22 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/6568/25
Перша інстанція: суддя Бутенко А.В.,
повний текст судового рішення
складено 05.05.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача:Димерлія О.О.,
суддів: Лук'янчук О.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі №420/6568/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
04.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просив суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 в частині не звільнення ОСОБА_1 старшого солдата, інспектора прикордонної служби 2 категорії - техніка інженерно-позиційної групи першої прикордонної застави з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 , абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , старшого солдата, інспектора прикордонної служби 2 категорії - техніка інженерно-позиційної групи першої прикордонної застави, з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 , абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він має право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 , абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Не погодившись із заявленими позивачем позовними вимогами військовою частиною НОМЕР_1 до суду першої інстанції подано відзив, у якому зазначено, що згідно документів брат позивача помер, а не загинув, а тому немає підстав, які передбачено підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», для звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі №420/6568/25 позов ОСОБА_1 задоволено.
Приймаючи таке рішення суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 має право на звільнення з військової служби згідно положень підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Також, обираючи спосіб захисту порушеного права окружний адміністративний суд дійшов висновку, що в спірних правовідносинах військова частина НОМЕР_1 не має альтернативних варіантів поведінки аніж звільнити ОСОБА_1 з військової служби. У досліджуваній ситуації повноваження суб'єкта владних повноважень не є дискреційними.
Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неправильне застосування окружним адміністративним судом норм матеріального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги військова частина НОМЕР_1 зазначає, що в жодному з документів, які позивачем додано до рапорту про звільнення не зазначено, що його брат «загинув» як того вимагає законодавець у підпункті «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
У свою чергу, ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу у якому позивач погоджується із викладеними Одеським окружним адміністративним судом в оскаржуваному рішенні висновками та просить залишити такий судовий акт без змін. Натомість, на думку ОСОБА_1 , наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи є безпідставними.
В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку із положеннями чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, з урахуванням такого.
Зокрема, апеляційним адміністративним судом з'ясовано, що ОСОБА_1 проходить військову службу по мобілізації з 22.07.2023 у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на посаді старшого солдата інспектором прикордонної служби 2 категорії - технік інженерно-позиційної групи першої прикордонної застави першої прикордонної комендатури.
30.10.2024 ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 подано рапорт про звільнити у запас, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Листом від 16.12.2024 №08/85549/24-Вн військовою частиною НОМЕР_1 відмовлено ОСОБА_1 у звільненні з військової служби з огляду на те, що його брат не загинув а помер від набряку головного мозку, інфаркту головного мозку.
Уважаючи порушеним своє право на звільнення з військової служби позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Здійснюючи апеляційний перегляд справи колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно із частинами першою, другою та п'ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Перелік підстав для звільнення з військової служби визначено статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно із абзацом 15 підпункту 3 частиною 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Таким чином, для звільнення позивача з військової служби необхідною умовою є підтвердження факту загибелі брата під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Як загальновідомо, у зв'язку із збройною агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан, дія якого наразі триває.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були призвані на військову службу по мобілізації.
Згідно фактичних обставин справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були братами.
Як убачається з наявних у матеріалах справи документів, молодший сержант ОСОБА_2 з 25.02.2022 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді головного сержанта взводу - командира міномета 2 мінометної батареї 2 механізованого батальйону.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 від 14.06.2024 №1/96/1490про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України молодший сержант ОСОБА_2 в період з 05.03.2022 по 19.06.2023, з 29.06.2023 по 29.09.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Київській та Донецькій областях.
З матеріалів справи убачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер (свідоцтво про смерть від 09.10.2023 серії НОМЕР_3 ).
Згідно із наявними у матеріалах справи повідомленням про смерть ІНФОРМАЦІЯ_3 від 09.10.2023 №3559, молодший сержант ОСОБА_2 командир міномета 2 мінометної батареї НОМЕР_4 механізованого батальйону 08.10.2023 помер у «Клінічній лікарні швидкої медичної допомоги» (м.Дніпро) від набряку головного мозку, інфаркту головного мозку (лікарське свідоцтво про смерть №817 від 08.10.2023, свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 ).
Як зазначено у витязі з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 27.09.2024 №7021, захворювання, яке призвело до смерті ОСОБА_2 та причина смерті - «так, пов'язані із захистом Батьківщини».
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01.02.2024 №32, смерть ОСОБА_2 - «так, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби».
З урахуванням наведеного судом апеляційної інстанції установлено, що захворювання молодшого сержанта ОСОБА_2 - «Інфаркт головного мозку. Набряк головного мозку», яке слугувало причиною смерті, мало місце під час проходження ним військової служби, у тому числі, приймаючи безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
За наведених підстав, на переконання суду, наявні підстави уважати, що брат позивача пішов із життя внаслідок захворювання, що виникло під час забезпечення ним національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України під час дії воєнного стану.
Відтак, причина смерті брата позивача військовослужбовця безпосередньо пов'язана із захистом Батьківщини.
При цьому, у досліджуваній ситуації є безпідставними посилання військової частини НОМЕР_1 на те, що в жоден із документів не містить зазначення того, що ОСОБА_2 , зокрема, «загинув», а не «помер», адже такий підхід відповідача до вирішення спірної ситуації зводиться до надмірного формалізму та спростовується встановленими вище обставинами і зробленими колегією суддів висновками.
У досліджуваній ситуації смерть ОСОБА_2 настала внаслідок захворювання, спричиненого зовнішніми чинниками безпосередньо під час захисту Батьківщини від збройної агресії російської федерації, що апріорі не може трактуватись у вузькому розумінні поняття «помер».
Стосовно обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права ОСОБА_1 , апеляційній адміністративний суд зазначає наступне.
Як убачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № Р(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може і ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавча встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу і верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень не закріплено. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Повноваження суду при вирішенні справи визначено статтею 245 КАС України, відповідно до якої у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, у тому числі, про зобов'язання вчинити певні дії.
За наслідками дослідження законодавчих приписів у контексті спірних правовідносин, апеляційним судом установлено, що в даному випадку військову частину НОМЕР_1 не наділено повноваженнями самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
У досліджуваній ситуації, за наслідком розгляду рапорту ОСОБА_1 військова частина НОМЕР_1 повинна була саме звільнити позивача з військової служби.
З урахуванням наведеного, на думку колегії суддів, судом першої інстанції правильно обрано спосіб захисту порушеного права позивача.
Установлені під час розгляду даної справи фактичні обставини та зроблені судом апеляційної інстанції висновки у повному обсязі спростовують наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи.
Отже, беручи до уваги наведене, колегія суддів уважає правильним висновок суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені відповідачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, при ухваленні рішення в оскаржуваній частині судом першої інстанції було дотримано усіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.
З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі №420/6568/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді О.В. Лук'янчук О.І. Шляхтицький