ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/7783/25
провадження № 2/753/6885/25
/ЗАОЧНЕ/
25 серпня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Цимбал І.К.
за участю секретаря судового засідання - Козін В.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права особистої власності, -
Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просить визнати за нею право особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням суду було розірвано. В період спільного проживання, 25.01.2019 позивачем було продано квартиру, яка належала їй на праві особистої приватної власності, яка була розташована по АДРЕСА_2 та 16.02.2019, задля поліпшення житлових умов позивачем, придбано квартиру АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що набуття квартири за її особисті кошти, свідчить про те, що таке майно не є спільною сумісною власністю подружжя, та відповідач не має прав власності, тому просить позовні вимоги задовольнити.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи судом повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило, відзив на позовну заяву не подавав, а тому, відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність останнього та ухвалити у справі заочне рішення за згодою представника позивача.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.
В судовому засіданні встановлено, що 12 листопада 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1931, серії НОМЕР_1 від 12.11.2011 року /а.с.7/.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10.09.2024 шлюб між сторонами було розірвано /а.с. 9-10/. Рішення набрало законної сили.
Під час шлюбу, 25.01.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_1 продала квартиру АДРЕСА_3 /а.с. 11-12/.
Відповідно до п. 1.2 договору, квартира, що відчужується за договором належить продавцю на праві особистої приватної власності на підставі договору дарування квартири.
Відповідно до п. 2.1 договору продаж квартири вчиняється за 1083674,59 грн.
16.02.2019 року на ім'я ОСОБА_1 було придбано квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 - вартістю 1 103 625, 00 грн., що вбачається із договору купівлі-продажу квартири від 16.02.2019року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кірюховою Н.С., зареєстровано в реєстрі під № 318 / а.с.13-14/.
У позові позивач зазначає, що кошти для купівлі квартири за адресою: АДРЕСА_4 , вона отримала від продажу квартири, яка належала їй особисто на праві власності та знаходилась за адресою: АДРЕСА_5 .
При дослідженні вказаного договору купівлі-продажу вбачається, що квартира, яка знаходилась за адресою: АДРЕСА_5 , належала позивачці на підставі права приватної власності на підставі договору дарування, посвідченого 11.01.2017 Сьомою київською державною нотаріальною конторою за реєстровим №1-17.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не можна вважати безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Така правова позиція викладена в постанові Пленуму Верховного суду України по справі № 6-846цс16 від 12 жовтня 2016 року.
Згідно ч.1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно ч.1 ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до пункту 3 частини 1статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені статтею 57 СК України, відповідно до пунктів 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до роз'яснень наданих у п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21.12.2007 року №11, не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
У зв'язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Відповідно до вимог ч.1ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З наведених вище доказів вбачається, що квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 69,42 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1745808080000, хоча і була придбана під час шлюбу сторін, але за особисті кошти позивача.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати, проти вимог щодо стягнення судових витрат з відповідача на користь позивача заявлено не було, тому судовий збір залишено за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 19, 81, 89, 258, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, ст.ст. 57, 60, 63, 65, 69-72 СК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права особистої власності - задовольнити.
Визнати квартиру, яка розташована за адресою АДРЕСА_4 , загальною площею 69,42 кв.м, житловою площею 41,6 кв.м, особистою приватною власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення суду було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Головуючий: І.К. Цимбал