18 вересня 2025 року
м. Київ
Справа № 927/183/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Власова Ю. Л. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.
за участю секретаря судового засідання Бутенка А. О.,
представників учасників справи:
прокуратури - Цимбалістого Т. О.,
позивача - Кравченка Д. В.,
відповідача-1 - не з'явились,
відповідача-2 - Сірого І. О.,
третьої особи - не з'явились,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трудовий колектив Чернігівського обласного бюро технічної інвентаризації"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 червня 2025 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Отрюх Б. В., судді: Пантелієнко В. О., Станік С. Р.)
у справі № 927/183/24
за позовом заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради
до: 1) Комунального підприємства "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Чернігівської обласної ради, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Трудовий колектив Чернігівського обласного бюро технічної інвентаризації",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Управління комунального майна Чернігівської обласної ради,
про визнання недійсним договору оренди, зобов'язання повернути майно, визнати дій незаконними та зобов'язання припинити вчинення дій.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У лютому 2024 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради до Комунального підприємства "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Чернігівської обласної ради (далі - КП "Чернігівське МБТІ", відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Трудовий колектив Чернігівського обласного бюро технічної інвентаризації" (далі - ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ", відповідач-2, скаржник), в якому просив суд:
- визнати недійсним договір оренди окремого індивідуально визначеного майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області від 19 лютого 2021 року, укладеного між КП "Чернігівське МБТІ" та ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ" (далі - договір);
- зобов'язати ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ" повернути окреме індивідуально визначене майно, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області у кількості 130 одиниць, найменування, дата введення в експлуатацію та кількість якого наведено в акті приймання-передачі в оренду від 19 лютого 2021 року за виключенням 17 об'єктів, найменування, дата введення в експлуатацію та кількість якого наведено в акті приймання-передачі з оренди майна до додаткової угоди від 19 травня 2023 року № 2, Чернігівській обласній раді;
- визнати дії ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ" щодо відтворення та використання творів "Збірка творів "карти районів та схематичне розташування об'єктів у м. Чернігові", "Твір практичного характеру "Методика заповнення та зберігання бази архіву КП "Чернігівське міжміське БТІ" Чернігівської обласної ради" та "Твір практичного характеру "Структура бази даних архіву КП "Чернігівське міжміське БТІ", їх переробки та адаптації, публічної демонстрації та розповсюдження незаконними та такими, що порушують авторські права КП "Чернігівське МБТІ" та зобов'язати ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ" припинити вчинення дій, що порушують авторські права КП "Чернігівське МБТІ", щодо відтворення та використання творів "Збірка творів "карти районів та схематичне розташування об'єктів у м. Чернігові", "Твір практичного характеру "Методика заповнення та зберігання бази архіву КП "Чернігівське міжміське БТІ" Чернігівської обласної ради" та "Твір практичного характеру "Структура бази даних архіву КП "Чернігівське міжміське БТІ", їх переробки та адаптації, публічної демонстрації та розповсюдження.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, за твердженням прокурора, на базі комунального підприємства утворилося приватне товариство, яке, використовуючи виключно засоби та майно комунального підприємства, здійснювало свою господарську діяльність з отримання прибутку. При цьому, як зазначено у позові, обласний бюджет позбавився прибутків внаслідок передачі частини рухомого майна приватній структурі, яка отримувала фінансові вигоди від виконання функцій комунального бюро технічної інвентаризації.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 20 травня 2024 року відмовлено в задоволенні позову Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради до КП "Чернігівське МБТІ", ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Управління комунального майна Чернігівської обласної ради, про визнання недійсним договору, зобов'язання повернути майно, визнання дій незаконними та такими, що порушують авторські права та зобов'язання припинити вчинення дій.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурор не довів невідповідності оскаржуваного договору нормам Господарського кодексу України (далі - ГК України), Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон № 157-IX) а також інтересам держави і суспільства та моральним засадам. Крім того, суд першої інстанції зазначив про необґрунтованість позовної вимоги про повернення майна позивачу - Чернігівській обласній раді. При цьому, суд виходив з того, що спірне майно на праві повного господарського відання належить КП "Чернігівське МБТІ", а рішення щодо припинення його права на це майно та повернення у розпорядження територіальної громади в особі обласної ради не приймалося.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04 червня 2025 року рішення Господарського суду Чернігівської області від 20 травня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог, а саме: 1) визнано недійсним договір; 2) зобов'язано ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ" повернути окреме індивідуально визначене майно, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області у кількості 130 одиниць, найменування, дата введення в експлуатацію та кількість якого наведено в акті приймання-передачі в оренду від 19 лютого 2021 року за виключенням 17 об'єктів, найменування, дата введення в експлуатацію та кількість якого наведено в акті приймання-передачі з оренди майна до додаткової угоди від 19 травня 2023 року № 2, Чернігівській обласній раді; 3) визнано дії ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ" щодо відтворення та використання творів "Збірка творів "карти районів та схематичне розташування об'єктів у м. Чернігові", "Твір практичного характеру "Методика заповнення та зберігання бази архіву КП "Чернігівське міжміське БТІ" Чернігівської обласної ради" та "Твір практичного характеру "Структура бази даних архіву КП "Чернігівське міжміське БТІ", їх переробки та адаптації, публічної демонстрації та розповсюдження незаконними та такими, що порушують авторські права КП "Чернігівське МБТІ" та зобов'язано ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ" припинити вчинення дій, що порушують авторські права КП "Чернігівське МБТІ", щодо відтворення та використання творів "Збірка творів "карти районів та схематичне розташування об'єктів у м. Чернігові", "Твір практичного характеру "Методика заповнення та зберігання бази архіву КП "Чернігівське міжміське БТІ" Чернігівської обласної ради" та "Твір практичного характеру "Структура бази даних архіву КП "Чернігівське міжміське БТІ", їх переробки та адаптації, публічної демонстрації та розповсюдження. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції погодився з доводами прокурора та зазначив, що фактично на базі комунального підприємства з мотивів нібито його збитковості утворено приватне товариство, яке, використовуючи виключно засоби та майно комунального підприємства, здійснює свою господарську діяльність з отримання прибутку. Тобто, відбулося виведення комунального майна, у тому числі й даних інвентаризаційних справ, які були до цього в розпорядженні лише комунального підприємства, в користування приватній структурі для отримання нею прибутку. Апеляційний господарський суд також погодився з доводами прокурора стосовно того, що суд першої інстанції не надав оцінку обставинам негативного впливу виконання орендних відносин між сторонами щодо реалізації умов договору, яка призвела до виведення з користування комунального підприємства його активів у спосіб не визначений законом. Крім того, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що висновки судів у справі № 927/108/22 не є преюдиційними для справи № 927/183/24, який виник за позовом Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави про визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного майна на підставі статей 3, 203, 215, 216 ЦК України, зобов'язання повернути майно, визнання дій незаконними та такими, що порушують авторські права, зобов'язання припинити вчинення дій. Апеляційний господарський суд також зазначив, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення від 20 травня 2024 року про відмову в задоволенні позову, не взяв до уваги вимоги частини другої статті 3 Закону № 157-IX, за якою не можуть бути об'єктами оренди об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема Національний архівний фонд, архіви (архівні установи), документи з них, архівні підрозділи, архівні відділи. Апеляційний суд дійшов висновку про недобросовісність дій відповідачів щодо укладення свідомо невигідного для комунального підприємства та територіальної громади правочину, що призвело до втрати можливості користуватися матеріальними активами та неможливості здійснювати КП "Чернігівське МБТІ" свою основну діяльність, щодо доведення комунального підприємства до фінансової кризи, суттєвого зменшення фінансових надходжень до обласного бюджету.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 червня 2025 року скасувати, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 20 травня 2024 року у справі № 927/183/24 залишити в силі.
3.2. Підставами касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 04 червня 2025 року у справі № 927/183/24 скаржник визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
4. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
4.1. Верховний Суд ухвалою від 13 серпня 2025 року відкрив касаційне провадження у справі на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
4.2. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.3. Нормами частини другої статті 300 ГПК України встановлені межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
5.1. КП "Чернігівське МБТІ" було створено 25 грудня 1996 року у розпорядчому порядку на базі відокремленої частини майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області і входить до сфери Управління комунального майна Чернігівської обласної ради.
5.2. Засновником комунального підприємства є Чернігівська обласна рада. Відповідно до пункту 4.2 Статуту КП "Чернігівське МБТІ" майно підприємства є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області і закріплено за підприємством на праві господарського відання.
5.3. Згідно з розділом 2 Статуту КП "Чернігівське МБТІ" створено для здійснення господарської комерційної діяльності, з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
5.4. Основними напрямами діяльності підприємства є технічна інвентаризація нерухомого майна; зберігання, оновлення і поповнення технічної документації на об'єкти нерухомого майна; статистична розробка і облік даних інвентаризації об'єктів нерухомого майна; державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; проведення судових будівельно-технічних експертиз щодо дослідження об'єктів нерухомості, будівельних матеріалів, конструкцій, відповідних документів, визначення порядку користування земельними ділянками та поділу нерухомості; виконання робіт по створенню і використанню банку даних по операціях з нерухомістю і земельними ділянками; проведенню оцінки майна та майнових прав; укладення договорів з фізичними та юридичними особами щодо надання консультаційних послуг з питань інвентаризації нерухомого майна; надання платних послуг населенню по видачі матеріалів довідкового характеру з використанням архівних даних тощо.
5.5. КП "Чернігівське МБТІ" надає послуги відповідно до видів економічної діяльності згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, Фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: КВЕД 71.12 - діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах (основний); 82.19 - фотокопіювання, підготування документів та інша спеціалізована допоміжна офісна діяльність; 84.23 - діяльність у сфері юстиції та правосуддя; 55.20 - діяльність засобів розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання; 68.31 - агентства нерухомості; 69.10 - діяльність у сфері права; 74.90 - інша професійна, наукова та технічна діяльність.
5.6. Членами трудового колективу КП "Чернігівське МБТІ" згідно з протоколом № 1 загальних зборів засновників (учасників) товариства від 10 грудня 2019 року створено ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ".
5.7. Метою створення ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ" є оренда членами трудового колективу цілісного майнового комплексу КП "Чернігівське МБТІ".
5.8. Види економічної діяльності ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ", серед яких: КВЕД 10.89 - виробництво інших харчових продуктів, не віднесених до інших угруповань; 45.20 - технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля; 58.14 - видання журналів i періодичних видань; 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 68.31 - агентства нерухомості; 71.12 - діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезiї, надання послуг технічного консультування в цих сферах.
5.9. 21 січня 2021 року КП "Чернігівське МБТІ" оголосило аукціон з оренди індивідуально визначеного майна спільної власності громад сіл, селищ, міст Чернігівської області у кількості 145 одиниць, у тому числі 2 транспортні засоби - легкові автомобілі.
5.10. За результатами аукціону 19 лютого 2021 року між КП "Чернігівське МБТІ" та ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ" було укладено спірний договір.
5.11. Відповідно до пункту 4.1 договору об'єктом оренди є окреме індивідуальне визначене майно у кількості 147 одиниць, у тому числі 2 транспортні засоби - легкові автомобілі. Склад і вартість майна наведено в пункті 1.1 акта приймання-передачі в орендне користування майна до договору.
5.12. Згідно з актом приймання-передачі в оренду майна від 19 лютого 2021 року орендар прийняв окреме індивідуально визначене майно у кількості 147 одиниць з відповідним найменуванням, зокрема: гараж металевий, оргтехніка, програмне забезпечення, ліцензії, 2 автомобілі тощо.
5.13. Перелік індивідуально визначеного майна зазначено у пункті 1.1.1 акта приймання-передачі в оренду майна, у кількості 145 одиниць, а також 2 одиниці транспортних засобів.
5.14. У подальшому, 19 травня 2023 року між КП "Чернігівське МБТІ" та ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ" укладено додаткову угоду № 2 до договору. У зв'язку з відмовою ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ" від частини орендованого майна - 17 одиниць нематеріальних активів, орендодавець/балансоутримувач та орендар дійшли згоди внести відповідні зміни до договору.
5.15. Актом приймання-передачі з оренди майна від 19 травня 2023 року ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ" передало, а КП "Чернігівське МБТІ" прийняло зі строкового платного користування окреме визначене майно у кількості 17 одиниць, згідно із зазначеним в акті переліком.
5.16. Об'єктом оренди залишилося майно у кількості 130 одиниць, у тому числі твір "Збірка творів "карти районів та схематичне розташування об'єктів у м. Чернігові", "Твір практичного характеру "Методика заповнення та зберігання бази архіву Комунального підприємства "Чернігівське міжміське БТІ" Чернігівської обласної ради та "Твір практичного характеру "Структура бази даних архіву Комунального підприємства "Чернігівське міжміське БТІ".
5.17. За твердженням прокурора, на теперішній час штатна чисельність працівників КП "Чернігівське МБТІ" складає 5 осіб, а чисельність працівників ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ" - 16 осіб. Фінансові показники господарської діяльності КП "Чернігівське МБТІ" негативно впливають на розмір відрахувань, які воно зобов'язане сплачувати щоквартально в кожному календарному році до обласного бюджету частину чистого прибутку в розмірі 15 % (пункт 8.6 Статуту КП "Чернігівське МБТІ"):
за 2020 рік - кількість замовлень: 4 232, збиток складає -214,9 тис. грн, до бюджету сплачено 24 тис. грн;
за 2021 рік - кількість замовлень: 1 175, збиток складає -91,4 тис. грн, до бюджету сплачено 14 тис. грн;
за 2022 рік - кількість замовлень: 718, чистий прибуток складає 49,8 тис. грн, до бюджету сплачено 1 тис. грн;
за 9 місяців 2023 року - збиток складає -231 тис. грн, до бюджету сплачено 11 тис. грн.
5.18. Збитковість підприємства, на думку прокурора, пов'язана, зокрема, зі зменшенням кількості виробничого персоналу; зменшенням кількості замовлень, неможливості повноцінно використовувати належне йому рухоме майно та майнові права на авторське право на службові твори внаслідок створення ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ" та передачі в користування частини вхідного для роботи рухомого майна.
5.19. Наведені фінансові показники діяльності комунального підприємства узгоджуються із кількістю персоналу підприємства:
- станом на 01 січня 2019 року - 28 осіб;
- станом на 01 січня 2020 року - 22 особи;
- станом на 31 грудня 2020 року - 14 осіб;
- станом на 31 березня 2021 року - 10 осіб;
- станом на 01 січня 2023 року - 3 особи.
5.20. У свою чергу, фінансові показники ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ":
за 2020 рік - кількість замовлень: 39, чистий прибуток складає 18,7 тис. грн;
за 2021 рік - кількість замовлень: 945, чистий прибуток складає 247,2 тис. грн;
за 2022 рік - кількість замовлень: 984, чистий прибуток складає 308,7 тис. грн.
5.21. Згідно з інформацією від відповідача-2, ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ" за оренду частини рухомого майна за період з 2021 року сплатило КП "Чернігівське МБТІ" 515,4 тис. грн. В свою чергу, КП "Чернігівське МБТІ" від своєї діяльності до обласного бюджету сплатило 106 тис. грн.
5.22. ТОВ "Чернігівського ОБТІ" отримало прибуток на загальну суму 574,6 тис. грн. Прокурор зазначає, що фактично цей прибуток міг бути отриманий КП "Чернігівське МБТІ", якби воно працювало за можливості повноцінного використання свого майна та персоналу. З цієї суми обласний бюджет, відповідно, міг би отримати ще 86 тис. грн (15 %).
5.23. Як зазначив прокурор, недобросовісні дії КП "Чернігівське МБТІ" в частині укладення свідомо невигідного для підприємства та територіальної громади оскаржуваного договору оренди частини рухомого майна від 19 лютого 2021 року, призвели до втрати можливості користуватися матеріальними активами та неможливості здійснювати свою діяльність, беззаперечно свідчать про умисел на доведення комунального підприємства до фінансової кризи, суттєвого зменшення фінансових надходжень до обласного бюджету.
5.24. ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ" продовжує здійснювати господарську діяльність, використовуючи архів - базу даних, що є комунальною власністю територіальної громади області, що була створена в процесі діяльності комунального підприємства.
5.25. КП "Чернігівське МБТІ" 01 листопада 2012 року отримало свідоцтво № 46209 про реєстрацію авторського права на службовий твір "Збірка творів "карти районів та схематичне розташування об'єктів у м. Чернігові", а 02 листопада 2012 року відповідач-1 отримав свідоцтва № 46221 та № 46222 про реєстрацію авторського права на службовий твір "Твір практичного характеру "Методика заповнення та зберігання бази архіву Комунального підприємства "Чернігівське міжміське БТІ" Чернігівської обласної ради" та "Твір практичного характеру "Структура бази даних архіву КП "Чернігівське міжміське БТІ".
5.26. Спірним договором КП "Чернігівське МБТІ" передало ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ" в оренду Збірку творів "Карти районів та схематичне розташування об'єктів у м. Чернігові", Методику заповнення та зберігання бази архіву КП "Чернігівське міжміське БТІ" Чернігівської обласної ради" та Структуру бази даних архіву Комунального підприємства "Чернігівське міжміське БТІ".
5.27. За твердженням прокурора, наведене свідчить про відсутність укладення між КП "Чернігівське МБТІ" та ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ" відповідного договору, який надавав би можливість відповідачу-2 користуватися майновими правами на авторські права комунального підприємства.
5.28. Згідно з пунктом 3.15 договору доступ орендодавця до майна забезпечується виключно для реалізації повноважень з контролю та його використанням, а згідно з пунктом 14 змінюваних умов договору на вимогу комунального підприємства безоплатно надається виключно як інформація щодо власників нерухомого майна, що міститься в архівних документах.
5.29. Прокурор зазначав, що з 19 лютого 2021 року ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ", не маючи жодних майнових прав на авторські права, незаконно здійснює використання службових творів "Збірка творів "карти районів та схематичне розташування об'єктів у м. Чернігові", "Твір практичного характеру "Методика заповнення та зберігання бази архіву Комунального підприємства "Чернігівське міжміське БТІ" Чернігівської обласної ради" та "Твір практичного характеру "Структура бази даних архіву КП "Чернігівське міжміське БТІ". Використання творів без дозволу відповідача-1 позбавило його можливості отримати дохід у вигляді плати за надання такого дозволу. У результаті безпідставного використання творів відповідачем-2 на підставі договору відповідач-1 фактично усунутий від права розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, отримувати прибутки, належно функціонувати.
6. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6.1. ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ" вважає, що під час вирішення цієї справи суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, а саме:
- статтю 215 ЦК України без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 927/172/19, від 19 вересня 2023 року у справі № 927/286/22, від 29 квітня 2025 року у справі № 927/179/24;
- частину четверту статті 75 ГПК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 902/201/19, від 24 травня 2018 року у справі № 922/2391/16, від 16 грудня 2020 року у справі № 914/554/19, від 10 грудня 2019 року у справі № 910/6356/19, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, від 17 грудня 2019 року у справі № 641/1793/17, від 26 вересня 2023 року у справі № 904/3440/22, від 11. грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, від 04 червня 2020 року у справі № 522/7758/14-ц та постанові Великої палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17;
- норми права стосовно поєднання позивача та відповідача в одній особі без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2020 року у справі № 917/468/19 (пункти 23, 24, 24.1), від 29 червня 2021 року у справі № 907/551/17;
- норми права стосовно фактичного представництва КП "Чернігівське МБТІ" прокуратурою, не врахувавши висновки, що містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2023 року у справі № 686/1058/22.
6.2. Крім того, посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах пункту 6 частини першої статті 3, статей 203, 215 ЦК України в контексті можливості визнання недійсним договору оренди комунального майна, укладеного за результатами аукціону, котрий визнаний судовими рішеннями, що набрали законної сили дійсним.
7. Доводи інших учасників справи
7.1. У відзивах на касаційну скаргу Чернігівська обласна прокуратура та Чернігівська обласна рада просять суд у задоволенні касаційної скарги ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ" відмовити, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.
8. Джерела права
8.1. Відповідно до статті 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності.
8.2. Згідно зі статтею 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності здійснює безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
8.3. Частиною першою статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280/97-ВР) передбачено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
8.4. Відповідно до частини другої статі 10 Закону № 280/97-ВР обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
8.5. Згідно з частиною третьою статті 24 Закону № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
8.6. Згідно з частиною четвертою статті 60 Закону № 280/97-ВР районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.
8.7. Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 157-IX передача в оренду майна, що перебуває у комунальній власності, здійснюється органами місцевого самоврядування відповідно до вимог цього Закону.
8.8. Об'єктами оренди за цим Законом є, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини) інше окреме індивідуально визначене майно (частина перша статті 3 Закону № 157-IX).
8.9. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 3 Закону № 157-IX не можуть бути об'єктами оренди об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема державні реєстри, що створені та утримуються за рахунок коштів державного бюджету; Національний архівний фонд, архіви (архівні установи), документи з них, архівні підрозділи, архівні відділи та бібліотеки, об'єкти культури, мистецтва, у тому числі виняткової історичної, художньої, наукової чи іншої культурної цінності, що занесені до Державного реєстру національного культурного надбання, а також об'єкти архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки загальнонаціонального значення, пам'ятки державної частини Музейного фонду України (музейні предмети, музейні колекції та музейні зібрання), пам'ятки археології (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, що знаходяться на території історико-культурних заповідників);
8.10. Згідно з абзацом 3 частини другої статті 4 Закону № 157-IX орендодавцями є органи, уповноважені представницькими органами місцевого самоврядування, - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, яке перебуває у комунальній власності.
8.11. Орендарями за цим Законом можуть бути фізичні та юридичні особи, у тому числі фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства (крім передбачених частиною четвертою цієї статті) (частина третя статті 4 Закону № 157-IX).
8.12. Згідно з частиною третьою статті 26 Закону № 157-IX контроль за використанням нерухомого та рухомого майна покладається на балансоутримувачів.
8.13. Як установили суди попередніх інстанцій, КП "Чернігівське МБТІ" створене в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області і входить до сфери управління Управління комунального майна Чернігівської обласної ради.
8.14. У розділі 3 пункту 3.1 Статуту КП "Чернігівське МБТІ" визначено, що Підприємство є юридичною особою, самостійним суб'єктом господарювання. Права і обов'язки юридичної особи Підприємство набуває з дня його державної реєстрації.
8.15. Підприємство є унітарним комунальним комерційним Підприємством і здійснює свою діяльність на підставі та відповідно до вимог законодавства, рішень Засновника, Органу управління та цього Статуту (пункт 2.2 Статуту КП "Чернігівське МБТІ").
8.16. Підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного йому майна, згідно з законодавством. Підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями Засновника і Органу управління, а останні не несуть відповідальності за зобов'язаннями Підприємства (пункт 3.4 Статуту КП "Чернігівське МБТІ").
8.17. Підприємство має право, в порядку, встановленому законодавством, укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у судах (пункт 3.5 Статуту КП "Чернігівське МБТІ").
8.18. Відповідно до пункту 4.2 Статуту КП "Чернігівське МБТІ" майно підприємства є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області і закріплено за підприємством на праві господарського відання.
8.19. Відповідно до пункту 4.4 Статуту КП "Чернігівське МБТІ" передача майна підприємства (закріплено за ним на праві господарського відання) в оренду, а також використання коштів від оренди майна здійснюється в порядку, визначному законодавством та рішеннями засновника - Чернігівської обласної ради.
8.20. Згідно з розділом 2 Статуту КП "Чернігівське МБТІ" підприємство створено для здiйснення господарської комерцiйної дiяльностi з метою досягнення економiчних i соціальних результатiв та одержання прибутку.
9. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України
9.1. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 927/183/24 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.
9.2. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
9.3. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
9.4. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
9.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
9.6. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерії подібності правовідносин:
- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями;
- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;
- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини);
- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
9.7. Також Верховний Суд звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 21 березня 2024 року у справі № 191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 902/1076/24, від 09 серпня 2024 року у справі № 127/22428/21, висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19, від 27 липня 2021 року у справі № 585/2836/16-ц, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
9.8. Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
9.9. При цьому, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є неврахування правових висновків, які зробив Верховний суду у справі, відносини у якій є подібними з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Щодо застосування статті 215 ЦК України без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 927/172/19, від 19 вересня 2023 року у справі № 927/286/22, від 29 квітня 2025 року у справі № 927/179/24.
9.10. Так, у справі № 927/172/19 розглядався спір про визнання недійсними наказів, договорів оренди цілісного майнового комплексу та купівлі-продажу оборотних матеріальних активів. У постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення: "Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Позаяк в ході касаційного розгляду з'ясувалося, що оспорювані у даній справі накази та договори прийнято з порушенням, передбаченої Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон № 2269-XII) конкурсної процедури та без погодження з представником власника комунального майна - Чернігівською облрадою, в силу наведених вище статей ЦК України вони мають бути визнані недійсними".
9.11. У справі № 927/286/22 розглядався спір про визнання недійсними наказів та договору оренди цілісного майнового комплексу. У вказаній справі Верховний Суд також дійшов висновку про те, що оспорювані у даній справі накази та договір прийнято з порушенням, передбаченої Законом № 2269-XII конкурсної процедури та без погодження з представником власника комунального майна - Чернігівською облрадою, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що в силу наведених вище статей ЦК України вони мають бути визнані недійсними.
9.12. У справі № 927/179/24 розглядався спір про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та зобов'язання повернути майно. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку про те, що з огляду на те, що спірне майно було передано в оренду з порушенням порядку, встановленого Законом України "Про оренду державного та комунального майна", а саме, юридичною особою, яка не могла виступати орендодавцем цього майна, а також за відсутності погодження із спеціально-уповноваженими органами, що здійснюють управління об'єктами обласної комунальної власності, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним.
9.13. Скаржник із посиланням на наведені висновки зазначає, що оскільки жодних порушень зі сторони відповідачів та уповноваженого органу управління комунальним майном не було, процедура передачі майна здійсненна у відповідності до положень закону, а тому були відсутні правові підстави для визнання спірного договору недійсним.
9.14. Проте, визнаючи недійсним оскаржуваний договір, апеляційний господарський суд у постанові від 04 червня 2025 року у цій справі дійшов висновку про те, що "внаслідок укладення та виконання умов договору порушуються інтереси територіальної громади в особі Чернігівської обласної ради, оскільки унаслідок його реалізації відбулося фактичне виведення комунального майна з користування КП "Чернігівське МБТІ", обласний бюджет внаслідок реалізації умов договору фактично не отримує очікуваних результатів, дія договору призводить до неліквідності одного з найважливіших для області комунальних підприємств, а також до недотримання принципу рівності сторін договору, учасником якого є комунальне підприємство.
9.15. Умови оспорюваного договору фактично спрямовані на задоволення лише потреб приватного товариства у веденні власної господарської діяльності за рахунок використання майна комунального підприємства. Тобто, по суті, КП "Чернігівське МБТІ" набагато менше зацікавлено у оспорюваному договорі, ніж ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ", оскільки при поверненні всього майна комунального підприємства здатне самостійно вести прибуткову господарську діяльність, натомість товариство буде позбавлено значної частини прибутків через неможливість використання наявних у комунальному підприємстві інвентаризаційних справ.
9.16. Відтак, умови оспорюваного договору не забезпечують дотримання принципу паритету сторін договору. Більш того, територіальна громада фактично поступово втрачає повноцінно діюче прибуткове підприємство - КП "Чернігівське МБТІ" та можливість надання ним передбачених Статутом доступних послуг для населення через неможливість його фактичного функціонування."
9.17. Отже, доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 927/172/19, від 19 вересня 2023 року у справі № 927/286/22 та від 29 квітня 2025 року у справі № 927/179/24, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки підставою визнання недійсними договорів оренди у зазначених справах було те, що вказані договори прийнято з порушенням конкурсної процедури та без погодження з представником власника комунального майна - Чернігівською облрадою.
9.18. Натомість, у справі № 927/183/24 суд апеляційної інстанції визнав спірний договір оренди недійсним з підстав його невідповідності частині другій статті 3 Закону № 157-IX за якою не можуть бути об'єктами оренди об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема Національний архівний фонд, архіви (архівні установи), документи з них, архівні підрозділи, архівні відділи.
9.19. Тому відсутні підстави вважати, що висновки, зроблені судом касаційної інстанції у наведених скаржником справах, зроблені у подібних правовідносинах з цією справою, що є підставою для касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Щодо застосування апеляційним господарським судом частини четвертої статті 75 ГПК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 902/201/19, від 24 травня 2018 року у справі № 922/2391/16, від 16 грудня 2020 року у справі № 914/554/19, від 10 грудня 2019 року у справі № 910/6356/19, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, від 17 грудня 2019 року у справі № 641/1793/17, від 26 вересня 2023 року у справі № 904/3440/22, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, від 04 червня 2020 року у справі № 522/7758/14-ц та постанові Великої палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17.
9.20. Частиною четвертою статті 75 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
9.21. Проаналізувавши правовідносини у справі, що розглядається, та у справах, на неврахування правових висновків в яких посилається скаржник у касаційній скарзі стосовно застосування приписів частини четвертої статті 75 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про те, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними з огляду на таке.
9.22. Так, у справі № 902/201/19 розглядався позов про стягнення вартості безпідставно набутого нерухомого майна. У цій справі суд касаційної інстанції дійшов висновку, що преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
9.23. У справі № 922/2391/16 розглядалася заява про визнання боржника банкрутом. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
9.24. У справі № 914/554/19 розглядався позов про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації прав та їх змін. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.
9.25. У справі № 910/6356/19 розглядався позов про визнання укладеним між сторонами договору оренди земельної ділянки у запропонованій позивачем редакції. Надаючи правову оцінку належності обраного Товариством способу захисту, суди попередніх інстанцій, з якими також погодився Верховний Суд, зазначили, що ухвалення у іншій справі № 17/386-36/14-51/197-34/114-10/544 судового рішення про зобов'язання відповідача укласти договір та пред'явлення цього рішення до примусового виконання не призвело до відновлення порушених прав позивача, оскільки судове рішення не було виконано через неможливість такого виконання без участі Ради (боржника), яка ухилялася від виконання зазначеного судового рішення та відмовляється від укладення з позивачем відповідного договору оренди землі, натомість у цій справі позивач обрав спосіб захисту у виді визнання договору укладеним, який є належним і таким, що призводить до відновлення порушеного права позивача. У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій достеменно встановили і скаржник (Рада) не заперечує наявності взаємного волевиявлення позивача (ініціювання процедури одержання земельної ділянки в оренду, звернення із пропозицією щодо укладення договору, подання позову) і відповідача (рішення Київради № 994/1655) на виникнення правовідносин оренди стосовно спірної земельної ділянки. Верховний Суд зазначив, що оскільки у цьому випадку йдеться про ухилення органу місцевого самоврядування від фактичного виконання власного рішення, а також судового рішення, що набрало законної сили, яким Раду було зобов'язано виконати наведений обов'язок, то з урахуванням суті порушеного права та специфіки правовідносин, з яких виник спір, ефективним способом захисту права позивача набути в оренду спірну земельну ділянку є саме визнання укладеним договору оренди землі, що призведе до реального відновлення порушеного права Товариства.
9.26. У справі № 520/11429/17 розглядався позов про скасування державної реєстрації, витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні та виселення; у справі № 641/1793/17 розглядався позов про стягнення боргу. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зробив висновки у цих справах, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
9.27. У справі № 904/3440/22 розглядався позов про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном. Касаційний господарський суд дійшов висновку, що преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, яке набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
9.28. У справі № 320/4938/17 розглядався позов про стягнення заборгованості за кредитним договором. Касаційний цивільний суд зробив висновок, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законої сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу.
9.29. У справі № 522/7758/14-ц розглядався спір про припинення права спільної часткової власності на квартиру. Касаційний цивільний суд зазначив, що преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Суб'єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.
9.30. У справі № 917/1345/17 розглядався позов про стягнення 675 110,00 грн безпідставно одержаних коштів. Вирішуючи спір, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
9.31. Наведені висновки Верховного Суду свідчать про очевидну неподібність відносин у зазначених справах, з відносинами у цій справі. Так, у зазначених скаржником справах суди вирішували спори у відносинах стягнення вартості безпідставно набутого нерухомого майна, визнання боржника банкрутом, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання укладеним договору, усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, стягнення заборгованості за кредитним договором, припинення права спільної часткової власності на квартиру, при цьому сформували узагальнені правові висновки щодо правил преюдиціальності, її сутності та праворозуміння.
9.32. Проте, у справі № 927/108/22, на яку посилається скаржник, предметом спору було визнання дійсним договору оренди з підстави ухилення відповідача від його нотаріального посвідчення згідно з частиною другою статті 220 ЦК України. Під час розгляду цієї справи суди першої та апеляційної інстанцій встановлювали обставини укладання цього договору, його підписання, часткового виконання та ухилення відповідача від нотаріального посвідчення зазначеного договору. Зазначені обставини не встановлювалися під час розгляду справи №927/183/24. У цій справі суди попередніх інстанцій встановлювали істотні умови зазначеного договору, його вплив на інтереси територіальної громади та відповідність нормам чинного законодавства України, зокрема ЦК України, Закону № 157-IX.
9.33. Отже, встановлені під час розгляду справи № 927/108/22 обставини не є преюдиційними у справі № 927/183/24. Сам скаржник також не вказує конкретно на такі обставини, зауважуючи лише, що спірний договір не може бути визнаний недійсним, оскільки раніше був визнаний судом дійсним у зв'язку з ухиленням сторони від його нотаріального посвідчення, що не відповідає висновкам Верховного Суду, сформованим у постановах від 18 листопада 2020 року у справі № 569/6427/16, від 05 серпня 2025 року у справі № 756/19178/21 та від 30 липня 2025 року у справі №766/2529/24.
9.34. Досліджуючи та оцінюючи чи є обставина преюдицією або ж правовою оцінкою, суд у кожній конкретній справі виходить перш за все з дослідження і оцінки саме цієї обставини через призму частин четвертої, п'ятої статті 75 ГПК України та правових висновків їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду, з дотриманням статей 86, 210 ГПК України. Різність судових рішень полягає не у неправильному застосуванні статті 75 ГПК України, а у неподібності обставин, які судами визнавались/не визнавались як преюдиція.
9.35. Верховний Суд також вважає за необхідне зазначити, що висновки у наведених скаржником постановах та у цій справі не можуть вважатися в цьому випадку подібними через те, що на висновки у вказаних справах скаржник послався, виокремивши їх із контексту судових рішень, не врахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин.
9.36. Отже, посилання скаржника на зазначені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 75 ГПК України у наведених справах колегія суддів касаційного суду у цій справі вважає необґрунтованим, оскільки такі висновки зроблені у інших відносинах, неподібних до цієї справи.
Щодо застосування судом апеляційної інстанції норм права стосовно поєднання позивача та відповідача в одній особі без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2020 року у справі № 917/468/19 та від 29 червня 2021 року у справі № 907/551/17.
9.37. Так, ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ", посилаючись у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2020 року у справі № 917/468/19 та від 29 червня 2021 року у справі № 907/551/17, не зазначає самих висновків Верховного Суду, а також щодо якої норми права Верховним Судом зроблено висновок та яка саме правова норма, на думку скаржника, неправильно застосована судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи.
9.38. Разом з тим, слід зазначити, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
9.39. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій подібній справі.
9.40. Так, у справі № 917/468/19 за позовом першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 та Фермерського господарства "МТС "Агропростір" про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору, припинення договору та повернення земельної ділянки Верховний Суд дійшов висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (Відповідач 1) є лише територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Позивача) і яке створено саме з метою реалізація повноважень останньої на території Полтавської області. Таким чином, звертаючись з позовом у даній справі, зокрема, до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області та визначаючи в якості органу, що уповноважений на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах саме Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру прокурор фактично створив парадоксальну ситуацію за якої Позивачем та одним із Відповідачів у справі є одна і так ж особа - Держгеокадастр.
9.41. У справі № 907/551/17 за позовом керівника Мукачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Павшинської сільської ради до Мукачівської районної державної адміністрації та Мукачівської міської ради про зобов'язання повернути земельну ділянку та скасування рішення про державну реєстрацію Верховний Суд виснував, що у зв'язку з поєднанням в одній особі позивача та відповідача-2 та переходу до останнього всіх прав та обов'язків реорганізованої Павшинської сільради, а відтак, переходу до Мукачівської міськради права власності на спірну земельну ділянку, судовий розгляд позовних вимог щодо незаконності проведення державної реєстрації права власності та реєстрації такого об'єкту за Міськрадою не призведе до відновлення порушеного права чи охоронюваного законом інтересу позивача. Крім того, наразі відсутній орган місцевого самоврядування, у якого в разі задоволення позову виникав би обов'язок відповідача-2 повернути земельну ділянку.
9.42. Як вбачається в зазначених справах Верховний Суд дійшов висновку про поєднання позивача та відповідача в одній особі у випадках коли відповідач є територіальним підрозділом позивача або позивач реорганізований з переходом всіх його прав до відповідача, при цьому в справі, що розглядається позивачем є орган місцевого самоврядування, а відповідачем комунальне підприємство, які є окремими юридичними особами та суб'єктами права. Отже відносини у зазначених скаржником справах не є подібними з відносинами у цій справі.
Щодо застосування судом апеляційної інстанції норм права стосовно фактичного представництва КП "Чернігівське МБТІ" прокуратурою без урахування висновків Верховного суду, що містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2023 року у справі № 686/1058/22.
9.43. Посилаючись на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц та від 22 вересня 2023 року у справі № 686/1058/22, скаржник не зазначає самих висновків Верховного Суду, а також щодо якої норми права Верховним Судом зроблено висновок та яка саме правова норма, на думку скаржника, неправильно застосована судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи.
9.44. Разом з тим, слід зазначити, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
9.45. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій подібній справі. Обґрунтовуючи зазначене, скаржник також не вказує норму (норми) права, які були застосовані без урахування висновків Верховного Суду у зазначених постановах. Скаржник і не наводить самих висновків.
9.46. Так, у справі № 911/2169/20 за позовом прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державного підприємства "Київське лісове господарство" до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю "Хороше озеро" про визнання недійсними розпоряджень та договорів оренди землі, зобов'язання повернути земельні ділянки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі державного підприємства, при цьому виснувала, що Кабінет Міністрів України та Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України є органами державної влади, тобто суб'єктами владних повноважень, тому прокурор правомірно звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі зазначених органів.
9.47. У справі № 359/3373/16-ц за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області та інших відповідачів - фізичних осіб та юридичних осіб про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об'єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння Велика Палата Верховного Суду повторила свій висновок, зроблений у справі № 911/2169/20.
9.48. У справі № 686/1058/22 за позовом керівника Кам'янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України та Національного природного парку "Подільські Товтри" (далі - НПП "Подільські Товтри") до Оцишена Олександра Васильовича про стягнення шкоди заподіяної внаслідок незаконного звільнення працівника Верховний Суд з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 виснував, що НПП "Подільські Товтри" не є органом державної влади і не є суб'єктом владних повноважень, тому звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі НПП "Подільські Товтри" є безпідставним, тому правильними є висновки судів про залишення без розгляду позовної заяви, поданої в інтересах вказаної установи, при цьому судом враховано, що позовна заява залишена без розгляду лише в частині звернення прокурора в інтересах держави в особі НПП "Подільські Товтри", а не в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України.
9.49. Отже, у вказаних постановах Верховний Суд сформував висновки у відносинах, коли прокурор звертався до суду в інтересах держави в особі державних підприємств або установ, в той час, як у справі що розглядається прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування. Отже, відносини у вказаних скаржником справах є неподібними з відносинами у цій справі.
9.50. Верховний Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
9.51. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
9.52. Враховуючи викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у наведених скаржником постановах викладені не у подібних правовідносинах.
9.53. У кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, ці норми та принципи застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмету доказування.
9.54. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника про те, що суди в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.
9.55. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, у зв'язку чим касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ" в частині вказаної підстави підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу.
10. Стосовно підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України
10.1. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
10.2. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
10.3. Скаржник зазначає про відсутність висновку щодо застосування статей 203, 215 ЦК України в контексті можливості визнання недійсним договору оренди комунального майна, який визнаний судовими рішеннями дійсним. При цьому скаржник у касаційній скарзі посилається на преюдиційне значення справи № 927/108/22 для цієї справи.
10.4. Так, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 16 червня 2022 року у справі № 927/108/22, яке було переглянутого в апеляційній та касаційній інстанції, визнано дійсним спірний договір. У цій справі позовні вимоги були обґрунтовані тим, що згідно з частиною третьою статті 16 Закону № 157-IX спірний договір підлягав нотаріальному посвідченню. Однак, відповідач ухилявся від нотаріального посвідчення договору, у зв'язку з чим позивач був позбавлений можливості посвідчити цей договір в односторонньому порядку.
10.5. Водночас Верховний Суд зазначає, що згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 569/6427/16 рішення суду про визнання договору дійсним при недодержанні сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору "зцілює" тільки таку ваду як відсутність нотаріального посвідчення. І не виключає можливість визнання його недійсним як такого, що вчинений на шкоду кредитору (фраудаторний договір). Подібні правові висновки були викладені у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2025 року у справі № 756/19178/21 та від 30 липня 2025 року у справі № 766/2529/24.
10.6. Таким чином, твердження скаржника про відсутність висновку щодо застосування статей 203, 215 ЦК України в контексті можливості визнання недійсним договору оренди комунального майна в спірних правовідносинах, з урахуванням предмета і підстав позову, який визнаний судовими рішеннями дійсним з інших правових підстав, спростовується зазначеним висновком Верховного Суду, а відтак зазначена підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України не підтвердилася.
10.7. Також у касаційній скарзі скаржник стверджує, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України.
10.8 Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 зробила висновок стосовно застосування пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України та зазначила, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов'язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб'єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).
10.9. Застосовуючи пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України з урахуванням зазначеного висновку, апеляційний господарський суд вказав, що, укладаючи угоду, сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм, добросовісністю щодо контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавати шкоди, унеможливити укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та не порушувати прав інших осіб) і дотримуватись зовнішніх критеріїв, справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки та у співмірності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. Тобто кожна сторона при виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої процесуальної поведінки, яка б виключала необ'єктивні (упереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної. Водночас, як зазначив апеляційний господарський суд, оспорюваний договір цим критеріям не відповідає, оскільки внаслідок виконання його умов відбулася передача в користування майже всього рухомого майна комунального підприємства комерційній структурі, що призвело до порушення інтересів держави внаслідок фактичного припинення діяльності єдиного в області КП "Чернігівське МБТІ" з функцією технічної інвентаризації нерухомого майна.
10.10. Колегія суддів апеляційного господарського суду також зазначила, що внаслідок передачі рухомого майна приватній структурі саме воно отримувало всі фінансові вигоди від виконання функцій комунального БТІ, тобто відбулася дестабілізація функціонування комунального підприємства. Такий стан справ міг в подальшому призвести до зупинення діяльності комунального підприємства взагалі, тоді як ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ" продовжує користуватися комунальним майном та отримувати значні прибутки. Метою звернення прокурора з даним позовом до суду є припинення недобросовісних дій ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ" при використанні майна територіальної громади області шляхом визнання спірного договору недійсним. Умови оскаржуваного правочину включають необ'єктивні, несправедливі зобов'язання та наслідки для комунального підприємства.
10.11. За висновком апеляційного суду у спірних правовідносинах наявні порушення інтересів держави в особі територіальної громади області, яка внаслідок реалізації умов договору фактично не отримує очікуваних результатів, дія договору призводить до неліквідності одного з найважливіших для області комунального підприємства, а також до недотримання принципу рівності сторін договору, учасником якого є комунальне підприємство.
10.12. Враховуючи вищевикладене Верховний Суд вважає, що апеляційним судом була правильного застосована норма пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України у спірних правовідносинах сторін, а касаційна скарга в цій частині направлена на переоцінку встановлених обставин справи, тому згідно з пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України не вбачає підстав для формування відповідного висновку.
11. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
11.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
11.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
11.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
11.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ТК Чернігівського ОБТІ" в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в іншій частині касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
12. Судові витрати
12.1. Судовий збір, сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Трудовий колектив Чернігівського обласного бюро технічної інвентаризації" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 червня 2025 року у справі № 927/183/24 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
2. В іншій частині касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трудовий колектив Чернігівського обласного бюро технічної інвентаризації" залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 червня 2025 року у справі № 927/183/24 залишити без змін.
4. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Л. Власов
Судді І. В. Булгакова
І. Б. Колос