22 вересня 2025 року Справа № 280/6225/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Лазаренка М.С., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління поліції охорони в Дніпропетровській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
18.07.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду засобами поштового зв'язку надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління поліції охорони в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Управління поліції охорони в Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток а саме: за 2016 р - 13 діб, за 2017 р - 10 діб виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення;
- зобов'язати Управління поліції охорони в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток а саме: за 2016 р - 13 діб, за 2017 р - 10 доби, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем, на думку позивача, допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати йому грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної основної та додаткової відпустки за 2016 та 2017 роки.
23.07.2025 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/6225/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 04.08.2025 за вх. №38951. В обґрунтування заперечень відповідач посилається на те, що станом на спірні правовідносини чинним законодавством, що регулювало порядок виплату поліцейським компенсації невикористаних днів щорічної основної та додаткової відпустки, передбачено виплату лише за рік звільнення. Вважає, що зміна позиції Верховного Суду в даному питанні не може впливати на розгляд даної справи, оскільки станом на виникнення спірних правовідносин її не існувало, а чинний порядок не передбачав компенсації невикористаних днів щорічної відпустки за минулі роки перед звільненням. Також зазначає про неналежність обраного позивачем сторони відповідача у даній справі, вказує, що позивач був звільнений з посади начальника територіального органу поліції вищим органом Національної поліції України, в тому числі під час звільнення визначено порядок виплати компенсації невикористаних днів щорічної відпустки, а відповідач, як територіальний орган поліції, на виконання наказу здійснив відповідні дії.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив службу на посаді начальника Управління поліції охорони в Дніпропетровській області в період з 03.08.2016 по 14.02.2018.
Відповідно до наказу голови Національної поліції України від 03.08.2016 №562 о/с підполковника поліції ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Управління поліції охорони в Дніпропетровській області, звільнивши з посади заступника начальника Управління поліції охорони в Запорізької області.
За період проходження служби у позивачу у 2016 році надано 45 днів щорічної основної та додаткової відпустки, з них позивач 13 днів використав на посаді заступника начальника Управління поліції охорони в Запорізької області, а 32 дні використав на посаді начальника Управління поліції охорони в Дніпропетровській області.
У 2017 році позивачу надано 45 днів щорічної основної та додаткової відпустки, з них позивач використав 35 днів.
Наказом голови Національної поліції України від 14.02.2018 №118 о/с підполковника поліції ОСОБА_1 , начальника Управління поліції охорони в Дніпропетровській області, звільнено зі служби в поліції з 14.02.2018, з виплатою компенсації за 4 доби щорічної відпустки за фактично відпрацьований час у 2018 році.
В подальшому на адвокатський запит представника позивача від 25.04.2025 відповідач листом від 01.05.2025 повідомив, що позивач використав щорічну відпустку у 2016 повністю, а в 2017 році залишок складає 10 діб. Повідомив, що на виконання наказу голови Національної поліції України від 14.02.2018 №118 о/с позивачу виплачено компенсацію у розмірі 2681,76 грн за 4 доби щорічної відпустки за фактично відпрацьований час у 2018 році.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації за невикористані відпустки протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 2 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII, в редакції, чинній на момент спірних правовідносин), Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, який затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок №260, в редакції, чинній на момент спірних правовідносин).
За ч.1 ст.3 Закону № 580-VIII у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види щорічних відпусток: основна відпустка (ст.6), додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст.7); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
У силу ч.1 ст.24 Закону №504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Зміст ч.1 статті 24 Закону №504/96-ВР, кореспондується з ч.1 ст.83 КЗпП України, відповідно до якої, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або ж повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Положеннями ч.ч.1 та 3 ст.59 Закону №580-VIII передбачено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Відповідно до ст.60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.ч.1 та 2 ст. 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Відповідно до ч. 10 ст. 93 Закону №580-VIII за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 94 Закону №580-VIII визначають, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Пунктами 6-7 розділу І Порядку №260 передбачено, що підставою для виплати грошового забезпечення є наказ керівника (начальника) органу, закладу, установи Національної поліції (далі - орган поліції) про призначення на посаду поліцейського відповідно до номенклатури посад, наказ ректора ЗВО про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу поліції та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат.
Грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.
Грошове забезпечення курсантам, ад'юнктам, докторантам, слухачам із числа середнього складу поліції, а також курсантам із числа молодшого складу поліції ЗВО виплачується за місцем проходження служби (навчання) виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом ЗВО.
За змістом пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 при звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Кількість днів надмірно нарахованої частини щорічної відпустки вказується в наказі про звільнення.
За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.02.2020 по справі № 818/1276/17, питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки поліцейським, які звільняються, врегульовані нормами пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260, які є спеціальними за своєю правовою природою та підлягають застосуванню до спірних правовідносин. На підставі пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції. Позиція аналогічного змісту також наведена Верховним Судом у постановах від 07.08.2019 в справі №820/5122/17 (провадження №К/9901/16897/19), від 31.03.2020 в справі №808/2122/18 (провадження № К/9901/68185/18, № К/9901/68414/18), від 02.07.2020 в справі № 825/1038/16 (провадження №К/9901/9235/18, №К/9901/9238/18).
При цьому, Верховний Суд відступив від правового висновку, сформованого в судових рішеннях у справах №818/1276/17, №820/5122/17, №808/2122/18, №825/1038/16 і вважає правильним правовий висновок, який було викладено у постанові від 23.10.2019 в справі №826/8185/18 з таких підстав.
Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону № 580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
З аналізу наведених норм законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Відтак, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
Враховуючи відсутність правового врегулювання даного питання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки».
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Таким чином, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Зазначена позиція суду відповідає висновкам постанови Верховного Суду від 19 січня 2021 року по справі №160/10875/19, від 20 липня 2023 року по справі №200/18480/21.
Щодо виплати поліцейським грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки, то Верховний Суд зазначав, що через відсутність правового врегулювання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки при вирішенні спору слід застосовувати приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки» (пункт 60 постанови від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19, постанова від 23 жовтня 2019 року у справі №826/8185/18 та інші).
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» і частини першої статті 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
У випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні як основної, так і додаткової відпустки (пункт 62 постанови від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19).
Судом встановлено та сторонами не заперечується, що позивач має невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2017 рік у кількості 10 днів.
Як вбачається з пояснень сторін, позивач використав у 2016 році надані йому 45 днів щорічної та додаткової відпустки у повному обсязі, з них 13 днів використано під час перебування на посаді заступника начальника Управління поліції охорони в Запорізькій області, а 32 дні - під час перебування на посаді начальника Управління поліції охорони в Дніпропетровській області.
За таких обставин, позивач має право на компенсацію за всі невикористані ним дні основної та додаткової відпустки за 2017 у кількості 10 днів.
Щодо визначеного позивачем сторони відповідача у даній справі суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 13 Закону №580-VIII систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліції; 2) територіальні органи поліції.
До складу апарату центрального органу управління поліції входять організаційно поєднані структурні підрозділи, що забезпечують діяльність керівника поліції, а також виконання покладених на поліцію завдань.
У складі поліції функціонують: 1) кримінальна поліція; 2) патрульна поліція; 3) органи досудового розслідування; 4) поліція охорони; 5) спеціальна поліція; 6) поліція особливого призначення; 7) інші підрозділи, діяльність яких спрямована на виконання завдань поліції або на забезпечення її функціонування, рішення про створення яких приймається керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ.
У системі поліції можуть утворюватися науково-дослідні установи та установи забезпечення, заклади професійної (професійно-технічної) освіти зі специфічними умовами навчання.
Приписи ст. 15 Закону України «Про Національну поліцію» визначають, що територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.
Територіальні органи поліції утворює, ліквідовує та реорганізовує Кабінет Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України на підставі пропозицій керівника поліції.
Структуру територіальних органів поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України.
Штатний розпис (штат) та кошторис територіальних органів поліції затверджує керівник поліції.
Керівники територіальних органів поліції призначаються на посади та звільняються з посад керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України.
Заступників керівників територіальних органів поліції призначає на посади та звільняє з посад керівник територіального органу поліції.
Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України (частина третя статті 59 Закону № 580-VIII).
Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.
Відповідно до ст.59 Закону № 580-VIIІ з метою забезпечення належної підготовки та видання наказів з питань проходження служби поліцейськими, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.11.2016 № 1235, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.12.2016 за № 1668/29798, затверджено Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції (далі - Порядок №1235) та Перелік документів з питань проходження служби (далі - Перелік).
Так, відповідно до Розділу ІІ Порядку № 1235 підставою для видання наказів по особовому складу є такі зміни в службовій діяльності, зокрема звільнення зі служби в поліції.
Згідно з пунктом 1 Розділу ІІІ Порядку № 1235 видавати накази по особовому складу можуть керівники органів та підрозділів поліції, а також закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи поліції), відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, а також номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно із п. 10 Розділу ІІІ Порядку № 1235 у випадку видання наказу про звільнення працівника зі служби в поліції в наказі органу поліції зазначаються стаж служби в поліції, вислуга років для призначення пенсії (у тому числі на пільгових умовах), необхідність виплати одноразової грошової допомоги при звільненні. Крім того, зазначається інформація щодо необхідності виплати грошової компенсації за кількість діб невикористаних відпусток за фактично відпрацьований час у році звільнення або відрахування з грошового забезпечення коштів за кількість діб відпусток за час невідпрацьованої частини календарного року.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що питання щодо порядку призначення та звільнення зі служби начальників територіальних органів Національній поліції відноситься до виключної компетенції центрального органу управління поліції.
Матеріали справи свідчать, що позивача наказом Національної поліції України від 03.08.2016 № 562 о/с позивача звільнено з посади заступника начальника Управління поліції охорони в Запорізькій області та призначено на посаду начальника Управління поліції охорони в Дніпропетровській області.
Наказом Національної поліції України від 14.02.2018 № 118 о/с, на підставі якого видано наказ Департаменту поліції охорони від 14.02.2018 № 35 о/с, позивача звільнено зі служби в поліції за п. 2 (через хворобу) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) з виплатою компенсації за 4 доби щорічної відпустки за фактично відпрацьований час у 2018 році.
Таким чином, питання щодо звільнення позивача, як начальника територіального управління поліції охорони, нарахування йому грошових виплат під час звільнення, вирішувалось центральним органом управління поліції - Національною поліцією України.
В свою чергу, в наказі Департаменту поліції охорони від 14.02.2018 № 35 о/с в якості підстави видачі міститься посилання на наказ Національної поліції України, яким позивача звільнено з посади.
Таким чином, у спірному випадку Управління поліції охорони в Дніпропетровській області не є особою, відповідальною за правильність обчислення та нарахування ОСОБА_1 компенсації основної і додаткової відпустки при звільненні із служби у поліції, оскільки такими повноваженнями щодо позивача наділений центральний орган управління поліції - Національна поліція України, вимоги до якого у межах цього спору не заявлялися.
Згідно ч. 3 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Із наведеної вимоги закону слідує, що можливість заміни неналежного відповідача може здійснюватися виключно за клопотанням позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховним Судом у постанові №162/445/16-а від 02 вересня 2020 року.
Вищезазначені обставини були наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву, однак позивач не скористався правом на подачу відповіді на відзив щоб заперечити такі доводи та надати докази, які б свідчили про належність обраного позивачем відповідача у даній справі. Також, позивачем під час розгляду даної справи не заявлено клопотання про заміну відповідача або залучення до справи співвідповідача.
Таким чином, без згоди позивача суд не може замінити первісного відповідача належним відповідачем, у зв'язку із чим процесуальним наслідком пред'явлення позову до неналежного відповідача є відмова в позові до нього.
При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що він не позбавлений права звернутися із позовом до суду до належного відповідача.
Як встановлено ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
З огляду на те, що позивачу відмовлено у задоволенні позову, відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління поліції охорони в Дніпропетровській області (49001, м. Дніпро, вул. Короленка, буд. 4; код ЄДРПОУ 40109168) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 22.09.2025.
Суддя М.С. Лазаренко