Справа № 344/3388/23
Провадження № 11-кп/4808/468/25
Категорія ст.183 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
18 вересня 2025 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_3
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження за апе-ляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 вересня 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 вересня 2025 року обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 30 жовтня 2025 року (включно).
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу. Просив скасувати ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01.09.2025 року про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та постановити нову, якою змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт.
Вважає, що прокурором не було доведено наявність ризиків, яким слід запобігти, оскільки вони мають бути підтверджені. Припущення прокурора про наявність, вищевказаних ризиків, якщо вони не ґрунтуються на доказах, визначених ст. 84 КПК, не може вважатися належною метою обрання запобіжного заходу у розумінні ч.1 ст. 177 КПК України.
Звертає увагу на те, що ОСОБА_7 не переховувався від органів досудового розслідування та суду у попередніх кримінальних провадженнях. За час досудового розслідування та суду не було отримано інформації, що ОСОБА_7 , його рідні намагалися впливати на свідків, експертів. Також немає інформації про вплив на свідків в попередніх кримінальних провадженнях.
Вважає безпідставним посилання суду на можливість вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки відсутні інформація про внесення в ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 чи що він готується вчинити нове кримінальне правопорушення, або що він продовжує вчинення кримінального правопорушення в якому обвинувачується.
Вважає, що доводи суду про те, що тримання обвинуваченого під вартою вимагає справжній суспільний інтерес не враховує, що зміна запобіжного заходу ОСОБА_7 на домашній арешт чи заставу відповідає інтересам суспільства. Вказує, що відсутня зацікавленість даним провадженням у органів державної влади чи місцевого самоврядування або в громадських організацій та пересічних громадян.
Зазначає, що суддя не вказав у чому полягають конкретні ризики щодо обвинуваченого, а отже рішення не відповідає вимозі законності.
Вказує, що в своїй ухвалі суд зазначає, що обставини, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу ОСОБА_7 18.11.2024 р. не змінилися, відповідно не можна застосувати більш м'який запобіжний захід. Однак, ОСОБА_7 14 листопада 2022 року було повідомлено про підозру і після цього він виконував всі вимоги органу досудового розслідування та суду.
Стверджує, що ОСОБА_7 має місце проживання в м. Івано-Франківську, відповідно сторона захисту наполягала на застосуванні до нього запобіжного заходу у виді домашнього арешту чи застави.
Зокрема, посилається на те, що суд при вирішенні питання про продовження строків запобіжного заходу чи відповідних обов'язків, покладених на особу у зв'язку з обранням запобіжного заходу щодо неї, мав отримати нові/додаткові докази обґрунтованості підозри та нові/додаткові докази того, що ризик(ризики), який був підставою для обрання запобіжного заходу, його зміни або продовження відповідних строків, не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують подальше застосування запобіжного захочу чи продовження дії обов'язків, що стороною обвинувачення зроблено не було.
Прокурор ОСОБА_9 в судове засідання апеляційного суду не з'явився, однак до початку судового розгляду надіслав клопотання, в якому просить розглядати апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 на ухвалу Івано-Франківського міського міді від 01.09.2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 в порядку письмового провадження, відповідно до ст. 406 КПК України.
Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник адвокат ОСОБА_8 не заперечували щодо розгляду апеляційної скарги за відсутності прокурора, просили задовольнити вимоги апеляційної скарги.
З урахуванням положень ч. 4 ст. 405 КПК України колегія суддів вважає можливим проведення судового розгляду за відсутності прокурора.
Заслухавши доповідь судді, учасників судового провадження, перевіривши матеріали контрольного провадження, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
В силу вимог ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно з ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіж-ним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдо-вують продовження тримання особи під вартою.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався зазначених вимог кримі-нального процесуального закону.
З матеріалів контрольного провадження вбачається, що на розгляді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області перебуває кримінальне проваджен-ня про обвинувачення ОСОБА_10 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних право-порушень, передбачених ч. 2 ст. 255-1, ч. 3 ст. 307 КК України та ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч.2 ст. 307 КК України.
Колегія суддів вважає, що твердження сторони захисту про те, що судом першої інстанції було порушено вимоги ст. 2, 8, 9 КПК України і ухвала суду не відповідає вимогам ст.370 КПК України є безпідставними, оскільки суд першої інстанції у відповідності до вимог закону під час судового засідання розглянув питання щодо обґрунтованості клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 . При цьому, судом були прийняті необхідні заходи для забезпечення права обвинуваченого на справедливий судовий розгляд та належним чином перевірені доводи сторони захисту щодо необґрунтованості клопотання про продовження строку тримання під вартою.
Так, під час судового розгляду прокурор заявив клопотання про продовження раніше обраного щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без ви-значення розміру застави строком на 60 днів, у зв'язку з тим, що встановлені під час досудо-вого слідства ризики, передбачені ст.177 КПК України, продовжують існувати, а тому підс-тави для зміни чи скасування запобіжного заходу відсутні.
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора задоволено та продовжено обвинува-ченому ОСОБА_7 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 30 жовтня 2025 року (включно).
Під час розгляду клопотання про продовження строку запобіжного заходу, суд першої інстанції врахував тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , та ризики, передбачені п.п.1,3,4,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які продовжують існувати, а саме, можливість переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків, експертів та інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню, вчинення інших кримінальних правопорушень.
Так, підставами вважати, що ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, може переховува-тися від суду, є те, що він обвинувачується у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 9 до 15 років з конфіскацією майна, і у разі визнання його винуватим, ризик втечі для нього може бути менш небезпечним, ніж призначене покарання і процедура його відбування.
Суд першої інстанції правильно врахував те, що продовжує бути високим ризик неза-конного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні з метою спотворення доказів стосовно фактичних обставин, оскільки йому відомі їхні анкетні дані.
Підставами вважати, що ОСОБА_7 , може перешкоджати кримінальному прова-дженню, є те, що, перебуваючи на волі, він може приховувати докази, які викривають його та інших обвинувачених, та не з'являтись на виклики до суду.
Крім того, підставами вважати, що ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, може вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення у якому він обвинувачується, є те, що обвинувачений не працює.
При цьому, суд першої інстанції вірно врахував тяжкість кримінальних правопору-шень, в яких обвинувачується ОСОБА_7 , обидва які є тяжкими (ч.2 ст. 255-1, ч. 3 ст. 307 КК України) злочини, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ризики, які існували на час обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати, що виправдовує його тримання під вартою та унеможли-влює застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, оскільки такий не зможе за-безпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
З огляду на вищевказане, твердження сторони захисту щодо відсутності доказів існу-вання ризиків є необґрунтованими, оскільки ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України встановлені в ухвалі суду та підтверджуються матеріалами провадження.
В апеляційній скарзі захисника не наведено переконливих доводів щодо запобігання наявним ризикам в інший спосіб, ніж передбачений відповідним судовим рішенням.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, який, керуючись положеннями ч. 4 ст. 183 КК України, при обранні обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу обрав у вигляді тримання під вартою, оскільки він обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі об-ставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, вра-хував ступінь тяжкості інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, дані про його особу, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та прийняв відпо-відне судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Колегія суддів враховує, що при вирішенні питання про необхідність продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого необхідно враховувати наявність кон-кретного суспільного інтересу, який превалює над принципом поваги до свободи особистості з метою забезпечення конституційних засад спрямованих на захист найвищих соціальних цінностей в Україні.
Таким чином, тримання під вартою обвинуваченого в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу щодо обвинуваченого, зважаючи на суспі-льний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від прин-ципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав лю-дини і основоположних свобод.
Колегія суддів звертає увагу на те, що на стадії судового розгляду кримінального про-вадження суд самостійно вирішує питання про застосування чи продовження обвинувачено-му запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з метою забезпечення належної проце-суальної поведінки обвинуваченого, яка дозволить розглянути кримінальне провадження у розумні строки.
Рішення апеляційного суду щодо розгляду питання про законність застосування запо-біжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого, кримінальне про-вадження щодо якого розглядається по суті судом першої інстанції, не повинно виглядати як втручання у порядок розгляду кримінального провадження судом першої інстанції та ство-рювати перешкоди суду в організації ефективного судового розгляду у розумні строки.
Колегія суддів не встановила істотних порушень кримінального процесуального за-кону під час розгляду провадження, які не дозволили суду ухвалити законне та справедливе рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування, про що порушується питання в апеляційній скарзі, не встановлено, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 376,404,405,407,418,419,422-1КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 вересня 2025 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5