8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
про передачу за підсудністю
"22" вересня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3361/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (61013, м. Харків, вул. Шевченка, буд. 8)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Данерс" (01000, м. Київ, пр. Бажана Миколи, буд. 3)
про стягнення 902445,55 грн.
Позивач, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Данерс" про стягнення 902445,55 грн., з яких: пеня у розмірі 661334,40 грн. та 7% штрафу у розмірі 241111,15 грн., а також судові витрати.
Позов обґрунтовано невиконанням з боку відповідача зобов'язань за договором про закупівлю №134 від 24.06.2024 у зв'язку із чим, позивачем здійснено розрахунок та заявлено до стягнення пеню та 7% штрафу.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд зазначає про наступне.
Статтями 55 та 124 Конституції України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Приписами частини 1 статті 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та у абзаці першому підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12.11.2011 №9-рп/2011.
Суд зазначає, що юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства.
Параграфом 3 глави 2 ГПК України врегульовано територіальну юрисдикцію (підсудність).
Під територіальною підсудністю розуміється властивість певної справи належати до відання одного з однорідних судів в залежності від просторових меж його юрисдикції, тобто просторова компетенція однорідних судів. Отже, слід вважати, що територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція. Територіальна підсудність господарських справ фактично зумовлює відмежування компетенції із розгляду цих справ однорідними судами за просторовою характеристикою, тобто залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Враховуючи наведені норми права, а також визначений позивачем предмет позову, беручи до уваги те, що позовні вимоги мають майновий характер та полягають у стягненні з юридичної особи відповідача штрафних санкцій у розумінні частини 1, 3 статті 549 ЦК України, підсудність даної справи повинна визначатись з урахуванням положень частини 1, 2 статті 27 ГПК України, якими передбачено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Для цілей визначення підсудності відповідно до ГПК України місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Згідно зі статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи.
За приписами частини 1, 4 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи-підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.
Згідно з частиною 1 статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в ст. 4 цього кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 45 ГПК України відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Із позовної заяви слідує, що при зверненні з позовом до суду про стягнення штрафних санкцій позивачем у якості відповідача визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Данерс" (код ЄДРПОУ 40901509).
Судом було зроблено запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з метою отримання відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю "Данерс" (код ЄДРПОУ 40901509) та встановлено, що зареєстрованою адресою місцезнаходження відповідача є: 01000, м. Київ, пр. Бажана Миколи, буд. 3, яка також зазначена у позовній заяві.
Таким чином, дана позовна заява підлягає розгляду з дотриманням правил територіальної підсудності Господарським судом м. Києва.
При цьому суд відхиляє посилання позивача на необхідність розгляду позовної заяви Господарським судом Харківської області з огляду на частину 5 статті 29 ГПК України, про що зазначає наступне.
Згідно з частиною 5 статті 29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Отже, правила цієї статті застосовуються до зобов'язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.
При цьому, за загальним правилом, місце виконання зобов'язання є договірною умовою і узгоджується сторонами у договорі, та у даному випадку сторони можуть передбачити будь-яке місце виконання, яке буде зручне для сторін. Місце виконання договору, у випадку його визначення сторонами у договорі, є однією з умов договору, що зумовлює обов'язок виконання договору саме у погодженому сторонами місці.
Згідно статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Відповідно до умов пункту 1.1. договору продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця ворота промислові секційні (ДК 021:2015 код 44230000-8 столярні вироби), визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у Специфікації (Додаток № 1 до Договору), а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість у порядку та на умовах, що визначено цим договором.
Відповідно до умов пункту 4.1. договору розрахунок за поставлену партію товару здійснюється в розмірі 100% упродовж 15 банківських днів з дати поставки товару на адресу покупця на підставі наданого оригіналу видаткової накладної товару.
Згідно з пунктом 4.2. договору розрахунки за договором здійснюються відповідно до підпункту 2 пункту 19 Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 червня 2021 року №590 (із змінами та доповненнями) в національній валюті України гривні у безготівковій формі шляхом перерахування належних до сплати сум коштів на поточний рахунок продавця, що вказаний у цьому договорі. Покупець здійснює оплату у межах отриманого бюджетного фінансування.
Відповідно до пункту 7.8. договору погоджено, що сплата штрафних санкцій не звільняє винну сторону від виконання своїх зобов'язань за договором. Винна сторона відшкодовує суму штрафних санкцій чи/або збитків на підставі претензії протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок іншої сторони. Претензія направляється шляхом повідомлення на електронну адресу винної сторони, зазначену у цьому договорі, та/або направлення цінним листом з описом вкладення та повідомленням на поштову адресу винної сторони та вважається отриманою на чотирнадцятий день після дня її відправлення.
Суд зазначає, що правило територіальної підсудності, закріплене у частині 5 статті 29 ГПК України, є прикладом підсудності, яка застосовується для деяких позовів, особливий характер яких обумовлює доцільність надання позивачеві можливості пред'явити позов не лише в судах за місцем знаходження відповідача, тобто у порядку застосування положень загальної територіальної підсудності, але і в інших судах.
Разом з тим, слід враховувати, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу, а саме: предмета і підстави позову.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.
Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, в тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Натомість суд зазначає, що предметом позову не є позовна вимога немайнового характеру про зобов'язання відповідача виконати умови договору в натурі та передати товар у визначеному місці, а є стягнення визначеного позивачем розміру штрафних санкцій, що з урахуванням умов пункту 7.8. договору можливо шляхом перерахування у безготівковій формі цих коштів з одного банківського ранку на інший.
Водночас сплата безготівкових коштів здійснюється шляхом надання боржником доручення обслуговуючому боржника банку і зарахування коштів на рахунок кредитора в банку, який його обслуговує.
При цьому суд також приймає до уваги, що спірні правовідносини не мають особливостей щодо сплати відповідачем заявлених до стягнення штрафних санкцій за договором у чітко визначеному місці, а умови укладеного між сторонами договору не містять жодних вимог щодо місця виконання відповідачем своїх зобов'язань по оплаті штрафних санкцій.
З огляду на наведене, для розгляду даного спору ГПК України не передбачає іншої територіальної юрисдикції (підсудності), ніж розгляд господарським судом за місцезнаходженням відповідача, а тому юрисдикція даного спору має визначатись виходячи з місцезнаходження відповідача у порядку частини 1 статті 27 ГПК України.
Суд також приймає до уваги аналогічні правові позиції про необхідність передачі позовної заяви за місцезнаходженням відповідача у порядку частини 1 статті 27 ГПК України, що викладені в постановах від 07.11.2022 по справі №922/1325/22, від 15.02.2023 по справі №910/12540/22, від 22.10.2024 по справі №902/810/24, від 22.04.2025 по справі №905/173/25, від 10.06.2025 по справі №905/375/25.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Згідно із статтею 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
За змістом статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За наведених обставин суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини щодо тлумачення Конвенції.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 (заява №29458/04) зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку - судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься господарський позов.
Разом з тим, згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (рішення у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the UnitedKingdom) від 21.02.1975 р., заява №4451/70). "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за його природою потребує регулювання з боку держави (рішення у справі "Креуз проти Польщі" від 16.06.2001 р., заява №28249/95, § 53).
Між тим, суд наголошує, що статтею 279 ГПК України передбачено скасування судового рішення, яким закінчено розгляд справи у випадку прийняття такого рішення з порушенням правил територіальної юрисдикції. Поряд з цим, суд також приймає до уваги, що відповідно до пункту 6 частини 1 статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції за даних обставин.
Відповідних висновків також дійшов Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 у справі №918/572/19, від 12.10.2021 у справі №910/6902/20.
З огляду на зазначене, щоб рішення було законним, недостатньо правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, необхідно справу розглянути повноважним судом із дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства щодо підсудності у межах компетенції конкретного суду.
Відтак, розгляд Господарським судом Харківської області даної позовної заяви свідчитиме про порушення правил територіальної підсудності, а прийняте за результатами розгляду позовної заяви судове рішення буде вважатися таким, що нівелює інститут підсудності справ та ставитиме під сумнів саму сутність судового розгляду.
Таким чином, передання справи за належною територіальною підсудністю не призводить до порушення прав позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, а є безумовною гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом, а законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції, лише з підстав недотримання норм процесуального права щодо підсудності.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідно до частини 9 статті 176 ГПК України, якщо буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Керуючись ст. ст. 27, 31, 176, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Матеріали позовної заяви Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Данерс" про стягнення 902445,55 грн. передати за підсудністю до Господарського суду міста Києва (01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44/В).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку і строки, визначені ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалу підписано 22.09.2025 р.
Суддя Сальнікова Г.І.