указаний вирок суду залишено без змін. 20 вересня 2021 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду повернуто прокурору.
Враховуючи зазначені обставини, позивач посилався на те, що з 30 травня 2016 року (моменту погодження та вручення обвинувального акта) по 25 травня 2021 року (до набрання виправдувальним вироком законної сили), тобто 59 місяців 27 днів, він незаконно перебував під слідством і судом по обвинуваченню у вчиненні злочинів. Вважає, що рішеннями та діями держави в особі органу досудового розслідування та прокуратури, йому завдано моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вказував на те, що завдана йому моральна шкода полягає у вимушеному порушенні його життєвого укладу протягом п'яти років, оскільки він змушений був витрачати багато часу на відвідування органу досудового розслідування для проведення слідчих дій та на численні судові засідання. Вказував, що його перебування під слідством і судом, проведення слідчих дій і встановлення обмежень, безумовно негативно вплинуло на його життя та життя його родини, завдало йому душевних та фізичних страждань, а також вплинуло на відновлення та налагодження нормальних стосунків із сусідами і друзями та вимагало від нього весь цей час додаткових зусиль для організації свого життя. Протягом п'яти років він перебував у стані емоційної напруги, за цей час погіршився стан його здоров'я, він втратив почуття душевної рівноваги, не зміг реалізувати та втілити деякі свої плани.
Також вказував на те, що моральна шкода, завдана прокуратурою полягає у тому, що прокуратура, із урахуванням очевидної відсутності доказів його (позивача) винуватості, погодила обвинувальний акт, затягувала розгляд справи в суді першої інстанції, зокрема, у період з 20 лютого 2018 року по 26 вересня 2019 року не відбулося жодного судового засідання із призначених судом, оскільки засідання були відкладені за клопотанням прокурорів для ознайомлення з матеріалами справи. 09 жовтня 2019 року суд постановив ухвалу про закінчення з'ясування обставин і перевірки їх доказами та перейшов до стадії судових дебатів, однак ця стадія судового процесу тривала до 01 вересня 2020 року, оскільки прокурорами подавалися клопотання про відкладення розгляду справи або прокурори не з'являлися у судове засідання без пояснень причин такої неявки до суду, безпідставне оскарження прокуратурою вироку до суду апеляційної та касаційної інстанцій.
Таким чином, позивач вважає, що протягом тривалого часу він був обмежений у своїх правах і свободах, що негативно відобразилося на його душевному спокою та позбавило можливості вести нормальний спосіб життя.
Обґрунтовуючи завдану йому моральну шкоду незаконними діями органу досудового розслідування і прокуратури, посилався на Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та виходячи із мінімального гарантованого розміру відшкодування моральної шкоди, встановленого цим Законом за період із 30 травня 2016 року (момент погодження та вручення обвинувального акта) по 25 травня 2021 року (набрання виправдувальним вироком законної сили), тобто 59 місяців 27 днів, позивач оцінює завдану йому моральну шкоду в розмірі 500 000 грн.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2024 року частково задоволено позов ОСОБА_1 .
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 150 000 грн.
В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у позовній заяві ОСОБА_1 не зазначено бдь-яких обґрунтувань того, яким чином та які саме були порушені та обмежені права і свободи позивача під час досудового розслідування і судового провадження, позовна заява містить лише загальні фрази його обґрунтування негативного впливу перебування під слідством і судом без зазначення конкретних обставин.
Оскільки до позивача ОСОБА_1 не застосовувались запобіжні заходи під час досудового розслідування та судового провадження, зокрема, тримання його під вартою, не здійснювались дії щодо обшуку, виїмки, накладення арешту на майно, інші процесуальні дії, які б обмежували його права, а отже він мав можливість реалізовувати свої звички і бажання, вільно пересуватися по території України, здійснювати на власний розсуд своє дозвілля та відпочинок, спілкуватися з родичами, друзями, сусідами та працювати. Доказів того, яким чином конкретно змінився спосіб життя ОСОБА_1 у період його перебування під слідством і судом, а також того у чому полягали додаткові зусилля позивача для організації ним свого життя та відпочинку, суду не надано.
Визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача ОСОБА_1 , судом першої інстанції враховано, що в Україні введено воєнний стан, Держава Україна зазнає колосальних фінансових збитків у зв'язку із воєнними діями, тому фінансування сектору безпеки й оборони на даний час має визначальне значення для держави Україна. Тому, суд вважає, що з огляду на наведене, обов'язок держави відшкодувати громадянину моральну шкоду у невиправдано великому розмірі не може стояти вище від обов'язку держави у захисті незалежності та суверенітету, ефективне виконання цього обов'язку безпосередньо залежить від належного фінансування. Виходячи з вимог розумності та справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку, що моральна шкода у розмірі 150 000 грн. є достатнім розміром для відшкодування моральних страждань позивача.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить змінити рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2024 року в частині розміру відшкодування моральної шкоди та стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 500 000 грн.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що під слідством і судом позивач незаконно перебував 59 місяців 27 днів в період з 30 травня 2016 року по 25 травня 2021 року.
На день звернення з позовом 30 листопада 2022 року мінімальна заробітна плата становила 6700 грн, проте, станом на дату ухвалення рішення, встановлено, що з 01 квітня 2024 року мінімальна заробітна плата становить 8 000 грн.
Отже, відповідно до законодавства, на думку апелянта, мінімальний гарантований державою розмір відшкодування моральної шкоди за період незаконного перебування під слідством і судом протягом 59 місяців 27 днів з 30 травня 2016 року по 25 травня 2021 року становить 478 967 грн 74 коп. (59 місяців х 8000 грн = 472 000 грн) + (8000 грн : 31 день х 27 днів = 6 967 грн 74 коп.).
Скаржник звертає увагу, що суд першої інстанції не зазначив в оскаржуваному рішенні розрахунок мінімального гарантованого розміру суми моральної шкоди відповідно до норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», на які позивач посилався у позовній заяві.
Вказує, що позивач просив стягнути на свою користь 500 000 грн, що на 21 032 грн 26 коп. більше визначеного законом гарантованого мінімуму, що обґрунтовувалось поданими до суду доказами, а саме: моральна шкода, завдана органом прокуратури, полягає у тому, що з урахуванням очевидної його невинуватості погодив обвинувальний акт, а в подальшому затягував розгляд справи в суді. У суді першої інстанції за 4 роки 11 місяців 27 днів було призначено 47 судових засідань.
Посилається на те, що протягом тривалого часу позивач був обмежений у своїх правах та свободах, що негативно відобразилося на його душевному спокої та позбавило можливості вести нормальний спосіб життя.
На думку скаржника, враховуючи наведені обставини, визначений законодавством мінімальний розмір на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду у сумі 478 967 грн 74 коп., може бути збільшений на 21 032 грн 26 коп. до розміру 500 000 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Київська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2024 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що на відміну від передбачених частинами 1-4 статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» випадків безумовного відшкодування за рахунок державного бюджету майнової шкоди у разі закриття кримінального провадження за реабілітуючих підстав, відшкодування моральної шкоди у таких випадках, відповідно до частини 5 статті 4 вказаного закону, провадиться лише у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, завдали реальної моральної втрати громадянинові.
Вказує, що відповідно до позовної заяви та доданих до неї документів, позивачем не наведено аргументованих доводів на підтвердження факту вчинення органами Київської обласної прокуратури фізичного чи психічного впливу на позивача в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32015110130000014 від 03 червня 2015 року, що вказувало б на спричинення позивачу моральних страждань, настання інших негативних подій та явищ, переживань, що залишилось поза увагою суду першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.
Зазначає, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження протиправності поведінки органів досудового розслідування, прокуратури у ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження чи його судового розгляду.
Також, зазначене не підтверджується і жодним судовим рішенням щодо визнання незаконними дій та рішень органів прокуратури.
Навпаки, в ході досудового розслідування кримінального провадження № 32015110130000014 від 03 червня 2015 року органи прокуратури діяли згідно з вимогами КПК України, оскільки будь-які рішення чи дії Київської обласної прокуратури щодо ОСОБА_1 незаконними в судовому порядку не визнавались і навіть не оскаржувались учасниками кримінального провадження, а ухвалення виправдувального вироку у кримінальному провадженні, не може безумовно свідчити про незаконність дій органів прокуратури, які відповідали вимогам законодавства.
Також посилається на те, що оскарження дій та бездіяльності органів прокуратури не є предметом судового розгляду в порядку цивільного судочинства, а при розгляді цивільної справи суд не може перебирати на себе повноваження слідчого судді з приводу визначення наявності неправомірності в діях чи бездіяльності прокуратури чи конкретної посадової особи прокуратури.
Суд у порядку цивільного судочинства не може вдаватися до оцінки дій слідчих, прокурорів, порядку проведення ними тих чи інших процесуальних дій, проведення яких прямо регламентовано кримінальним процесуальним законодавством.
Указані обставини залишені поза увагою суду першої інстанції при ухваленні рішення, й суд, за відсутності визнання протиправності дій Київської обласної прокуратури, дійшов помилкового висновку про таку протиправність всупереч положенням норм ЦПК України, стягнувши на користь позивача моральну шкоду у розмірі 150 000 грн.
Також від Київської обласної прокуратури надійшли письмові пояснення, у яких зазначено, що позивачем не конкретизовано, у чому полягали моральні страждання та який вони мали безпосередній психотравмуючий чи інший негативний прояв у його житті, лише стверджувалося про їх спричинення, що супроводжувалося надмірно тривалим кримінальним переслідуванням.
Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Мережко Л.М. у судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги, просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги Київської обласної прокуратури.
Прокурор Київської обласної прокуратури Борисюк А.А. у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу, просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Колегія апеляційного суду, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про таке.
Судом встановлено, що слідчим СВ ФР Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 32015110130000014, внесеному 03 червня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2, 3 статті 204 КК України.
30 травня 2016 року слідчим СВ ФР Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області Сукачем О.А. складено та прокурором Броварської місцевої прокуратури Київської області Грозіцьким В.А. затверджено у кримінальному провадженні № 32015110130000014 від 03 червня 2015 року обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених частинами 1, 2, 3 статті 204 КК України. Указаний обвинувальний акт був скерований до Броварського міськрайонного суду Київської області.
Із зазначеного обвинувального акта вбачається, що ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що у період із серпня 2015 року по січень 2016 року, не маючи ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями, незаконно зберігав з метою збуту у гаражних приміщеннях алкогольні напої, тобто у незаконному зберіганні незаконно виготовлених алкогольних напоїв за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 204 КК України.
Окрім того, ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він у період із серпня 2015 року по січень 2016 року, не маючи ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями, у гаражних приміщеннях відкрив підпільний цех, у якому незаконно виготовляв алкогольні напої за допомогою обладнання, що забезпечує масове виробництво таких товарів та незаконно виготовляв алкогольні напої із недоброякісної сировини (матеріалів), що становлять загрозу для життя і здоров'я людей, тобто у незаконному виготовленні алкогольних напоїв, що становлять загрозу для життя і здоров'я людей, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 статті 204 КК України.
14 червня 2016 року до Броварського міськрайонного суду Київської області надійшли матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених частинами 1, 2, 3 статті 204 КК України, які складалися з обвинувального акта, реєстру матеріалів досудового розслідування, розписки про отримання копії обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, підписаної обвинуваченим, захисником (справа № 361/1172/16-к).
16 червня 2016 року ухвалою суду у вказаному кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання.
30 червня 2016 року ухвалою суду зазначене кримінальне провадження призначено до судового розгляду.
01 вересня 2020 року Броварський міськрайонний суд Київської області у зв'язку з тим, що інкриміноване ОСОБА_1 органом досудового розслідування обвинувачення не має доказового підґрунтя, забезпечується суперечливими доказами, які не заслуговують довіри, а будь-яких інших об'єктивних доказів вини особи органом державного обвинувачення суду не надано, з урахуванням дослідження і оцінки при розгляді справи доказів, суд дійшов висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2, 3 статті 204 КК України, не доведена та він у зв'язку з цим підлягає виправданню.
Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у пред'явленому обвинувачені за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2, 3 статті 204 КК України, у зв'язку з недоведенням, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
25 травня 2021 року ухвалою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора Броварської місцевої прокуратури Лукашенка О.В. залишено без задоволення, а вказаний вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2020 року відносно ОСОБА_1 залишено без змін.
Таким чином, 25 травня 2021 року виправдувальний вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2020 року відносно ОСОБА_1 набрав законної сили.
20 вересня 2021 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 травня 2021 року повернуто прокурору.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди.
Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (стаття 1 указаного Закону) (далі - Закон).
Указаний закон пов'язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.
Пунктом 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, право на відшкодування виникає лише в разі повної реабілітації особи.
Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21).
Реабілітуючі підстави, на відміну від нереабілітуючих, для застосування Закону пов'язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочину. До реабілітуючих належать лише три підстави: відсутність події кримінального правопорушення; відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.
Судом першої інстанції встановлено, що вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2020 року, який залишено без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 25 травня 2021 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у пред'явленому обвинувачені за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2, 3 статті 204 КК України, у зв'язку з недоведенням, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
Пунктом 1 статті 2 Закону визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.
За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки відносно ОСОБА_1 постановлено виправдувальний вирок суду, він має право на отримання відшкодування шкоди згідно із Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 цієї статті моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Згідно з частиною 2 статті 1 Закону у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) моральна шкода.
Згідно з частинами 2, 3 статті 13 Закону розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (частина 5 статті 4 Закону).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина 6 статті 4 Закону).
Статтею 13 Закону визначено, що питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Отже законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.
Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), від 22 квітня 2019 року у справа № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 29травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).
У своїй апеляційній скарзі Київська обласна прокуратура посилається на те, що органи прокуратури діяли згідно з вимогами КПК України, будь-які рішення чи дії Київської обласної прокуратури щодо ОСОБА_1 не оскаржувались та не визнавались незаконними в судовому порядку, а ухвалення виправдувального вироку у кримінальному провадженні, не може безумовно свідчити про незаконність дій органів прокуратури, які відповідали вимогам законодавства.
Апеляційний суд відхиляє указані доводи, оскільки саме по собі постановлення виправдувального вироку щодо фізичної особи є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати.
Чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди.
Указані висновки відповідають висновкам, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19).
Посилання Київської обласної прокуратури в апеляційній скарзі на те, що позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди, не можуть бути прийняті судом, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому в ньому, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, обґрунтовано виходив із того, що позивач незаконно перебував під слідством та судом, що відповідно до статті 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є підставою для відшкодування моральної шкоди.
Разом з тим при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди у розмірі 150 000 грн, судом першої інстанції залишено поза увагою, що Законом визначено мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, який у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.
Апеляційний суд враховує, що мінімальним розміром моральної шкоди із розрахунку за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої на момент відшкодування (59 місяців та 27 день х 8 000 грн) є 478 967 грн 74 коп.
ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути на його користь 500 000 грн, що на 21 032 грн 26 коп. більше визначеного законом гарантованого мінімуму, посилаючись на те, що з урахуванням очевидної його невинуватості прокурор погодив обвинувальний акт, а в подальшому затягував розгляд справи в суді.
У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2020 року у справі № 405/6920/16 зазначено, що з урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.
При цьому, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Розмір відшкодування моральної шкоди, якщо він перевищує гарантований законом розмір компенсації, має бути в будь-якому разі мотивований судом з посиланням на конкретні обставини справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Апеляційний суд враховує, що визначення розміру моральної шкоди є правом суду, розмір грошового відшкодування визначається судом з урахуванням обсягу страждань, обмежень прав під час кримінального провадження, характеру порушення, погіршення здібностей потерпілого та інших істотних обставин.
Враховуючи обставини справи, встановлені під час розгляду справи, особливості впливу незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивача, ступінь тяжкості пред'явленого йому обвинувачення, тривалість перебування позивача під слідством та судом (59 місяців та 27 днів), відсутність відомостей про інші обмежувальні заходи протягом незаконного перебування під слідством та судом, ймовірну глибину душевних страждань позивача, а також засади розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає, що визначений Законом мінімальний розмір моральної шкоди 478 967 грн 74 коп. є достатнім для компенсації позивачу негативних наслідків морального характеру та відповідає принципам розумності і справедливості.
З огляду на припис статті 56 Конституції України шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.
За змістом 2 другої статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву «Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад», у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.
Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц).
Органи державної влади є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема і коштами.
Ураховуючи положення наведених вище норм матеріального права, правових висновків Великої Палати Верховного Суду, апеляційний суд вважає, що стягнення моральної шкоди та судових витрат має бути здійснено за рахунок держави Україна, яку у цій справі представляли компетентні органи.
Таким чином, апеляційний суд вважає помилковими висновки суду першої інстанції про стягнення моральної шкоди та судових витрат безпосередньо з Державного бюджету України, оскільки такі кошти підлягають стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 193/1132/22.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2024 рокупідлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про стягнення на користь позивача моральної шкоди у встановленому Законом мінімальному розмірі, а саме: 478 967 грн 74 коп.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, з Київської обласної прокуратури підлягає до стягнення на користь держави судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 12 405 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 18 607 грн 50 коп.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2024 року скасувати з ухваленням нового судового рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 478 967 грн 74 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Київської обласної прокуратури на користь держави судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 12 405 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 18 607 грн 50 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 08 вересня 2025 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська