Іменем України
18 вересня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/547/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., за участю секретаря судового засідання Гринчук О.К., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Чернігівської обласної прокуратури,
код ЄДРПОУ 02910114
вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000;
в інтересах держави в особі:
позивача: Міністерства освіти і науки України
код ЄДРПОУ 38621185
просп. Берестейській, 10, м. Київ, 01135
до відповідача-1: Регіонального відділення Фонду державного майна України по
Київській, Черкаській та Чернігівській областях
код ЄДРПОУ 43173325
просп. Голосіївський, 50, м. Київ, 03039
до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Айті Сервіс Україна»
код ЄДРПОУ 3775057
вул. П'ятницька, 39, офіс 600, м. Чернігів, 14000
до відповідача-3: Національного університету “Чернігівська політехніка»
код ЄДРПОУ 05460798
вул. Шевченка, 95, м. Чернігів, 14035
про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та зобов'язання повернути орендоване майно
представники учасників справи:
від прокуратури: Кравченко А.А.
від позивача: не прибув
від відповідача-1: не прибув
від відповідача-2: не прибув
від відповідача-3: не прибув
Чернігівською обласною прокуратурою подано позов в інтересах держави в особі: позивача: Міністерства освіти і науки України до відповідача-1: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Айті Сервіс Україна», відповідача-3: Національного університету “Чернігівська політехніка» про:
-визнання недійсним Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 60-19 від 16.09.2019 (нова редакція), укладеного 28.10.2022 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Товариством з обмеженою відповідальністю “Айті Сервіс Україна» та Національним університетом “Чернігівська політехніка», об'єктом якого є нежитлові приміщення площею 27,5 кв.м (кім. №411 та частина кім. №408) четвертого поверху дев'ятиповерхової адміністративної будівлі за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, що обліковуються на балансі Національного університету “Чернігівська політехніка».
-зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю “Айті Сервіс Україна» повернути Національному університету “Чернігівська політехніка» за актом повернення з оренди орендованого майна - нежитлові приміщення площею 27,5 кв.м (кім. №411 та частина кім. №408) четвертого поверху дев'ятиповерхової адміністративної будівлі за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, що обліковуються на балансі Національного університету “Чернігівська політехніка».
Дії суду щодо розгляду справи.
Ухвалою суду від 29.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.06.2025, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті.
Прокурор, позивач та відповідачі-1,3 були належним чином повідомлені про дату, час та місце підготовчого засідання шляхом доставлення ухвали суду до електронних кабінетів сторін в підсистемі «Електронний суд» 29.05.2025 о 15:49.
Ухвала суду від 29.05.20205 направлена відповідачу-2 на адресу місцезнаходження відповідача за даними ЄДРПОУ (вул. П'ятницька, 39, офіс 600, м. Чернігів, 14000) у зв'язку з відсутністю зареєстрованого у відповідача-2 електронного кабінету в системі Електронний суд, та повернута відділом зв'язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Частиною четвертою статті 89 Цивільного кодексу України визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини першої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі №910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Заяв про зміну відповідачем-2 місцезнаходження на адресу суду не надходило.
За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.18р. у справі № 921/6/18.).
Суд наголошує на тому, що судом вжиті всі можливі заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час розгляду справи; відповідач є таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи господарським судом.
12.06.2025, у встановлений судом строк, від відповідача-1 надійшов відзив на позов, який залишено судом без розгляду у зв'язку з не направленням копії відзиву та доданих до нього документів усім учасникам справи.
16.06.2025 від позивача надійшли письмові пояснення у справі, в яких позивач просить розглядати справу за відсутності представника Міністерства освіти і науки України. Письмові пояснення долучено судом до матеріалів справи, клопотання задоволено судом.
16.06.2025 від відповідача-2 надійшла заява про проведення підготовчого засідання без участі представника ТОВ «Айті Сервіс Україна», яка задоволена судом.
16.06.2025 суд задовольнив усне клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання та постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 06.08.2025.
17.06.2025 від відповідача-1 надійшов відзив на позов з заявою про поновлення строку для подачі відзиву.
Заява обґрунтована тим, що причиною неналежного направлення 12.06.2025 відзиву Регіонального відділення сторонам по справі стала технічна помилка під час завантаження документу до підсистеми «Електронний суд», у зв'язку з чим термін для подачі відзиву на позов відповідачем-1 пропущено з поважної причини.
Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Вирішення питання щодо поновлення строку, відповідно до частини першої статті 119 ГПК України, перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони чи зі своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Частиною четвертою статті 119 ГПК України передбачено, що одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій, уникаючи як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Пронін проти України», «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на наведені обставини, беручи до уваги те, що відповідач-1 одночасно із заявою про поновлення строку подав відзив на позовну заяву, з метою недопущення порушення права на доступ до правосуддя, враховуючи норми статей 7, 13 ГПК України, а також завдання та основні засади (принципи) господарського судочинства, визначені статтею 2 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення відповідачу пропущеного строку для подання відзиву на позовну заяву.
Суд задовольнив заяву відповідача-1 про поновлення строку для надання відзиву на позов, поновив відповідачу-1 пропущений строк для подання відзиву на позов та долучив його до матеріалів справи. Спір вирішується з його урахуванням.
24.06.2025 від прокуратури надійшла відповідь на відзив, яка долучена судом до матеріалів справи.
06.08.2025 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 26.08.2025.
У зв'язку з оголошенням повітряної тривоги на території України, у тому числі в м. Чернігові судові засідання 26.08.2025 та 10.09.2025 не відбулися, про що складено акти №129-25 від 26.08.2025, №173-25 від 10.09.2025.
Ухвалами від 26.08.2025 суд повідомив сторін про відкладення судового засідання на 10.09.2025 та 18.09.2025 відповідно.
15.09.2025 від відповідача-1 надійшла заява про розгляд справи без участі його представника. Заява задоволена судом.
18.09.2025 суд розглянув справу по суті, перейшов до стадії ухвалення судового рішення та проголосив скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).
Позиції учасників справи.
Позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що укладаючи спірний договір оренди від 16.09.2019, сторонами не дотримано вимог частини 4 статті 80 Закону України “Про освіту», не визначено мету використання об'єкта оренди, а надано орендарю самостійно, на власний розсуд, використовувати орендоване нежитлове приміщення, що порушує вказані приписи законодавства про освіту і в силу вимог статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є правовою підставою для визнання його недійсним.
Відповідач 1 у відзиві на позов заперечує проти позову у повному обсязі, посилаючись
на те, що оскільки об'єкт оренди не використовується навчальним закладом понад три роки, тому може бути використаний при укладенні договору оренди за будь-яким призначенням, що відповідає частині 2 статті 16 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» та п. 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна і відповідно майно за спірним договором оренди може бути використане за цільовим призначенням на розсуд орендаря. Просить застосувати правові наслідки спливу позовної давності до заявлених вимог, перебіг якої починає відлік з 16.09.2019, тобто з моменту укладення сторонами первісного договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.
Відповідачі 2 та 3 не скористалися правом на подачу відзивів на позов, відзивів у встановлений судом строк не надали.
Згідно частини 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Прокурор у відповіді на відзив відповідача 1 зазначає, що звернення прокурора до суду обумовлено необхідністю захисту порушених державних інтересів внаслідок укладення оспорюваного Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, укладеного 28.10.2022 між відповідачами у справі з підстав невідповідності його умов вимогам Закону України «Про освіту», оскільки майно державного закладу освіти не може бути об'єктом оренди суб'єкта господарювання та використовуватися для здійснення підприємницької (господарської) діяльності. Оспорюваний договір оренди від 28.10.2022 не містить положень щодо мети використання орендованого майна, пов'язаної із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Натомість у п. 7.1 розділу І Договору зазначено, що майно може бути використане за цільовим призначенням - для розміщення офісу, тобто для здійснення підприємницької діяльності товариством. Вказані положення порушують приписи ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», що в силу ст.ст. 203, 215 ЦК України та ст. 207 ГК України є правовою підставою для визнання його недійсним.
Вимога про зобов'язання ТОВ «Айті Сервіс Україна» повернути балансоутримувачу за актом приймання-передачі про повернення державного нерухомого майна - нежитлове приміщення відповідає належному способу захисту порушених державних інтересів власника цього майна в особі Міністерства освіти і науки України, якому про мету використання майна та порушення своїх прав стало відомо з дня укладення договору, тобто з 28.10.2022, тому саме з цієї дати і повинні рахуватися строки позовної давності на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним. Отже, строки позовної давності на звернення до суду з цим позовом ні прокурором, ні позивачем не пропущені, а клопотання відповідача 1 є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки інші договори, окрім вказаного прокурором не оскаржуються.
Позивач у письмових поясненнях, з огляду на наведені у позові прокурором підстави, покладається на прийняття обґрунтованого та законного рішення суду.
Обставини справи встановлені судом.
16.09.2019, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області (орендодавець) та ТОВ «Айті Сервіс Україна» (орендар) (Балансоутримувач: Національний університет “Чернігівська політехніка») укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір від 16.09.2019).
Згідно з п.1.1. Договору від 16.09.2019 орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування без права передачі в суборенду та приватизації державне нерухоме майно - нежитлові приміщення, загальною площею 27,5 кв. м. (кім.411 та частина кім.№408) на четвертому поверсі дев'ятиповерхової адміністративної будівлі, розташоване за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, що обліковується на балансі Чернігівського національного технологічного університету (далі - Балансоутримувач), вартість якого, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 31.05.2019 і становить за незалежною оцінкою 130 572,75 грн.
Майно передається в оренду для розміщення офісу (п. 1.2. Договору від 16.09.2019).
Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акту приймання-передачі майна. Обов'язок щодо складання якого покладається на орендодавця (п. 2.1, п. 2.4. Договору від 16.09.2019).
Згідно п. 10.1. розділу 10 Договору від 16.09.2019 цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 16.09.2019 до 14.09.2022 включно.
У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця цей Договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, що оформляється договором про внесення змін до цього Договору, який є невід'ємною його частиною (абз. 2 п. 10.4 Договору від 16.09.2019).
Пунктом 10.6. Договору від 16.09.2019 передбачено, що чинність цього Договору припиняється внаслідок:
- закінчення строку, на який його було укладено;
- загибелі орендованого майна;
- достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду;
- ліквідації юридичної особи орендаря.
У разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів Орендар повертає Балансоутримувачу (п. 10.10 Договору від 16.09.2019).
Відповідно до п. 10.11 Договору від 16.09.2019 майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання акта приймання-передачі обов'язок щодо складання якого покладається на Орендаря.
Згідно з Актом приймання-передачі від 16.09.2019 Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування без права передачі в суборенду та приватизації державне нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 27,5 кв.м. (кім. №411 та частина кім. №408) четвертого поверху 9-ти поверхової адміністративної будівлі по вул. П'ятницька, 39 у м. Чернігові.
Вказаний Акт складено та підписано Орендодавцем та Орендарем, а також погоджено Балансоутримувачем.
Сторони, шляхом укладення Договору від 10.09.2020 про внесення змін до договору оренди від 01.04.2015 № 35-15, у зв'язку з реорганізацією орендодавця та перейменування балансоутримувача, внесли зміни до поточної редакції Договору, встановивши, що орендодавцем виступає Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (відповідач 1), балансоутримувачем - НУ “Чернігівська політехніка» (відповідач 3).
03.10.2019, прийнятий Закон України “Про оренду державного та комунального майна» в новій редакції (157-IX, набув чинності з 27.12.2019), положеннями якого суттєво змінено процедуру передачі в оренду державного та комунального майна, зокрема, передбачено, що укладення та продовження договорів оренди здійснюється за результатами аукціону.
18.02.2022 ТОВ «Айті Сервіс Україна» звернулось до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях із заявою про внесення змін до Договору від 16.09.2019 з метою приведення строку оренди, тобто до 5 років, відповідно до ст. 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 року та п. 125 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою КМУ від 03.06.2020 року № 483. ?
Регіональне відділення листом № 45-13.01.345 від 18.02.2022 звернулось до Міністерства освіти і науки щодо надання погодження на внесення змін до договору оренди.
Міністерство освіти і науки України надало письмовий дозвіл на внесення змін до Договору від 16.09.2019 № 60-19, відповідно до п.6-2 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» на час дії воєнного стану та не більше 12 місяців після припинення чи скасування воєнного стану, про що повідомило балансоутримувача листом від 13.07.2022 № 1/7875-22.
Бізнес-інноваційний центр Національного університету «Чернігівська політехніка» листом від 05.08.2022 № 31/01-16 надав згоду на внесення змін до договору оренди щодо збільшення строку дії договору оренди № 60-19.
Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях від 12.08.2022 № 13/240, відповідно до ч. 4 та 6 ст. 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ, Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, Примірного договору оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, затвердженого постановою КМУ від 12.08.2020 № 820, враховуючи дозволи органу управління - Міністерства освіти і науки України, було прийнято рішення про задоволення заяви ТОВ «Айті Сервіс Україна» щодо збільшення строку оренди нерухомого державного майна - нежитлового приміщення загальною площею 27,5 кв.м (кім. №411 та частина кім. №408) четвертого поверху дев'ятиповерхової адмінбудівлі, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, що обліковується на балансі Національного університету «Чернігівська політехніка», шляхом внесення змін до Договору від 16.09.2019 з метою приведення його у відповідність із визначеним законодавством мінімальним строком.
28.10.2022, без проведення аукціону, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Айті Сервіс Україна» (Орендарем) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 60-19 від 16.09.2019 (нова редакція) (далі - Договір від 28.10.2022).
Згідно з п. 4.1 Розділу І Договору від 28.10.2022 об'єктом оренди є нежитлові приміщення загальною площею 27,5 кв.м (кім. №411 та частина кім. №408) четвертого поверху дев'ятиповерхової адмінбудівлі, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, що обліковується на балансі Національного університету «Чернігівська політехніка».
Цільове призначення майна - розміщення офісу (пп. 7, 7.1 Розділу І Договору від 28.10.2022).
Строк договору, згідно п. 12.1 Розділу І Договору від 28.10.2022 становить 5 років та діє з 16.09.2019 до 15.09.2024 включно.
Згідно з п. 1.2. розділу ІІ Договору від 28.10.2022 майно передається в оренду для використання згідно з п. 7 Умов, якими встановлено, що майно може бути використане за цільовим призначенням на розсуд орендаря, за винятком таких цільових призначень: тренажерні зали, заклади фізичної культури і спорту, діяльність з організації та проведення занять різними видами спорту; заклади охорони здоров'я, клініки, лікарні, приватна медична практика, аптеки, ветеринарні лікарні (клініки, лабораторії ветеринарної медицини, ветеринарні аптеки, медичні лабораторії); заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи; торгівельні об'єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи; нічні клуби; ресторани з нічним режимом роботи (після 22 год.); сауни, лазні; організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності; готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки; комп'ютерні клуби та Інтернет-кафе; ритуальні послуги; громадські вбиральні; збір і сортування вторинної сировини.
За умовами п. 2.1. розділу ІІ Договору від 28.10.2022 орендар вступає в строкове платне користування майном у день підписання акту приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі майна підписаний між сторонами 16.09.2019.
Пунктами 4.1 - 4.3 розділу ІІ Договору від 28.10.2022 передбачено, що у разі припинення договору Орендар зобов'язаний:
- звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно від належних Орендарю речей і повернути його відповідно до акту повернення з оренди орендованого Майна в тому стані, в якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо орендарем були виконані невід'ємні поліпшення або проведено капітальний ремонт, - то разом із такими поліпшеннями/капітальним ремонтом (п. 4.1);
- протягом трьох робочих днів з моменту припинення цього договору Балансоутримувач зобов'язаний оглянути майно і зафіксувати його поточний стан, а також стан розрахунків за цим договором і за договором про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого Майна та надання комунальних послуг Орендарю в акті повернення з оренди орендованого майна. Орендар зобов'язаний підписати три примірника акта повернення з оренди орендованого майна не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з моменту їх отримання і одночасно повернути Балансоутримувачу два примірники підписаних актів разом із ключами від об'єкта оренди. Звільнити майно одночасно із поверненням підписаних орендарем актів (п. 4.2);
- майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання Балансоутримувачем та Орендарем акту повернення з оренди орендованого майна (п. 4.3).
Виходячи зі змісту установчих документів (пункти 1.1., 1.2., 2.1., 9.1., 9.2., 9.4. Статуту) Національний університет “Чернігівська політехніка» є закладом вищої освіти, заснованим на державній формі власності та належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України (далі - Міністерство, МОН).
Матеріально-технічну базу Університету становлять будівлі, споруди, земля, комунікації, обладнання, транспортні засоби, гуртожитки, інші матеріальні цінності. Майно закріплюється за Університетом на праві господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню, відчуженню, приватизації, або використанню не за призначенням, передачі в власність юридичним, фізичним особам, без згоди Міністерства освіти і науки України та Конференції трудового колективу Університету, крім випадків передбачених законодавством.
Таким чином, нежитлове приміщення загальною площею 27,5 кв.м (кім. №411 та частина кім. №408) четвертого поверху дев'ятиповерхової адмінбудівлі, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, яке є об'єктом спірного Договору від 28.10.2022, є власністю держави в особі Міністерства освіти і науки України та передане закладу освіти на праві господарського відання з метою здійснення освітньої діяльності.
Суд установив, між сторонами існують правовідносини з оренди нерухомого майна державної власності, що врегульовані положеннями §5 глави 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України), §1, §4 глави 58 ЦК України, Законом України “Про оренду державного та комунального майна», а також Порядком передачі в оренду державного та комунального майна (затверджений постановою КМУ від 03.06.2020 № 483, зі змінами).
Основним видом економічної діяльності ТОВ «Айті Сервіс Україна» згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є: 62.01 Комп'ютерне програмування, допоміжними: 62.02 Консультування з питань інформатизації; 62.09 Інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем.
Мотивуючи звернення до суду з цим позовом, прокурор зазначив, що спірне приміщення використовується відповідачем-2 не за цільовим призначенням, що суперечить імперативним приписам частини 4 статті 80 Закону України “Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII, оскільки об'єкт оренди, що на праві господарського відання знаходиться на балансі НУ “Чернігівська політехніка» (закладу вищої освіти заснованого на державній формі власності, що фінансується за рахунок бюджетних коштів, пункти 1.1., 1.3., 9.1., 9.2., 9.5. Статуту), використовується для провадження господарської діяльності, що не пов'язана з освітньою діяльністю цього закладу, без мети надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, зокрема: забезпечення освітнього процесу або обслуговування учасників освітнього процесу.
Відтак, за доводами прокурора, існують підстави для визнання Договору від 28.10.2022 недійсним, згідно зі статтями 203, 215 ЦК України, як наслідок, об'єкт оренди підлягає звільненню відповідачем-2 та поверненню балансоутримувачу в порядку реституції.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в особі Міністерства освіти і науки України.
Статтею 1 Закону України “Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому цим Законом здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до частин 3, 4 статті 53 ГПК України в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрите за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушенню інтересів держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
За частинами 4, 7 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Наведені правові висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Прокурор вважає, що інтереси держави в даній справі полягають у недопущенні незаконного, нецільового використання приміщення закладу освіти, загрозі збереження його матеріально-технічної бази, а також забезпечення належних умов для навчання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку здобувачів освіти; порушення вимог законодавства під час передачі в оренду майна освітнього закладу має наслідком порушення інтересів держави в сфері освіти.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство освіти і науки України (затверджене постановою КМУ від 16.10.2014 № 630, далі - Положення) МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику в сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики в сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги в сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
МОН відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління (підпункт 89 п. 4 Положення).
Згідно з пунктами 2.1., 2.2., 9.2. Статуту НУ “Чернігівська політехніка», МОН реалізує права та обов'язки уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу стосовно Університету як центральний орган виконавчої влади в сфері освіти і науки, в підпорядкуванні та в сфері управління якого перебуває Університет; у тому числі здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю Університету.
Отже, МОН є компетентним державним органом - суб'єктом управління спірним нежитловим приміщенням державного вищого навчального закладу.
Чернігівська обласна прокуратура зверталася до Міністерства освіти і науки України з листом від 18.03.2025 № 24-288вих-25 щодо порушення вимог ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» під час передачі в оренду нерухомого майна НУ «Чернігівська політехніка» та просила надати інформацію про обставини передачі спірного нерухомого майна в оренду, а також вжиті (чи заплановані) заходи до визнання договору оренди недійсним.
Згідно інформації на запит від 28.04.2025 № 1/8438-25 Міністерство освіти і науки України повідомило, що не є розпорядником інформації про фактично укладені договори між балансоутримувачем, Регіональним відділенням Фонду державного майна України та орендарями, а як орган управління, при зверненні балансоутримувача щодо надання погодження на укладення, продовження та внесення змін до договорів оренди, розглядає питання на Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства та надає пропозиції щодо погодження або відмови на укладення, продовження та внесення змін до договорів оренди, повідомляє балансоутримувача про прийняте рішення.
Підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача як органу, що здійснює управління державним майном, який самостійно належних заходів на усунення виявлених порушень не вчинив та не мав такого наміру на майбутнє.
У порядку частини 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України про визнання недійсним спірного договору та про зобов'язання звільнити орендоване приміщення.
За висновком суду, прокурором належним чином обґрунтовані підстави представництва інтересів держави в спірних правовідносинах в особі позивача.
Щодо вимог про визнання недійсним договору.
За частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини 1, 4).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме сторони мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала в певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Законодавець установлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання, з огляду на приписи статті 5 ЦК України, суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
Правовідносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов'язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування в сфері освіти на час укладення Договору від 16.09.2019 № 60-19 (у новій редакції), тобто станом на 28.10.2022, були врегульовані положеннями Закону України “Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII.
Відповідно до частини 1 статті 80 Закону України “Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII (в редакції, чинній на момент укладення Договору від 28.10.2022) до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема, нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
Частиною 4 статті 80 Закону України від 05.09.2017 № 2145-VIII (в редакції, чинній на момент укладення Договору від 28.10.2022) передбачено, що об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.
Підпунктом 2 п. 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності (затверджених постановою КМУ від 27.08.2010 № 796, в редакції, чинній на момент укладення Договору від 28.10.2022) визначено, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги. Зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, в разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти.
Таким чином, положення Закону України “Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII (у редакції, чинній станом на 28.10.2022) містять імперативні приписи щодо заборони використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням.
Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 23.07.2024 у справі № 912/673/23, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22, від 01.04.2025 у справі № 927/1687/23.
Верховний Суд звертав увагу, що саме по собі невикористання навчальним закладом своїх приміщень не надає права передачі таких приміщень в оренду з іншою метою, ніж надання послуг, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об'єктів освіти для цілей, не пов'язаних з освітньою діяльністю. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 04.06.2024 у справі № 927/1125/23.
Закон України “Про освіту» (в редакції, чинній станом на 28.10.2022) не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте, враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов'язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Отже, питання про те, чи пов'язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях, з обслуговуванням учасників освітнього процесу, суди мають вирішувати, виходячи із конкретних обставин справи та з урахуванням того, чи не погіршує надання в оренду майна закладів освіти соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 22.05.2024 у справі № 906/1105/22.
Як звертав увагу Верховний Суд у постанові від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23, саме в договорі оренди має бути визначено мету використання майна освітнього призначення.
В указаній справі судом установлено, що нежитлове приміщення (офіс в адміністративній будівлі), що належать до майна закладів освіти, передане орендарю в користування не з метою надання послуг, що не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу та обслуговуванням його учасників, а з метою використання майна освітнього закладу за будь-яким цільовим призначенням, на розсуд орендаря (крім винятків, перелічених у п. 7.1. розділу І Договору), що за висновком суду, є порушенням імперативних приписів частини 4 статті 80 Закону України “Про освіти».
Відповідачем-2 не надано доказів на підтвердження того, що спірне приміщення використовується ним виключно з метою надання послуг, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Щодо вимоги про повернення орендованого майна балансоутримувачу.
Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У пунктах 66, 67, 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 викладені такі висновки: за змістом абзацу 1 частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов'язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов'язана повернути іншій в натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац 2 частини 1 статті 216 ЦК України).
За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов'язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац 2 частини 1 статті 216 ЦК України).
Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац 2 частини 1 статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано в зв'язку із вчиненням такого правочину (частина 2 статті 216 цього Кодексу).
Наслідком недійсності договору є проведення реституції між сторонами недійсного правочину (схожий за змістом висновок наведений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19).
Вимога про застосування наслідків реституції в вигляді повернення сторін правочину в попередній стан, що існував до укладення оскаржуваного договору, зокрема, зобов'язання орендаря повернути балансоутримувачу за актом повернення з оренди спірне нерухоме майно, має похідний характер, та з огляду на доведеність існування підстав для визнання оскаржуваного правочину недійсним, відповідач-2 немає правомірних підстав для користування цим приміщенням, а тому повинен його повернути з орендного користування.
Щодо застосування наслідків спливу позовної давності.
Відповідач-1 просив застосувати наслідки спливу позовної давності щодо вимог про визнання недійсним договору оренди від 16.09.2019 № 60-19 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки вважає, що початок перебігу позовної давності до заявлених вимог необхідно обліковувати саме з моменту виникнення спірних правовідносин сторін, а саме з дня укладення відповідачами 1 та 2 договору оренди № 60-19, тобто з 16.09.2019.
За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, тобто суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. В разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною в справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатися про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" в статті 261 ЦК України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, а також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/248/20.
При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 зазначала про те, що: "якщо в передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та в справі № 469/1203/15-ц). Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого поданий позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог".
У постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду констатувала таке: "у разі якщо держава вступає в цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, в цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави в цих відносинах. Тому в відносинах, в які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу в відповідних відносинах (пункти 6.21., 6.22. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, пункти 4.19., 4.20. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах (п. 35 постанови від 27.02.2019, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.
Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною в справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною в справі певний орган.
Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави в разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.
Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною в справі.
Прокурор пред'явив вимоги про визнання недійсним договору оренди та повернення майна, подавши позов в інтересах МОН України, тобто фактичним позивачем у цій справі є держава.
Для застосування позовної давності за заявою сторони в спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те чи спливла позовна давність до відповідних вимог. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача в спорі, який заявляє про застосування позовної давності.
Основною позовною вимогою прокурора в цій справі є визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.09.2019 № 60-19 (у новій редакції), що укладений 28.10.2022 між РВ ФДМ України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, ТОВ «Айті Сервіс Україна» та НУ “Чернігівська політехніка» (тобто в трьохсторонньому порядку). Звільнення орендованого приміщення та його повернення орендарем з користування за актом приймання - передачі балансоутримувачу - похідна вимога.
За висновком Верховного Суду в постанові від 01.04.2025 у справі № 927/1687/23, обставини якої подібні даній (п. 5.38.): об'єктивно перебіг позовної давності за вимогою заінтересованої особи (уповноваженого державного органу) про визнання недійсним оспорюваного договору оренди, не може розпочинатися раніше, ніж з дня укладення договору, оскільки очевидним є те, що до моменту укладення договір є таким, що ще не відбувся, а тому й право позивача до вказаного моменту не може вважатися порушеним, у розумінні частини 1 статті 261 ЦК України. Подібні висновки також викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22.
Як підтверджено матеріалами справи, МОН було обізнане з фактом укладення договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.09.2019 № 60-19 (у новій редакції), між відповідачами 1,2,3, оскільки попередньо надавало дозвіл на продовження терміну дії цього Договору (лист від 13.07.2021 № 1/7875-22, в тому числі й його істотних умов, зокрема, цільового використання).
З урахуванням наведеного, за висновком суду, перебіг строків позовної давності відносно заявленої вимоги про визнання недійсним цього правочину, слід обраховувати з моменту його укладення відповідачами 1, 2 та 3, тобто з 28.10.2022, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 01.04.2025 у справі № 927/1687/23 (обставини якої подібні даній).
Натомість, як вірно звертає увагу прокурор, виходячи з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Наведене узгоджується зі змістом п. 7 Прикінцевих положень ГК України.
Відповідно до постанови КМУ “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» № 211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями), а також постановою КМУ “Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) № 1236 від 09.12.2020, в Україні встановлений карантин з 12.03.2020.
Постановою КМУ № 651 від 27.06.2023, на всій території України відмінений карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
За Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на усій території України введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово був продовжений та, який триває і на момент ухвалення судового рішення в справі.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховна Рада України доповнила розділ “Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п. 19, за яким, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Законом України “Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» п. 19 “Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладений в наступній редакції: “У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
Закон України №4434-ІХ від 14.05.2025 «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набув чинності 04.09.2025, виключив норму з Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (ЦКУ), яка зупиняла перебіг позовної давності на період дії воєнного стану.
Виходячи з наведених вище норм закону, загальний строк позовної давності продовжений на час дії карантину (в період з 12.03.2020 по 30.06.2023) та відповідно продовжений, а потім зупинений, на строк дії правового режиму воєнного стану (починаючи з 24.02.2022 до 03.09.2025). Відтак, прокурор звернувся за захистом порушеного державного інтересу в межах визначеного законом строку позовної давності, передбаченого статтею 257 ЦК України.
Наведене узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 21.06.2023 у справі № 727/4133/22, від 28.03.2024 у справі № 903/877/20, від 01.02.2024 у справі № 916/411/23 та інші.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З урахуванням установлених обставин та наведених вище висновків, позов прокурора підлягає задоволенню у повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі “Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України», “Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат.
При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, до яких зокрема належить судовий збір.
За частиною 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на зміст наведеної норми, судовий збір сплачений прокуратурою за розгляд даного спору в сумі 4844,80 грн покладений на відповідачів 1, 2 та 3, у рівних частинах по 1614,93 грн.
Керуючись статтями 42, 46, 47, 53, 55, 73, 74, 76 - 79, 91, 123, 129, 202, 233, 236, 238, 241 ГПК України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.09.2019 № 60-19 (нова редакція), укладений 28.10.2022 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (код ЄДРПОУ 43173325), Товариством з обмеженою відповідальністю «Айті Сервіс Україна» (код ЄДРПОУ 37750573) та Національним університетом “Чернігівська політехніка» (код ЄДРПОУ 05460798), об'єктом якого є нежитлові приміщення площею 27,5 кв. м. (кім.411 та частина кім.№408) на четвертому поверсі дев'ятиповерхової адміністративної будівлі, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, що обліковується на балансі Національного університету “Чернігівська політехніка» (код ЄДРПОУ 05460798).
3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Айті Сервіс Україна» (код ЄДРПОУ 37750573), м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 25618907) повернути Національному університету “Чернігівська політехніка» (вул. Шевченка, 95, м. Чернігів, 14035; код ЄДРПОУ 05460798) за актом повернення з оренди орендованого майна - нежитлове приміщення, площею 27,5 кв. м. (кімната 411 та частина кім. №408) на четвертому поверсі дев'ятиповерхової адміністративної будівлі, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39.
4. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (пр-т. Голосіївський, 50, м. Київ, 03039; код ЄДРПОУ 43173325) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 02910114) 1614,93 грн судового збору.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Айті Сервіс Україна» (вул. П'ятницька, 39, офіс 600, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 3775057) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 02910114) 1614,93 грн судового збору.
6. Стягнути з Національного університету “Чернігівська політехніка» (вул. Шевченка, 95, м. Чернігів, 14035; код ЄДРПОУ 05460798) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 02910114) 1614,93 грн судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 22.09.2025.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В.В. Моцьор