19 вересня 2025 року м. Ужгород№ 260/6913/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дору Ю.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач), яким просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у перетинанні державного кордону України від 26.08.2025 року, винесене начальником 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) ст. лейтенантом ОСОБА_2 , ухваленого відносного ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В обгрунтування позовних вимог, позивач вказує, що відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_4 № В150/3 від 06.08.2025 року, видана ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» догляд за мамою. Погоджено відстрочку від призову на весь період проведення мобілізації та строку дії відповідних законних підстав. Довідка дійсна за пред'явлення військово-облікового документа МО № 663754 та документа, що посвідчує особу.
27 серпня 2025 року позивач прибув у міжнародний пункт пропуску через державний кордон України «Ужгород» з метою здійснити перетин державного кордону України на виїзд з України у супроводі своєї матері ОСОБА_3 .
На підтвердження факту супроводу позивачем надано такі документи: паспорт позивача громадянина України серії НОМЕР_4 ; паспорт матері позивача громадянина України серії НОМЕР_5 ; паспорт громадянина України позивача для виїзду за кордон номер НОМЕР_6 ; паспорт громадянина України матері позивача для виїзду за кордон номер НОМЕР_7 , військово-обліковий документ НОМЕР_8 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків позивача та матері позивача; свідоцтво про народження серії НОМЕР_9 ; пенсійне посвідчення матері № НОМЕР_10 ; довідка ЛКК від 15.01.2025 року за № 2/1; довідка ЛКК від 15.01.2025 року за № 2/2; висновок ЛКК №2/1/1 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговутися з потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 15.01.2025 року; лист Виконавчого комітету Ужгородської міської ради № К-302 від 24.01.2025 року; акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 23.01.2025 року (додаток № 8, до порядку, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року за № 560 зі змінами); акт проведення обстеження сім'ї №61/1 від 21.01.2025 року; довідки про неотримання допомоги за № К-186/25 від 22.01.2025 року; рішення про призначення/перерахунок компенсації фізичними особами, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 22.01.2025 року; довідку ІНФОРМАЦІЯ_4 № В150/3 від 06.08.2025 року.
Позивач зазначає, що на підставі вказаних документів (або ідентичних у зв'язку із закінченням дійсності документів), він перетинав державний кордон на вказаному КПП.
Однак, 26 серпня 2025 року начальником 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) ст. лейтенантом ОСОБА_2 ухвалено рішення про відмову у перетинанні державного кордону України від 26.08.2025 року.
У оскаржуваному рішенні зазначено, що відмовлено ОСОБА_1 з причин відсутності підстав на право перетинання державного кордону згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Правила перетинання державного кордону громадянами України» затвердженими постановою КМУ №57 від 27.01.1995 року, так як вищезазначений громадянин порушив вимоги абзацу 13 п.2.1 Правил, тобто порушення умов супроводу.»
Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними, виходячи з наступного. Відповідач зазначив, що в рішенні НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 26 серпня 2025 року начальником 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » старшим лейтенантом ОСОБА_4 позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України. Щодо причин відмови у оскаржуваному рішенні чітко зазначено: «…громадянину ОСОБА_1 відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України, з відсутністю питань на право перетинання державного кордону згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Правил перетинання державного кордону громадянами України» затверджених постановою КМУ № 57 від 27.01.1995 року, так як вище зазначений громадянин порушив вимоги абзацу 13 п. 2.1 Правил, тобто порушив умови супроводу».
Таким чином, позовні вимоги Позивача, щодо протиправності та скасування рішення начальника 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » старшого лейтенанта ОСОБА_5 про відмову ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону на виїзд з України від 26.08.2025, є помилковими та безпідставними, оскільки службові особи НОМЕР_1 прикордонного загону діяли в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами докази, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що відповідно до акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 23.01.2025 року (додаток № 8, до порядку, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року за № 560 зі змінами), було проведено обстеження за адресою: АДРЕСА_1 , за яким встановлено факт здійснення ОСОБА_1 постійного догляду за своєю матір'ю ОСОБА_3 .
У зв'язку з чим відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_4 № В150/3 від 06.08.2025 року, видана ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» догляд за мамою. Погоджено відстрочку від призову на весь період проведення мобілізації та строку дії відповідних законних підстав. Довідка дійсна за пред'явлення військово-облікового документа МО № 663754 та документа, що посвідчує особу.
27 серпня 2025 року позивач прибув у міжнародний пункт пропуску через державний кордон України «Ужгород» з метою здійснити перетин державного кордону України на виїзд з України у супроводі своєї матері ОСОБА_3 .
Позивачем було надано такі документи: паспорт позивача громадянина України серії НОМЕР_4 ; паспорт матері позивача громадянина України серії НОМЕР_5 ; паспорт громадянина України позивача для виїзду за кордон номер НОМЕР_6 ; паспорт громадянина України матері позивача для виїзду за кордон номер НОМЕР_7 , військово-обліковий документ НОМЕР_8 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків позивача та матері позивача; свідоцтво про народження серії НОМЕР_9 ; пенсійне посвідчення матері № НОМЕР_10 ; довідка ЛКК від 15.01.2025 року за № 2/1; довідка ЛКК від 15.01.2025 року за № 2/2; висновок ЛКК №2/1/1 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговутися з потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 15.01.2025 року; лист Виконавчого комітету Ужгородської міської ради № К-302 від 24.01.2025 року; акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду за № від 23.01.2025 року (додаток № 8, до порядку, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року за № 560 зі змінами); акт проведення обстеження сім'ї №61/1 від 21.01.2025 року; довідки про неотримання допомоги за № К-186/25 від 22.01.2025 року; рішення про призначення/ перерахунок компенсації фізичними особами, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 22.01.2025 року; довідку ІНФОРМАЦІЯ_4 № В150/3 від 06.08.2025 року.
Рішенням НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 26 серпня 2025 року відмовлено позивачу, у перетинанні державного кордону на виїзд з України. Щодо причин відмови у оскаржуваному рішенні зазначено: «з причин відсутності підстав на право перетинання державного кордону згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Правила перетинання державного кордону громадянами України» затвердженими постановою КМУ №57 від 27.01.1995 року, так як вищезазначений громадянин порушив вимоги абзацу 13 п.2.1 Правил, тобто порушення умов супроводу.»
Із вказаним рішенням позивач не погоджується, у зв'язку із чим звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 частиною 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII, Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII та постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».
Згідно із статтею 33 частиною 1 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Зазначене кореспондується також з положеннями статті 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII. При цьому вказаною статтею також передбачено, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Воєнний стан в розумінні положень статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Відповідно до статті 8 частини 1 пункту 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Отже, право особи на вільний перетин державного кордону України, згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм, може бути обмежено в умовах воєнного стану.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
Пунктом 3 вказаного вище Указу у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». В подальшому воєнний стан був продовжений Указами Президента України, який діє і на теперішній час.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Отже, враховуючи те, що станом на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України "Про прикордонний контроль".
Загальний порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».
Так, згідно пунктом 2 Правил №57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до абз. 3 пункту 2-1 Правил №57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність.
Відповідно до абз. 13 п.2-1 Правил №57 громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зазначені в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту, які супроводжували осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, для виїзду за межі України, зобов'язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.
Статтею 14 частинами 1, 3 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України "Про звернення громадян" або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано не чинним судом.
Так, судом встановлено та не заперечувалося відповідачем те, що при намірі перетнути державний кордон України, позивач пред'явив інспектору прикордонного контролю: паспорт позивача громадянина України серії НОМЕР_4 ; паспорт матері позивача громадянина України серії НОМЕР_5 ; паспорт громадянина України позивача для виїзду за кордон номер НОМЕР_6 ; паспорт громадянина України матері позивача для виїзду за кордон номер НОМЕР_7 , військово-обліковий документ НОМЕР_8 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків позивача та матері позивача; свідоцтво про народження серії НОМЕР_9 ; пенсійне посвідчення матері № НОМЕР_10 ; довідка ЛКК від 15.01.2025 року за № 2/1; довідка ЛКК від 15.01.2025 року за № 2/2; висновок ЛКК №2/1/1 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговутися з потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 15.01.2025 року; лист Виконавчого комітету Ужгородської міської ради № К-302 від 24.01.2025 року; акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду за № від 23.01.2025 року (додаток № 8, до порядку, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року за № 560 зі змінами); акт проведення обстеження сім'ї №61/1 від 21.01.2025 року; довідки про неотримання допомоги за № К-186/25 від 22.01.2025 року; рішення про призначення/ перерахунок компенсації фізичними особами, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 22.01.2025 року; довідку ІНФОРМАЦІЯ_4 № В150/3 від 06.08.2025 року.
Рішенням НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 26 серпня 2025 року відмовлено позивачу, у перетинанні державного кордону на виїзд з України, у зв'язку із порушенням вимог абзацу 13 п.2.1 Правил, тобто порушення умов супроводу.
Як слідує зі змісту письмового пояснення ОСОБА_2 (без дати) долученого відповідачем до відзиву, останнім зазначено, що в ході перевірочних заходів первинної перевірки документів прикордонним нарядом встановлено, що вищезазначений громадянин слідує по даним документам не вперше та було виявлено, що ОСОБА_6 повернувся пізніше особи яку супроводжував, чим порушив постанову КМУ №57.
Суд зауважує, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження вказаних обставин, щодо порушення позивачем вимог абз. 13 п. 2.1 ПКМУ №57 від 27.01.1995 року «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».
Окрім цього, суд критично оцінює доводи відповідача наведені в оскаржуваному рішенні про те, що у позивача відсутні підстави на право перетину державного кордону у зв'язку з порушенням вимог абз.13 п.2.1 Правил, також з тих підстав, що відповідачем не надано до суду належні та допустимі докази на підтвердження притягнення позивача до відповідальності за порушення порядку перетинання державного кордону, встановленого цими Правилами згідно з пунктом 29 Правил № 57.
Отже обставини, які були підставою прийняття оскаржуваного рішення не підтверджені належними та допустимими доказами.
Суд вказує, що відповідно до ч.ч.1,2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суд вказує, що відповідно до Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.
Статтею 242 частиною 5 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У силу приписів статті 242 частини 5 КАС України суд застосовує до спірних правовідносин практику Верховного Суду викладену у постанові від 5 березня 2020 року у справі № 640/467/19, в якій зазначено, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав прийняття (фактичних і юридичних) таких актів, а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття.
Суд зазначає, що не наведення мотивів прийнятих рішень не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, за яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм належну правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність прийнятого рішення.
Питання тлумачення та застосовування національного законодавства є, перш за все, компетенцією національних органів влади. Проте Суд повинен перевірити, чи породжує спосіб тлумачення та застосування національного законодавства наслідки, що відповідають принципам Конвенції, як вони тлумачаться у світлі практики Суду (п. 41 рішення Європейського Суду з прав людини по справі «Будченко проти України», рішення у справі «Скордіно проти Італії».
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія.
Отже, встановлені судом обставини справи та системний аналіз наведених законодавчих норм свідчать про те, що позивач, пред'явивши під час перетину державного кордону документи, які підтверджують, що він є особою, яка має дружину із числа осіб з інвалідністю і супроводжує дружину для виїзду за межі України, мав право на перетин державного кордону України, що дає підстави для висновку про невідповідність оскаржуваного рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, прийнятого не на підставі та не у спосіб, що передбачений законодавством України, та необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті статті 2 частини 2 КАС України, а отже таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення позову частково.
Керуючись ст. ст. 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_1 прикордонний загін) (код ЄДРПОУ НОМЕР_11 ) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 26.08.2025 року винесене начальником 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) ст. лейтенантом ОСОБА_2 про відмову у перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяЮ.Ю.Дору