справа№380/4350/25
19 вересня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі судді Желік О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_2 із вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 06.04.2023 по 28.02.2025;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 06.04.2023 по 28.02.2025, у сумі 810161 (вісімсот десять тисяч сто шістдесят одну) грн. 72 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року у справі № 380/9839/23 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII, за період з 25.02.2022 по 06.04.2023. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні з 25.02.2022 по 06.04.2023 розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при розрахунку ОСОБА_1 посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення у 2022 та 2023 роках. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551 XII, за період з 25.02.2022 по 06.04.2023, виходячи з його грошового забезпечення, станом на день виключення зі списків особового складу частини. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 з 25.02.2022 по 06.04.2023 посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення, нарахованих і виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, із урахуванням виплачених сум. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2024 року у справі № 380/9839/23 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року у справі №380/9839/23 - без змін.
На виконання вказаного рішення Військова частина НОМЕР_1 нарахувала кошти лише 28.02.2025 року у розмірі 175998,80 грн., що підтверджується довідкою АТ КБ “ПриватБанк» від 04.03.2025.
Оскільки позивач звільнений 06.04.2023 року, а остаточний розрахунок при проведено лише 28.02.2025 року, в даному випадку, на думку позивача, наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 06.04.2023 року по 28.02.2025 року, який складає 810161 грн 72 коп. (1167,38 середньоденний розмір*694 прострочених днів (з 06.04.2023 по 28.02.2025).
Ухвалою судді від 07.03.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків.
11.03.2025 від представника позивача на адресу суду надійшло клопотання, яким він усунув недоліки, які слугували підставою для залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою судді від 20.03.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач претензій до військової частини НОМЕР_1 при звільненні не мав та не висловив бажання продовжити військову службу. Отже, позивач не скористався своїм правом, передбаченим абз. 3 п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Представник відповідача зазначає, що відсутні підстави для застосування до Військової частини НОМЕР_1 відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку належних сум у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, тому вважає що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до таких висновків.
Відповідно до Військового квитка серії НОМЕР_5 позивача призвано на військову службу по мобілізації на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 року з 25.02.2022 року.
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №96 від 06.04.2023 року солдата призваного по мобілізації ОСОБА_1 , номера обслуги 2 мінометного відділення мінометного взводу аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 24.03.2023 року №24-РС за підпунктом “б» п.2. ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я), вважати таким, що 06.04.2023 року справи та посаду здав. З 06 квітня 2023 року виключено зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вислуга років в Збройних Силах України становить: календарна - 01 роки 11 місяці 02 днів.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року у справі № 380/9839/23 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII, за період з 25.02.2022 по 06.04.2023. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні з 25.02.2022 по 06.04.2023 розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при розрахунку ОСОБА_1 посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення у 2022 та 2023 роках. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551 XII, за період з 25.02.2022 по 06.04.2023, виходячи з його грошового забезпечення, станом на день виключення зі списків особового складу частини. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 з 25.02.2022 по 06.04.2023 посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення, нарахованих і виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, із урахуванням виплачених сум. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2024 року у справі № 380/9839/23 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року у справі №380/9839/23 - без змін.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року набрало законної сили 07 червня 2024 року та 16 липня 2024 року видано позивачу виконавчі листи.
Так, на виконання вищевказаного рішення суду, 28 лютого 2025 року відповідачем на рахунок позивача було здійснено нарахування коштів у сумі 175998,80 грн, що підтверджується довідкою АТ КБ “ПриватБанк» від 04 березня 2025 року.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач зазначає, що оскільки його звільнено з військової служби 06 квітня 2023 року, а остаточний розрахунок проведено 28 лютого 2025 року, то в діях відповідача вбачається протиправна бездіяльність щодо не здійснення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 06 квітня 2023 року по 28 лютого 2025 року, який складає 810161,72 грн. Тому, позивач звернувся до суду із захистом своїх прав.
Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права.
Відповідно до ст.1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом ч.1 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 року у справі №200/4185/20-а, від 31.03.2021 року у справі №340/970/20, від 24.06.2021 року у справі №480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме, встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ положення ст.117 КЗпП України викладено в такій редакції:
“У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція ст.117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022 року.
Суд ураховує, що ст.116 КЗпП України оперує поняттям “всі суми, що належать працівнику», а ст.117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
У постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що під “належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
При цьому, жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що, в свою чергу, в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (правова позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 15.02.2024 року у справі №420/11416/23).
Відтак, враховуючи, що не проведення з вини роботодавця розрахунку з працівником у відповідні строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд приходить висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення.
Як видно з матеріалів справи та й не заперечується відповідачем, остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні (грошового забезпечення), здійснений відповідачем лише 28 лютого 2025 року, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року у справі №380/9839/23, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 06 квітня 2023 року (з дня, наступного за датою звільнення) по 28 лютого 2025 року (не більш як шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ).
Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 року у справі №460/42448/22 та від 14.03.2024 року у справі №560/6960/23 вказав, що стягнення середнього грошового забезпечення умовно варто ділити на дві частини: до набрання чинності 19.07.2022 року Законом №2352-ІХ і після цього.
Період по 18.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосуватися принцип співмірності та, суд, відповідно, може зменшити таку виплату.
Проте період з 19.07.2022 року регулюється вже нині чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями, але вже без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 року у справі №460/42448/22, від 14.03.2024 року у справі №560/6960/23 та від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22.
Згідно зі ст.27 Закону України “Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №100).
Згідно з абз. 1 п. 2 розділу ІІ Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 п. 2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 року “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».
Згідно з п.7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення за 2023 рік ОСОБА_1 , виданої військовою частиною НОМЕР_1 , розмір грошового забезпечення у лютому 2023 році - 14858,28 грн, у березні 2023 року - 23567,24 грн.
Кількість календарних днів за лютий - березень 2023 року становить 59 днів.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 651,28 грн (38425,52 грн (розмір грошового забезпечення за лютий - березень 2023 року) / 59 (кількість календарних днів).
Період за час затримки розрахунку при звільненні з 06 квітня 2023 року по 28 лютого 2025 року (не більш як за шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ) становить 185 календарних дні.
Таким чином, сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 120486,80 грн (651,28 грн х 185 календарних дні).
Об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 Податкового кодексу України.
В підп. 164.1.1 п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Як видно зі змісту підп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Враховуючи те, що обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.
Щодо судового збору, то згідно з п. 8 ст. 5 Закону України “Про судовий збір» позивач звільнений від його сплати, а відтак розподіл на підставі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 06.04.2023 по 28.02.2025.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 06.04.2023 по 28.02.2025 (з урахуванням ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ), у сумі 120486 (сто двадцять тисяч чотириста вісімдесят шість) грн 80 коп.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Желік О.М.