Справа №:755/16937/25
Провадження №: 1-кс/755/3386/25
"18" вересня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого 1 відділу слідчого управління (з дислокацією у м. Київ) ІНФОРМАЦІЯ_2 лейтенант ОСОБА_3 про накладення арешту на майно, власником якого є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваний у кримінальному провадженні № 2024011000000200 від 08.08.2024 року, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 5 ст. 111-1 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
В провадження слідчого судді надійшло клопотання слідчого 1 відділу слідчого управління (з дислокацією у м. Київ) ІНФОРМАЦІЯ_2 лейтенант ОСОБА_3 про накладення арешту на майно, власником якого є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваний у кримінальному провадженні № 2024011000000200 від 08.08.2024 року, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 5 ст. 111-1 КК України.
З наданих в обґрунтування матеріалів вбачається, що у період лютого - березня 2014 року, Російська Федерація (далі - РФ), використовуючи загострення політико-соціальної напруженості в Україні як привід для вторгнення на її суверенну територію, в порушення міжнародно-правових норм, у т.ч. Договору про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та РФ, Конституції України, із застосуванням кадрових військових підрозділів своїх збройних сил, а також підконтрольних уряду РФ проросійських політичних та інших організацій та об'єднань, вчинила захоплення адміністративних будівель органів державної влади України в Автономній Республіці Крим, блокування українських військових частин, а також організацію і проведення незаконного «референдуму щодо самовизначення Криму» на території АР Крим, із заздалегідь відомим та підконтрольним РФ результатом, який в подальшому став формальною підставою для прийняття незаконного рішення про включення до складу РФ території АР Крим і міста Севастополя на правах суб'єктів федерації.
Таким чином, з 20.02.2014 РФ, як держава-агресор, здійснила окупацію території України - Кримського півострова із застосуванням збройних сил, військових підрозділів та парамілітарних утворень.
З метою реалізації політики окупації та остаточного приєднання тимчасово окупованої території АР Крим та м. Севастополь до складу РФ, а також придушення спротиву проукраїнського населення Криму, вищим керівництвом РФ було прийнято низку «законів та підзаконних нормативних актів», якими незаконно створено так звані судові, правоохоронні органи та органи влади і місцевого самоврядування Республіки Крим.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 16 т.зв. «Закону Республіки Крим від 29 травня 2014 року №5- ЗРК "Про систему виконавчих органів державної влади Республіки Крим" (Призначення на посаду та звільнення з посад членів Ради міністрів Республіки Крим) - згідно з перекладу української мови, Міністри призначаються на посаду Головою Республіки Крим. Згідно «ч. 8 ст. 45 зазначеного закону (Завдання, компетенція, структура, організація діяльності виконавчого органу державної влади Республіки Крим)»: Керівники виконавчих органів державної влади Республіки Крим призначаються на посаду та звільняються з посади Головою Республіки Крим відповідно до Конституції Республіки Крим.
24 лютого 2022 року, у зв'язку з відкритим, повномасштабним військовим вторгненням РФ в Україну, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Президент України видав Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про введення воєнного стану в Україні» №2002-ІХ від 24.02.2022 року на території України введено воєнний стан, строк дії якого продовжувався відповідними Указами Президента до теперішнього часу.
Так, громадянин України ОСОБА_4 реалізовуючи свій умисел, спрямований на зайняття посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, у 2024 році, однак не пізніше 26.02.2024 (точна дата досудовим розслідуванням не встановлена), усвідомлюючи протиправний характер свого діяння, всупереч врегульованим чинним законодавством України суспільним відносинам у сфері національної безпеки України, перебуваючи на тимчасово окупованій території АР Крим - в м. Сімферополь, прийняв добровільне рішення працевлаштуватись до незаконно створеного окупаційною владою РФ органу - «Міністерства житлової політики та державного будівельного нагляду Республіки Крим», на посаду «заступника міністра житлової політики та державного будівельного нагляду Республіки Крим».
Водночас, досудовим розслідуванням встановлено, що у відповідності до розпорядження т.зв. «голови ради міністрів Республіки Крим» від 26.02.2024 № 24-рп «Про призначення ОСОБА_4 на посаду заступника міністра житлової політики та державного будівельного нагляду Республіки Крим», ОСОБА_4 призначений на посаду т.зв. «заступника міністра житлової політики та державного будівельного нагляду Республіки Крим» на строк повноважень т.зв. «голови ради міністрів Республіки Крим».
Зокрема, встановлено, що на даний час ОСОБА_4 впроваджує державну політику країни-агресора на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та здійснює функції з нормативного правового регулювання у галузях житлової політики та будівництва.
Так, органом досудового розслідування отримані дані, що ОСОБА_4 на виконання повноважень т.зв. «міністра курортів та туризму Республіки Крим», реалізуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції 07.10.2024, від свого імені надав відповідь на запит т.зв. «Прокуратури Київського району м. Сімферополь» щодо проведення перевірки із законності будівництва будівель: 20.02.2025 надав інтерв'ю, яке було розміщено на т.зв. сайті «Стрічка новин Криму», в ході якого розповів проблематику, щодо будинків на Південному Березі Криму, які страждають від зсувів та їх шляхи вирішення.
Отже, громадянин ОСОБА_4 , обіймаючи посаду т.зв. «заступника міністра житлової політики та державного будівельного нагляду Республіки Крим», шляхом реалізації організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій впроваджує державну політику держави-агресора на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим у сфері житлової політики та державного будівельного нагляду, чим сприяє політиці окупаційної влади РФ на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополя.
Таким чином, громадянин України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України - колабораційна діяльність, тобто добровільне зайняття громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
11.04.2025 складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
18.04.2025 в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - газеті «Урядовий кур'єр» (№ 80 (8005) від 18.04.2025) та 18.04.2025 на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, опубліковано повідомлення про підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Крім цього, на виконання вимог ст. 135 КПК України у зв'язку з тим, що підозрюваний ОСОБА_4 перебуває на тимчасово окупованій території України в Автономній Республіці Крим, повістки на 23.04.2025, 24.04.2025 та 25.04.2025 про виклик його до слідчого управління (з дислокацією у м. Київ) Головного управління СБ України в АР Крим для вручення письмового повідомлення про підозру, а також проведення за його участі інших слідчих (процесуальних) дій опубліковані в газеті «Урядовий кур'єр», яка являється друкованим засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження: (№ 80 (8005) від 18.04.2025) та 18.04.2025 на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Однак, останній на виклики не з'явився та не повідомив про причини свого неприбуття, жодних заяв чи клопотань про перенесення часу проведення процесуальних дій до органу досудового розслідування не надав. У зв'язку із викладеним, орган досудового розслідування вважв, що останній переховується від органу досудового розслідування та суду.
Повідомлення про підозру ОСОБА_4 особисто не вручено, проте вжито заходи для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.
Згідно з ч. 8 ст. 135 КПК України, повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою - агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Відповідно до відомостей з Державної прикордонної служби України, щодо перетину державного кордону України ОСОБА_4 , лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями України в базі даних не виявлено.
28.04.2025 ОСОБА_4 оголошено у розшук. Здійснення розшукових заходів доручено співробітникам оперативного підрозділу 3 відділу УЗНД ГУ СБ України в АР Крим
В свою чергу, санкція статті 111-1 КК України, передбачає конфіскацію майна, як вид додаткового покарання.
Документами, які підтверджують право власності на майно, що арештовується, є відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно та відомості з Єдиного державного реєстру транспортних засобів.
Згідно даних реєстрів громадянину України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Сімферополь, АР Крим, паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 виданий Центральним РВ Сімферопольського МУ ГУМВС України в Криму, РНОКПП НОМЕР_2 , належить:
- земельна ділянка за адресою: Трудівська сільська рада, СТ \"ІНФОРМАЦІЯ_3\", ділянка НОМЕР_6, загальна площа (кв.м): 1197, форма власності: приватна власність, кадастровий номер: 0124787000:12:001:0048;
- вантажний автомобіль марки та моделі «ЗІЛ-ММЗ 4512», рік випуску: 1985, номер та серія знака: НОМЕР_3 , номер двигуна: НОМЕР_4 , код кольору-колір:2 - синій, місце реєстрації: АР Крим, Україна, дата реєстрації: 22.04.2009, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу: НОМЕР_5 .
Застосування зазначених обмежень надасть змогу зберегти майно, унеможливить його подальше приховання, відчуження, та забезпечити конфіскацію майна як виду додаткового покарання.
Крім того, арешт майна є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідуванні кримінального правопорушення. Для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збережені цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочинів.
Таким чином, з метою запобігання можливості приховування та відчуження цього майна, необхідно накласти арешт із забороною вчиняти будь-які дії щодо відчуження, розпорядження та користування вказаним майном.
Прокурор в судовому засіданні підтримала клопотання та просила його задовольнити.
Захисник в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання.
Слідчий суддя, заслухавши думку прокурора та захисника, дослідивши матеріали клопотання, дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до Постанови Європейського Суду з прав людини від 09 червня 2005 року по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Європейським Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності та не було свавільним.
Окрім того, Європейський суд через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення «Іатрідіс проти Греції»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Разом з цим, ЄСПЛ у рішеннях у справах «Амюр проти Франції» «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Украша-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» вказав, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються та метою, якої прагнуть досягти через вжиття таких заходів.
Так, у відповідності до усталеної практики ЄСПЛ в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення ЄСПЛ у справі «Іатрідіс проти Греції» від 25.03.1999). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення ЄСПЛ у справі «Антіш проти Франції» від 22.09.1994, «Кушоглу проти Болгарії» від 10.05.2007).
Крім того, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23.09.1982) Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986).
Водночас, у п. 38 рішення по справі «Ісмайлов проти Росії» від 16.10.2008 ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу).
Незважаючи на важливість критерію обґрунтованості підозри, визначення вказаного терміну в кримінальному процесуальному законодавстві відсутнє. Виходячи з положень ч. 5 ст. 9 КПК України та позиції Європейського суду з прав людини, яка відображена у п. 175 рішення від 21.04.2011 р. у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Також вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином, і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справах «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994 р., «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 р.).
Отже обґрунтована підозра не передбачає наявності переконання «поза розумним сумнівом» щодо вчинення особою кримінального правопорушення. Однак, вона повинна ґрунтуватись на об'єктивних фактах, встановлених на підставі наданих стороною обвинувачення доказів.
Таким чином слідчому судді необхідно з'ясувати, чи є підстави обґрунтовано вважати, що ОСОБА_4 міг вчинити інкриміноване йому кримінальне правопорушення. При цьому остаточна оцінка та кваліфікація конкретних діянь здійснюється судом під час розгляду справи по суті.
Приписами ч. 5 ст. 111-1 КК України встановлюється кримінальна караність діяння за добровільне зайняття громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, або добровільне обрання до таких органів, а також участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території або публічні заклики до проведення таких незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території.
Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя вважає, що слідчим доведена достатність підстав вважати, що підозрюваний може бути причетним до вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, що доводиться, зокрема, доданими до клопотання протоколами огляду та іншими доказами, з яких в сукупності слідує достатність доказової бази, яка встановлює причетність підозрюваного до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення.
Слідчий суддя вважає, що на час розгляду клопотання обґрунтованість повідомленої ОСОБА_4 підозри у вчиненні кримінального правопорушення є доведеною, тобто зазначені у клопотанні старшого слідчого обставини підтверджуються наданими фактичними даними, що містяться у матеріалах клопотання, досліджених у судовому засіданні, які у своїй сукупності переконують слідчого суддю у причетності ОСОБА_4 до вчинення кримінального правопорушення, яке йому інкримінується.
Доцільно зазначити те, що на цій стадії кримінального провадження слідчий суддя не вирішує питання наявності в діянні особи складу кримінального правопорушення та винуватості особи у вчиненні такого правопорушення, а лише встановлює наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, що може слугувати підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, на підставі доданих стороною обвинувачення до клопотання матеріалів.
При цьому правильність кваліфікації дій підозрюваного, умислу, так само як і наявність чи відсутність в його діях складу злочину, вирішуються виключно вироком суду та не підлягають вирішенню на досудовому провадженні.
Приписами статті 172 КПК України передбачено, що клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.
18.04.2025 та 10.09.2025 р.р. в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - газеті «Урядовий кур'єр» та на веб-сайті Офісу Генерального прокурора було опубліковано повістки про виклик підозрюваного ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Згідно ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Відповідно до ч.1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 173 КПК України передбаченого, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Обов'язок доведення необхідності застосування заходів забезпечення кримінального провадження покладено на слідчого чи прокурора також і ч.3 ст. 132 КПК України.
Відповідно до санкції ч. 5 ст. 111-1 КК України, за вчинення вказаних злочинів, передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Таким чином, є передбачені кримінальним процесуальним законом підстави для накладення арешту на майно, підозрюваного ОСОБА_4 , з метою забезпечення можливої конфіскації даного майна, як виду покарання.
Таким чином, слідчий суддя, враховуючи зазначені положення закону, виходячи з принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, а також зважаючи, що сторона кримінального провадження, що звернулась із клопотанням про накладення арешту, довела необхідність арешту, приходить до висновку, що клопотання слідчого підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. 132, 170, 173, 309 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання старшого слідчого 1 відділу слідчого управління (з дислокацією у м. Київ) ІНФОРМАЦІЯ_2 лейтенант ОСОБА_3 про накладення арешту на майно, власником якого є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваний у кримінальному провадженні № 2024011000000200 від 08.08.2024 року, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 5 ст. 111-1 КК України- задовольнити.
Накласти арешт на майно, яке перебуває у власності підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Сімферополь Автономної Республіки Крим, а саме на:
- земельну ділянку за адресою: Трудівська сільська рада, СТ \"ІНФОРМАЦІЯ_3\", ділянка НОМЕР_6, загальна площа (кв.м): 1197, форма власності: приватна власність, кадастровий номер: 0124787000:12:001:0048, шляхом заборони державним реєстраторам та органам державної реєстрації прав (в тому числі, але не виключно Міністерству юстиції України та його територіальним органам), виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб'єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора вчиняти реєстраційні дії з вказаним майном;
- вантажний автомобіль марки та моделі «ЗІЛ-ММЗ 4512», рік випуску: 1985, номер та серія знака: НОМЕР_3 , номер двигуна: НОМЕР_4 , код кольору-колір:2 - синій, місце реєстрації: АР Крим, Україна, дата реєстрації: 22.04.2009, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу: НОМЕР_5 , шляхом заборони територіальним органам з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ України (сервісним центрам МВС) та центрам надання адміністративних послуг вчиняти реєстраційні дії з вказаним майном.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Копію ухвали негайно після її постановлення вручити учасникам процесу, третім особам, власнику майна, які присутні під час оголошення ухвали. У разі відсутності таких осіб під час оголошення ухвали копія ухвали надіслати їм не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.
Роз'яснити сторонам кримінального провадження, що підозрюваний, захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково, арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за їх клопотанням, якщо вони доведуть, що в подальшому в застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Слідчий суддя: