22 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 589/4864/23
провадження № 61-11458ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу акціонерного товариства «Універсал Банк»
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 липня 2024 року та постанову Сумського апеляційного суду від 19 серпня 2025 року у справі за позовом акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Універсал Банк» про зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2023 року АТ «Універсал Банк» звернулося до суду із указаним позовом,
у якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість
за кредитним договором від 09 червня 2018 року у сумі 102 170,32 грн.
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом, у якому просила зобов'язати АТ «Універсал Банк» повернути кредитні кошти та відновити залишок коштів на рахунку ОСОБА_1 до того стану, у якому він був на момент останньої операції клієнта - 10 червня 2021 року о 22:23:52, а саме 0,00 грн.
Зарічний районний суд м. Суми рішенням від 19 липня 2024 року, яке залишене
без змін постановою Сумського апеляційного суду від 19 серпня 2025 року,
у задоволенні позову АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 102 170,32 грн відмовив.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ «Універсал Банк» про зобов'язання вчинити дії задовольнив.
Зобов'язав АТ «Універсал Банк» повернути кредитні кошти та відновити залишок коштів на рахунку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ),
№ НОМЕР_2 до того стану, у якому він був на момент останньої операції клієнта - 10 червня 2021 року о 22:23:52, а саме: 0,00 грн.
05 вересня 2025 року АТ Універсал Банк» через підсистему «Електронний суд» надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 липня 2024 року та постанову Сумського апеляційного суду
від 19 серпня 2025 року у зазначеній справі.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження
(про відмову у відкритті касаційного провадження).
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на такі обставини.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини
і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини,
яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими,
ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури
у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те,
що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі
№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом
(пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод),
та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же статті ЦПК України.
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах (справах незначної складності) та справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно
до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи,
який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов'язкове
до виконання судове рішення, сприяти стабільності й визначеності у цивільних правовідносинах.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується,
чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
У цій справі за первісним позовом заявлено вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 102 170,32 грн, а за зустрічним позовом - про зобов'язання повернути кредитні кошти та відновити залишок коштів на рахунку.
Отже, ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2025 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
(3 028,00 грн х 250 = 757 000,00 грн).
Таким чином, обставин, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню, Верховним Судом у цій справі
не встановлено.
Норми процесуального закону, якими врегульовано процедуру доступу до суду касаційної інстанції, слід визнати такими, що відповідають критеріям правової визначеності та передбачуваності.
За таких обставин ухвалені у цій справі судові рішення можуть бути оскаржені
в касаційному порядку виключно за наявності випадків, передбачених
пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали містять посилання на випадки, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України,
за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню: якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що наведені заявником обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає,
що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний
від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Заявником не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано
не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору,
так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Інших належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість відкриття касаційного провадження в цій справі, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі не наведено. Підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга також не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник
не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Сама по собі незгода заявника із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою
судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання
та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено,
а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц).
Верховним Судом досліджено та взято до уваги предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржених судових рішень в касаційному порядку.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно
до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи
на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації,
коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ
до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі.
У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє
у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано
на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення, що згідно положень ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Зарічного районного суду
м. Суми від 19 липня 2024 року та постанову Сумського апеляційного суду
від 19 серпня 2025 року у справі за позовом акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Універсал Банк» про зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров