19 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 752/15451/23
провадження № 51-3616 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 16 червня 2025 року в кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023100010001775 по обвинуваченню
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лубни Полтавської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК України),
встановив:
За вироком Печерського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2024 року ОСОБА_5 визнано винуватим у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Відповідно до обставин, детально наведених у вироку суду, 26 червня 2023 року приблизно о 02:00 год, ОСОБА_5 , перебуваючи за адресою: вул. Залізничне шосе, 10, у м. Києві, на прилеглій території станції «Видубичі», виявив раніше незнайомого йому ОСОБА_6 , який спав на лавці.
Надалі, ОСОБА_5 діючи умисно, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, підійшов до ОСОБА_6 спереду та шляхом ривка, вирвав сумку чорного кольору з написом «Adidas Forever Sport», в якій знаходився мобільний телефон марки «Samsung» SMJ600F/DS, IMEI: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 вартістю 2150 грн, грошові кошти в розмірі 247 грн, 100 доларів США, що відповідно до курсу Національного банку України станом на 26 червня 2023 року становило 3656,86 грн, а також паспорт громадянина України та пенсійне посвідчення на ім'я ОСОБА_6 .
Після цього, ОСОБА_5 , утримуючи сумку з речами ОСОБА_6 , розуміючи, що його дії помічені потерпілим, з місця скоєння злочину зник, завдавши своїми умисними протиправними діями ОСОБА_6 матеріальну шкоду на загальну суму 6053,86 грн.
Київський апеляційний суд ухвалою від 16 червня 2025 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_5 задовольнив. Вирок Печерського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2024 року змінив у частині призначеного покарання. Пом'якшив обвинуваченому ОСОБА_5 призначене вироком Печерського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2024 року покарання. Призначив ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнив від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. У решті вирок суду залишив без змін.
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_4 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає, що апеляційний суд:
? пославшись лише на характеризуючі дані ОСОБА_5 , не навів обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого правопорушення і безпідставно застосував ст. 69 КК України;
? звільняючи ОСОБА_5 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України послався на пом'якшуючі обставини, які раніше були враховані при призначенні останньому покарання із застосуванням ст. 69 КК України;
? не взяв до уваги той факт, що ОСОБА_5 раніше притягувався до кримінальної відповідальності і вчинив новий тяжкий злочин.
Ухвала суду апеляційної інстанції є не вмотивованою та не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.
Статею 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, та правильності кваліфікації його дій,які ніким з учасників судового провадження не заперечувалися, в касаційному порядку також не оспорюються.
Оцінюючи обґрунтованість доводів касаційної скарги прокурора, Суд враховує наступне.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Нормою ч. 3 ст. 65 КК України передбачено, що підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються ст. 69 КК України.
Відповідно до ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині КК України.
Тобто застосування ст. 69 КК України передбачає наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Заразом, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
У постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_5 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який в силу ст. 89 КК України є таким, що не має судимості, не одружений, має хронічне захворювання - вірус імунодефіциту людини, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, має постійне місце проживання та характеризується позитивно.
Також місцевим судом враховано наявність обставини, яка відповідно до ст. 66 КК України пом'якшує покарання, у виді щирого каяття, а також відсутність обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання.
Водночас, за наслідками судового розгляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність також інших обставин, які впливають на призначення покарання, а саме активне сприяння обвинуваченого у розкритті злочину, що виразилося у його поведінці як під час досудового розслідування так і в суді, а також відсутність будь-яких претензій з боку потерпілого.
Крім того, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_5 проживає разом та доглядає за своїми батьками - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3, який має інвалідність 1 групи з дитинства та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2, яка має інвалідність 2 групи з дитинства. Вказане підтверджується, зокрема довідками Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради від 04 листопада 2024 року, актом обстеження житлово-побутових умов від 04 листопада 2024 року, копією рішення лікарняно-консультативної комісії № 7/358 від 05 лютого 2025 року, копією висновку лікарняно-консультативної комісії № 4/622 від 28 лютого 2025 року.
Тож, суд апеляційної інстанції, врахувавши зазначені обставини, що пом'якшують покарання, дійшов висновку про наявність можливості для застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК України та призначення йому покарання нижче нижчої межі, передбаченої санкцією ч. 4 ст. 186 КК України.
Також апеляційний суд, обґрунтовуючи своє рішення, зазначив, що обставини вчинення кримінального правопорушення, характеризуючі дані про особу та, зокрема наявність на утриманні непрацездатних батьків, які потребують постійного стороннього догляду та фактична відсутність осіб, які взмозі здійснювати догляд за батьками обвинуваченого, дають можливість звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про можливість звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням. Вказане рішення прийнято судом з дотриманням вимог закону України про кримінальну відповідальність, а дані про особу обвинуваченого свідчать про можливість його виправлення без реального відбування покарання.
Суд апеляційної інстанції вірно призначив ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі, яке відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів. Крім того, висновки суду про можливість виправлення ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства шляхом звільнення від відбування покарання з випробуванням є обґрунтованими та узгоджуються з вимогами ст. 75 КК України.
У зв'язку з тим, що в касаційній скарзі прокурора відсутнє достатнє обґрунтування неможливості застосування статей 69, 75 КК України до засудженого, Суд вважає, що призначене ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 69 КК України та звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України, не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування.
У той же час касаційна скарга прокурора не містить конкретного обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення статей 412 - 414 КПК України, а відтак й необхідності скасування чи зміни ухвали Київського апеляційного суду від 16 червня 2025 року на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК України.
Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Отже, оскільки з касаційної скарги прокурора та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 16 червня 2025 року стосовно ОСОБА_5 відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3