Справа № 183/9160/25
№ 1-кп/183/2259/25
22 вересня 2025 року Дніпропетровська обл.,
м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
представника потерпілого - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12025040000000818 від 28.08.2025 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Голубінка Новомосковського р-ну Дніпропетровської обл., громадянина України, який має вищу освіту, одруженого, маючи на утриманні малолітню дитину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, інструктора навчального взводу навчальної роти 2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки, сержанта, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 409 КК України,
Сержант ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період та проходячи її на посаді інструктора навчального взводу начальної роти навчального батальйону школи індивідуальної підготовки, військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, керуючись злочинним умислом, шляхом обману, направленим на заволодіння бюджетними коштами, які виділялись з державного бюджету України для нарахувань та виплат грошового забезпечення військовослужбовцям та додаткової винагороди за проведення занять у навчальному центрі військової частини НОМЕР_1 вибув з місця дислокації військової частини НОМЕР_1 до АДРЕСА_1 для виконання завдань, не пов'язаних з проходженням військової служби та не передбачених його функціональними обов'язками, тим самим ввів в оману своє безпосереднє командування щодо поважності причин відсутності його на військовій службі з 12.10.2023 по 30.04.2025, в результаті чого отримав за період з жовтня 2023 року по квітень 2025 року на особистий банківський рахунок НОМЕР_2 відкритий у АТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти в сумі 704 475, 97 гривень.
Таким чином, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України - заволодіння чужим майном шляхом обману, вчинене в умовах воєнного стану та вчинене у великих розмірах.
Крім цього, сержант ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період та проходячи її на посаді інструктора навчального взводу навчальної роти навчального батальйону школи індивідуальної підготовки, військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. І Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, всупереч інтересам служби, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, за усною домовленістю з підполковником Особа 1 (відомості по яку не зазначаються у вироку оскільки ця особа не є учасником даного кримінального провадження), який сприяв у вчиненні вказаного кримінального правопорушення шляхом створення уяви у безпосередніх командирів молодшого сержанта ОСОБА_6 про залучення останнього до несення обов'язків служби та проведення навчальних занять у центрі, у період з жовтня 2023 року по квітень 2025 року, без поважних причин обов'язки не виконував, а проводив час на власний розсуд поза межами військової частини НОМЕР_1 та здійснював виконання завдань, не пов'язаних з проходженням військової служби та не передбачених його функціональними обов'язками, тим самим фактично ухилявся від несення обов'язків військової служби шляхом обману.
Таким чином, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 409 КК України - ухилення військовослужбовця від несення обов'язків військової служби шляхом іншого обману, вчиненого в умовах воєнного стану.
При цьому, під час досудового розслідування між прокурором Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_8 , з одного боку, та обвинуваченим ОСОБА_6 , за участі його захисника - адвоката ОСОБА_5 , з іншого боку 29 серпня 2025 р. укладено угоду про визнання винуватості, згідно умов якої сторони добровільно погодилися на формулювання обвинувачення та його правову кваліфікацію за ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 409 КК України, яка ніким не оспорюється, зазначили істотні обставини для даного кримінального провадження та узгодили призначення покарання обвинуваченому: за ч. 4 ст. 190 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк один рік шість місяців; за ч. 4 ст. 409 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк два роки. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк два роки. На підставі ст. 58 КК України замінити покарання у виді позбавлення волі на строк два роки на покарання у виді службових обмежень для військовослужбовця на строк два роки з відрахуванням із суми грошового забезпечення двадцяти відсотків в дохід держави.
В зазначеній угоді передбачені та роз'яснені наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, наслідки її невиконання.
Потерпілий надав прокурору письмову згоду в якій зазначив свою згоду на укладання прокурором та обвинуваченим угоди про визнання винуватості у цьому кримінальному провадженні.
Прокурор у судовому засіданні підтримав угоду про визнання винуватості з обвинуваченим.
В судовому засіданні обвинувачений визнав себе винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 409 КК України за вище викладених обставин, просив суд затвердити укладену ним угоду про визнання винуватості.
Судом з'ясовано, що він повністю розуміє права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, а саме: що він має право на справедливий судовий розгляд, під час якого сторона обвинувачення зобов'язана довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має право мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення; мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно; допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь; наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання.
Захисник в судовому засіданні наполягав на затвердженні угоди про визнання винуватості.
Представник потерпілого не заперечував проти затвердження угоди.
Суд, розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим, виходить з наступного.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо: кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів .
Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
Укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку (ч. 5 ст. 469 КПК України).
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 409.
Суд переконався, що укладення сторонами угоди про визнання винуватості є добровільним.
Крім того, обвинуваченому зрозумілі наслідки укладення та затвердження зазначеної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, а також характер обвинувачення, в якому він визнав себе винуватим і вид покарання.
Потерпілий надав прокурору письмову згоду в якій зазначив свою згоду на укладання прокурором та обвинуваченим угоди про визнання винуватості у цьому кримінальному провадженні.
Обставин, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлені.
Обставиною, яка згідно зі ст. 66 КК України пом'якшує покарання обвинуваченому є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Про наявність в обвинуваченого щирого каяття свідчить наступне.
В постанові від 15 листопада 2021 р. у справі № 199/6365/19 Верховний Суд зробив висновок про те, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Судом встановлено, що обвинувачений беззаперечно визнав свою винуватість у інкримінованих йому злочинах, вживає заходи щодо відшкодування завданої ним шкоди (взяв на себе зобов'язання щодо відшкодування завданої шкоди (пп. г) п. 2.3 угоди)), під час судового провадження щиро покаявся, під час досудового розслідування давав правдиві показання, що допомогло розкриттю усіх обставин справи.
Про наявність активного сприяння обвинуваченим розкриттю кримінального правопорушення свідчить наступне.
Під час досудового розслідування обвинувачений надавав правдиві показання, про що свідчить протокол додаткового допиту підозрюваного від 28.08.2025 р.
Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що він раніше не судимий.
Санкцією ч. 4 ст. 190 КК України передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.
Санкцією ч. 4 ст. 409 КК України передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Враховуючи наявність двох обставин, що пом'якшують покарання, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, приймаючи до уваги особу винного, суд вважає правомірним при узгоджені сторонами кримінального провадження в угоді про визнання винуватості покарання обвинуваченому, застосування положення ч. 1 ст. 69 КК України та призначення більш м'якого виду основного покарання, а саме за ч. 4 ст. 190 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк один рік шість місяців; за ч. 4 ст. 409 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк два роки. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк два роки. На підставі ст. 58 КК України замінити покарання у виді позбавлення волі на строк два роки на покарання у виді службових обмежень для військовослужбовця на строк два роки з відрахуванням із суми грошового забезпечення двадцяти відсотків в дохід держави.
Отже, зміст укладеної сторонами угоди про визнання винуватості відповідає вимогам кримінального процесуального кодексу України та вимогам кримінального кодексу України (щодо призначення покарання), не суперечить інтересам суспільства, не порушує права, свободи та інтереси сторін, або інших осіб, очевидна можливість виконання обвинуваченим взятих на себе зобов'язань.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості з призначенням обвинуваченому узгодженої сторонами міри покарання.
Цивільний позов не заявлявся.
Процесуальні витрати та речові докази відсутні.
Ухвалою від 16.07.2025 р. слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська щодо обвинуваченого застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням розміру застави в кримінальному провадженні в сумі 242 240грн.
17 липня 2025 р. ОСОБА_9 внесла за обвинуваченого суму застави в розмірі 242 240 грн., що підтверджується квитанцією від 17 липня 2025 р..
У зв'язку із внесенням застави обвинуваченого 18.07.2025 р. було звільнено з-під варти.
Таким чином щодо обвинуваченого застосований запобіжний захід у виді застави.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 КПК України ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження або винесення ухвали про скасування запобіжного заходу в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.
Частиною 11 статті 182 КПК України зазначено, застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.
Враховуючи те, що підстав для звернення застави в дохід держави, внесеної за обвинуваченого судом не встановлено, заставодавець не надав свою згоду на звернення застави на виконання вироку в частині майнових стягнень, то внесена заставодавцем застава підлягає поверненню заставодавцю.
Запобіжний захід обвинуваченому до набрання вироком законної сили слід залишити раніше застосований - застава.
Після набрання вироком законної сили необхідно скасувати запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 242 240 грн., яка була внесена на підставі ухвали слідчого судді від 16.07.2025 р. Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, а вказану суму застави необхідно повернути заставодавцю - ОСОБА_9 .
Строк тримання обвинуваченого під вартою (з 16 липня 2025 р. по 18 (включно) липня 2025 р.) слід зарахувати у строк відбуття обвинуваченим покарання за цим вироком із розрахунку один день тримання під вартою відповідає трьом дням службового обмеження для військовослужбовців.
На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 374, 475 КПК України, суд -
Затвердити угоду від 29 серпня 2025 року про визнання винуватості, укладену у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12025040000000818 від 28.08.2025 р. між прокурором Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_8 , з одного боку, та обвинуваченим ОСОБА_6 , за участі його захисника - адвоката ОСОБА_5 , з іншого боку.
ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 409 КК України та призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України:
-за ч. 4 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі на строк один рік шість місяців;
-за ч. 4 ст. 409 КК України у виді позбавлення волі на строк два роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.
На підставі ст. 58 КК України замість покарання у виді позбавлення волі на строк два роки призначити ОСОБА_6 покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців на строк два роки із відрахуванням у дохід держави двадцяти відсотків із суми грошового забезпечення.
Зарахувати у строк відбуття ОСОБА_6 покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, призначеного за цим вироком, час тримання його під вартою (з 16 липня 2025 р. по 18 (включно) липня 2025 р.) із розрахунку день попереднього ув'язнення відповідає трьом дням службового обмеження для військовослужбовців.
Запобіжний захід обвинуваченому до набрання вироком законної сили залишити раніше застосований - застава.
Після набрання вироком законної сили скасувати стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у виді застави.
Заставу у розмірі 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) грн., яка внесена на підставі ухвали від 16.07.2025 р. слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у справі № 202/12850/24 за ОСОБА_10 - після набрання вироком законної сили повернути заставодавцю ОСОБА_9 .
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду через Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку:
- обвинуваченому, виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 КПК України, в тому числі не роз'яснення йому наслідків укладення угоди;
- прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 КПК України, угода не може бути укладена.
Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1