Справа №:759/24092/24
Провадження №: 2/755/3826/25
"25" червня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді Гончарука В.П.
при секретарі Печуркіної Я.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за найм житлового приміщення,
Позивач, звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить суд стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на її користь суму заборгованості за договором оренди та комунальні послуги у розмірі 107 353,77 грн., а також судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 06.11.2021 року між ОСОБА_1 та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір оренди майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира належить Позивачеві на праві приватної власності згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.01.2021 року за реєстровим номером 113, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Плющ Ю.В. право власності на яку зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності згідно витягу від 28.01.20221 року за індексним номером 242101262.
Оренда майна почала діяти з моменту укладання Договору, з 06.11.2021 року. Згідно до умов Договору оренда мала діяти до 06.05.2022 року, проте в силу ч. 2 ст. 822 ЦК України договір продовжив бути укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк, тобто на 6 місяців з 07.05.2022 року до 07.11.2022 року.
Останній платіж за Договором був здійснений 11.02.2022 року. Далі із початком повномасштабної війни 24.02.22 року оплати припинилися. У зв'язку із війною у позивача сталася особиста трагедія, від якої вона досі не може оговтатися, - її батька було розстріляно окупантами. Позивачу було морально важко і її стан ще більше погіршувався через порушення Відповідачами умов Договору.
Оскільки Відповідачі продовжували користуватись орендованим майном, не звільнили приміщення, Договір в силу ст. 764 ЦК України та ч. 2 ст. 822 ЦК України продовжив свою дію ще на 6 місяців. Позивачу вдалося більш-менш адекватно зв'язатися і поспілкувався з Орендарями в червні 2022 року, проте жодних сплат за договором оренди майна вона й досі не отримала так як і не отримала коштів за використанні відповідачами комунальні послуги, які були сплачені позивачем.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 грудня 2024 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
До Дніпровського районного суду міста Києва від позивача надійшла заява про розгляд справи без її участі. В даній заяві позивач наполягає на задоволення позовних вимог в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином, поважність причин неявки не повідомили та не надали обгрунтованих доказів, які б вказували про неможливість бути присутніми в судовому засіданні.
Відповідачі відзив на позов не подали та не спростували доводи викладені у позовній заяві стороною позивача.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, яка полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно частин 1 та 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.
В судовому засіданні встановлено, що квартира по АДРЕСА_1 належить Позивачеві на праві приватної власності згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.01.2021 року за реєстровим номером 113, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Плющ Ю.В. право власності на яку зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності згідно витягу від 28.01.2021 року за індексним номером 242101262.
06.11.2021 року між ОСОБА_1 та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір оренди майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 Договору в порядку та на умовах визначених цим договором , Орендодавець зобов'язується передати орендареві у строкове платне користування , а орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування приміщення, що визначене у цьому договорі, та зобов'язується сплачувати орендодавцеві орендну плату. Орендодавець передає в оренду Орендареві наступне майно: приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно п. 2.1 Договору, даний договір укладається на термін 6 місяців, вступає в силу з 06.11.2021 року та діє до 06.05.2022 року включно.
Відповідно п. 3.1 Договору, місячна орендна плата за користування майном складає 12 000,00 грн.
В силу п. 3.2 Договору, за згодою сторін орендар сплачує орендодавцю орендну плату за перший та останній місяці оренди приміщення зазначеного у п. 1.2 в розмірі 24 000,00 грн., в момент підписання договору.
Пунктом 3.3 Договору, встановлено, що орендар сплачує орендну плату орендодавцеві за кожний наступний календарний місяць користуванням приміщенням, що орендується наперед 6 числа поточного місяця. Максимальний строк прострочки платежу, за попередньою домовленістю 4 дні.
Відповідно до п. 4.1.1 Договору, орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 626ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до частини 1 статті 760 ЦК України визначено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Згідно зі статтею 6, частиною першої статті 627та частиною 1 статті 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1, 3 статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. До договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Договір найму житла укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 811 ЦК України).
Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому (частина 1, 2 статті 812 ЦК України).
За змістом частини 1 статті 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
За статтею 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Договір найму житла укладається на строк, встановлений договором (частина 1 статті 821 ЦК України).
Відповідно до частини 3 статті 815 ЦК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за житло.
За змістом частин 1-3 статті 820 ЦК України розмір плати за користування житлом встановлюється у договорі найму житла. Одностороння зміна розміру плати за користування житлом не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Наймач вносить плату за користування житлом у строк, встановлений договором найму житла. Якщо строк внесення плати за користування житлом не встановлений договором, наймач вносить її щомісяця.
Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму (частина 2 статті 762 ЦК України).
Таким чином, уклавши зазначений Договір оренди житлового приміщень від 06.11.2021 року на умовах, викладених у ньому, відповідачі тим самим засвідчили свою згоду та взяли на себе зобов'язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.
Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду, наймачі сплатили 6 000,00 грн., 06.11.2021 року, що зафіксовано в додатку до договору оренди від 06.11.2021 року, а також сплатили готівкою 12.11.2021 року 18 000,00 грн., і таким чином в листопада 2021 року наймачі сплатили за найм квартири за перший і за останній місяць оренди.
Таким чином, орендна плата була сплачена Орендарями в перший, другий, третій та останній місяці оренди повністю в сумі 48 000,00 грн; четвертий місяць оренди був сплачений частково в сумі 7 000,00 грн. і починаючи з четвертого місяця оренди (лютий 2022 року, борг 5 000,00 грн.) по передостанній місяць оренди (вересень 2022 року), а це 7 місяців (84 000,00 грн.) орендна плата не сплачувалась.
У зв'язку з Загальна сума заборгованості з платежів за оренду без урахування комунальних платежів становить 89 000,00 грн.
Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором, що узгоджується з нормою ст. 764 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі продовжували користуватися житловим приміщенням що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , по листопад 2022 року.
Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини ( умислу або необережності ), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
По даній справі відповідачами не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання цивільного зобов'язання сталось не з їх вини. Тоді як, відповідачі, в порушення умов договору оренди від 06.11.2021 року порушувала строки внесення орендної плати з 11.02.2022 року, коли був внесений останній платіж за орендну плату.
Тобто відповідачі порушивши умови договору оренди квартири від 06.11.2021 року, не сплачували вчасно орендну плату, чим порушили законні права позивача за вказаним правочином.
Разом з тим, суд вказує на те, що відповідачі не надали суду жодних доказів на підтвердження повної оплати коштів за оренду квартири, не надали доказів на підтвердження підписання сторонами акта повернення квартири позивачу після закінчення строку договору чи доказів вчинення будь-яких дій щодо спонукання позивача прийняти майно з оренди, суд дійшов висновку, що саме відповідачі, як орендарі житлового приміщення, є відповідальним за орендоване майно протягом фактичного користування ним, та несуть тягар утримання орендованого приміщень та зобов'язані згідно з прийнятими на себе зобов'язаннями сплачувати визначені договором платежі за весь час фактичного знаходження майна в оренді (такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, сформульованою Верховним Судом у постанові від 16 квітня 2018 року у справі № 910/6737/16).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (пункт 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
У відповідності п. 3.7 Договору, Орендар також несе всі витрати з утримання та експлуатації приміщення, що орендується, сплачує належні платежі за збори (в тому числі послуги з газо-, водо-, енергопостачання , послуги за користування інтернетом, консьєржем, охороною та таке інше) згідно з виставленими з ЖЕКом.
Згідно п. 4.1.2 Договору, орендар зобов'язаний здійснюваьт оплату комунальних та інших послуг (електро - , водо- , теплопостачання, послуги зв'язку).
Таким чином, загальна сума заборгованості з комунальних платежів (послуг) за весь період дії Договору становить 18 353,69 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості за житлово-комунальні послуги, долученого до матеріалів справи стороною позивача та який не оспорювався відповідачами у справі.
Крім того, позивачем, 06 листопада 2024 року було направлено претензію відповідачам, щодо погашення заборгованості за вищевказаним договором оренди та за використані житлово-комунальні послуги станом на 21.04.2024 року в загальній сумі 107 353, 77 грн., яка залишилась без належного виконання.
Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за найм житлового приміщення.
Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі по 605,60 грн., з кожного.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2-5, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 11, 15, 16, 509, 525, 526, 610-612, 615, 622, 625, 626, 629, 651, 653, 759-763, 782, 810, 811, 813, 815, 820, 824, 901, 907 ЦК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за найм житлового приміщення, - задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 107 353,77 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі по 605,60 грн., з кожного.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне рішення суду виготовлено 25 червня 2025 року.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач:
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 );
Відповідачі:
ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ).
ОСОБА_3 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 ).
Суддя: