12 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 635/6041/20
провадження № 61-6241ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Литвиненко І. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 14 вересня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , про стягнення боргу за договором позики,
12 травня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслав
до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 14 вересня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у зазначеній справі.
Верховний Суд ухвалою від 26 травня 2025 року касаційну скаргу залишив
без руху та встановив заявнику строк для усунення її недоліків. Також заявнику роз'яснено, що у разі невиконання у встановлений судом строк вимог вказаної ухвали скарга вважатиметься неподаною і підлягатиме поверненню заявнику.
Копія ухвали Верховного Суду від 26 травня 2025 року тричі направлялася на адресу, зазначену заявником у касаційній скарзі, а саме: АДРЕСА_1 .
Рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення разом
з копією зазначеної ухвали повернено до Верховного Суду без вручення адресату
з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 2-4159/12 (753/12496/18) Верховний Суд зробив висновок, що за загальним правилом повернення надісланої кореспонденції до суду із зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування позивача, а також не може беззаперечно свідчити про його відмову від одержання кореспонденції чи про його незнаходження за адресою, повідомленою суду. Втім, у разі, якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Отже, сам лише факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належними адресами та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки це зумовлено
не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала суду таку адресу для направлення кореспонденції, зазначивши її в апеляційній скарзі.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, постановах Верховного Суду
від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-6, від 21 січня
2021 року у справі № 910/16249/19, від 19 травня 2021 року у справі № 910/16033/20, від 20 липня 2021 року у справі № 916/1178/20).
Відповідно до частини першої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
До касаційного суду заява про зміну місця проживання або перебування
ОСОБА_1 не надходила.
Крім того, до повноважень касаційного суду не віднесено встановлювати фактичне місцезнаходження юридичних осіб або місце проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються судом з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах касаційної скарги.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові
від 19 липня 2023 року у справі № 906/638/22.
Пунктом 6 частини другої статті 43 ЦПК України визначено, що учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (стаття 44 ЦПК України).
Так, у постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 753/21967/15-ц зазначено, що добросовісність учасників судового процесу, зокрема полягає у тому, щоб при обізнаності з судовими процедурами, правами та обов'язками, правилами поведінки виконувати усі правила та вживати заходи щодо обізнаності про хід судового процесу при дотриманні судом обов'язку проінформувати про такі процедури та процедурні рішення.
Верховний Суд зазначає, що заявник мав можливість слідкувати за ходом розгляду своєї справи, дізнаватися про його результати та у встановлені процесуальні строки виправити недоліки його касаційної скарги, оскільки ухвала Верховного Суду
від 26 травня 2025 року у відкритому доступі розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Крім того, суд касаційної інстанції також направив копію ухвали Верховного Суду
від 26 травня 2025 року представнику ОСОБА_1 - адвокату Ніколаєву В. О.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 34052/0/233-25 від 19 серпня 2025 року, представник
ОСОБА_1 - адвокат Ніколаєв В. О. отримав копію ухвали суду 15 серпня
2025 року.
Отже, Верховний Суд вчинив всі процесуальні дії щодо вручення копії ухвали про залишення касаційної скарги без руху, а саме тричі надсилав ухвалу засобами поштового зв'язку на адресу заявника, яку він зазначив у своїй касаційній скарзі,
а також на адресу представника заявника.
До суду касаційної інстанції від заявника (представника заявника) не надходила заява про продовження строку для усунення недоліків касаційної скарги.
Станом на 12 вересня 2025 року вимоги ухвали Верховного Суду від 26 травня
2025 року заявник не виконав, недоліки касаційної скарги не усунув і відомості про те, що заявник вживав заходи щодо усунення недоліків скарги, у Єдиній автоматизованій системі діловодства Верховного Суду відсутні.
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
За змістом статті 185 ЦПК України, якщо заявник не усунув недоліки скарги
у строк, встановлений судом, скарга вважається неподаною і повертається заявнику.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка
є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими,
ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45;
«Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду,
не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання
(МПП «Голуб» проти України, № 6778/05, ЄСПЛ, від 18 жовтня 2005 року).
З огляду на імперативну вказівку процесуального закону оскільки у відведений судом строк, станом на 12 версеня 2025 року, недоліки касаційної скарги
не усунуто, тому касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню особі, яка її подала.
Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою
для повернення скарги.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 14 вересня 2021 року
та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у справі
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , про стягнення боргу за договором позики, вважати неподаною та повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. В. Литвиненко