Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 вересня 2025 року Справа№200/4982/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач) та просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо припинення нарахування пенсії позивачу за період з 01.01.2021;
зобов'язати відповідача відновити нарахування пенсії позивачу, яка виникла за період з 01.01.2021 по даний час.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є пенсіонером за віком, перебуває на обліку як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції в УПФ. Однак, з 01.01.2021 виплата пенсії зупинена. Вказані дії УПФУ позивач вважає протиправними, оскільки вони порушують його конституційні права на пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду від 14.07.2025 позовну заяву залишено без руху.
Позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 22.07.2025 поновлено позивачу строк для звернення до адміністративного суду із позовом, відкрито спрощене провадження у справі (без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання).
У відзиві на позов від 29.07.2025 представник відповідача зазначив, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області з дислокацією в м. Селидове як внутрішньо переміщена особа та отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV. Виплата пенсії проведена по 31.12.2020. Філією Донецького обласного управління АТ «Ощадбанк» від 22.12.2020 № 104.14-19/1/112/636-БТ повідомлено відповідача щодо пенсіонерів, за рахунками яких суми пенсії та грошової допомоги одержуються за довіреністю більш як один рік або не одержуються більше як один рік, зокрема щодо ОСОБА_1 . З 01.01.2021 виплата пенсії позивачу призупинена відповідно до вимог п.16 Постанови №1596, оскільки чинним законодавством не передбачена виплата пенсії внутрішньо переміщеним особам через відділення поштового зв'язку, крім осіб з інвалідністю I групи та інших осіб, які за висновком лікарсько-консультативної комісії не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (форма рішення територіального органу Пенсійного фонду про припинення пенсії чинним законодавством не затверджена). У період з 01.01.2021 по теперішній час позивач до територіальних органів Пенсійного фонду України за поновленням пенсії не зверталась, фізичну ідентифікацію не проходила, заяву про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації до територіальних органів Пенсійного фонду України не подавала, нарахування та виплата пенсії з 01.01.2021 не здійснювалась. Законом № 1058 передбачені певні дії органів Пенсійного фонду України та пенсіонера щодо поновлення виплати пенсії на даний час.
У зв'язку з чим, представник УПФ вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Також у відзиві представником відповідача зазначено про порушення позивачкою строку звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 22.09.2025 у задоволенні клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про обов'язковість особистої участі позивача у судовому засіданні для надання пояснень за адміністративним позовом в режимі відеоконференції відмовлено.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України.
Позивач перебуває на обліку у відповідача, як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вищевказані обставини не є спірними та визнаються сторонами.
Згідно із змістом листа відповідача від 30.06.2025 №0500-0202-8/64844, з 01.01.2021 виплату пенсії позивачці було призупинено на підставі ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706. На підставі списків, отриманих в порядку обміну інформацією із відповідними службами, позивачу було призупинено виплату пенсії з 01.01.2021 в автоматичному режимі без винесення окремого рішення. Позивач особисто до органів Пенсійного фонду України за поновленням виплати пенсії у будь-який спосіб не зверталась.
Відповідно до інформації щодо нарахованої та фактично виплаченої пенсії позивачу за період з 01.01.2021 по 31.07.2025 (викладеної у відзиві відповідача): за період з 01.01.2021 пенсія позивачці за вказаний період не нараховується і не виплачується.
Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно припинення виплати пенсії позивачу з 01.01.2021.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII, у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Згідно з абз.1 п.1 Постанови КМУ № 637 (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою КМУ від 01.10.2014 № 509. Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження (далі - внутрішньо переміщені особи), здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства “Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Виплата пенсій та соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та іншим особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовою заявою можуть здійснюватись акціонерним товариством “Укрпошта» з доставкою за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058- ІV).
Згідно із п.1 ч.1 ст.8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст.36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч.3 ст.35 та ст.46 цього Закону.
У разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що орган Пенсійного фонду України має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.
Як встановлено судом, виплата пенсії позивачу припинена відповідачем відповідно до ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706, на підставі обміну інформацією із відповідними службами. Водночас, ст.49 Закону № 1058-IV такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.
Зазначені обставини вказують на допущення відповідачем порушення вимог ст.49 Закону № 1058, яка визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії.
Пункт 5 ч.1 ст.49 Закону № 1058-VI, з огляду на приписи Закону № 1706-VII, не може бути застосований, оскільки цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.
Більш того, згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Суд звертає увагу, що рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, не є таким рішенням у розумінні ч.1 ст. 49 Закону № 1058-IV.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №428/6624/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (ч.5 ст.242 КАС України).
Щодо посилання відповідача у відзиві на те, що з 01.01.2021 виплата пенсії позивачу призупинена відповідно до вимог п.16 Постанови № 1596, оскільки чинним законодавством не передбачена виплата пенсії внутрішньо переміщеним особам через відділення поштового зв'язку, крім осіб з інвалідністю I групи та інших осіб, які за висновком лікарсько-консультативної комісії не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, суд зазначає наступне.
Порядок виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затверджений постановою КМУ від 30.08.1999 №1596, в редакції постанови КМУ № 546 від 26.05.2021 (далі - Порядок № 1596) визначає механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями (далі - органи Пенсійного фонду), головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі) в уповноважених банках.
Відповідно до п.16 Порядку № 1596, якщо суми пенсії та грошової допомоги одержуються за довіреністю більш як один рік або не одержуються з поточного рахунка більш як один рік, уповноважений банк зобов'язаний повідомити про це відповідному органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення не пізніше 28 числа місяця, у якому виникли такі обставини, а одержувач - подати нову заяву до органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення згідно з вимогами, визначеними в п.10 цього Порядку.
У разі невиконання одержувачем цієї умови орган Пенсійного фонду або орган соціального захисту населення припиняє перерахування пенсії та грошової допомоги на поточний рахунок у визначену одержувачем установу уповноваженого банку та проводить виплату через національного оператора поштового зв'язку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України в установленому порядку.
Орган Пенсійного фонду України та орган соціального захисту населення припиняє перерахування пенсії та грошової допомоги у разі виключення банку з переліку уповноважених банків.
Як вже було зазначено вище, відповідач у відзиві вказує, що виплата пенсія позивачці була припинена саме з урахуванням положень п.16 Порядку № 1596.
Разом з цим, наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ, визначений ч.1 ст.49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Крім того, як вже зазначалось, рішення територіального органу пенсійного фонду (або рішення суду), на підставі якого було припинено виплату пенсії, до суду не надано.
При цьому слід звернути увагу на те, що п.16 Порядку № 1596 також передбачено, що у разі ненадання нової заяви до органу Пенсійного фонду одержувачем пенсій та грошової допомоги, орган Пенсійного фонду або орган праці та соціального захисту населення припиняє перерахування відповідно пенсії та грошової допомоги на поточний рахунок у визначену одержувачем установу банку і здійснює виплату через підприємство поштового зв'язку за місцем проживання одержувача в установленому порядку.
Доказів перерахування пенсії до відділення поштового зв'язку за місцем проживання одержувача в установленому порядку матеріали справи не містять.
Також суд звертає увагу на те, що Постановою КМУ № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 з 12.03.2020 на території України встановлено карантин, який неодноразово продовжувався не був закінчений на час призупинення виплати пенсії.
Законом України від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» на період дії карантину та протягом 30 днів після його відміни, зокрема, продовжується виплата переселенцям соціальних виплат, пенсій, надання соціальних послуг, субсидій та пільг, призначених до періоду встановлення карантину.
Проте виплату пенсії позивачу припинено під час дії карантину, всупереч зазначеним вище вимогам Закону.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 встановлено, що відповідно до ст.8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.
Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на постанову КМУ №637, оскільки підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (ч.3 ст.291 КАС України).
Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне.
За приписами ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.51 цього рішення). У п.54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 08.07.2004 «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як вже зазначалось судом вище, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до ст.17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
У ч.2 ст.2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що припинення виплати пенсії позивачці з 01.01.2021 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13.03.2018 (справа № 235/4162/17), 20.03.2018 (справа № 234/2389/17), а також у рішенні від 03.05.2018 у зразковій справі № 805/402/18.
Відносно посилань відповідача, що станом на 29.07.2025 позивач фізичну ідентифікацію не проходила, заяву про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації до територіальних органів Пенсійного фонду України не подавала, що передбачено вимогами Закону №1058 та Порядком №299, суд зазначає, що виплата пенсії позивачу була припинена до набрання чинності вказаних змін до Закону №1058 та Порядку від 11.02.2025 №299, а отже такі твердження відповідача є помилковими.
Щодо посилань відповідача на пропущення позивачем строку звернення до суду, суд зазначає, що ухвалою від 22.07.2025 позивачу поновлено строк звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до норм п.1 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Відносно клопотання позивача щодо допуску до негайного виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає наступне.
Враховуючи, що предметом спору є визнання протиправними дії і зобов'язання відповідача вчинити певні дії, та за рішенням суду не вирішувалось питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми пенсії, а лише вирішувалось питання щодо зобов'язання вчинити відповідача дії по нарахуванню та виплаті пенсії, така вимога позивача задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача поновити позивачу нарахування і виплату пенсії, та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.01.2021.
Зважаючи на те, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у сумі 968,96 грн., наведена сума відповідно до положень ч. 1 ст. 139 КАС України підлягає стягненню з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись ст.9,19-20,22,25-26,90,139,229,241-246,250,251,255,295,КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення нарахування і виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2021.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування і виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.01.2021.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок
Повний текст рішення складено та підписано 22.09.2025.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Шинкарьова