Справа № 278/3415/24
22 вересня 2025 року м. Житомир
Суддя Житомирського районного суду Житомирської області Дубовік О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, -
Позивач звернулась до суду із вище вказаною позовною заявою, у якій просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь 12909,37 грн майнової шкоди, 3000,00 грн моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 19.12.2023 Житомирським районним судом Житомирської області було ухвалено вирок у справі №278/5471/23, яким затверджено у кримінальному провадженні № 12023060410000632 угоду про визнання винуватості від 30 жовтня 2023 року між прокурором Житомирської окружної прокуратури та обвинуваченою ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначено узгоджене покарання у виді позбавлення волі строком п?ять років та на підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням протягом одного року трьох місяців іспитового строку, якщо вона протягом визначеного судом строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов'язки.
Вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, ОСОБА_2 спричинила потерпілій ОСОБА_1 матеріальну шкоду на загальну суму 12909,37 грн.
Крім того, такими діями відповідача позивачу заподіяно моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 3000,00 грн.
Ухвалою суду від 25.06.2024 року позовну заяву було залишено без руху та надано заявнику строк для усунення її недоліків тривалістю 10 днів з дня отримання примірника цієї ухвали.
Ухвалою суду від 23.07.2024 року було продовжено строк для усунення недоліків тривалістю 10 днів з дня отримання примірника цієї ухвали.
Ухвалою суду від 04.11.2024 року було продовжено строк для усунення недоліків тривалістю 10 днів з дня отримання примірника цієї ухвали. На виконання вимог суду визначені недоліки були усунені позивачем.
Судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач отримала ухвалу суду про відкриття провадження у справі. Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення повернулось до суду із відмітною про вручення (а.с. 50).
Враховуючи, що справа призначена до розгляду у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, ненадходженням від відповідача відзиву на позовну заяву, суд вирішив проводити розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.
З матеріалів справи вбачається, що 19.12.2023 Житомирським районним судом Житомирської області було ухвалено вирок у справі №278/5471/23, яким затверджено у кримінальному провадженні № 12023060410000632 угоду про визнання винуватості від 30 жовтня 2023 року між прокурором Житомирської окружної прокуратури та обвинуваченою ОСОБА_2 , якою ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначено узгоджене покарання у виді позбавлення волі строком п?ять років та на підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням протягом одного року трьох місяців іспитового строку, якщо вона протягом визначеного судом строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов'язки (а.с.9).
Сторони угоди кваліфікували діяння ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 185 КК як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у житло, вчинене в умовах воєнного стану (а.с.7).
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відтак, даний вирок є преюдиційним для розгляду даної цивільної справи Житомирським районним судом Житомирської області.
Вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, ОСОБА_2 спричинила потерпілій, ОСОБА_1 матеріальну шкоду на загальну суму 12909,37 грн, що підтверджується наступним:
-копією фототаблиці викраденого майна (а.с. 36);
-постановою про призначення товарознавчої експертизи від 10.10.203 року (а.с.37);
-постановою про уточнення до постанови про призначення товарознавчої експертизи від 12.10.203 року (а.с.38);
-висновком експерта за результатами проведення судової товарознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12023060410000632 від 18.10.2023 року за №2070/2077-2082/23-25 (а.с.40-47).
Відтак суд приходить до висновку, що позовна вимога щодо відшкодування матеріальної шкоди підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди.
Позивач просить стягнути з відповідачки моральну шкоду у сумі 3000,00 грн, посилаючись на наявність психологічно травмуючого фактору (неправомірні дії відповідачки), користуючись принципами розумності та справедливості.
За змістом ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст.5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України являється завданням цивільного судочинства.
Як вбачається зі змісту ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитки в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням її речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Власник, права якого порушені, згідно з ч. 3 ст. 386 ЦК України, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).
За приписами ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Отже, для застосування положень ст. 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести, що шкоду позивачу завдано саме неправомірними діями чи бездіяльністю особи, на яку покладається відповідальність відшкодувати шкоду, а саме необхідна наявність таких складових елементів як: а) протиправна поведінка; б) настання шкоди; в) прямий причинно-наслідковий зв'язок між першим та другим елементами; г) вина завдавача шкоди.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 2 Постанови від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Отже, цивільне законодавство у деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 03.12.2014 року у справі № 6-183цс14, постановах Верховного Суду від 11.12.2018 року у справі № 759/4781/16-ц, від 11.09.2019 року у справі № 203/2378/14-ц та від 28.08.2019 року у справі № 638/20603/16.
З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України), відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (п. 1 ч. 2 ст.1167, ч. 5 ст.1187 цього Кодексу). Потерпіла подала докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду. Водночас, відповідач, незважаючи на надання судом можливості навести власні доводи, спираючись при цьому на докази, таких суду не надав.
З врахуванням наведеного, суд приходить до переконання, що доводи щодо заподіяння саме відповідачем шкоди, протиправність його поведінки, а також розмір матеріального збитку доведено належними та допустимими доказами, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є доведеними та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних - душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно із п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього у її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Протиправна поведінка відповідача підтверджується у сукупності достатнім об'ємом доказів, наслідком якої стало позбавлення позивача реалізації своїх звичок і бажань.
Вирішуючи питання про розмір компенсації за нанесену моральну шкоду, суд виходить з характеру і тривалості страждань позивачки й істотних змін способу її життя.
На підставі вищевикладеного, заявлену позивачем суму відшкодування моральної шкоди у сумі 3000,00 грн, суд вважає за доцільне задовольнити.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору при подачі позовної заяви, в порядку ст. 141 ЦПК України суд, враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, стягує судовий збір з відповідача на користь держави.
Керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 89, 141, 259, 264, 265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12909,37 грн майнової шкоди.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3000,00 грн моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1211,20 грн судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .
Суддя О. М. Дубовік