18 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 905/306/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Власов Ю.Л., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,
представників учасників справи:
позивача - Антимонопольного комітету України - Попов Я. О. (в порядку самопредставництва),
відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання Слов'янський завод високовольтних ізоляторів" - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання Слов'янський завод високовольтних ізоляторів"
на рішення господарського суду Донецької області від 03.06.2025 (суддя Курило Г.Є.)
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 (головуючий суддя: Гребенюк Н.В., судді: Слободін М.М., Шутенко І.А.)
у справі № 905/306/25
за позовом Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання Слов'янський завод високовольтних ізоляторів" (далі - Товариство)
про стягнення 5 400 000,00 грн.
Короткий зміст позовних вимог
Комітет звернувся до суду з позовом до Товариства про стягнення 5 400 000,00 грн штрафу накладеного відповідно до рішення Антимонопольного комітету України від 29.12.2021 №12(далі - Рішення АМК) та зарахування зазначених сум у дохід загального фонду Державного бюджету України;
Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на невиконання відповідачем Рішення АМК, яке є обов'язковим до виконання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Донецької області від 03.06.2025 позов АМК до Товариства про стягнення штрафу у розмірі 5 400 000, 00 грн задоволено. Стягнуто з Товариства штраф у розмірі 5 400 000, 00 грн із зарахуванням зазначеної суми у дохід загального фонду Державного бюджету України. Стягнуто з Товариства на користь АМК судовий збір у розмірі 64 800, 00грн.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що відповідачем не надано суду докази сплати штрафу у розмірі 5 400 000, 00 грн, який був накладений відповідно до рішення АМК.
Відмовляючи у задоволенні клопотання Товариства про відстрочення виконання рішення строком на 12 місяців з дати набрання рішенням законної сили, суд першої інстанції встановив, що заявником не надано доказів, які свідчать про існування обставин, що сприятимуть відновленню платоспроможності підприємства, та доказів на підтвердження можливості виконати рішення через рік. Суд зважив і на те, що сума штрафу підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 03.06.2025 у справі №905/306/25 - без змін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Товариство, з посиланням на порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови у наданні відстрочки виконання судового рішення у справі №905/306/25, ухвалити нове рішення про надання Товариству відстрочки виконання судового рішення у справі №905/306/25 про стягнення штрафу у розмірі 5 400 000,00 грн на один рік з дня ухвалення такого рішення.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування: частин третьої та четвертої статті 331 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у подібних правовідносинах, а саме у спорах про стягнення штрафів накладених АМК за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, з юридичних осіб, що знаходяться в районі бойових дій під час дії воєнного стану.
Доводи інших учасників справи
Від АМК надійшов відзив на касаційну скаргу із зазначенням того, що рішення та постанова у справі №905/306/25 є обґрунтованими та винесеними судами без порушення норм матеріального права, з посиланням на норми чинного законодавства, за результатами всебічного та повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Справа судом апеляційної інстанції переглядалась в частині відмови Господарським судом Донецької області у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення строком на 12 місяців з дати набрання рішенням законної сили.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи було встановлено таке.
Рішенням АМК, зокрема, на Товариство за порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю, було накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 10 943 000, 00 грн, який підлягав сплаті у двомісячний строк з дня одержання відповідачем рішення.
Рішення АМК відповідачем отримане 01.02.2022.
Рішенням Антимонопольного комітету України від 01.02.2024 №16-р розстрочено сплату штрафу у розмірі 10 943 000, 00 грн, накладеного на Товариство згідно з рішенням АМК, щомісячно з 29.02.2024 до 31.01.2025 такими платежами: до 29.02.2024 - 1 043 000,00 грн, до 31.03.2024 - 900 000,00 грн, до 30.04.2024 - 900 000,00 грн, до 31.05.2024 - 900 000,00 грн, до 30.06.2024 - 900 000,00 грн, до 31.07.2024 - 900 000,00 грн, до 31.08.2024 - 900 000,00 грн, до 30.09.2024 - 900 000,00 грн, до 31.10.2024 - 900 000,00 грн, до 30.11.2024 900 000,00 грн, до 31.12.2024 - 900 000,00 грн, до 31.01.2025 - 900 000,00 грн.
Позивач, посилаючись на те, що відповідач не сплатив визначений Рішенням АМК штраф у повному обсязі, звернувся до суду з цим позовом про стягнення 5 400 000,00 грн.
В обґрунтування заяви про відстрочення виконання рішення суду на 12 місяців відповідач посилався на триваючу широкомасштабну збройну агресію російської федерації проти України, місцезнаходження Товариства в зоні бойових дій, не здійснення Товариством з 01.03.2022 виробничої діяльності з випуску продукції (ізоляторів та інших виробів), суттєві пошкодження виробничих потужностей заводу, а також на те, що відновлення роботи підприємства стане можливим лише після покращення безпекової ситуації у регіоні та усунення наслідків його руйнації.
Так, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Строк воєнного стану неодноразово продовжувався і не скасований на дату ухвалення судового рішення.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 (діяв до 20.03.2025), Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 (набрав чинності 20.03.2025), територія Слов'янської міської територіальної громади Донецької області, включена до переліку територій, можливих бойових дій - 24.02.2022.
Факти систематичних ворожих обстрілів Слов'янської міської територіальної громади Донецької області, які призводять до численних пошкоджень інфраструктури міста, є загальновідомими.
Наказом Товариства №26 від 28.02.2022 вирішено припинити діяльність Товариства з 01.03.2022 на термін дії воєнного стану в Україні.
Наказом Товариства №27 від 24.03.2022 також вирішено призупинити дію трудових договорів, у зв'язку з військовою агресією проти України до моменту припинення або скасування воєнного стану або до моменту поновлення основної діяльності відповідача.
Суду відповідачем наданий сертифікат від 25.12.2023 №1400-23-4865 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) Донецької торгово-промислової палати щодо обов'язку сплатити штраф у розмірі 10 943 000, 00грн у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.
Строк сплати відповідачем штрафу за Рішенням АМК розпочався ще 01.02.2022; рішенням Антимонопольного комітету України від 01.02.2024 №16-р вже було розстрочено сплату штрафу у строк з 29.02.2024 до 31.01.2025, однак, відповідач не здійснив оплату штрафу в повному обсязі. Таким чином, вже протягом 3 років відповідачем не здійснена оплата штрафу.
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи (в оскаржуваній його частині) стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для відстрочення виконання рішення Господарського суду Донецької області від 03.06.2025 на 12 місяців від дати його ухвалення.
Судові рішення попередніх інстанцій оскаржуються виключно в частині відмови у задоволенні клопотання про відстрочення виконання рішення суду у справі №905/306/25 на 12 місяців. У решті судові рішення попередніх інстанцій жодною із сторін спору не оскаржуються.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
У справі № 905/306/25 судами попередніх інстанцій, встановлено, що:
- 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан, який на час розгляду заяви відповідача про відстрочення виконання судового рішення не скасований;
- сам по собі факт військової агресії РФ проти України не визначений законодавчо як підстава для звільнення від оплати;
- у даному випадку не є предметом розгляду питання форс-мажорних обставин, на відміну від необхідності з'ясування того, чи дійсно ускладнюють наведені заявником в заяві обставини негайного виконання рішення суду та чи дасть таке відстрочення виконання можливість відповідачу ефективно відновити господарську діяльність;
- відповідач просить відстрочити виконання судового рішення на 1 рік, однак, не надав доказів спроможності виконати судове рішення через рік, як і не надав доказів, які свідчать про існування обставин, що сприятимуть відновленню платоспроможності підприємства протягом цього періоду, зокрема, доказів на підтвердження надходження коштів за наслідками господарської діяльності, що дасть можливість погасити існуючий борг по закінченню строку відстрочення;
- строк сплати відповідачем штрафу за рішенням АМК розпочався ще 01.02.2022; рішенням Антимонопольного комітету України від 01.02.2024 №16-р вже було розстрочено сплату штрафу у строк з 29.02.2024 до 31.01.2025, однак, відповідач не здійснив оплату штрафу в повному обсязі. Таким чином, вже протягом 3 років відповідачем не здійснена оплата штрафу;
- дослідивши заяву відповідача, суд доходить висновку, що у даному випадку надання відстрочки виконання вказаного рішення судом не стимулює процедуру погашення заборгованості, а надана відстрочка може порушити майнові інтереси стягувача внаслідок відкладення терміну виконання зобов'язання боржника у спірних правовідносинах, в тому числі враховуючи інфляційні процеси в державі;
- безпідставне задоволення заяви боржника про відстрочення виконання рішення призведе до непропорційного порушення балансу майнових інтересів сторін та є невиправданим у даному випадку для досягнення мети виконання судового рішення.
З аналізу положень статті 331 ГПК України вбачається, що відстрочення виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду (судова дискреція або "суддівський розсуд"), яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав. При вирішенні питання про відстрочку виконання судового рішення враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Тобто, законодавець пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення.
При цьому норми чинного господарського процесуального законодавства не містять вичерпного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення суду чи ускладнюють його виконання.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки (розстрочки) виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування. Тобто особа, яка подала заяву про відстрочку (розстрочку) виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення у даній справі або роблять таке виконання неможливим.
Питання про відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися з урахуванням балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи і заперечення як позивача, так і відповідача.
Відстрочення виконання судового рішення не повинно сприяти ухиленню від його виконання та впливати на фінансовий стан позивача.
Суд враховує, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Hornsby v. Greece" від 19.03.1997, пункт 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "Immobiliare Saffi v. Italy" № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).
На державу покладено позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява №36575/02, ухвала від 07.10.2003).
Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
У цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів, обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої ухвалено рішення. Тобто відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
У справі, що розглядається, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, розглядаючи заяву скаржника про відстрочку виконання судового рішення встановив, що заявником не надано доказів спроможності виконати судове рішення через рік, як і не надав доказів, які свідчать про існування обставин, що сприятимуть відновленню платоспроможності підприємства протягом цього періоду, зокрема, доказів на підтвердження надходження коштів за наслідками господарської діяльності, що дасть можливість погасити існуючий борг по закінченню строку відстрочення. Також суди виснували, що надання відстрочки виконання вказаного рішення судом не стимулює процедуру погашення заборгованості, а надана відстрочка може порушити майнові інтереси стягувача внаслідок відкладення терміну виконання зобов'язання боржника у спірних правовідносинах, в тому числі враховуючи інфляційні процеси в державі, а тому дійшли висновку про необґрунтованість такої заяви та відповідно відсутність підстав для її задоволення.
Посилання скаржника на необхідність надання висновку щодо наведених скаржником норм права, ураховуючи узагальнені доводи касаційної скарги, фактично зводиться до незгоди із наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені у статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали свого підтвердження, а тому відсутні підстави для скасування судових рішень у справі №905/306/25 в оскаржуваній частині.
Верховний Суд окремо вважає за необхідне наголосити, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу Товариства слід залишити без задоволення.
Судові витрати
Судовий збір, сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу Товариства залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання Слов'янський завод високовольтних ізоляторів" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 03.06.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2025, в оскаржуваній частині, у справі № 905/306/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов
Суддя І. Колос