Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 вересня 2025 року Справа№200/6287/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (адреса 21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 05.05.2025 року № 057350003044 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити з 28.04.2025 року ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до спеціального стажу період роботи з 11.10.2017 по 02.09.2019 роки та період навчання за спеціальністю з 01.09.1987 по 27.02.1991 роки.
Ухвалою від 25 серпня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на протиправність спірного рішення. Наголошує, що на день звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років вона мала достатній спеціальний стаж для призначення пенсії, оскільки такий перевищував необхідний мінімум у 25 років.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначив, що на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ спеціальний стаж позивача складав 24 роки 2 місяці 23 дні.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
28.04.2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику охорони здоров'я відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області рішенням від 05.05.2025 року № 057350003044 відмовило позивачу у призначенні пенсії у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 має спеціальний стаж роботи, який дає право на пенсію за вислугу років 24 роки 2 місяці 23 дні станом на 11.10.2017 року, в той час як відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» спеціальний стаж для призначення пенсії за вислугу років повинен складати 26 років 6 місяців.
До спеціального стажу за вислугу років не зараховано періоди роботи з 11.10.2017 по 02.09.2019 роки та період навчання за спеціальністю з 01.09.1987 по 27.02.1991 роки.
До відмови у призначенні пенсії відповідачем надано розрахунок стажу, з якого вбачається, що до спеціального стажу враховано періоди роботи з 11.03.1991 по 31.12.1991, з 03.01.1992 по 01.11.1993, з 06.01.1994 по 19.05.2000, з 23.07.2001 по 31.12.2003, з 01.01.2005 по 10.10.2017 роки, що в загальному складає 24 роки 2 місяці 23 дні. До спеціального стажу роботи не зараховано період роботи з 11.10.2017 по 02.09.2019 роки та період навчання за спеціальністю з 01.09.1987 по 27.02.1991 роки.
Відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 з 01.11.2013 по 02.09.2019 роки позивач займала посаду фельдшера станції швидкої та невідкладної медичної допомоги виїзної бригади (5 років 10 місяців 22 дні). Зазначений період відповідачем враховано частково до спеціального стажу, а саме з 01.11.2013 по 10.10.2017 року, не врахованим до спеціального стажу залишається період з 11.10.2017 по 02.09.2019 роки (не враховано 1 рік 10 місяців 22 дні). Період навчання згідно з дипломом НОМЕР_3 : - з 01.09.1987 по 27.02.1991 роки навчалася у Костянтинівському медичному училищі за спеціальність «фельдшер», по закінченню названого навчального закладу отримала кваліфікацію «Фельдшера» (не враховано 3 роки 5 місяців 27 днів). Позивач зазначає, що її стаж на посадах, що дає право на пенсію за вислугу років складає 29 років 7 місяців 10 днів.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом №1788-ХІІ та Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Статтею 2 Закону №1788-ХІІ встановлено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Згідно з статтею 52 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти відповідно до пункту «е» статті 55 цього Закону.
Згідно з пунктом 2-1 «Прикінцевих положень» Закону №1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону №1788-ХІІ, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом №1788-ХІ.
Відповідно до пункту «e» статті 55 Закону №1788-ХІІ (у редакції до 01.04.2015), працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон №213-VIII), який набрав чинності 01.04.2015, пункт «е» статті 55 Закону №213-VIII викладено у наступній редакції: «працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років».
При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 положення, зокрема, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законами №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №911-VIII) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Конституційний Суд України в даному рішенні, серед іншого, зазначив, що на його думку, внесення змін Законом №213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-XII щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788-XII, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-XII. Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788-XII випливає, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави. З огляду на наведене оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.
Також, Конституційний Суд України зазначив, що мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов'язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Отже, з 04.06.2019 положення пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII слід застосовувати у редакції, що діяла до 01.04.2015.
Відмова пенсійного органу у призначенні позивачці пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII обґрунтована відсутністю необхідного станом на 11.10.2017 спеціального стажу роботи 26 років і 6 місяців.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11.10.2017.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).
Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 № 2-р/2017).
Відтак, обмеження пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 3 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20 за подібних правовідносин:
«Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №2-р/2019, а не Закону №1058-ІV.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 6 листопада 2023 року при розгляді справи №240/24/21.
Таким чином, право на пенсію за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону №1788-XII, мають особи, які станом на момент звернення до пенсійного органу мають спеціальний стаж роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік №909, зі змінами).
Відповідно до пунктів 2, 4 Приміток Переліку № 909, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ. При призначенні пенсії за вислугу років зазначеним у цьому переліку особам допускається підсумовування стажу за періоди їх роботи у закладах і установах освіти, охорони здоров'я та соціального захисту.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Тобто, у разі якщо у трудовій книжці наявні усі необхідні записи підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається.
Обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу, а саме відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 з 01.11.2013 по 02.09.2019 роки позивач займала посаду фельдшера станції швидкої та невідкладної медичної допомоги виїзної бригади (5 років 10 місяців 22 дні). Зазначений період відповідачем враховано частково до спеціального стажу, а саме з 01.11.2013 по 10.10.2017 року, не врахованим до спеціального стажу залишається період з 11.10.2017 по 02.09.2019 роки (не враховано 1 рік 10 місяців 22 дні),
При цьому, доказів того, що позивач у спірні періоди не працювала на відповідних посадах, або ж того, що записи у трудовій книжці є сфальсифікованими або мають підробний характер відповідачем не надано.
Записами трудової книжки підтверджується робота позивача у закладі охорони здоров'я та відповідно такі підлягають зарахуванню до спеціального стажу відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Щодо зарахування до спеціального стажу періоду навчання для призначення пенсії за вислугу років.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 4 ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до п. "д" ч. 3 ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
На час навчання позивача порядок визначення трудового стажу, який давав право на пенсію за віком регулювався постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 року № 590 "Про затвердження положення про порядок призначення та виплати державних пенсій" (надалі - Порядок № 590).
Підпунктом "і" пункту 109 Порядку № 590 визначено, що крім роботи в якості робітника або службовця в загальний стаж роботи зараховується також навчання у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних закладах (технікумах, педагогічних та медичних училищах і т. д.), партійних школах, совпартшколах, школах профрухів, на робфаках, перебування в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі. При призначенні пенсій по старості періоди вказані у підпункті "і" зараховуються в стаж при умові, що цим періодам передувала робота в якості робітника чи службовця, або служба в складі Військових сил СРСР.
Відтак, оскільки позивач в період з 01.09.1987 по 27.02.1991 роки навчався у Костянтинівському медичному училищі за спеціальністю «фельдшер», по закінченню названого навчального закладу отримала кваліфікацію «Фельдшера», то в силу приписів п. "д" ч. 3 ст. 56 Закону № 1788-XII, наведений період навчання підлягає зарахуванню до її спеціального страхового стажу.
Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Касаційного адміністративного суду від 18.06.2020 року у справі №676/3013/17, від 24.12.2019 року у справі №442/4963/17.
Стосовно вимоги призначити пенсію, суд зазначає наступне.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку), поновлення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Пунктом 4.3 Порядку №22-1 визначено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії (переводить) та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд України має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
За таких обставин, оскільки відповідачем не зарахована частина стажу позивача, суд не може підміняти Пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з призначення пенсій громадянам, а належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача прийняти рішення щодо призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за заявою позивача від 28 квітня 2025 року, зарахувавши до спеціального стажу період роботи позивача з 11.10.2017 по 02.09.2019 роки та період навчання за спеціальністю з 01.09.1987 по 27.02.1991 роки.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача частково.
Позивачем був сплачений судовий збір у сумі 968 грн. 96 коп. відповідно до наявної в матеріалах справи квитанції, який підлягає стягненню з відповідача відповідно до статті 139 КАС України пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (адреса 21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення дій, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 05.05.2025 року № 057350003044 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (адреса 21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, ЄДРПОУ 13322403) прийняти рішення щодо призначення ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за заявою від 28 квітня 2025 року, зарахувавши до спеціального стажу період роботи ОСОБА_1 з 11.10.2017 по 02.09.2019 та період навчання за спеціальністю з 01.09.1987 по 27.02.1991.
В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (адреса 21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, ЄДРПОУ 13322403) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 950 грн. (дев'ятсот п'ятдесят гривень).
Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 22 вересня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Смагар