17 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 212/5767/22
провадження № 51-2315км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
засудженої ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_7 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2025 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК.
За вироком Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 червня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Суд також вирішив питання щодо запобіжного заходу, обрахування строку відбування покарання і долю речових доказів.
05 березня 2025 року Дніпровський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 121 цього Кодексу і призначеного покарання та ухвалив новий вирок, за яким визнав її винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, і призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
За вироком апеляційного суду, ОСОБА_7 05 вересня 2022 року в період з 08:00 до 16:00 перебувала в гостях у свого знайомого ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_2 , де вони разом вживали спиртні напої.
Приблизно з 16:00 до них приєднався ОСОБА_9 , знайомий ОСОБА_7 , якого вона запросила по телефону.
06 вересня 2022 року, близько 03:20 там само під час розпивання алкоголю між ОСОБА_7 разом із власником квартири ОСОБА_8 , з одного боку, і потерпілим ОСОБА_9 , з іншого, виник словесний конфлікт, у ході якого в ОСОБА_7 , яка перебувала в стані алкогольного сп'яніння, виникла гостра неприязнь до потерпілого ОСОБА_9 та умисел на заподіяння йому смерті за вказаних мотивів.
У цей час, реалізуючи злочинний умисел, діючи на досягнення злочинного результату - заподіяння смерті ОСОБА_9 з мотивів гострої неприязні до нього, взявши в руку кухонний ніж, тим самим підшукавши собі знаряддя злочину, умисно завдала ОСОБА_9 сім ударів ножем в ділянку грудної клітки, тулубу та верхніх кінцівках.
Згідно з висновком судово - медичної експертизи від 03 жовтня 2022 року № 1367 у результаті протиправних дій ОСОБА_7 , спрямованих на умисне вбивство ОСОБА_9 , йому спричинено тілесні ушкодження у вигляді:
- проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки справа, що проникає у плевральну порожнину, та проникаючого поранення черевної порожнини з ушкодженням круглої зв'язки печінки, без ушкодження інших внутрішніх органів (рановий канал закінчується в круглій зв'язці печінки), які належать до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя;
- трьох непроникаючих колото-різаних поранень грудної клітини, попереку і двох колото-різаних поранень правого передпліччя, які належать до легких тілесних ушкоджень, що викликали короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад шість діб, але не більше як три тижні (21 день).
Злочинного умислу, спрямованого на заподіяння смерті ОСОБА_9 з мотивів гострої неприязні до нього, ОСОБА_7 не довела до кінця з причин, що не залежали від її волі, адже потерпілому ОСОБА_9 , який рятуючи своє життя, покинув місце події, було своєчасно надано невідкладну медичну допомогу.
З урахуванням викладеного, дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК за ознаками закінченого замаху на вбивство, тобто як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, оскільки особа виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі засуджена просить скасувати вирок апеляційного суду, перекваліфікувати її дії на ч. 1 ст. 121 КК і призначити відповідне покарання.
Зазначає, що захисник без її згоди (за власною ініціативою) подав апеляційну скаргу, в якій просив перекваліфікувати дії засудженої на ст. 124 КК, однак, суд залишив скаргу без задоволення та ухвалив новий вирок, яким перекваліфікував її дії на ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК і призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Посилається на те, що, за рекомендацією захисника, визнала себе винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК, хоча розібравшись у ситуації, погоджується, що правильною є кваліфікація її дій за ч. 1 ст. 121 КК, і визнає, що заподіяла потерпілому тяжкі тілесні ушкодження без наміру про навмисне вбивство.
Вважає, що суд не врахував обставини, що пом'якшують покарання, а саме її щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину.
Просить також зважити на неправомірні й протиправні дії потерпілого ОСОБА_9 стосовно ОСОБА_8 , що могли мати критичні наслідки. Крім того, указує на позицію потерпілого, який претензій до неї не має та просить призначити найбільш м'яке покарання.
На її переконання, апеляційний суд не повною мірою врахував конкретні обставини провадження, насамперед те, що вона не змогла об'єктивно оцінити ситуацію (завдання потерпілим ударів ОСОБА_8 ) та схопила ніж, вважаючи на той момент, що це єдиний спосіб захистити останнього.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник та засуджена підтримали викладені в касаційній скарзі вимоги та просили їх задовольнити.
Прокурор заперечила щодо задоволення касаційної скарги, просила залишити оскаржене судове рішення без зміни.
Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання вони не з'явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів виходить із наступного.
Як передбачено ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Крім цього, касаційний суд не може втручатися в аспекти оцінки судами попередніх інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження обставин, які підлягають доказуванню в провадженні, тобто їх достовірності. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної із обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення в цілому.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
За вимогами ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.
Наведені положення свідчать про те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (непідтвердження) доказами обставин, які за ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами суд застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує припущення (твердження) слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті.
Приписами ст. 420 КПК визначено, що суд апеляційної інстанції ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення.
Згідно зі ст. 370, ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення. У вироку суду апеляційної інстанції має бути зазначений зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
На переконання колегії суддів суду касаційної інстанції, оскаржений вирок відповідає вказаним вимогам кримінального процесуального закону.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що орган досудового розслідування надав неправильну юридичну оцінку діям ОСОБА_7 і помилково кваліфікував їх за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, оскільки, на переконання місцевого суду, прямий умисел на умисне вбивство не був підтверджений.
Вирішуючи питання щодо кваліфікації діяння обвинуваченої, місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_7 та потерпілий знайомі протягом тривалого часу, деякий період проживали разом, пізніше інколи підтримували стосунки, а 05 вересня 2022 року спільно вживали алкогольні напої, тобто до конфлікту підтримували добрі стосунки. Далі на ґрунті ревнощів засуджена завдала потерпілому сім ударів ножем в ділянку грудної клітки, тулуба та верхніх кінцівок, разом з цим із семи ударів тільки 2 проникаючі, які мають неглибокий рановий канал. Після заподіяння ножових поранень потерпілий відштовхнув обвинувачену та, згідно її поясненнями і показаннями свідка ОСОБА_8 , вони разом вигнали потерпілого, на якому не було видно слідів крові, з квартири та обвинувачена зачинила двері квартири на замок. При цьому потерпілий ще на протязі тривалого часу продовжував активно діяти, послідовно, гучно розмовляв та не відходив далеко від квартири, де вживав спиртні напої, в наслідок чого сусіди викликали поліцію. Після приїзду працівників правоохоронного органу він спілкувався з поліцейськими та лікарями, які вмовили його проїхати до лікарні.
Урахувавши наведене, суд вважав, що твердження обвинуваченої, відповідно до яких вона не мала умислу на вбивство потерпілого, а лише намагалася припинити його протиправні дії стосовно ОСОБА_8 і з цією метою завдала йому, як вважала, незначних ушкоджень, заслуговують на увагу враховуючи характер та глибину ранових каналів від ножових поранень. При цьому обвинувачена усвідомлювала, що заподіяні потерпілому поранення не призвели до такого стану потерпілого, який б давав обвинуваченій підстави вважать, що вона досягла злочинної мети, заподіявши смертельні поранення. Натомість потерпілий продовжував вчиняти активні дії, гучно розмовляв, що давало обвинуваченій реальну можливість продовжити заподіяння потерпілому ушкоджень з метою досягнення умислу на вбивство, але обвинувачена цього не зробила, а зачинила двері квартири на замок, щоб позбавити потерпілого можливості знову зайти до квартири.
Зазначене, на думку місцевого суду, вказує на відсутність умислу на протиправне заподіяння смерті іншій людині, отже неправильну кваліфікацію органом досудового розслідування дій ОСОБА_7 , які повністю охоплюються диспозицією ч. 1 ст. 121 КК.
Перевіряючи вирок суду першої інстанції, оцінивши докази за правилами, установленими в ст. 94 КПК, апеляційний суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, що підтверджується доказами, дослідженими судом.
Суд оцінив показання засудженої, яка, не заперечуючи факту заподіяння потерпілому ударів ножем, свою винуватість у замаху на умисне вбивство визнала частково та зазначила, щозавдала потерпілому ОСОБА_9 ножових поранень, але не мала умислу на його вбивство, а лише намагалася припинити його протиправні дії щодо ОСОБА_8 .
Апеляційний суд установив, що сукупність доказів у кримінальному провадженні доводить винуватість ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, оскількивона та потерпілий ОСОБА_9 стояли обличчям до обличчя на відстані витягнутої руки, ОСОБА_7 застосувала предмет для заподіяння уражень - ніж, яким цілеспрямовано, умисно і нанесла ОСОБА_9 сім ударів ножем в ділянку грудної клітки, тулубу та верхніх кінцівок, у життєво важливі ділянки тіла. Коли ОСОБА_7 наносила ОСОБА_9 ножові поранення він захищався, виставляючи руку вперед та ухиляючись від ударів повернувся до неї боком, через що отримав удар в задню ділянку тулубу.
Визначаючи спрямованість умислу ОСОБА_7 саме на скоєння умисного вбивства потерпілого ОСОБА_9 , колегія суддів урахувала, що для злочину було використано предмет, небезпечний для життя людини - ніж, зважила на характер і локалізацію поранень, сім ударів ножем, три з яких хоча завдали непроникаючі поранення, однак, усі удари були завдані в місця розташування життєво важливих органів, а саме: в ділянку грудної клітки, тулубу та верхніх кінцівок. Апеляційний суд зазначив, що за висновком експерта, ОСОБА_7 завдала ОСОБА_9 проникаючі поранення грудної клітки та черевної порожнини. Проникаюче колото-різане поранення грудної клітки справа, що проникло у плевральну порожнину, класифікується як тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя. Проникаюче поранення черевної порожнини з ушкодженням круглої зв'язки печінки також належить до тяжких тілесних ушкоджень. Хоча внутрішні органи не були серйозно пошкоджені, будь-яке проникаюче поранення черевної порожнини є потенційно небезпечним для життя, пошкодження життєво важливих структур.
Характер та послідовність дій, вчинених ОСОБА_7 , у сукупності свідчать про те, що вона мала прямий умисел на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_9 з мотивів гострої неприязні до нього і не довела свого умислу до кінця з причин, що не залежали від її волі, оскільки потерпілий ОСОБА_9 відштовхнув ОСОБА_7 , рятуючи своє життя, покинув місце події і своєчасно отримав невідкладну медичну допомогу.
Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду.
Ознаки суб'єктивної сторони й особливості психічного ставлення винуватої особи встановлюються судами з урахуванням характеру діяння та об'єктивно-предметних умов його вчинення на підставі доказів, зібраних у порядку, передбаченому КПК, та оцінених відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Суд повинен ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту психічного ставлення до вчиненого діяння і заподіяних наслідків у провадженнях щодо кримінальних правопорушень проти життя і здоров'я особи. Питання про форму вини, яка характеризує вчинене діяння, необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до своїх дій та їх наслідків.
Доказування суб'єктивної сторони злочину досить часто ґрунтується не на одному чи кількох прямих доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) елементів суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, які підлягають доказуванню.
Відповідно до приписів ст. 15 КК замахом на кримінальне правопорушення є вчинення особою з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Закінчений замах характеризується тим, що особа зробила все необхідне, щоб досягти мети, і вчинила всі дії для досягнення злочинного результату, які вважала необхідними для цього. Замах може бути здійснений виключно із прямим визначеним (конкретизованим) умислом, який виражається в тому, що особа має конкретне, точне уявлення про індивідуально визначений результат свого діяння, передбачає настання конкретного суспільно небезпечного наслідку.
За таких обставин особа передбачає розвиток природного перебігу подій як явищ, підпорядкованих об'єктивним природничим закономірностям, усвідомлює особливості розвитку необхідного причинного зв'язку, відправним пунктом якого є її дії (причина), які містять реальну можливість настання відповідного наслідку. Вчиняючи ті або інші дії, що із закономірністю призводять до настання певних наслідків, людина передбачає їх як уявлюваний результат своїх дій, і саме тому має відповідати за прагнення заподіяти суспільно небезпечні наслідки внаслідок вчинення конкретного діяння, що ставиться їй у провину.
Визначений умисел завжди є таким, коли винний передбачає і бажає настання одного конкретизованого наслідку, досягнення певної мети, зокрема смерті потерпілого, що має місце в тих випадках, коли винний передбачає конкретний наслідок не просто як один із можливих від вчиненого діяння, а як неминучий або високо вірогідний результат свого суспільно небезпечного діяння, де через щасливий збіг обставин для потерпілого настання менш небезпечних наслідків є скоріш винятком, а ніж типовим правилом розвитку причинно-наслідкових зв'язків.
Водночас відповідну для замаху конкретизацію у свідомості особи тих наслідків, яких вона прагне, не можна зводити в усіх випадках до чітких формальних параметрів.
Коли особа передбачає неминучість або високу вірогідність настання смерті як найбільш ймовірного результату своїх дій, її ставлення до такого результату виявляється у бажанні його настання. Отже наслідки, які не настали, інкримінуються особі у цьому разі з тих підстав, що вони були метою її діяння, на досягнення якої воно було спрямовано.
У цьому провадженні наявні обґрунтовані підстави стверджувати, що мисленим уявленням засудженої про результат своїх дій із достатнім ступенем конкретизації охоплювалося умисне заподіяння смерті як найбільш імовірний результат їх вчинення, враховуючи їх характер та спрямованість, які й обумовлюють передбачення високої вірогідності (неминучості) настання смерті у разі ураження колючо-ріжучими ударами тих органів тіла людини, на ушкодження яких спрямувала свої дії ОСОБА_7 .
При цьому потерпілий чинив опір протиправним діям засудженої, відштовхнув її від себе, утік з місця події, завдяки чому злочин не було закінчено з причин, які не залежали від волі засудженої, а смерть відвернуто внаслідок своєчасно наданої невідкладної медичної допомоги.
Особа, яка передбачає високу вірогідність або неминучість настання наслідків від своїх дій і вчиняє такі дії, бажає настання відповідних суспільно небезпечних наслідків і у разі, коли вони не настали з причин, які не залежать від її волі, підлягає відповідальності за замах на вчинення кримінального правопорушення.
За таких обставин кримінального правопорушення відсутні підстави стверджувати про неконкретизований умисел. Висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_7 мала прямий умисел на заподіяння смерті потерпілому є правильними, суд слушно врахував характер і кількість заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень, їх локалізацію, силу ударів та їх спрямованість у життєво важливі органи, послідовність дій, обставини їх припинення, поведінку засудженої після вчинення злочину.
Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що з'ясування змісту та спрямованості умислу не може ґрунтуватися виключно на висновку судово-медичного експерта, оскільки той містить суто медичну оцінку наслідків протиправного діяння і саме в такому розумінні був оцінений в аспекті вирішення питання про доведеність винуватості засудженого та юридичної оцінки вчиненого злочину.
Крім того, з установлених фактичних обставин не вбачається, що ОСОБА_7 самостійно припинила протиправні дії та вигнала з квартири ОСОБА_9 , оскільки згідно з показаннями свідка ОСОБА_8 та потерпілого ОСОБА_9 , останній втік з квартири.
Колегія суддів відхиляє доводи засудженої про те, що апеляційну скаргу було подано без її згоди, оскільки, як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_7 під час розгляду справи судом апеляційної інстанції була присутня в судових засіданнях, не заперечувала щодо подання скарги, а навпаки, підтримала захисника і просила задовольнити подану ним апеляційну скаргу.
Крім того, засуджена не висловлювала жодних скарг щодо надання їй неналежної правової допомоги адвокатом.
Посилання ОСОБА_7 на те, що визнала вину у злочині, передбаченому ст. 124 КК, за рекомендацією захисника, Суд не вважає змістовним, оскільки, як убачається з касаційної скарги, вона визнає скоєння більш тяжкого діяння, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.
Також Верховний Суд звертає увагу, що касаційна скарга адвоката не була підставою для скасування вироку місцевого суду та ухвалення нового, яким задоволено апеляційну скаргу прокурора і перекваліфіковано дії ОСОБА_7 на ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК.
Апеляційний суд, урахувавши ступінь тяжкості та характер вчиненого злочину, дані про особу засудженої (раніше не судима, позитивно характеризується за місцем проживання, має постійне місце роботи, де характеризується позитивно; на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, з грудня 1999 року по серпень 2006 року зверталася за медичною допомогою до лікаря-нарколога стосовно вживання алкоголю зі шкідливими наслідками; відповідно до висновку судово - психіатричної експертизи від 03 жовтня 2022 року № 430, на хронічне психічне захворювання, недоумство, тимчасовий розлад психічної діяльності або інший хворобливий стан психіки в період вчинення інкримінованого їй діяння не страждала, під час скоєння інкримінованого їй діяння могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує), її поведінку після викриття (беззастережне виконання вимоги запобіжного заходу, з'являлася в судові засідання, продовжувала працювати), позицію потерпілого (претензій до засудженої не має та просить призначити покарання, не пов'язане з позбавленням волі), наслідки кримінального правопорушення, відсутність обставин, що пом'якшують покарання, та обставину, яка його обтяжує (вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння), призначив мінімальне покарання в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Стосовно обставин, які пом'якшують покарання, колегія суддівакцентує на тому, що згідно зі сталою судовою практикою (див., наприклад, постанову ККС ВС від 22 лютого 2021 року у справі № 481/1754/18, провадження № 51-1579кмо20) під активним сприянням розкриттю злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з'ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам.
Засуджена не конкретизує, які невідомі досудовому слідству або суду фактичні обставини вона повідомила.
Крім того, як слушно зазначив апеляційний суд, у матеріалах провадження відсутні дані, що ОСОБА_7 намагалася допомогти потерпілому оговтатися від пережитого, компенсувати перенесені страждання чи інше, а тому її поведінка не свідчить про відверту негативну оцінку своєї кримінальної поведінки, дійсне засудження свого вчинку, визнання його антигромадського характеру і готовність нести відповідальність.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти кримінальні діяння, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю кримінального правопорушення або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди. Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого кримінального діяння. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого кримінального правопорушення, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково, для того щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Верховний Суд у рішеннях неодноразово висловлювався про те, що щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалася, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти відображення в матеріалах кримінального провадження (до прикладу, постанова від 09 жовтня 2018 року у справі № 756/4830/17-к).
Також Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду щодо неправомірної і протиправної поведінки потерпілого ОСОБА_9 та акцентує, що ножові поранення ОСОБА_7 заподіяла потерпілому вже після того, як ОСОБА_8 скинув його із себе потерпілого.
Посилання засудженої на те, що вона не змогла об'єктивно оцінити ситуацію (завдання потерпілим ударів ОСОБА_8 , оскільки перебувала в стані алкогольного сп'яніння), спростовуються висновком судово-психіатричної експертизи від 03 жовтня 2022 року № 430, відповідно до якого ОСОБА_7 не страждала на хронічне психічне захворювання, недоумство, тимчасовий розлад психічної діяльності або інший хворобливий стан психіки в період інкримінованого їй діяння; у цей час могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.
Ураховуючи наведене, обґрунтованих доводів, які би ставили під сумнів законність оскарженого вироку апеляційного суду, засуджена у касаційній скарзі не навела.
Вирок апеляційного суду є належно обґрунтованим та вмотивованим, відповідає вимогам статей 370, 374 та 420 КПК, у ньому зазначено належні мотиви та положення закону, якими керувався суд.
Інші доводи засудженої щодо переоцінки фактичних обставин кримінального провадження та достовірності доказів Суд не бере до уваги, адже вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК.
Також касаційна скарга містить інші аргументи, які не потребують
детального аналізу Суду та не мають будь-якого вирішального значення в провадженні.
Колегія суддів не вбачає таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни оскарженого судового рішення, отже касаційна скарга засудженої задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а її касаційну скаргу - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3