Справа № 296/10023/25
2-а/296/127/25
22 вересня 2025 рокум.Житомир
Корольовський районний суд м. Житомира в складі:
головуючої судді Пилипюк Л. М., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
08 вересня 2025 року до Корольовського районного суду міста Житомира звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про скасування постанови про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення. Позовна заява підписана та подана до суду представником позивача адвокатом Бойком А. С.
Позов обґрунтовано тим, що постановою інспектора відділу поліції № 1 (м. Житомир) Житомирського РУП № 1 ГУНП в Житомирській області Буханкевича Д. О. серії ЕНА № 5504440 від 17 серпня 2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 гривень. 17 серпня 2025 року водій ОСОБА_1 , рухаючись автомобілем по Житомирській об'їзній дорозі, на відповідній транспортній розв'язці з'їхав у північному напрямку із автодороги М-06 на автодорогу М-21 Виступовичі-Житомир-Могилів-Подільський, під'їжджаючи до відповідного перехрестя зупинився, даючи дорогу транспортним засобам, що рухалися по автодорозі М-21, і продовжив рух. Одразу після цього позивач був зупинений співробітниками поліції, які повідомили, що ОСОБА_1 порушив вимоги дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу».
Позивач вважає оскаржувану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки зміст постанови не відповідає фактичним обставинам. Працівник поліції дійшов висновку про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, керуючись лише припущеннями. З наданого відповідачем відеозапису вбачається, що фіксування починається в салоні службового автомобіля, тобто з моменту, коли поліцейський вже оформляв оскаржувану постанову. Копію оскаржуваної постанови поліцейський Пастушенку В. А. не надав, а лише відірвав частину постанови, де зазначено реквізити для сплати штрафу. Відеозапис, який наданий відповідачем, не містить фіксування вчинення позивачем адміністративного правопорушення. На думку позивача, суб'єкт владних повноважень, притягаючи його до адміністративної відповідальності, не дотримався вимог закону, об'єктивно не з'ясував обставин справи та не надав доказів на підтвердження правомірності свого рішення.
На підставі наведеного позивач просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5504440 від 17 серпня 2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Ухвалою судді Корольовського районного суду міста Житомира від 10 вересня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі та призначено судове засідання у відповідності до вимог ч. 1 ст. 286 КАС України.
15 вересня 2025 року до суду від представника відповідача Головного управління Національної поліції в Житомирській області надійшов відзив на позовну заяву. Заперечуючи вимоги позову, представник відповідача зазначає, що доказами вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, є оскаржувана постанова та відео-докази, що долучені позивачем до матеріалів позову. Представник відповідача також зазначає, що за правовою характеристикою правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП вважається закінченим з моменту допущеного проступку. Не мають значення наступні дії та виправдання порушника. Поліцейський, який склав оскаржувану постанову, правильно сформулював кваліфікуючу ознаку. Також представник відповідача зазначає, що хоч КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення на суб'єкта владних повноважень, однак це не може розумітися як повне звільнення позивача від доказування тих обставин, на які він вказує. А тому, позивач має довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги. На підставі наведеного представник відповідача просить в задоволенні позову відмовити.
Беручи участь у судовому засіданні 16 вересня 2025 року, ОСОБА_1 позов підтримав у повному обсязі з підстав, які зазначені в позовній заяві. Після дослідження судом відеозапису позивач заявив про можливість подальшого розгляду справи за його відсутності. Крім того, 16 вересня 2025 року позивач подав до суду заяву про подальший розгляд справи без його участі.
Представник відповідача у призначене судове засідання не з'явився, у відзиві на позовну заяву просив розгляд справи здійснювати без участі представника ГУНП в Житомирській області.
За наявності згоди учасників процесу суд постановляє ухвалу про подальший розгляд справи в письмовому провадженні.
Дослідивши наявні в справі докази, враховуючи доводи та аргументи сторін, суд установив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Суд установив, що постановою серії ЕНА № 5504440 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху , зафіксоване не в автоматичному режимі від 17 серпня 2025 року, яка складена інспектором відділу поліції № 1 (м. Житомир) Житомирського РУП № 1 ГУНП в Житомирській області Буханкевичем Д. О., водія транспортного засобу з номерним знаком НОМЕР_1 , ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 гривень.
Відповідно до змісту вищевказаної постанови 17 серпня 2025 року о 12 год. 04 хв. у с. Оліївка по вул. Ступницького, 10, водій ОСОБА_1 не виконав вимогу дорожнього знаку 2.1,виїждаючи з другорядної дороги на головну не надав переваги в русі транспортному засобу, який рухався у смузі, на яку виїжджав, чим порушив п. 33 Правил дорожнього руху.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 № 1306 (із змінами та доповненнями).
Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Дорожні знаки поділяються на групи. Відповідно до підпункту 2.1 п. 33 Правил дорожнього руху дорожній знак «Дати дорогу» відноситься до знаків пріорітету.
Дорожній знак 2.1 «Дати дорогу». Водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під'їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі, а за наявності таблички 7.8 - транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з частиною 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З метою встановлення нормативно-правового регулювання здійснення проваджень уповноваженими особами Національної поліції України у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, наказом №1395 від 07.11.2015 року МВС України затверджено відповідну Інструкцію (далі - Інструкція).
Пунктом 2 розділу ІІІ наведеної Інструкції передбачено, що постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ч.1 ст.122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Пунктом 9, 10 розділу ІІІ Інструкції передбачено, що розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка. Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до п.5 розділу IV Інструкції постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (додаток5), складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту10 розділу ХІV цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції. За наявності технічної можливості після винесення постанови в електронній формі у вигляді стрічки на мобільному логістичному пристрої відображається двовимірний штрих-код (QR-код), що містить інформацію з реквізитами для сплати штрафу.
Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати статті 283 КУпАП.
Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено (ч. 1 ст. 285 КУпАП).
Суд зазначає, що всупереч встановленому КАС України обов'язку доказування, відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови.
Суд ураховує, що п. 7 оскаржуваної постанови «До постанови додаються» зазначено: «відео з портативного відеорестратора номер 857118».
Суд дослідив наявний у справі відеодоказ, однак зафіксовані на нього обставини не підтверджують порушення позивачем Правил дорожнього руху, зокрема, факту порушенням ним вимог дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу». Фіксування здійснюється з моменту, коли позивач перебуває в службовому автомобілі поліцейського, коли останній вже складає оскаржувану постанову.
З дослідженого відеозапису не можливо встановити, що ОСОБА_1 допустив порушення Правил дорожнього руху.
Факт наявності знаку 2.1 «Дати дорогу» на відповідній ділянці дороги ( с. Оліївка по вул. Ступницького, 10) та факт невиконання ОСОБА_1 вимог цього знаку суб'єкт владних повноважень жодним доказом не підтвердив. Суд ураховує, що ОСОБА_1 , надаючи пояснення в судовому засіданні, заперечив факт наявності дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» на відповідній ділянці дороги.
В адміністративному судочинстві діє презумпція винуватості суб'єкта владних повноважень, яка полягає в тому, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Суд зазначає, що не може бути доказом вчинення адміністративного правопорушення оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки така постанова за своєю природою є результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення після збору та дослідження доказів вчинення такого правопорушення.
Суд відхиляє покликання представника відповідача на наявність відеодоказу на підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, оскільки такий відеодоказ не містить фіксування факту порушення позивачем Правил дорожнього руху, а лише фіксує процедуру складання оскаржуваної постанови.
Візуальне спостереження працівника поліції щодо вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, не зафіксоване у встановленому Законом порядку, зокрема, шляхом складання схем, планів місця вчинення правопорушення, здійснення повної та безперервної відео чи фотофіксації тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, в межах адміністративних прав щодо оскарження правомірності рішень суб'єкта владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності саме на суб'єкта владних повноважень покладається обов'язок доведення правомірності свого рішення та подавати на підтвердження цього всі можливі докази. В такий же спосіб законодавство закріплює презумпцію протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, яку останній має спростувати, застосовуючи всі можливі процесуальні механізми.
Однак в межах даної справи відповідачем не надано доказів на підтвердження правомірності свого рішення, а судом з наявних матеріалів справи не встановлено жодних обставин, що свідчили б про зворотне. На основі цього суд також приходить до висновку, що відповідачем не спростовано презумпцію, що закріплена у ч. 2 ст. 77 КАС України та не доведено правомірність свого рішення, а отже, з урахуванням також вищенаведених обставин та положень законодавства, таке рішення підлягає скасуванню.
Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що за результатом розгляду справ суд дійшов висновку про задоволення позову, тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати на сплату судового збору в розмірі 605,60 гривень.
Щодо розподілу судових витрат позивача на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 КАС України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Суд установив, що 05 вересня 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Бойком А. С. укладено договір № 05-09/25 про надання правничої допомоги (далі по тексту рішення - Договір) з метою надання позивачу правничої допомоги адвокатом у цій справі.
Відповідно до п. 3.1 Договору розмір гонорару, порядок його обчислення і внесення, порядок повернення гонорару визначається за домовленістю сторін шляхом складання та підписання Акту узгодження суми гонорару та порядку розрахунків. Сторони погоджують розрахунок (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги.
15 вересня 2025 року адвокат Бойко А. С. та Пастушенко В. А. узгодили та підписали розрахунок (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до вказаного розрахунку адвокатом надані такі послуги: 1) усна консультація з вивченням матеріалів справи (40 хвилин) - 500 гривень; 2) складання позовної заяви з оформленням додатків до неї та вивчення судової практики (4 години) - 3 000 гривень. Загальний розмір гонорару адвоката - 3500 гривень.
Платіжною інструкцією від 15 вересня 2025 року підтверджено, що Пастушенко В. А. перерахував Бойку А. С. 3 500 гривень, призначення платежу - плата за надання правничої допомоги за договором 05-09/25 від 05 вересня 2025 року.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд дійшов висновку, що справа не входить до категорії складних, не потребує значного часу для формування правових позицій, відтак, зважаючи на принцип розумності та справедливості, суд вбачає необхідність зменшення загального розміру витрат на правничу допомогу сторони позивача до 2 000 гривень. Виходячи з обставин справи і предмету спору, суд вважає, що вказаний розмір витрат на правничу допомогу є співмірним зі складністю справи, не є завищеним та не суперечить принципам розумності та справедливості.
Керуючись ст. 2, 5-10,20,44,47,48,241,243-246, 268, 271, 286 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задовольнити.
Скасувати постанову серії ЕНА № 5504440 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 17 серпня 2025 року, яка складена інспектором відділу поліції № 1 (м. Житомир) Житомирського РУП № 1 ГУНП в Житомирській області Буханкевича Дмитром Олеговичем, та якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Провадження по справі про адміністративне правопорушення - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Житомирській області на користь ОСОБА_1 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок судового збору та 2000 (дві тисячі) витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Корольовського районного суду
міста Житомира Лілія ПИЛИПЮК