22 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/28331/24
Перша інстанція: суддя Скупінська О.В.,
повний текст судового рішення
складено 11.12.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.,
суддів: Шляхтицького О.І., Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 у справі №420/28331/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
09.09.2024 ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в призначенні пенсії від 23.08.2024 155350017645;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до загального стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи: з 01.08.1981 по 14.12.1982, 13.01.1983 по 23.01.1984, з 20.02.1984 по 03.03.1984, з 20.03.1984 по 15.01.1986, з 13.02.1986 по 09.06.1986, з 10.06.1986 по 10.04.1989, з 24.04.1989 по 13.12.1990, з 20.12.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1982 по 23.01.1993, з 06.02.1993 по 25.06.1996, з 01.07.1996 по 08.09.1998 та з 08.09.1998 по 30.10.1998, та призначити пенсію за віком, починаючи з дня звернення, а саме 15.08.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона має право на зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи. Натомість, органом Пенсійного фонду протиправно відмовлено в зарахуванні таких періодів роботи до страхового стажу.
Відповідачі - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області з позовними вимогами не погоджуються та вважають їх необґрунтованими з підстав викладених у відзивах на позовну заяву вказуючи, що спірні періоди роботи не підлягає зарахуванню до страхового стажу позивачки.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 у справі №420/28331/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Приймаючи означене рішення суд першої інстанції вказав про протиправність відмови органу Пенсійного фонду в зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи позивачки.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неправильне застосування окружним адміністративним судом норм матеріального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги Головне управління ПФУ в Донецькій області зазначає, що позивачка не має необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком. Також скаржник вказує, що позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області. Орган ПФУ, який первинно розглядав заяву, в подальшому не має доступу до електронної пенсiйної справи, i у випадку зобов'язання його судом вчинити певнi дiї, як то зарахувати певнi перiоди до стажу, повторно розглянути заяву або призначити пенсію, цей орган позбавлений можливостi вчинити такi дії внаслiдок вiдсутностi доступу до електронної пенсiйної справи.
У свою чергу, ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу, у якому позивачка вказує, що наведені органом Пенсійного фонду в апеляційній скарзі доводи є безпідставними. На думку позивачки, судом першої інстанції рішення прийнято з повним дотриманням норм матеріального та процесуального права.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку з положеннями чинного, на час виникнення спірних правовідносин, законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, з урахуванням такого.
Зокрема, колегією суддів установлено, що ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
За наслідком розгляду ініційованого позивачкою питання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення від 23.08.2024 155350017645 про відмову в призначенні пенсії.
Не погодившись із таким індивідуальним актом суб'єкта владних повноважень, позивачка за захистом прав, свобод та охоронюваних законом інтересів звернулась до суду з даною позовною заявою.
Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Умови призначення пенсії за віком визначено статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частин 1, 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Відповідно до статті 48 Кодекс законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів, тобто перебувають у трудових відносинах. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 12.08.1993 № 637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 3 вказаного підзаконного нормативно-правового акту передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці.
Порядок ведення трудових книжок працівників визначено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58.
Відповідно до пункту 2.2 означеного підзаконного нормативно-правового акту до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
До прийняття наведеної вище Інструкції порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, правилами якої було також передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Як установлено судом апеляційної інстанції в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 03.08.1981 наявні записи про роботу у період з 01.08.1981 по 14.12.1982, 13.01.1983 по 23.01.1984, з 20.02.1984 по 03.03.1984, з 01.07.1996 по 08.09.1998, з 08.09.1998 по 30.10.1998.
Відмовляючи ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком орган Пенсійного фонду вказува про неможливість зарахування спірних періодів роботи, оскільки: «є виправлення в даті звільнення з роботи; відсутня назва підприємства при прийомі на роботу, підстави прийому та звільнення з роботи неповні; відсутня підстава прийому на роботу; на внутрішньому боці обкладинки трудової книжки є запис про виправленняпрізвища на «Лантева», яке не засвідчено в установленому порядку (відсутня дата видачі паспорта, дата та номер свідоцтва про шлюб), на титульній сторінці трудової книжки рік народження дописаний, прізвище закреслено».
З даного приводу суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вказцує, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки.
Обов'язок ведення трудових книжок (заповнення, внесення відповідних записів та засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноважений ним орган).
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його право щодо гарантованого законодавством пенсійного забезпечення.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Також, апеляційний адміністративний суд звертає увагу на те, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок. Пенсійним органом не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а.
Наведені органом Пенсійного фонду в оскаржуваному рішенні від 23.08.2024 155350017645 недоліки не спростовують достовірність відомостей про дати прийому, звільнення з роботи.
Жодних доказів, які б вказували на протиправність таких записів у трудовій книжці відповідачем суду не подано.
При цьому, суд апеляційної інстнації відхиляє довід скаржника про те, що позивачка повинна було подати інші докумерти, які підтверджують наявні у трудовій книжці записи, адже витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці (пільговій довідці) відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Аналогічний правовий висновок наведено в постанові Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №580/4012/19.
Стосовно зарахування до страхового стажу періодів роботи з 20.03.1984 по 15.01.1986, з 13.02.1986 по 09.06.1986, з 10.06.1986 по 10.04.1989, з 24.04.1989 по 13.12.1990, з 20.12.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 23.01.1993, з 06.02.1993 по 25.06.1996, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 вказаної Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно із абзацом 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Згідно із статтею 2 Федерального Закону російської федерації №173-ФЗ від 17.12.2001 «Про трудові пенсії в російській федерації», який застосовувався до 01.01.2015, страховий стаж - та, що враховується при визначенні права на трудову пенсію, сумарна тривалість періодів роботи та (або) іншої діяльності, протягом якої сплачувались страхові внески до Пенсійного Фонду російської федерації, а також інші періоди, що зараховуються до страхового стажу.
Відповідно до частини першої статті 10 Федерального Закону №173-ФЗ до страхового стажу включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались на території російської федерації особами, вказаними в частині першій статті 3 даного Федерального закону, за умови, що за ці періоди сплачувались страхові внески до Пенсійного Фонду російської федерації.
При підрахунку страхового стажу періоди, що передбачені статтями 11 та 12 даного Федерального закону, до реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до Федерального закону від 01.04.1996 № 27-ФЗ «Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов'язкового пенсійного страхування» підтверджуються на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку за вказаний період та (або) документів, що видаються роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами в порядку, який встановлений законодавством російської федерації (частина перша статті 14 Федерального Закону № 173-ФЗ).
Згідно із частиною другою статті 14 Федерального Закону № 173-ФЗ при підрахунку страхового стажу періоди, що передбачені статтями 11 та 12 даного Федерального закону, після реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до Федерального Закону від 1 квітня 1996 року № 27-ФЗ "Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов'язкового пенсійного страхування" підтверджуються на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку.
Аналогічні за змістом положення щодо визначення страхового стажу, періодів роботи та (або) іншої діяльності, що включаються до страхового стажу, та правил обчислення та порядку підтвердження страхового стажу містяться і у Федеральному Закону російської федерації від 28.12.2013 № 400-ФЗ «Про страхові пенсії» (статті 3, 11, 14).
Таким чином, як законодавством України, так і законодавством російської федерації передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до Пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалась така діяльність.
Колегія суддів зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин Угода була чинною, а тому її положення підлягають застосуванню при зарахуванні до страхового стажу позивачки спірних періодів роботи.
До того ж, відповідно до ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської соціальної хартії та ст. 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
У даному випадку і при обставинах, що зумовили денонсацію Угоди, пенсійним органом не може бути відмовлено у врахуванні при обчисленні розміру пенсії заробітної плати (доходу) позивача за періоди роботи на території рф.
Колегія суддів зазначає, що в межах даного спору орган Пенсійного фонду не ставить під сумнів сплату страхових внесків, а тому таким обставинам оцінка не надається.
Суд апеляційної інстанції вказує, що припинення рф участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 не є підставою для позбавлення позивачки гарантованого їй законодавчими приписами права на пенсійне забезпечення.
Колегія суддів вказує, що наведені органом Пенсійного фонду в оскаржуваному індивідуальному акті підстави для неврахування спірних періодів роботи є формальними та не можуть позбавити позивачку гарантованого законодавством права на пенсійне забезпечення.
Отже, з урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції уважає правильним висновок окружного адміністративного суду про безпідставне неврахування органом Пенсійного фонду спірних періодів роботи ОСОБА_1 до страхового стажу під час призначення пенсії за віком.
При цьому, апеляційний адміністративний суд вказує про безпідставність тверджень скаржника про те, що страховий стаж позивачки обчислено за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, адже за приписами пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, відомості реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування є допоміжними та приймаються за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу.
В контексті наведеного слід також зазначити, що з урахуванням приписів ч.1 ст.12-1 Закону України України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» повноваження з формування та ведення реєстр застрахованих осіб Державного реєстру покладено на Пенсійний фонд, а тому ОСОБА_1 не повинна зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на призначення пенсії у разі відсутності певних відомостей в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З наведених підстав колегія суддів уважає безпідставними досліджуванцу частину доводів скаржника.
Не є юридично спроможними також посилання відповідача на те, що орган ПФУ, який первинно розглядав заяву, в подальшому не має доступу до електронної пенсiйної справи, i у випадку зобов'язання його судом вчинити певнi дiї, як то зарахувати певнi перiоди до стажу, повторно розглянути заяву або призначити пенсію, цей орган позбавлений можливостi вчинити такi дії, оскільки дії щодо розгляду ініційованого позивачкою звернення має вчиняти, зокрема, територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у даному випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Відтак, установлені в межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені в апеляційній скарзі доводи Головного управління ПФУ в Донецькій області.
З урахуванням вказаного, колегія суддів уважає правильним висновок окружного адміністратвиного суду про задоволення позову ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені відповідачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.
З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 у справі №420/28331/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді О.І. Шляхтицький Ю.В. Осіпов