Номер провадження 2/754/1295/25
Справа №754/15580/24
Іменем України
11 вересня 2025 року Деснянський районний суд м.Києва у складі:
головуючого судді Зотько Т.А.
за участю секретарів судового засідання Нагорної М.В., Юхименко А.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди внаслідок пошкодження майна,
Позивач звернулася до Деснянського районного суду м. Києва із позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди внаслідок пошкодження майна. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.08.2024 року о 03:00 год. відповідач створював значний шум, включаючи гучну музику та порушуючи спокій мешканців будинку. З метою припинення вказаних дій позивач разом зі своєю дружиною вимушений був тричі здійснювати виклики патрульної поліції, внаслідок чого відносно відповідача було складено протокол про адміністративне правопорушення. Після цього 23.08.2024 о 5.30 годині від сусідів позивачу стало відомо про пошкодження належного позивачу на праві власності транспортного засобу - автомобіля «Ford Fokus» д.н.з. НОМЕР_1 . Позивач вказав, що саме відповідач своїми умисними діями, що виразились у завданні шкоди належному йому транспортному засобу завдав йому матеріальних збитків, внаслідок чого він був вимушений звернутись до патрульної поліції, однак оскільки розслідування було проведено з порушенням норм чинного законодавства, відповідач уник відповідальності за вчинене, а він вимушений звертатись до суду з вище вказаним позовом за захистом своїх порушених прав та просив стягнути з відповідача майнову шкоду у розмірі 37 748,00 грн., на відшкодування моральної шкоди 20 000,00 грн. та понесені судові витрати.
Ухвалою Деснянського районного суд м. Києва від 24.05.2024 року у вказаній вище справі вирішено питання про доцільність її розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання, учасникам процесу роз'яснено право подати заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань відповідно до положень чинного ЦПК України.
У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідач, в особі свого представника - адвоката Синчанського С.О. у встановленому законом порядку, подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що відносно відповідача не було зареєстровано кримінального провадження за заявою позивача у зв'язку з відсутністю даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення. Загалом відсутні будь-які докази на підтвердження заявлених позивачем вимог, а твердження, що відповідач пошкодив автомобіль позивача є таким, що не відповідає дійсності, а відтак позовна заява не підлягає задоволенню.
В судовому засіданні позивач та його представник - адвокат Чернишов К.О. вимоги позову підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та поданих по суті спору заявах.
Відповідач та його представник - адвокат Синчанський С.О. позовні вимоги не визнали у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позов та поданих по суті спору заявах.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи та їх представників, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, дійшов до наступних висновків.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина 1 статті 3 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (частини 1-4 ст. 12 ЦПК України).
Судом встановлено, що 23.08.2024 звернення позивача щодо вчинення можливих протиправних дій було зареєстроване Деснянським УП ГУНП у м.Києві до ІКС ІПНП №ЄО 41894, однак у зв'язку з відсутністю даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення та неможливістю у зв'язку з цим внести відповідну інформацію до ЄРДР, звернення передано до СДОП для розгляду згідно з вимогами закону України «Про звернення громадян» або в порядку визначеному Законом України про адміністративні правопорушення (а.с.14).
З Наряду-Замовлення №ФОК067127 вбачається, що ОСОБА_1 замовив запасні частини та матеріали на загальну суму 29 000,00 грн. (а.с.15).
Відповідно до Акту наданих послуг, виконання робіт, вартість виконаних робіт та запасних частин, які сплачує замовник склала 27 500,00 грн. (а.с.16). Аналогічна інформація викладена в рахунку №49 від 28.08.2024 (а.с.17).
Згідно з ч. 2 ст. 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
У частинах першій, другій статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Як зазначено у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992р. № 6, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Для застосування такої відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
При цьому саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 910/6657/16, від 07.02.2018 у справі № 917/1651/16, а також у постановах Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі № 3-1071гс16, від 28.01.2015 у справі N 3-210гс14.
Згідно із ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Як роз'яснено у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправні поведінка заподіювана шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювана, г) вина.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 95 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивачем на доведення вини відповідача надано суду копію заяви свідка ОСОБА_3 , з якої убачається, що дійсно вказана особа 23.08.2024 о 04.50 год. почув гуркіт, який долинав з двору будинку, коли він вийшов у двір будинку АДРЕСА_1 , то побачив, як через двір по асфальтованій доріжці рухався відповідач, разом вони направились до під'їзду, разом зайшли до ліфта, щоб повернутись по домівках, більше він нікого у дворі не бачив.
Разом з тим, клопотання про допит вказаної особи в якості свідка позивачем заявлено не було, посилаючись на той факт, що особа відмовилась з'явитись до суду.
При цьому, дослідивши вказану заяву, судом не встановлено обставин, які б достеменно свідчили про те, що відповідач 23.08.2024 перед тим, як зустрівся з ОСОБА_3 у дворі будинку АДРЕСА_1 вчинив будь-які дії неправомірного характеру стосовно транспортного засобу, належного позивачу.
Як вбачається з копії постанови Деснянського районного суду м.Києва від 24.09.2024, провадження у справі про притягнення відповідача ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст..173 КУпАП щодо події, що відбулась 23.08.2024 з 22.00 до 03.00 год. - закрито за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
З огляду на вищезазначене, враховуючи надані позивачем докази, вимоги діючого законодавства, суд дійшов висновку, що позивачем не надано суду належних та достовірних доказів на доведення тієї обставини, що дії відповідача були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи у спричиненні шкоди належному позивачу на праві власності транспортному засобу.
Згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, а також в зв'язку з пошкодженням майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до роз'яснень, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Враховуючи той факт, що позивачем не доведено наявність провини відповідача у спричиненні пошкоджень належному позивачу на праві власності транспортному засобу, відтак суд приходить до висновку про відсутність підстав для відшкодування з відповідача на користь позивача моральної шкоди.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як роз'яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Враховуючи встановлені за наслідками розгляду справи обставини та досліджені на їх підтвердження докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Керуючись ст..129 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 22, 23, 1166 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 10, 12, 76-79, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди внаслідок пошкодження майна - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Дані позивача: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 );
Дані відповідача: ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ).
Повний текст рішення суду виготовлено 22.09.2025.
Суддя: Т.А.Зотько