17 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 295/6566/19
провадження № 61-5054св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Пророка В. В.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_3 , на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 11 листопада 2022 року у складі судді Семенцової Л. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 30 березня 2023 року у складі колегії суддів Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Кузнєцової О. А.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування позову вказав, що за договором позики, оформленим розпискою від 30 грудня 2017 року, він надав у борг ОСОБА_2 200 000 доларів США з терміном повернення до 31 березня 2019 року. Проте у визначений в розписці строк відповідач кошти не повернув в повному обсязі, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із цим позовом. Вказав, що у нього знаходиться оригінал розписки, що підтверджує наявність боргових зобов'язань.
Позивач (з урахуванням уточнених позовних вимог) просив суд стягнути із ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 175 153,86 дол. США та судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Богунський районний суд м. Житомира рішенням від 11 листопада 2022 року позов задовольнив.
Cтягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у сумі 175 153,86 дол. США та вирішив питання розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що врахувавши наявність у позивача оригіналу розписки від 30 грудня 2017 року, недоведення відповідачем належними та допустимими доказами повернення позивачу отриманих у позику коштів, суд дійшов висновку, що грошові зобов'язання відповідач належним чином у визначений договором позики строк не виконав.
Житомирський апеляційний суд постановою від 30 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 листопада 2022 року у частині визначення розміру заборгованості за договором позики, яка підлягає стягненню, змінив шляхом зменшення відповідної суми з 175 153,86 дол. США до 175 080,66 дол. США.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між сторонами виникли договірні правовідносини з позики, обов'язок з повернення якої відповідач не виконав. Позивач у заяві про уточнення позовних вимог від 06 червня 2020 року при наданні розрахунку заборгованості не врахував суми в погашення боргу, тому колегія суддів змінила рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості за договором позики.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 08 червня 2023 рокувідкрив касаційне провадження у справі, витребував справу з Богунського районного суду м. Житомира та зупинив виконання рішення суду першої інстанції від 11 листопада 2022 року до закінчення перегляду справи у касаційному порядку.
23 червня 2023 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.
Верховний Суд ухвалою від 07 жовтня 2024 року призначив справу до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 вересня 2025 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Пророк В. В. (суддя-доповідач), Грушицький А. І., Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27 липня 2020 року у справі № 621/1255/17, від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21, від 22 березня 2023 року у справі № 603/761/19 та інших.
У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, яка правова природа наданої відповідачем розписки та не з'ясували характер правовідносин, які виникли після її укладання. Вказує, що судами не було належним чином оцінено усі подані сторонами докази, прийняття їх або відхилення з наведенням відповідних мотивів. Зазначає, що підставою для заявленого позову є розписка від 30 грудня 2017 року на суму 200 000,00 дол. США та твердження позивача щодо наявності боргових зобов'язань ОСОБА_2 перед ним. Разом із тим, між сторонами існували тривалі ділові взаємовідносини як співзасновників ТОВ «СМЕРЕКА-ПЛЮС», які у 2017 році сторони вирішили припинити, у зв'язку із чим 22 червня 2017 року рішенням загальних зборів учасників товариства погоджено відступлення частки у розмірі 50 % статутного капіталу ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та затверджено новий розподіл часток, за яким ОСОБА_2 належить 100 % статутного капіталу ТОВ «СМЕРЕКА-ПЛЮС» у сумі 500 000,00 грн. Вказує, що того ж дня, 22 червня 2017 року ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_4 за договорами купівлі-продажу продали ОСОБА_2 та його дружині ОСОБА_5 частину складських та офісних приміщень з дільницею по виготовленню штучної хвої у АДРЕСА_1 , а також ОСОБА_2 - частину незавершеного будівництва у АДРЕСА_2 . В подальшому, 11 вересня 2017 року було укладено договори про розірвання вказаних договорів купівлі-продажу. Щоб завершити вихід ОСОБА_1 зі складу засновників ТОВ «СМЕРЕКА-ПЛЮС» без тривалого процесу інвентаризації та оцінки майна, сторони за спільною домовленістю оцінили вартість частки ОСОБА_1 в сумі 200 000 дол. США та зафіксували її у формі розписки від 30 грудня 2017 року, що підтверджує досягнення між ними домовленості про виплату ОСОБА_2 . ОСОБА_1 вартості відступлених корпоративних прав ТОВ «СМЕРЕКА-ПЛЮС», а не реального одержання коштів у борг. Зазначає, що в свою чергу ОСОБА_1 цього ж дня написав розписку щодо зобов'язання передати ОСОБА_2 обладнання та залишки товару в цехах, а також не чинити перешкод у їх вивезенні. А тому вважає, що до розписки від 30 грудня 2017 року не підлягають застосуванню норми щодо договору позики. Зазначає, що на вказані обставини суди не звернули уваги, а тому застосуванню підлягають інші норми закону.
Вкасаційній скарзі скаржникпосилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У червні 2023 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи
Суд встановив, що 30 грудня 2017 року ОСОБА_2 склав розписку про те, що отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 200 000,00 дол. США, що в еквіваленті становить 5 600 000,00 грн за курсом НБУ, які зобов'язався повернути до 31 березня 2019 року. Вказав, що грошові кошти отримав у повному об'ємі та розписка написана власноручно. Під час розгляду справи судом першої інстанції оглянуто оригінал вказаної розписки (т. 1 а. с. 54).
За результатами проведення судової почеркознавчої експертизи судові експерти Київського науково-дослідного інституту судових експертиз склали висновок від 07 квітня 2022 року № 36181/36182/21-32, згідно якого: «рукописний текст, що розпочинається словами: «м. Житомир 30.12.2017 года. Расписка…» і закінчується «…4) ОСОБА_6 .» міститься на лицевій та зворотній стороні документа «Расписка» від 30.12.2017 на суму 200 000,00 (двісті тисяч) доларів США, виконано ОСОБА_2 . Підписи від імені ОСОБА_2 , що містяться ліворуч від рукописного запису « ОСОБА_2 » та праворуч від рукописного запису «3) ОСОБА_7 » на зворотній стороні аркуша документа «Расписка» від 30.12.2017 на суму 200 000,00 дол. США (двісті тисяч) доларів США, виконано ОСОБА_2 » (т. 2 а. с. 218-237).
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей і може не співпадати із датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складенню розписки має передувати факт передачі грошей у борг.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів та підтверджує як факт укладення договору, так і факт отримання боржником грошових коштів.
Вказана правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 127/3120/16-ц.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 30 грудня 2017 року ОСОБА_2 склав розписку про отримання від ОСОБА_1 200 000,00 дол. США з обов'язком повернення до 31 березня 2019 року. Експертизою підтверджено, що текст і підпис у розписці виконані ОСОБА_2 . Отже, сторони уклали договір позики, погодивши суму, строк і скріпивши домовленість підписами. Наявність оригіналу розписки у позивача свідчить про невиконання зобов'язання.
Водночас відповідач стверджує, що розписка не є підтвердженням позики, а лише фіксує домовленість про виплату вартості частки у статутному капіталі ТОВ «СМЕРЕКА-ПЛЮС» у сумі 200 000,00 дол. США. При цьому з матеріалів справи відомо, що ще 22 червня 2017 року між сторонами було укладено договір відступлення 50 % статутного капіталу товариства номінальною вартістю 250 000,00 грн, які, згідно з умовами договору, були сплачені ОСОБА_2 до його укладення.
Відповідно до вказаного колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відхилення доводів відповідача, що 200 000,00 дол. США є оплатою за корпоративні права у ТОВ «СМЕРЕКА-ПЛЮС». Це спростовується договором від 22 червня 2017 року про відступлення 50 % статутного капіталу вартістю 250 000 грн, які були сплачені до укладення договору. Позивач пояснив, що інших домовленостей щодо виходу з товариства не існувало, а кошти передавались саме в борг. Відповідач наполягає на корпоративному характері боргу.
Водночас статтею 1053 ЦК України передбачено можливість новації боргу в позикове зобов'язання за умови дотримання вимог закону.
У розписці від 30 грудня 2017 року відсутні умови про новацію боргу, а докази існування первинного зобов'язання не подані. У ній прямо зазначено про отримання ОСОБА_2 коштів у борг від ОСОБА_1 , що підтверджує виникнення позикових правовідносин.
У квітні-травні 2020 року приватний виконавець стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 676 380,94 грн, що підтверджується банківськими виписками. Після конвертації та врахуванням курсу валют борг зменшився ще на 73,20 дол. США. З огляду на це, апеляційний суд обґрунтовано змінив рішення, зменшивши суму заборгованості з 175 153,86 дол. США до 175 080,66 дол. США.
Уточнення позовних вимог від 06 червня 2022 року подано позивачем у межах підготовчого провадження, отже порушення статті 49 ЦПК України щодо процесуальних строків на зміну предмета позову немає.
З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для стягнення заборгованості за договором позики.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 липня 2020 року у справі № 621/1255/17, від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21, від 22 березня 2023 року у справі № 603/761/19 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у тих випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, останні фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Щодо клопотання про закриття касаційного провадження
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_8., надіслав клопотання про закриття касаційного провадження, яке мотивував тим, що касаційна скарга належним чином не підписана уповноваженою на це особою, оскільки представник відповідача ОСОБА_3 завантажив як додаток до касаційної скарги ордер, згенерований через Особистий кабінет адвоката на офіційному сайті Національної асоціації адвокатів, у якому відсутній підпис адвоката.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.
Частиною першою статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки (частина перша статті 64 ЦПК України).
Вивчивши зміст клопотання, колегія суддів Верховного Суду уважає, що немає підстав для закриття касаційного провадження, передбачених статтею 396 ЦПК України, оскільки касаційна скарга була подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, містила підстави касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про відкриття касаційного провадження.
Ухвала Верховного Суду від 17 квітня 2023 року про залишення касаційної скарги без руху не містила жодних вказівок на недоліки, пов'язані з оформленням наданого адвокатом ордера та підтвердження повноважень представника. 11 жовтня 2024 року представник відповідача ОСОБА_3 додатково надіслав до Верховного Суду копію ордера від 10 квітня 2023 року з належно заповненими реквізитами, зокрема з підписом адвоката. Касаційна скарга сформована в системі «Електронний суд», підписана належним чином представником, а отже і додатки до неї скріплені цим же підписом.
Ураховуючи наведене, у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Тому необхідно поновити виконання рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , яке подане представником ОСОБА_8., про закриття касаційного провадження відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 11 листопада 2022 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Житомирського апеляційного суду від 30 березня 2023 року залишити без змін.
Поновити виконаннярішення Богунського районного суду міста Житомира від 11 листопада 2022 року, яке змінено постановою Житомирського апеляційного суду від 30 березня 2023 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанову оформив суддя Грушицький А. І.
Суддя-доповідач В. В. Пророк
Судді А. І. Грушицький А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров