Справа № 185/971/25
Провадження № 2/185/2947/25
22 вересня 2025 року м. Павлоград
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Бабія С.О., за участю секретаря судового засідання Вакули В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод» про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод» про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві, у розмірі 245 000,00 грн.
У позовній заяві позивач зазначив, що з 09 січня 1986 року по 29 травня 2017 року працював у різних структурних підрозділах на різних посадах у відповідача. 29 травня 2017 року його було звільнено. За час роботи на підприємстві відповідача з позивачем стався нещасний випадок, що підтверджується актом про нещасний випадок форми Н-1 від 20 лютого 2017 року. Згідно з п. 6 акту форми Н-1, нещасний випадок стався за таких обставин: з 08 години 00 хвилин до 12 години 00 хвилин ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 виконували змінне завдання на території будівлі 104. З 12 години 00 хвилин до 12 години 30 хвилин у робітників була обідня перерва. О 12 годині 40 хвилин ОСОБА_5 дала усне завдання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 сходити у будівлю 1002/3 ВПВР, щоб забрати з неї робочий інструмент. О 12 годині 45 хвилин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вийшли з будівлі 104 та пішли у напрямку будівлі 1002/3 по проїзній частині допоміжної автомобільної дороги. Близько 13 годині 00 хвилин ОСОБА_2 йшов ближче до правого узбіччя дороги, що було посипане піском. ОСОБА_1 йшов ліворуч від ОСОБА_2 , а саме ближче до центру проїзної частини, поверхня якої була покрита льодом та снігом з нерівною поверхнею. Не доходячи до будівлі 1002/3, ОСОБА_1 послизнувся на нерівній поверхні проїзної частини дороги та впав на лівий бік, при цьому отримав тяжку травму. ОСОБА_2 допоміг ОСОБА_1 підвестися і вони потихеньку, з зупинками, дійшли до будівлі 1002/3, при цьому ОСОБА_1 опирався на ОСОБА_2 . О 13 годині 05 хвилин ОСОБА_2 повідомив за допомогою телефону ОСОБА_5 про те, що стався нещасний випадок з ОСОБА_1 . ОСОБА_5 в свою чергу повідомила начальника ВПВР ОСОБА_6 про нещасний випадок. О 13 годині 10 хвилин потерпілого ОСОБА_1 на особистому автомобілі працівника ВПВР відправили до травматологічного пункту Комунального закладу «Павлоградська міська лікарня №4» Дніпропетровської обласної ради у супроводі заступника начальника ВПВР з виробництва ОСОБА_7 та інженера з охорони праці ВПВР ОСОБА_8 . Згідно з п. 6 акту форми Н-5 нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний з виробництвом.
Згідно з довідкою Медико-соціальної експертної комісії від 23 жовтня 2017 року серії 12 ААА №045817 позивачу первинно визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 60% через трудове каліцтво. Згідно з довідкою Медико-соціальної експертної комісії від 23 жовтня 2017 року серії 12 ААА №726587 позивачу первинно встановлено третю групу інвалідності. Згідно з довідкою Медико-соціальної експертної комісії від 12 листопада 2018 року серії 12 ААА №047882 позивачу повторно безстроково визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 50% через трудове каліцтво. Згідно з довідкою Медико-соціальної експертної комісії від 12 листопада 2018 року серії 12 ААБ №022181 позивачу повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності.
Позивач має постійні скарги на стан свого здоров'я, змушений проходити лікування, що підтверджується виписним епікризом із медичної карти стаціонарного хворого №683, виписним епікризом із медичної карти стаціонарного хворого №6854. Відповідно до виписного епікризу із медичної карти стаціонарного хворого №6854 позивач має скарги на болі в області лівого кульшового суглобу після навантажень, кульгавість. У зв'язку з вказаною травмою порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання травми він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманої травми, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Ушкодження має негативний вплив не лише на працездатність позивача, а й загалом на можливість організовувати своє життя. Ця набута внаслідок виробничої травми вада нагадує про себе позивачу щохвилини та створює для нього постійний безперервний дискомфорт. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказування іншими засобами доказування. Позивач вважає, що за таких обставин зі сторони відповідача йому має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров'я внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у нього травми.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в яких заперечує проти позову в повному обсязі, посилаючись на відсутність вини підприємства в нещасному випадку, оскільки причиною травми стало порушення позивачем інструкцій з охорони праці (організаційна причина 24.2 згідно з актами Н-1 та Н-5), відсутність джерела підвищеної небезпеки, недоведеність моральної шкоди та її розміру, а також на те, що позивач не оскаржив акти розслідування в установленому порядку. Відповідач зазначає, що умови праці відповідали вимогам законодавства, і вина в ушкодженні здоров'я лежить на самому позивачеві.
У судове засідання позивач, не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Представник позивача адвокат Повалій О.В. подала заяву про розгляд справи без її участі за наявними у справі матеріалами. Представник відповідача в судовому засіданні заперечення проти позову підтримав.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач протягом тривалого часу з 09 січня 1986 року по 29 травня 2017 року працював у різних структурних підрозділах на різних посадах у Державному підприємстві «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод». 29 травня 2017 року його було звільнено. Ці обставини підтверджуються трудовою книжкою позивача.
20 лютого 2017 року з позивачем стався нещасний випадок на виробництві, що підтверджується актом про нещасний випадок форми Н-1 від 20 лютого 2017 року та актом форми Н-5, яким нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний з виробництвом а.с.10-16).
Згідно з довідками Медико-соціальної експертної комісії від 23 жовтня 2017 року та від 12 листопада 2018 року позивачу встановлено 50% втрати професійної працездатності безстроково та третю групу інвалідності безстроково внаслідок трудового каліцтва (а.с.17,30).
Позивач постійно відчуває фізичні та моральні страждання, пов'язані з ушкодженням здоров'я, що підтверджується медичними документами, зокрема виписними епікризами №683 та №6854.
Судом встановлено, що нещасний випадок стався 20 лютого 2017 року внаслідок того, що позивач послизнувся позивача на нерівній поверхні проїзної частини дороги на території підприємства відповідча, покритої льодом та снігом. Згідно з актом форми Н-1 (п. 8), устаткування, машини, механізми, транспортні засоби, інструменти і пристосування, експлуатація яких призвела до нещасного випадку, відсутні. Згідно з актом форми Н-5, причиною нещасного випадку є невиконання позивачем вимог інструкції з охорони праці (організаційна причина 24.2), технічні та психофізіологічні причини відсутні, посадові особи відповідача не визнані винними.
Позивач не оскаржив акти розслідування в адміністративному або судовому порядку відповідно до п. 54 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою КМУ від 30 листопада 2011 р. № 1232 (чинного на момент події).
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці. Ст. 3 Конституції України встановлює, що життя і здоров'я людини, її честь і гідність визнаються найвищою соціальною цінністю.
У ст. 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22.06.1981 № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку.
Ст. 4 Закону України «Про охорону праці» визначено, що державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно до ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Ст. 160 КЗпП України передбачає, що постійний контроль за додержанням вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.
Ст. 173 КЗпП України встановлює, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв'язку з ушкодженням здоров'я.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої у Постанові від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20), аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;
зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;
у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;
завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, передбачених законом. Частина 2 ст. 1167 ЦК України встановлює, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується незалежно від вини, якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки.
Згідно ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використання або зберігання хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
У даній справі нещасний випадок, якій відбувся із позивачем 20.02.2017 р., жодним чином не пов'язаний з дією джерела підвищеної небезпеки, оскільки обставини події (послизнення на нерівній поверхні проїзної частини, покритої льодом та снігом) не передбачають діяльності, пов'язаної з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів, обладнання, хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо (ч. 1 ст. 1187 ЦК України). Таким чином, для відшкодування моральної шкоди необхідна наявність вини відповідача (ч. 1 ст. 1167 ЦК України). Судом не встановлено протиправної поведінки відповідача щодо позивача та наявності вини відповідача, яки мала наслідком виникнення даного нещасного випадку. За матеріалами розслідування (акти форми Н-1 та Н-5), причиною нещасного випадку є невиконання самим позивачем вимог інструкції з охорони праці, а умови праці на підприємстві відповідали вимогам законодавства про охорону праці. Посадові особи відповідача не визнані винними, технічні та психофізіологічні причини відсутні. Відсутність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та моральною шкодою виключає підстави для її відшкодування за ст. 237-1 КЗпП України та ст. 1167 ЦК України.
З урахуванням наведеного, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно із ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно положеннь п. 2 ч. 1 ст.141 ЦПК України, судові витрати понесені з розглядом справи у разі відмови в позові - покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 354 ЦПК України,
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.
Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя С. О. Бабій