Іменем України
22 вересня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1554/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Єфімік Олени Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Єфімік Олени Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі також - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та призначення пенсії ОСОБА_1 з 19.10.2024 та поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії на його банківський рахунок.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 призначено пенсію за віком з 29 квітня 2025 року за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області та Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, що передбачено пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.
Електронна пенсійна справа для здійснення виплат була скерована до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Крім того, було розглянуто заяву позивачу про призначення пенсії з 19.10.2024, але перерахунку не було.
Однак, відповідач не став проводити виплату пенсії позивачу і з цього приводу позивач звернувся із заявою від 12.05.2025 щодо з'ясування причин таких дій. Листом від 27.05.2025 повідомлено, серед іншого, що право на призначення пенсії буде визначено після перегляду пенсійної справи.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, про що 25.08.2025 надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
ОСОБА_1 звернувся через вебпортал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 29.04.2025, відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До заяви було долучено звернення в довільній формі про неотримання пенсії від органів російської федерації, про бажання призначити пенсію з моменту досягнення пенсійного віку 50 років.
За принципом екстериторіальності заява позивача була відпрацьована Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області та Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві.
За результатом розгляду заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 29.04.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області та Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві було прийнято рішення від 12.05.2025 № 057150013921 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з 29.04.2025.
В той же час, за результатом перевірки правильності призначення пенсії ОСОБА_1 було встановлено невідповідність відомостей щодо стажу позивача.
Так, при опрацюванні пенсійної справи до підземного стажу зараховано періоди роботи за «Ст.14, П/П, підземні, сп.1 р.1 п-р.1 п.а-в» з 01.01.1999 по 30.09.2014, з 01.05.2015 по 06.09.2016, за «Ст.14, пост.202, підземні, сп.1, р.1, п-р.1, п.а-в» з 07.09.2016 по 28.02.2017 на підставі відомостей по спеціальному стажу в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Разом з тим, за періоди з 01.01.2011 по 31.08.2011, з 01.10.2011 по 28.02.2017 в спецстажі в реєстрі застрахованих осіб відсутні відомості про проведення атестації робочих місць, в лютому 2017 року відсутня сплата страхових внесків.
На думку відповідача, вказані обставини вимагають додаткового уточнення для визначення пільгового стажу позивача.
Таким чином, виплату пенсії по електронній пенсійній справі ОСОБА_1 було призупинено через невірне обчислення пільгового стажу та відсутності довідки внутрішньо переміщеної особи.
Ухвалою суду від 08.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є пенсіонером та перебуває на обліку як отримувач пенсії у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, що підтверджується копіями паспорта громадянина України, картки платника податків.
Слід зазначити, що з метою уточнення даних суд направляв запити щодо зареєстрованого місця проживання позивача до Управління Державної міграційної служби України у Луганській області, Луганської обласної військової адміністрації та Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради. Однак, зазначені особи вказали на відсутність у них відповідних відомостей щодо позивача.
Позивач звернувся через вебпортал Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії від 29.04.2025.
Також в матеріалах справи наявна заява довільної форми про призначення позивачу пенсії з 18.10.2024.
Відповідач підтверджує, що за принципом екстериторіальності заява позивача від 29.04.2025 була відпрацьована Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області та Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві, та за результатом її розгляду вказаними пенсійними органами прийнято рішення від 12.05.2025 № 057150013921 про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах з 29.04.2025.
Факт призначення позивачу пенсії з 29.04.2025 також підтверджується вищезгаданим рішенням від 12.05.2025 № 057150013921, яке міститься в матеріалах справи.
Не є спірним у даній справі, оскільки вказується як позивачем у позові, так і визнається відповідачем у відзиві на позовну заяву, що виплату призначеної пенсії відповідачем фактично не розпочато.
Відповідачем було надіслано лист від 16.05.2025 № 0500-0305-9/49342 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому, серед іншого, вказано, що пенсію за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 призначено з 29.04.2025 відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», при страховому стажі 24 роки 03 місяці, з них підземний стаж складає 17 років 05 місяців 28 днів. При опрацюванні пенсійної справи до підземного стажу зараховано періоди роботи за «Ст.14, П/П, підземні, сп.1 р.1 п-р.1 п.а-в» з 01.01.1999 по 30.09.2014, з 01.05.2015 по 06.09.2016, за «Ст.14, пост.202, підземні, сп.1, р.1, п-р.1, п.а-в» з 07.09.2016 по 28.02.2017 на підставі відомостей по спеціальному стажу в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - РЗО). За періоди з 01.01.2011 по 31.08.2011, з 01.10.2011 по 28.02.2017 в спецстажі РЗО відсутні відомості про проведення атестації робочих місць, в лютому 2017 року відсутня сплата страхових внесків. Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області вважає за можливе зарахувати до пільгового стажу періоди на підставі даних по спеціальному стажу з урахуванням інформації про результати проведення атестації робочих місць та сплати внесків, наявних в РЗО. З урахуванням вищезазначеного, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області просило переглянути пільговий стаж ОСОБА_1 , висловити позицію та письмово повідомити Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області засобами електронного документообігу. Також просило прискорити опрацювання, оскільки на теперішній час пенсійну справу ОСОБА_1 заблоковано тимчасовою причиною «до з'ясування».
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 29.05.2025 № 1400-0303-9/45552 повідомлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області, що в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування наявна інформація про спеціальний трудовий стаж на підприємствах, зокрема, з ЄДРПОУ - 26263062, 38047574, 38542659 за періоди протягом січня 2011 року - лютого 2017 року (із зазначенням фактично відпрацьованих днів в пільгових умовах). В розділі «код підстави для обліку спецстажу» одночасно за кожен місяць зазначено два види коду: ЗПЗ014А1 або ЗПЗ014А2 та ЗПЗ013А1: ЗПЗ014А1 - працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за Списком робіт і професій, що дають право на пенсію незалежно від віку при безпосередній зайнятості протягом повного робочого дня на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин), пов'язаних з видобутком вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, терміном не менше 25 років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 31 березня 1994 року № 202; ЗПЗ014А2 - працівники провідних професій: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, які безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників, - за Списком робіт і професій, що дають право на пенсію незалежно від віку при безпосередній зайнятості протягом повного робочого дня; ЗПЗ013А1 - працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 461, і за результатами атестації робочих місць. За записами в трудовій книжці НОМЕР_2 від 19.01.1995 заявник працював, зокрема, з 08.01.1998 по 29.12.2011, з 30.12.2011 по 06.09.2016 гірником підземним очисного забою, з 07.09.2016 по 20.03.2017 гірником підземним, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону № 1058-ІV, при цьому, атестація робочих місць не вимагається. Крім того, згідно із реєстром застрахованих осіб у вересні 2011 року зазначено дані про атестацію робочого місця - від 30.05.2007 наказ № 814а. В записах трудової книжки НОМЕР_2 від 19.01.1995 зазначено накази про результати атестації робочих місць працівників на посаді гірника підземного - від 30.12.2011 № 10, від 30.05.2012 № 677, від 03.04.2013 № 13. Тобто, наявні документи про проведення атестації робочих місць за умовами праці, як передбачено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-ІV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1. На підставі вищезазначеного, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області вважає, що правомірно обчислено страховий стаж в особливо шкідливих та особливо важких умовах за Списком № 1 за 2011-2017 роки за даними реєстру застрахованих осіб про спеціальний трудовий стаж. Погодилося на виключення із пільгового стажу лютого 2017 року, оскільки відсутні дані про сплату страхових внесків.
Також листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 18.06.2025 повідомлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області, що оскільки за періоди протягом січня 2011 року - лютого 2017 року (із зазначенням фактично в розділі «код підстави для обліку спецстажу» одночасно за кожен місяць зазначено два виду коду: ЗПЗ014А1 або ЗПЗ014А2 та ЗПЗ013А1, право зарахування пільгового стажу відповідно до частини 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначається відповідно до трудової книжки, а не згідно сплати внесків, тому Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не погоджується із позицією, яка зазначена у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Позивач також звертався через вебпортал Пенсійного фонду України із зверненням щодо не виплати йому пенсії.
У відповідь на звернення позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області листом від 27.05.2025 № 14951-13978/С-02/8-0500/25 повідомило, що 29.04.2025 позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивачу призначено пенсію за віком з 29.04.2025 при страховому стажі 24 роки 03 місяці, з них підземний стаж - 17 років 05 місяців 28 днів. Заява позивача була відпрацьована за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області та Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, що передбачено пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846. Технологія опрацювання заяв за принципом екстериторіальності не дозволяє стороні, яка не приймала рішення (в даному випадку - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області) відкоригувати будь-які дані з відповідним винесенням нового рішення.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати пенсії та зобов'язання поновити її виплату, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Статтею 8 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Статтею 46 Закону № 1058-IV встановлено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Абзацом першим частини першої статті 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном;
3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;
3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
З вищевказаних норм чинного законодавства слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи відповідач не приймав жодних рішень про припинення позивачу виплати пенсії.
Судом встановлено, що позивачу призначено пенсію з 29.04.2025, її виплата в порядку встановленому законодавством не припинялась, однак відповідач не виплачує позивачу пенсію з моменту її призначення, посилаючись на неправильне обчислення пільгового стажу та відсутності довідки внутрішньо переміщеної особи.
Слід вказати, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в Україні, гарантоване Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а тому ніхто не може позбавляти її права на отримання призначеної пенсії за віком з підстав реєстрації чи не реєстрації на підконтрольній українській владі території.
Згідно з статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи, а також не може бути виключною підставою для надання або позбавлення особи права на соціальних захист.
У рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини.
Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на інших осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території.
У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. До того ж, свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Законодавством України не передбачено підстав для не виплати пенсії через відсутність довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб.
Також, у справі «Рисовський проти України» № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, пункти 70, 71, Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Водночас у практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Серков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання держави у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Повертаючись до обставин цієї справи, суд вважає недопустимою з точки зору верховенства права та принципу належного урядування ситуацію, за якої позивачу призначено пенсію, однак не здійснюється її виплата без належних та законних на те підстав.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області та Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві (органи, які прийняли відповідне рішення про призначення позивачу пенсії) у відповідних листах висловили в цілому незгоду з доводами відповідача, що викладені в листі від 16.05.2025 № 0500-0305-9/49342 та вказано на правомірність призначення та обчислення пенсії позивачу.
Однак, відповідач продовжує не виплачувати пенсію позивачу за відсутності будь-яких законних на те підстав.
Також Конституційний Суд України в рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що не виплата позивачу раніше призначеної пенсії з 29.04.2025 є протиправною.
Щодо позовних вимог про здійснення перерахунку та призначення позивачу пенсії з 19.10.2024, суд зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи заяву позивача про призначення пенсії від 29.04.2025 разом з усіма доданими до неї документами розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області та Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, якими за наслідками такого розгляду прийнято рішення про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах з 29.04.2025.
Відтак, саме вказані особи вирішували питання про призначення позивачу пенсії та прийняли відповідні рішення, за наслідками розгляду такого питання та наданих позивачем документів.
Однак, позивач у позовній заяві не визначає вказаних осіб як відповідачів у справі та не звертає до них жодних вимог, зокрема щодо оскарження їх дій (бездіяльності) рішень, прийнятих за наслідками розгляду заяви позивача про призначення пенсії.
Отже, з урахуванням принципу диспозитивності адміністративного судочинства, встановленому статтею 9 КАС України, та враховуючи, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не вирішувало питання про призначення позивачу пенсії, тому відповідні вимоги про здійснення перерахунку та призначення пенсії з 19.10.2024 задоволенню не підлягають.
Щодо інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника. Виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, то суд зауважує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не здійснює виплату позивачу раніше призначеної пенсії з 29.04.2025, чим допускає бездіяльність, яка порушує права позивача, за захистом яких він звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно, суд вважає за необхідне визнати таку бездіяльність протиправною, оскільки саме такий спосіб захисту відповідатиме об'єкту порушених прав позивача.
Таким чином, належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача буде прийняття рішення про:
- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не виплати ОСОБА_1 пенсії, призначеної з 29.04.2025;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії, призначеної з 29.04.2025.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Позивачем при зверненні до суду з даною позовною заявою було сплачено судовий збір в розмірі 968,96 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 01.08.2025 № 2205-6602-6672-3807.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 484,48 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Єфімік Олени Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код 13486010, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не виплати ОСОБА_1 пенсії, призначеної з 29.04.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії, призначеної з 29.04.2025.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 22.09.2025.
Суддя О.М. Качанок